"Кінки" та як вони працюють

До прикладів та типових проявів “змішування”.

Приклади на основі матеріалу, з яким я знайома найкраще, але в інших фандомах я бачила те саме, так само і в “оріджиналах”, і в кінковіх текстах, що видаються в папері, теж те саме.

Отже, візьмемо типовий кінковий слешний фанфік по ГП про закомплексованого умовного “снейпа”, який страждає через те, що у нього нібито потворний ніс, а також через те, що його гвалтують/катують/мучають іншими способами. Дуже часто емоційне напруження в частині тексту про “ніс” (або масне волосся, або загальну непривабливість) є вищим, ніж в частині про згвалтування або тортури, або це приблизно однакове напруження - “снейп” однаково страждає і від того, і від іншого, це нібито страждання одного й того самого формату.

В реальності, а також в реалістичній літературі, це дуже різні речі, але в кінковому тексті працює умовне правило “не застосовуємо ті правила, які застосовуємо в реальності для оцінки загроз та страждань, а сприймаємо будь-які страждання “снейпа”, не має значення, чим вони спричинені, за тими правилами, за якими сприймаємо зазвичай “внутрішні” страждання”.

Це одне з основних непроговорених замовчувань, яке формує кінк. Без нього кінк зазвичай не працює.

Наприклад, щоб текст із згвалтуванням став кінковим, читач (частіше читачка) має сприймати опис згвалтування таким чином, ніби це не власне згвалтування, а, наприклад, страх згвалтування, або мрія про пристрастний секс або рольову гру. Це суттєва деталь - згвалтування в тексті сприймається не як, наприклад, рольова гра, а як мрія, фантазія про рольову гру. Рольова гра в реальності суттєво відрізняється від фантазії про неї - фантазія значно менш детальна, пропускає багато суттєвих елементів, зосереджується на якомусь одному аспекті, може ігнорувати закони фізики, тошо.

В текстах із кінковим насильством типовим є змішування почуттів гвалтівника та згвалтованого, навіть якщо в тексті є лише точка зору згвалтованого. Так, типовими є очікування, що опис згвалтування буде збуджувати, навіть якщо йдеться про насильство, наприклад, над дитиною або згвалтування із вбивством, або якщо йдеться про страшні тортури,,і в тексті є виключно погляд згвалтованого. Про такі очікування і їхню “нормальність” та типовість свідчать відповідні претензії, які читачі можуть висувати до тексту.

Звичайним є приписування згвалтованому “шматків” почуттів та очікувань гвалтівника. Наприклад, згвалтований зосереджений на тому, який величезний у гвалтівника прутень, і весь аж тремтить, специфічно тремтить. Або думає, як він виглядає в очах гвалтівника, і зосереджений на цьому. Або у нього з`являється “передчуття” дій гвалтівника, або він “знає”, на які “спокусливі” пози гвалтівник реагує, і таке інше.

Змішування може бути і просто умовою можливості сприйняти текст як кінковий, порнушний, а не жах-жах. Наприклад, якщо йдеться про щось на кшалт тентаклів (згвалтування тентаклями) - тут елемент фантазії, яка вбудовується в текст, є обов`язковим, без цієї фантазії текст повністю втрачає сенс або перестає бути порнушним, таким, що збуджує тренованого читача (і тоді текст перетворюється на фільм “Муха”).

Що екстремальніішою є описувана в кінковому тексті ситуація, що заплутаніша фантазія, то більша ймовірність, що без змішування текст неможливо сприйняти взагалі. Читання таких текстів зазвичай потребує навчання, яке не відбувається миттєво, і звичайною є ситуація, коли автор та читач поступово переходять від простіших до все більш складних та екстремальних фантазій - простіші поступово втрачають дієвість, в той самий час вміння застосовувати змішування тренується. Частіше за все автори та читачі кінкових текстів не починають відразу з, наприклад, кінків “тентаклі + мпрег” (згвалтування чоловічого персонажа тентаклями, після чого має місце чоловіча вагітність), а приходять до таких кінків поступово, через простіші та менш екстремальні.

І, звісно, що гіршим за якістю є текст, то більшою є ймовірність, що автор почне плутати, хто з героїв що відчуває і в результаті якої саме дії. Щоб відрізнити дію кінка від результату слабкої майстерності, треба перевіряти, чи не з`являється або чи не збільшується плутанина саме у кінково-напружених сценах.

Читання кінкового тексту породжує специфічне сприйняття та специфічні очікування.

Якщо в тексті є “глюки” героя і треба враховувати, що ось це саме глюки, не реальність, і це суттєво змінює сенс тексту, то в цьому випадку є велика ймовірність, що читач не врахує, що йшлося про глюки, вони будуть сприйняті як “реальність”. Кінковість тексту значно збільшує ймовірність такої плутанини.

Якщо йдеться про сексуальні кінки або кінки “про стосунки”, то типовим є перетлумачення буквально чого завгодно у якості доказу пристрасті або кохання героїв, навіть якщо автор не просто нічого такого не намагався показати, а показував конкретними словами та сценами щось конкретне, суттєве для розуміння тексту. Щось таке, без чого сенс тексту втрачається. Є очікуваним і типовим, що цей спосіб прочитання буде проігноровано, читачі всі або майже всі елементи тексту сприймуть у контексті “вони люблять один одного” або “вони бажають один одного”.

Автор, який усвідомив ці правила, додатково спрощуватиме текст, прибиратиме з нього усі “сторонні” елементи, аж до зведення сюжету до емоційно напружених сцен між героями або до порно-сцен, якщо кнки мають сексуальний характер.Таку “еволюцію” інколи можна прослідкувати, особливо добре її буває видно на серіях текстів - в кожному наступному все більше деталей, які обслуговують кінк ,і все менше “стороннього”. І це раціональний підхід, адже відданий читач,швидше за все, читає серію заради кінку, а не заради сюжету або світобудови. Щоб відрізнити цей випадок від звичайної втоми автора від серії, варто звернути увагу на те, чим саме автор жертвує, а що акцентує. Наприклад, про втому швидше свідчитиме млявий сюжет, а про перехід до збільшеної кінковості - розпадання сюжету (а в перших частинах автору вдавалося зберігати зв`язність тексту).