“Не твій герой”

Не дивуйся, що я не питаю,

Не чекаю, не плачу, не прошу.

Я тобі — не святий, не пророк.

Я себе ще тримаю в ходу.

Ти для мене — не біль, не провина,

Просто штрих у малюнку щодня.

Я навчився іти крізь руїни,

Через тих, хто зникає — навмання.

Ти не любиш — лиш тінь пам’ятаєш,

У мені бачиш когось і здавна.

Я — живий, не уламок твого всесвіту,

І не мушу бути твоїм.

Так, я сміюсь, наче вже не болить,

Не з тебе — із себе сміюсь.

Бо я знову шукаю той шлях,

Що веде через сотні жінок.

Може, ти насправді добра,

Може, серце в тебе ще болить.

Та у грі, де мовчання — це правда,

Твоя правда — лиш вміла брехати.

І тому, як підеш — то без сцени,

Я не стану тягнути сюжет.

Не герой я твого роману,

Я — фінал. А не твій «хепі-енд».