«Бантик та банда Анархістів» Маркус Броді
Локація: Коло відчиненої брами
Персонаж: Гурт анархістів
Предмет: Орган
Емоція: Натхнення
Одного тихого й по-літнього теплого вечора, у мальовничому місті Дубляни, де свого часу проживав Степан Бандера, та судячи з назви росло багато дубів, котик Бантік як завжди повертався з роботи до дому, де його із свіжо приготовленою вечерею чекала Джулія. Це була чудова пара. Жили вони скромно, та не в бідності, і мріяли в майбутньому перебратися у місто Кототоп. Про те грошей постійно не вистачало, а Бантіку дошкуляла група анархістів, бо відбирала частину від заробленого.
А працював наш котик викладачем анатомії в місцевому медичному коледжі. Його всі там любили й поважали, особливо за його кумедні історії. Студентам дуже полюбилась історія про те, як він був Друїдом і врятував ліс, але що з цих студентів взяти? Їм, що завгодно подавай, лиш би відсидіти пару й не схопити двійку.
В один прекрасний день, коли прийшла зарплата, наш котик зловив величезне натхнення, і всі свої пари провів мовчки, щось активно пишучи. Студенти дивились на його завзятість, той вогник у очах, і боялись бодай слово промовити, щоб не отримати за це на горіхи. А коли він все дописав, то стрибнув із свого викладацького стільця, підійшовши до шафи із написом: «Макети органів. Не чіпати без дозволу викладача». І відчинив дверцята, дістав коробку, у якій зберігалися макети котячих сердець, і одне поклав у внутрішню кишеню своєї куртки, разом із листом паперу, на якому весь день щось строчив.
І ось коли останній студент покинув кафедру, а Бант заповнив усі свої журнали, щоб не відкладати на потім, він накинув на себе куртку й вирушив у сторону домівки. Дорогою він встигав погратись із сонячними проміннями, що гойдались разом із гіллям дерев у парку, побігати за поліетиленовими пакетами, які носив вітерець, і навіть з’їсти молочно-шоколадне морозиво, поки не бачить жінка. Це був найкращий відрізок дороги, що простягався до дому.
Але останні кількасот метрів йому довелось пройти повз гуртожитки студентів-котиків, а саме повз в’їзд до гуртожитків, де любили тусуватись анархісти, які постійно його діймали. Цього дня, як і в усі інші дні зарплати, він побачив перед собою відчинену браму, і десять котиків із зеленою або червоною пофарбованою шерстю, укладеною в стилі їжака, чорних шипистих куртках і високих важких чоботях. З боку були припарковані гучні мотоцикли, звук яких завжди заважав спати по ночах, і грала гучна й важка музика.
— Так і знав, що саме сьогодні я знову на них нарвусь… — подумав собі наш герой.
Тим часом хлопці помітили викладача, і вже готувались його «тепло» зустріти.
«Спокійно Бантику… Ти сьогодні все продумав. Або зараз або ніколи.»
Бантик впевнено продовжував крокувати їм на зустріч, а головний з банди, яка стояла навпроти, вийшов уперед, і споглядав як котик рухається до них.
Бантик тим часом дістав лист паперу й заходився повторювати текст, який він написав за день, а вже коли зустріч була неминуча, ватажок анархістів заговорив:
— А хто це такий красивий до нас прийшов? Хлопці! Сьогодні, як виявилось ми п’ємо пиво… — заговорив Сірий.
— Хлопці, м-м-м-м-може не треба. Я і так вам всі останні гроші віддаю. —відповів Бантік.
— На скільки мені відомо, сьогодні держава виплачує зарплатню. А нам держава нічого не заплатила. Тому ділись, професоре…
— Але ж вам нічого не заплатили, бо ви не працюєте. Хіба можна отримувати заробітню плату, не працюючи? — запротестував наш герой.
— Як бачиш, можна. Правда ж хлопці?
— Так!
— Звісно…
— Я ніколи не працював.
— І я теж.
— Що взагалі таке ця робота?
Натовп зайшовся гучним сміхом, який було чутно аж на все студмістечко. Та Бантік вирішив, що так продовжуватись не може, і як зачитав те, що придумував увесь день:
«Я Бантік Непереможний
Викликаю сили темряви,
Щоб показати нащо спроможний,
І дати відсіч телепням.
В замін клянусь служити вічно
Богу зла, вогню й пітьми,
А в знак подяки в своє пекло
Серце моє забери!»
А закінчивши промову, він дістав із кишені макет котячого серця, кинув на землю й розтоптав…
Від хвилювання й мандражу наш котик аж заплющив очі, та переляканий галас натовпу, який ще хвилину тому йому погрожував, і рев двигунів від мотоциклів швидко поставив його на ноги й дав зрозуміти, що його підступний план вдався.
Решту дороги до дому, Бантік летів на крилах радості, та радість ця тривала не довго… Коли він прочинив двері в дім, його зустріла Джулія, і прям із порогу заявила:
— Привіт, мій любчику. Я чула, вам сьогодні зарплату видавали? То клади скоріш все в сімейний бюджет… І те, що сховав за шкарпеткою теж.
Ось так наш кіт придумав хитрий план, як обхитрити злих анархістів, і зберегти вперше всі зароблені гроші. Та жінку не надуриш! І в результаті однаково залишився лиш з діркою від бублика.
Кінець.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!