Бути старшим братом

“Привести його у Хмарні глибини. Тримати кожну ніч в своїх обіймах, слухаючи його розмови про що завгодно, насолоджуючись звуками голосу. Відмічати поцілунками на тілі всі чутливі точки; накриваючи всім тілом, ловити млосні вигини і тремтіння; дивитися в очі, сповнені коханням, наче нічне озеро зірками — і бачити в них власне відображення. Осідлати його, вбираючи в себе, доводячи до запаморочення, до нестями, до шаленого бажання, щоб він ривком підім’яв під себе, змінюючи позицію. Бачити його — розпаленого, шаленого, владного — і усвідомлювати, що це саме я роблю його таким…”

***

"…Хуань-ге? Ти чуєш мене? Що з тобою?"

Не слід було пити вино під вечір: він геть забув, як воно підсилює сприйняття. І треба ж було прийняти саме такий — найпалкіший, найчуттєвіший, виплеканий — образ від Вандзи!

Лань Січень обхопив руками голову, яка дзвеніла, неначе по ній прилетіло кам’яною брилою чи оглушуючим закляттям. Він згорнувся в клубок на кушетці, повільно приходячи до тями і з жахом усвідомлюючи, що цього разу сліди його збудження приховати від сторонніх очей наврядчи вдасться: в штанях відчувалося липке тепло, руки тремтіли після відгоміну чужого — і свого також! — екстазу.

Він відчув, як його обережно, але невблаганно виплутують із захисної пози. На плечах відчувалися широкі гарячі долоні: Н’є Міндзюе. Мен Яо поклав пальці йому на скроні, стривожено вдивляючись своїми темними очима.

"Ти як, ер-ге? Що з тобою сталося? Так налякав нас, коли раптово скорчився на цій клятій кушетці…"

"А-Хуань, в ім’я всіх демонів пекла, що це було? Тебе що, прокляли? Я знайду цього мерзотника і вичавлю з нього дух до останньої краплі!"

"Міндзюе-ге, не кричи, ер-ге і так погано. Ось, зараз полегшає."

Лань Січень відчув, як ци побратима вирівнює його пришвидшений потік, вгамовуючи збуджену енергію. Щоки обпалило соромом.

"Зі мною все гаразд, нічого страшного…"

"Нічого??? Ти ледь не гепнувся на підлогу, так раптово шарпнувшись!"

"Да-ге, тихіше. Ер-ге, я, звичайно, можу помилятися, але… це був Зв’язок крові?"

Лань Січень завмер, борючись з бажанням вибігти з шатру — але хто б його відпустив? Змирившись з неминучим, він кивнув.

"Це… Вандзи? Це його…послання?"

"Так, це був він."

Заклинач, не відриваючись, вдивлявся в обличчя побратима, тому встиг побачити, як розширилися його ніздрі. Ні. Ні, тільки не це. Хай Яо відволічеться на щось інше. Будь ласка!

Але погляд Мен Яо безпомилково майнув вниз, туди, де під блакитними багатошаровими шатами ховалося свідчення його провалу. І Лань Січень відчув себе неначе всередині крижаної брили, незважаючи на задушливий літній вечір.

На губах його побратима з’явилася легка усмішка. Ось, зараз, він підніме його на сміх за те, як він так осоромився перед ними обома. Лань Січень застиг на місці, очікуючи смертельного вироку. Але замість очікуваного осуду його лише… міцно обійняли. Теплі руки обхопили його грудну клітину, притискаючи до себе, погладжуючи по напружений спині, заспокоюючим жестом. Через мить Січень відчув, як Н’є Міндзюе зняв долоні з його плечей і гаряче тепло огорнуло зі спини, замикаючи їх трьох у надійні обійми, з яких вирватися не було жодної можливості. Та й бажання, відверто кажучи, теж.

У вухо полинув м’який шепіт:

"Тшшш, все добре, не треба так лякатися. Все добре. Розслабся, ер-ге, ми з тобою, ми тебе не скривдимо. Ми з усім розберемося разом. Ти віриш нам?"

Як він міг їм не повірити?

***

"Молодші брати — це суцільна кара Небес! Мало того, що ти очей не змикаєш, щоб вберегти їх від халеп, так вони ще й раді познущатися над тобою! Жодної поваги до старшого! Безсоромний мерзотник!"

"Що ж, як той самий молодший брат, можу лише підтвердити, що, гм, це й справді має місце бути. Гадаю, я також створював для Сюаня-ге певний клопіт у свої п’ятнадцять…але це було не завжди навмисно!"

"Кривдити ер-ге в такий спосіб — негідно!"

"Вандзи не прагнув мені нашкодити! Ми перепрошували багато медитаційних технік, але…"

"Доки мозок цього негідника замкнувся і схибився на тому, щоб відтрахати Вей Вусяня у всіх мислимих і немислимих позиціях — ваші Ланьські техніки працюють не краще за холодну воду! Гаразд сам лиш страждав, однак хоч би трохи подумав про інших! От як в такому стані А-Хуань має зберігати душевну рівновагу, скажіть мені хтось, га?"

"Навіть для заклинателя надскладно. А, кхм, ер-ге ще й не призвичаєний до подібного… вмісту послання."

"А я давно казав, що оці ваші правила щодо утримання целібату до шлюбу — повна маячня! Коли Сан-ді пробував провернути подібні жарти зі мною — це теж допікало спочатку. Ну а потім, кхм… перестало."

Лань Січень, який наразі сидів проміж побратимів на тій же кушетці, спочатку не повірив власним вухам: то його да-ге теж страждав від негідних витівок молодшого брата? У той самий спосіб?

"Да-ге, невже Сан-ді теж не міг втримати власні думки в рівновазі? І ти…"

"Якби ж не міг! У цього йолопа тоді були цілі колекції весняних збірників, бо йому бачте, цікаво. І він обожнював мститися за спроби відірвати його ліниву дупцю від крісла і витягти на тренування з шаблею. Спеціально підбирав найбільш гарячі сюжети, мерзотник! Ще поки були збірники з жінками — то мене не надто чіпляло. Хоча визнаю — уявою його природа не обділила, дарма що на рахунку були лише підглядання в купальнях! Тоді він переключився на книги з чоловіками. Оце вже було гірше, проте завдяки А-Яо…"

Н’є Міндзюе запнувся. Але Лань Січень кивнув та відкрито й спокійно зазначив:

"Цей шановний радий за вас обох. Хоч я і не приділяю значної уваги багатьом речам, проте…все ж не сліпий."

М’який низькотоновий сміх очільника клану Н'є заповнив простір шатра:

"А-Яо, я ж казав, що ер-ді все й так розуміє! А ти сумнівався!"

"Я не сумнівався, але… Да-ге, ти не подумав, що А-Хуаню може бути не надто зручно бачити наші обійми? Ер-ге, ми не хотіли приховувати від тебе те, що між нами, просто… Ми думали, що з поваги до твоєї обітниці все ж не надто ввічливо поводитися розкуто."

З одного боку Лань Січень був згоден з Мен Яо: йому дійсно було б незручно споглядати за чужим коханням, і залишатися незворушним. Однак з іншого… десь глибоко в серці стало гірко. Як до дитини ставляться, бачать Небеса!

"Після всіх цих років зі Зв’язком крові мені вже, боюся, складно бути чимось збентеженим більше. Тому не зважайте на мене, я не хочу ставати завадою. Гірше вже точно не буде."

Мен Яо невдоволено насупився і м’яко доторкнувся до його руки:

"Хуань-ге, ти ніколи не будеш нам завадою, навіть не хочу про це чути!"

"Підтримую. Ер-ді, ти надумав собі зайвих пристойностей. Зараз важливіше зайнятися твоєю проблемою."

О, скільки Лань Січень над нею вже сушив голову! Скільки методів спробував, скільки медитацій закінчилися безплідно! Він похитав головою:

"Безнадійно. Що ж, доведеться змиритися, що в моєму випадку Зв’язок крові з дару став радше прокляттям. Він дуже допоміг нам під час війни, але в мирний час ..."

Н’є Міндзюе налив йому ще чарку.

"Що, як звести цих двох бовдурів разом? Може, твого молодшого відпустить…"

"Чи стане гірше? Ер-ге, з того, що ти розповів, от чесно — немає від чого там настільки... захоплюватися. Твій брат також, ем… слідує принципам Гусу Лань?"

"Так."

"Тобто це збочені марення теоретика. Можливо, підкріплені якимось забутим в бібліотеці збірником. Чи природне обдарування, хто вас, Ланів, знає?"

"Міндзюе, але ж нашому ер-ге цього достатньо, щоб відчувати розлад ци!"

"Це все тому, що…"

Н’є Міндзюе зупинився на півслові. Кілька разів кліпнув очима, вдивляючись у якусь видиму лише йому точку. Потім перевів погляд на Мен Яо.

Лань Січень бачив, що між двома його побратимами зараз ведеться нечутна, однак напружена розмова. Не через ментальний зв’язок — просто на підґрунті того незримого поєднання, яке змушувало останнім часом почуватися третім зайвим у їх компанії.

Нарешті закохані припинили “обговорення” і Мен Яо кивнув, наче ставлячи крапку. Ретельно проговорюючи кожне слово, він почав викладати все, до чого домовилися і додумалися:

"Отже, що маємо? Ментальний зв'язок, який проривається через занадто емоційні образи — і який неможливо перервати чи заглушити. Збоченого молодшого брата, вже багато років зацикленого на одному чоловікові — однак нездатного висловити свої почуття об’єкту кохання. І старшого брата, який змушений приймати хтиві образи від молодшого, що може призвести до спотворення ци з часом. В чому ж проблема? У образах? Навряд чи. Тоді треба підійти з іншого кінця: чому вони викликають у ер-ге такий дискомфорт? Чому змушують страждати від неможливості підтримувати душевний спокій? Відповідь і проста, і складна водночас: бо незважаючи на тренований дух, твоє тіло, ер-ге, не може адекватно реагувати на хтиві сцени. Ось причина твоєї незручності. Не невдачі в медитаціях."

Це була та відповідь, яку Лань Січень підозрював і сам, однак не розглядав через…сором. Він відвів очі: що ж, це колись мало бути висловлене. Добре, що це Яо-ді і Міндзюе-ге. В глибині душі його віра у побратимів була непохитною: вони не допустять, щоб його делікатний секрет став відомим іншим.

"Можливо, все так і є. Мені зустрічалися записи у хроніках, коли один з заклинателів, що сповідував аскезу, мав молодшого брата, який став на темний шлях і почав вбивати людей. Старший заклинатель поступово втратив розум, бо не міг перестати бачити картини вбивства, які передавав йому Зв’язок крові — і не міг зупинити рідного брата. Однак я не думаю, що…"

"Ер-ге! Я можу тебе запевнити, що твоя ситуація достатньо серйозна! Не кажучи вже про те, що ти втрачаєш контроль над власними діями — як сьогодні!"

"Але я справді не знаю, що з цим вдіяти!"

Його побратими перезирнулися; долоня Н’є Міндзюе стиснула його плече:

"Що тут знати? Тобі потрібно закінчувати свою ідіотську обітницю якнайшвидше. Інакше вас таких — крижаних зовні та збочених всередині — стане вже двоє. І чим це все обернеться — навіть Небесам невідомо."

"Ем, ну… у мене поки що навіть нареченої немає! Я ще навіть не думав про…"

"А-Хуань, хто каже щось про шлюб? Пфф, це все маячня і церемонії! Позбавитися незайманості можна у більш простий — і приємніший — спосіб."

Лань Січень ідіотом не був і зрозумів, на що саме натякає його побратим. Однак думка про візит у “весняний дім” чесно кажучи, жахала: облишимо сам процес, якщо хтось дізнається, що бездоганний Нефрит клану Лань відвідував подібний заклад — репутації буде нанесений невиправний удар. Він не міг дозволити собі подібне.

Мен Яо, як зазвичай, розумів його думки навіть без слів:

"Да-ге, про що ти взагалі думаєш! Ер-ге не може відвідати “весняний дім” отак просто. Яким би не був респектабельним цей заклад — в цих будинках стіни мають вуха і очі. За свідчення про візит шляхетного очільника Гусу Лань заплатять золотом — але можливість зруйнувати репутацію такої особи і підірвати авторитет ордену й клану окупить затрати. Той же покидьок з клану Молінь буде в захваті, отримавши в руки такий компромат. Так не піде!"

"Гм, Яо-ді…"

"А сенс мені бути народженим у борделі, та ще й від найшляхетнішої повії клану Ланлінь Дзинь — і не застосувати все це надбання для власної користі? Повірте, я знаю, про що кажу."

Лань Січеню завжди було ірраціонально соромно — не стільки за себе, скільки за Дзинь Гваншаня, чиї розбещені походеньки кидали пляму на всіх заклинателів разом — якщо таким є очільник одного могутнього клану, чим інші краще? Якби він міг — він визволив би побратима і його матір з того місця якнайраніше. Але доля непередбачувана і першим Мен Яо знайшов Дзинь Цисюань. Однак побратим ніколи не соромився відкрито визнавати власне походження, іноді навмисно кидаючи його, неначе виклик, в обличчя занадто зарозумілим, єдиною заслугою яких було народження у правильній сім’ї. Мен Яо добився всього своїм розумом і талантом — і Лань Січень знав, що він методично і холоднокровно мстить тим, хто сміє називати його повією, натякаючи на легкий шлях до цілей. І в цілому, сам Січень не мав жодних заперечень проти цієї помсти, за можливості осаджуючи кривдників побратима — ну а Н'є Міндзюе просто люто шаленів, коли чув подібне.

"І що тоді робити? Ер-ді, в тебе точно немає нікого, ну…"

"Ні, да-ге. Та й навіть якщо хтось був подібний — я не зміг би так просто довірити цю вельми делікатну проблему отак раптово практично чужій людині. Я… не можу так."

В шатрі запанувало мовчання. Лань Січень обхопив коліна руками, як у далекому дитинстві, коли він ще не був настільки прикутий до формальностей і правил ордену. Присутність поруч побратимів створювала відчуття незримої підтримки й захищеності; з ними заклинатель міг дозволити собі хоч іноді забути про власний титул і обов'язки, та стати просто А-Хуанем. Однак тягар хаотичних наслідків Зв’язку крові продовжував висіти над ним, немов важкий камінь. Невже й справді все це — через його незайманість? А більше — непристосованість до реалій життя? Чим він завинив — нічим, так само, як і Вандзи не вибирав, кого покохати. Але що він буде робити, коли цей стан стане спричиняти проблеми з ци? Невже його чекає усамітнення? Це стане для його наставника — та й клану в цілому — важким ударом.

Низький голос Н’є Міндзюе застав його, зануреного у роздуми, зненацька, і спочатку Лань Січень взагалі не зрозумів, про що той говорить:

"Ер-ді. А якщо, припустимо, людина була б не чужою? Не стороннім — а навпаки? Ти зміг би дати хоча б шанс?"

"Да-ге, про що ти?"

"Ти сказав — ти не зміг би довіритися чужій, не близькій тобі особі. Так от, якщо особа буде близькою — ти дозволив би допомогти?

"Да-ге, це ж не закляття, не доручення! Як? Як попросити когось про… про…"

"Про те, щоб переспати з тобою і позбавити тебе цноти, щоб збочені думки твого молодшого брата більше тебе не бентежили?"

"Еее, ну в цілому так. Але ж… хіба я можу когось просити про таке???"

Він продовжував сидіти, уткнувши голову на коліна. Проте зненацька відчув, як з обох сторін його обхоплюють руки: одні кремезні, звиклі до важкої зброї, з рельєфом м’язів, поруч з якими інші — тендітні, проте ця тендітність була оманливою. Ці обійми відчувалися дещо інакше, аніж звичайні — більш обережними, проте… в них було щось бентежне і незвичне.

Обох вух доторкнулося чуже напружене дихання; чомусь воно обпікало, наче гарячі сонячні промені:

"Ніяк. Ти не повинен нікого просити, ер-ге."

"Гадаю, я б вбив того, хто насмілився б знахабніти настільки, щоб чекати на прохання ер-ді."

"Згоден з да-ге. Однак все ж… Якщо це був би хтось близький…"

"…Хто ніколи б не зрадив і не поставився б до тебе негідно…"

"…Хто поставився б до цієї делікатної справи з повним розумінням і підтримкою…"

"…І потурбувався б про те, щоб ти згадував про це не з жахом, а з посмішкою…"

"…Задоволеною посмішкою — такою, як ти посміхаєшся, коли маєш гарні новини…"

"…Ти б довірився… нам?"