Бути старшим братом

Примітки автора:

Приставка "-ге" до імені - звернення до старшого брата/побратима/товариша, "-ді" - до молодшого.

Відповідно:

"да-ге" - звернення від молодшого до старшого;

"ер-ге" - звернення до середнього від молодшого;

"ер-ді" - від старшого до середнього.

***

“Чому я відступив так поспішно? Чому не стягнув його руки над головою — о, як чудово б виглядала на них біла налобна стрічка! — і не впився б в його рот так, щоб ці соковиті губи розпухли від моїх поцілунків? Проник би до його рота язиком, вилизуючи його, неначе куштуючи соковитий фрукт; потім спустився б нижче по вигнутій шиї.

Точно не вистачило б терпіння не розірвати зав’язки на його чорних одежах, відкриваючи бліді груди з впалими ребрами — він виглядає втомленим, наче ця проклята кампанія Падіння Сонця для нього досі не завершилася! Клеймо Венів, знак жертовної мужності — я б хотів провести кінчиком язика по слідам загоєних шрамів і відчути, як він здригається від збудження, одночасно бажаючи і уникнути доторків, і не бажаючи, щоб солодкі тортури припинялися ні на мить.

На гілці дерева було б незручно, тому перемістившись вниз, у траву, стягнув би з нього штани і спробував на смак його мужність: повільно, розтягуючи задоволення, слухаючи його уривчасті прохання поспішити, дбайливо й ретельно проходячись по всім нерівностям і випуклим судинам, вдихаючи аромат його збудження і відчуваючи, як мої рухи доводять до шаленства. Задовольнив би його, довівши до екстазу — і потім, не чекаючи, доки він опритомніє, взяв би прямо відразу, доки все всередині ще чутливе, використовуючи його ж сім’я замість змащення. Рухався б неспішно, плавно, притримуючи власне збудження за допомогою ци, аж поки він знову не буде готовий скінчити від моїх дій…”

***

Лань Січень в черговий раз налив собі чаю і непомітно зітхнув: Небеса свідки, він втомився. За ці три дні, доки тривали тижневі урочистості клану Ланлінь Дзинь з приводу заручин їхнього спадкоємця, йому вдавалося поспати всього лише декілька годин. Дякуючи ци, для досвідченого заклинателя це не було значною проблемою, однак…

Однак проблема все ж була — дещо в іншому аспекті. Він відверто не знав, сміятися йому чи ридати: Вандзи нарешті вирішив допустити бодай крихітне послаблення у суворому самообмеженні — настільки, що наважився поцілувати об’єкт свого палкого прихованого кохання десь у лісах гори Дафань. Один-єдиний поцілунок і нічого більше (наскільки зрозумів Січень із сповнених жалю і відчаю нічних несвідомих марень), до того ж Вей Вусянь був з пов’язкою на очах і не міг побачити, хто вчинив це діяння з ним. А яку бурю думок це спричинило — вистачило б на цілий… весняний збірник!

"Виглядаєш, як не надто свіжий мрець, А-Хуань. Проблеми?"

Господар просторого шатра, в якому він зараз гостював — Н’є Міндзюе, очільник клану Н'є, як завжди, не надто ретельно підбирав ввічливі слова для опису ситуації. А загрози в його голосі вистачило б, щоб налякати будь-кого, хто посмів створити клопоти для його побратима.

Лань Січень був щиро вдячний, що його да-ге так турбується, однак у даній ситуації винного визначити було складно. Вей Вусянь закохав у себе його брата явно ненавмисне. Вандзи чесно намагався і намагається опанувати свої збуджені думки — проте вони продовжували передаватися до Січеня проти волі їх творця (старший брат вже навіть облишив спроби стишити молодшого і частіше вдавав, що нічого не відбувається). Ну а те, що вся наука стримування почуттів, сумлінно засвоєна в Гусу Лань, не допомагала заклинателю підтримувати власну байдужість до чужих хтивих образів — чия то провина? От і виходило, що звинувачувати було нікого. Поділитися цим тягарем з кимось, навіть з кровними побратимами? Він скоріше отримає спотворення ци від сорому!

"Нічого такого, да-ге. Можливо, вплив погоди…"

Мен Яо несхвально похитав головою, від чого його волосся, підтримуване застібкою з емблемою клану Н'є, частково розсипалося пасмами по плечах, і м’яко перехопивши зап’ясток Січеня, вслухався у потік енергії:

"Ер-ге, ти занадто мало часу приділяєш власному здоров'ю. Знову безсоння?"

Його другий побратим вже неодноразово рекомендував Січеню звернутися до цілителів. Але жодні цілителі в його випадку не допомогли б. Якщо Зв’язок крові сформувався — його могла обірвати лише смерть когось з учасників, однак дана ціна аж ніяк не влаштовувала.

Брови Н’є Міндзюе насупилися ще сильніше:

"Немислимо! Тобі щось не дає нормально спати вже декілька років — а ти все ще не зайнявся вирішенням цього питання? Ер-ді, твій клан славиться власними цілителями, ти й сам майстер у цій справі. Хіба ти не розумієш, що подібне може мати геть погані наслідки? З цим потрібно розібратися і якнайшвидше!"

Для Міндзюе, очільника клану Н’є, чиє бойове мистецтво вимагало чималої обережності — спотворення ци і впадіння у шаленство косило їх найсильніших заклинателів ледь не частіше за ворожі сили — найменше відхилення потоку внутрішньої енергії всередині вже було приводом для хвилювання. У нього й самого виникали проблеми з ци після закінчення війни, однак завдяки допомозі побратимів відхилення вдалося стабілізувати. Лань Січень, який годинами відтворював для нього мелодію Очищення розуму разом з Мен Яо, розумів побоювання побратима як ніхто інший. Однак його власна справа була більш делікатною, і жодна мелодія з кланової бібліотеки не могла забезпечити достатній захист від палаючих образів, сповнених уявними сценами того, що могло б бути навіть не за його участі (і хвала Небесам!). Тому Лань Січень тільки зітхнув і відказав м’яким заспокоюючим тоном:

"Цей шановний розбереться з цим, як буде нагода. Нічого страшного, просто… деякі особисті справи."

"Хо! Що ж це за справи такі, що ти мовчиш, наче риба, і ходиш змарнілий? Невже навіть з нами не хочеш поділитися? Ер-ді закохався і не знає, як підступитися до цієї справи в рамках трьох тисяч правил Гусу Лань? Практикуєш потайки демонічну культивацію? Чи вбив когось і не знаєш, як позбутися трупа? Однаково. Викладай вже. Не може бути такого, щоб нас шокувало щось з твоїх вчинків аж настільки, щоб відвернутися від тебе!"

"Да-ге! Не тисни на ер-ге, це непристойно! Проте… ми й справді дуже хвилюємося за твій стан. Можеш бути з нами відвертим — ми твої побратими, ми не осудимо тебе, так само, як ти не осудив би нас. Жодного слова не вийде зі стін цього шатру, так, Міндзюе-ге?"

"Чиста правда."

Лань Січень зненацька опинився перед вельми спокусливим вибором: мовчати й терпіти далі хтозна-скільки часу (якщо Вандзи знадобилося аж п’ять років для першого поцілунку, фактично одностороннього — скільки ж потрібно століть, щоб отримати зворотне зізнання?) — або вивалити всю хтиву, збочену, відверту, але правду на побратимів і отримати бодай ілюзорне полегшення? Ні, він не може так!

Йому в руки впхнули глечик:

"Так, по очам вже зрозуміло, що просто справа не піде. Пий, ер-ді. Добре вино, міцне. Тобі зараз треба трохи розслабитися."

"Да-ге, мені не…"

"А-Хуань, вважай, що це ліки. Щодо ліків ваш орден нічого не має проти, еге ж?"

Ліки ліками, але ж це вино. Лань Січень вже куштував трохи на урочистих бенкетах, тому був обізнаний, що його толерантність до алкоголю трохи вища за середньоланівську (принаймні, краща, аніж у Вандзи). Однак йому й справді не завадить хоч трохи відпустити думки…

Вино виявилося міцнішим, аніж він пив за все життя; воно обпікло горло вогнем… так, от про горло думати не слід.

Н’є Міндзюе прихопив по глечику на кожного, тому побратими спустошили чарки одночасно з ним.

***

Пройшла вже година (і півглечика), а Лань Січень так і не зміг зібратися з думками, щоб розповісти побратимам про бентежне. Незважаючи на помітне сп’яніння — та в нього просто язик не повертався!

Він напівлежав на кушетці, зосередивши погляд на пломені світильника. Чому не на співрозмовниках? Бо це було б настільки ж небезпечно для його душевної рівноваги, як і нічні видіння.

Лань Січень давно підозрював, що його побратимів зближують не лише їх спільні справи, скільки… А, що вже собі брехати, у легкому, ніби випадковому доторку — велика смаглява долоня Міндзюе владно-оберігаюче накривала витончені пальці Яо, переплітаючи руки — він бачив, що між ними є те, на що дивитися так само боляче, як на яскраве літнє сонце. Лань Січень підозрював, що саме ці почуття, а не лише гармонізаційні мелодії, стали якорем, який міцно тримає дух Н’є Міндзюе від спотворення ци.

Він це усвідомлював, однак як не запитував власне серце — не міг знайти всередині й крихти осуду. Попри те, що подібні відносини між заклинателями не надто схвалювалися суспільством — хто він такий, щоб судити? Хіба він має право? Навпаки, при думці, що його побратимам вдалося знайти когось важливого поруч з собою, ставало легше на душі. Іноді він замислювався, чи вдасться самому колись віднайти подібну близькість з кимось — однак Лань Січень реалістично усвідомлював: йому, чиї інтимні інтереси перебували у повному роздраї через регулярні надходження хтивих образів від молодшого брата, і при цьому повинні якось підпорядковуватися загальноприйнятим нормам моралі (він очільник клану!), подібний дар Небес не дістанеться. Що ж, правила Гусу Лань забороняли заздрити комусь — значить, залишалося знаходити втіху у тому малому, що було дане долею.

Розмова велася неспішно: надворі вже був пізній вечір і всі зустрічі з представниками інших кланів були завершені. Можна було просто посидіти з побратимами разом і в теплій дружній атмосфері обговорити будь що, як серйозне, так і не надто. В даний момент Мен Яо із сміхом згадував події минулого дня:

"…Ні, ну ви бачили, яке обличчя було у шановної пані Дзинь, коли Сюань-ге представив мене як “мамо, а це ще один мій молодший небрат”!"

"Твій “небрат” вирішив зіпсувати відносини з матір’ю остаточно в якості помсти за нав’язані заручини?"

"Та ні, да-ге, зовсім ні! Це було зроблено в пику Дзинь Гваншаню, на якого — я впевнений — після урочитостей точно чекав запальний сімейний скандал!"

Лань Січень був впевнений, що про подібний злий жарт Мен Яо домовився з Дзинь Цисюанем завчасно. Два зведені брати, яких об’єднувало спільне презирство до батька, взагалі розумілися з напівслова. І це не дивно: коли Цисюань, якому виповнилося шістнадцять років, зрозумів, що у нього в голові почали з’являтися думки когось іншого, сповнені відчаєм і пошуками допомоги для хворої матері — ніхто не очікував цього, але Зв’язку крові начхати на ступінь чистокровності родичів — він зумів знайти п’ятнадцятирічного Мен Яо у весняному домі міста Юнпінь.

Це знайомство обернулося на користь обом: в нагороду за порятунок матері зведеного брата майбутній спадкоємець клану Ланлінь Дзинь отримав друга, краще обізнаного в людській підступності, аніж наївне левеня, виросле всередині золотої клітки і вигодуване із золотої миски; ну а Мен Яо — відсутність ілюзій щодо Дзинь Гваншаня (попри всі зусилля Дзинь Цисюаня, той навідріз відмовився визнавати власне батьківство) та впливового брата.

Саме за сприяння Цисюаня Мен Яо був познайомлений з Н’є Хвайсаном, а вже той, захоплений гострим розумом юнака, вмовив старшого брата використати ці здібності на благо клану Н’є. Мен Яо, наділений акторським талантом від природи, із захватом вв’язувався у різноманітні, не надто безпечні місії під час війни з кланом Вень, але щоразу виходив сухим з води. Н’є Міндзюе не надто схвалював подібну ризиковість, однак юнак вперто доводив, що попри посереднє духовне ядро, він краще користується мізками, аніж багато хто з чистокровних заклинателів. Зокрема, врятувавши Лань Січеня після втечі з палаючих Хмарних глибин з найціннішими надбаннями ордену в руках. Так Мен Яо був підвищений до правої руки Н’є Міндзюе, а згодом — склав клятву братерства з ним і Січенем.

"Тільки між нами: Цисюань лише вдає, що проти цих заручин. Насправді цей павич по вуха закоханий у свою майбутню наречену, але уявіть собі — настільки боїться це показати, що радше буде триматися від неї подалі, аніж зможе пробелькотіти в її присутності хоч якесь розумне слово!"

Мен Яо пирхнув. Лань Січень лиш посміхнувся: які знайомі проблеми!

"Натякнув йому потренуватися десь у лісі у компліментах — і треба ж було такому статися, що Дзян Янлі якраз проходила поруч!"

"Стривай, так це ти їй порадив направитися в ту сторону, коли ми перетнулися на дорозі!"

"Да-ге, ну звичайно я. Бо цей бовдур ніколи б не зібрав мужності освідчитися перед коханою в нормальних умовах. А тепер вона хоча б знає, що він не надмінний мерзотник, а просто закоханий йолоп, Цисюань від несподіванки ледь в озеро не звалився, ха-ха-ха! Сподіваюся, хоча б під час їхніх наступних зустрічей мені не треба буде підказувати потрібні репліки."

Лань Січень знову зітхнув на власний рахунок: безнадійно. “Його” двоє один одного варті: одному дар мови відбирає під час зустрічей (а краще б збочені думки!), а інший висловлюється, не думаючи, впертий, як віслюк, і при цьому настільки сліпий та наївний щодо власної поведінки, що це просто неймовірно. Навіть ментальні підказки не допоможуть!