Таверна місячного кота

Локація: арена

Персонаж: фікрайтер/ка

Предмет: збірка віршів Тичини

Емоція: ентузіазм

— Мурчику, одумайся! Що ж ти робиш! Опозориш весь наш клан своїм виступом. Ну не може звичайний фікарайтер стати знаним письменником, що вже й говорити про поезію! — вмовляла друга кицька Майка.

— Але ж поезія… ти б почитала ці рядки. Ось, тільки послухай, — мовив Мурчик і взявся зачитувати вірш зі збірки Павла КоТичини.

А на воді в чиїйсь руці

Гадюки пнуться… Сон. До дна.

Війнув, дихнув, сипнув пшона —-

І заскакали горобці!..

— Тікай! — шепнуло в береги.

— Лягай…— хитнуло смолки.

Спустила хмарка на луги

Мережані подолки.

— Яка образність! Яка мелодійність! А рима… — вихваляв поета Мурчик, — я теж хочу так писати!

— І про що ж твій вірш? Про Гаррі Котера? Облиш, як зачитаєш, знані поети на Арені тебе засміють! — продовжувала Майка. — Інша справа фанфіки. Вони в тебе чудово виходять. А як же продовження твоєї історії про роман Криволапика й Скеберса? Фанати аж нявчать, так чекають!

— То вже не радує. Ти не розумієш, душа просить польоту, натхнення бурлить, мов кип‘яток у казані. Ось побачиш, мені аплодуватимуть стояче!

З гордо піднятою головою він вийшов на манеж Арени, де завжди збиралися найкращі поети й найприскіпливіші поціновувачі поезії Котоляндії. Зал був забитий вщент. Перенявкування котів стихло й всі вичікувально поглянули на нього, очікуючи виступу.

— Ккколи…

Несподівано ентузіазм Мурчика згас, хвилювання взяло гору і він затнувся на першому ж слові.

Глибоко вдихнув. Заплющив очі. Вже вкотре прокрутив рядки в думках й почав декламувати знову:

Коли йду майским садом, любуючись хрущами

То зупиняюсь раптом, слова приходять самі.

Про барви, сонце й трави виливаються ріками.

Ти лиш встигай записуй, та щоб ніхто не бачив

Бо як помітять — зруйнуються чари.

Скажуть: «Не пробуй римувати, не твоя то доля.

Працю маш щоденну, її ось і виконуй.

Пиши, строчи по темі, твори любов любовну»

Та як мамуся Ро героїв плекала в тиші,

Так я свою мрію тепер вже не облишу!

Мурчик закінчив. Застиг, затамувавши подих й очікуючи реакції залу.

Зачувши оплески, котик ледь не зомлів від полегшення. Нарешті його захоплення оцінили й схвалили. Тепер жоден знайомий фікарайтер не скаже йому, що він чогось та й не зможе!

Більше творів Ярина Мартин