Монстр
Рік 947 від Потопу корінних. Місто-держава Едда.
Вона бігла, не пам'ятаючи себе. Усередині її грудей гриміло серце, наче божевільний дзвонар натужно смикає плетений язик, розгойдуючи купол залізного дзвону. Зовні, в зеленуватому безтілесному коконі, вовчком крутився переляканий багатоногий. Вона б здивувалася, побачивши його таким, але зараз, їй, не було до нього жодного діла. Дівчина звернула праворуч, у відчинені двері спальні.
Вона подолала кімнату, десять кроків завдовжки, не більше, ніж за сім, виставила руки, сперлася ними на підвіконня. Їй вистачило короткого вдиху, щоб зрозуміти: стрибок униз дорівнює неминучій смерті. Але вона, також, розуміла, що не зроби цього — і результат буде той самий. Чудовисько наздожене її і відгризе світловолосу голову: так само точно, швидко і холоднокровно, як воно зробило це, напередодні, з її матір'ю.
Дівчина повернулася, закрила витонченою рукою маленький ротик, підбігла до ліжка, впала на підлогу і залізла під його основу, прикривши прямокутну смужку інтер'єру білим простирадлом. Коли ж до її вух донеслися чавкаючі кроки, прилетіло хрипке дихання, цокіт клешень, вона сама не зрозуміла, як зуміла стримати в горлі крик. Як їй вдалося не випустити цю прокажену пташку назовні й не видати себе.
Чудовисько пройшлося кімнатою, точно повторюючи її шлях. Наприкінці, коли воно підійшло до ліжка, серце дівчини настільки сильно забилося в грудях, що їй зовсім не здалося жартом, ніби воно може з тріском розколоти кістки і вискочити перед нею на підлогу. Застрибати по паркету нагадуючи плід граната у власному соку.
"Тхи-и-и-и-и... , — прохрипів монстр. — Тхи-и-и-и. Т-т-тут. Йа-а-а-а. Чу-у-у-у-ю. Те-е-е-бе".
"Ні, ні, ні", — шепотіла молодиця, видихаючи вологе тепле повітря між пальців, і раптом зірвалася на стогін.
Простирадло сколихнулося. Дівчина знала, що бар'єр цей смішний, що користі від нього, як від вуалі у грозу. Але більше в неї нічого не було: білий прямокутник бавовни і надія. Надія, що з якихось невідомих причин монстр не нахилиться, не схопить її клешнею за волосся і не витягне назовні. Не упреться своєю перетинчастою лапою в груди й не зріже голову з шиї, ніби садівник неслухняне стебло. Що після, не стане розглядати понівечене тіло з цікавістю дитини.
Простирадло затріпотіло знову, клешні процокали два такти в розмірі вальсу. Тендітне тіло молодиці, від почутого й побаченого, пронизав озноб. По спині, вкритій тонкою білястою шерсткою, прокотилася хвиля холоду, а потім... витончене молоде створіння знепритомніло. Провалилося в темряву, мирно погойдуючись на хвилях пустельних мрій.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!