«Очі, в яких згорів»

Ти приходиш, як тиха вода —

Обіймаєш, мов спогад весни.

Та у серці ще палає біда —

Та, що вирвала корінь з душі.

Ти не винна, що ти — не вона,

Що не твій шепіт слухає ніч.

Є любов, що тікає з вікна,

А є та, що веде крізь дощі.

Ти — як сон, що лишився з пітьми,

Світлий, лагідний… Тільки не мій.

Я шукаю ту — поза людьми,

Що залишила в серці сліди.

Не тримай. І не проси тепла.

Я не зраджу — бо я не кохав.

Просто в пам’яті тліє зола

Тих очей, в яких я згорів.