Серце вітру. Хід ферзем

Білл лише на мить застиг, а його око здивовано округлилося, але вже за секунду його обличчя вмить насупилося, перетворюючись на важку, похмуру гримасу. Він опустив погляд на дуло револьвера, потім знову подивився на Морфея й важко, розчаровано видихнув.

— Я мав би здогадатися, — глухо процідив він, зціпивши зуби. — Мав би знати, що ти зрадиш наш план при першій же нагоді. Тобі не можна вірити, Морфею. Ніколи не було можна.

Морфей лише хижо, самовпевнено усміхнувся, хоча його пальці міцно стискали рукоятку зброї. Він навіть не поворухнувся, продовжуючи надійно затуляти собою мокру, злякану дівчину, яка ледь трималася на ногах у нього за спиною.

— А ти справді думав, що Юна зможе так легко накинути на мене ошийник? — у його голосі пролунала отруйна, щира зневага. — Що я дозволю їй крутити мною і моїм кланом, як Мідасом? Ти ж знаєш мене. Я підіграв їй лише для того, щоб побачити, чи дійсно мій найкращий друг збирається влаштувати тут тиху різанину. І знаєш... Я до останнього сподівався, що ти зупинишся.

Почувши це ім'я, Джессі за спиною Морфея зло, судомно видихнула. Вона вчепилася пальцями в його мокру куртку і крізь дикий холод у її голові нарешті склалися всі пазли.

— Юна... — прохрипіла вона з ненавистю. — Це все була вона... З самого початку.

Білл нічого не відповів, навіть не глянув у її бік. Його погляд був прикутий виключно до наведеної зброї. Він повільно нахилив голову в один бік, потім в інший, так, що в нічній тиші берега чітко пролунав сухий, неприємний хрускіт хребців у його масивній шиї. Його обличчя більше не виражало садистського задоволення, тепер там була лише холодна, уперта рішучість, якій заважають закінчити роботу. Він зробив важкий крок уперед, знову заходячи у воду, яка з гучним плескотом розійшлася навколо нього.

Морфей миттєво зреагував. Він почав відступати назад, тримаючи револьвер на витягнутій руці й підштовхуючи Джессі ліктем, щоб вона рухалася разом із ним, не розриваючи дистанцію.

— Не наближайся, Білле. Я серйозно, стій де стоїш, — Морфей намагався тримати голос рівним, але в ньому проривалася тривога. Не за себе — за Білла. — Не змушуй мене робити те, про що ми обидва пошкодуємо. Ми не маємо тут повбивати один одного.

Білл раптом коротко, гірко засміявся сміхом абсолютно позбавленим страху. Він, на жаль, надто добре знав свого товариша.

— Стріляй, ну ж бо! Чого ти чекаєш? — крикнув воїн, розводячи руки в боки й повністю відкриваючи свої широкі груди. — Ти не вистрілиш, Морфею. Я знаю це. І ти це знаєш. Ти занадто довго називав мене своїм братом, занадто багато ми всього пройшли, щоб зараз ти пустив мені кулю в серце. Невже спустиш зараз? Через оцю... Тварюку, яка вгробила Акі і ледь не вгробила нас? Ну! Давай! Ну!!! Давай! Доведи, що я помиляюся!

Рука Морфея на мить сіпнулася. Дуло револьвера ледь помітно здригнулося в повітрі. Білл бив по найболючішому, і він був абсолютно правий — Морфей просто фізично не міг уявити, як прострелить груди людині, з якою ділив останній ковток води і цигарку. Але показувати свою слабкість він не збирався.

— Білле, послухай мене, — Морфей перехопив зброю двома руками, стискаючи щелепи. Його голос став глухим і напруженим. — Вона відповість за свої вчинки. Але не так. Не в цій брудній калюжі, не твоїми руками! Якщо ти зараз її втопиш, ти станеш гіршим за неї. Ти просто перетворишся на ланцюгового пса Юни!

— Я стану справедливістю! — гаркнув Білл, роблячи ще один важкий крок уперед. Вода вже сягала йому колін.

— Ти станеш трупом, якщо зробиш ще один крок! — зірвався на крик Морфей, відчуваючи, як паніка змішується зі злістю. — Білле, клянуся всім святим, я прострелю тобі коліно! Мені байдуже, ким ми були раніше і скільки пісень співали разом! Не лізь, бо ляжеш тут поруч із Акі!

Білл навіть не збив дихання. Він ішов крізь чорну воду, мов важкий, невблаганний криголам, розрізаючи озеро своїм масивним тілом. Його око дивилося на Морфея вже не зі злістю, а з якоюсь гидливою поблажливістю, наче перед ним стояла не людина зі зброєю, а просто прикра перешкода.

— Ти ще більш слабкий і безхребетний, ніж я думав, — продовжував тиснути воїн. — Тебе так легко обманути, Морфею. Так легко купити. Скільки разів ти вже міняв хазяїв? Спочатку ти бігав хвостиком за Шейном. Потім покірно лизав руки оцій от малій, виконуючи кожну її дурну забаганку. Місяць тому ти кивав головою Юні, пив алкоголь і вдавав із себе союзника. А тепер... Тепер ти знову скачеш навколо своєї старої хазяйки, яка тебе навіть за мужика ніколи не вважала! Ти просто бродячий пес, Морфею. Такий же перебіжчик як і Гідра!! Боягуз! Ти ніщо без свого револьвера. Просто пуста, вицвіла сорочка.

— Закрий свою пащу! — огризнувся Морфей, відчуваючи, як гнів і відчай змішуються в один гіркий ком у горлі, випалюючи залишки тверезого розрахунку. Він гарячково намагався достукатися до друга, хоча вже бачив цю мертву пелену в його оці. — Ти ні дулі не розумієш, Білле! Я не хочу робити дурниць, які ми не зможемо відмотати назад! Схаменися, холєра ясна! Небула вже стоїть у нас на порозі! Вона тільки й чекає, поки ми тут один одному горлянки перегриземо! А ми влаштували мокру різанину через старі образи?! Що, по-твоєму, скаже Юна, коли побачить твій труп на цьому березі?! Що скаже Еш?!

— Юна знає, що за все в цьому житті треба платити. Еш однією ногою в могилі, — глухо і спокійно відрізав Білл. Він зробив черговий крок, вода вже сягала йому вище колін, омиваючи поли куртки. — А за гріхи Джессі плата тільки одна. І ти їй не щит, Морфею. Ти просто двері, які я зараз виб'ю.

Між ними залишалося всього кілька футів води. Кожен новий сплеск кроків Білла наближав їх до точки, звідки вороття вже не було. Морфей зрозумів, що погрози не діють. Зброя не діє. Білл уже поховав себе всередині і просто йшов забирати борги.

— Білле, стій, фантом тебе вкуси!! Подивись на мене! — Морфей раптом зірвався на відчайдушний, хрипкий крик.

Цей вереск, позбавлений будь-якої погрози, був наповнений таким диким, неприхованим болем, що той на секунду дійсно завмер. Дуло револьвера все ще дивилося Біллу в груди, але руки Морфея помітно тремтіли, і зовсім не від холоду.

Морфей зробив судомний ковток повітря. Його очі гарячково блищали, а слова летіли, хапаючись за кожну спільну згадку, як за останній рятівний трос.

— Ми не маємо закінчити ось так... Тільки не тут! Не в цій гнилій калюжі, розумієш?! — Морфей трохи опустив ствол, дивлячись другові прямо в око. — Згадай, скільки лайна ми разом вихлебтали! Згадай ту осінь, коли ми розкрили плани Гідри! Згадай бій проти Чайки та його клятий Циклон... Хто тебе тоді на своєму горбу тягнув, коли ти ногу підвернув?! Ми ж із тобою сиділи і планували, як будемо святкувати, коли Шейн рога відкине! Скільки ми ще мали прожити... Скільки ми літрів того елю ще мали випити, скільки дурних пісень горланити біля багаття, поки Рей на нас не кричала б стулити пельку! Ти ж мій брат, Білле!

Голос Морфея зірвався на відвертий хрип. Джессі за його спиною тихенько, жалюгідно схлипувала, тремтячи як осиковий лист.

— Помста — це не вихід! Вона нічого не змінить! — благав Морфей, роблячи крихітний пів крок назустріч, немов намагаючись втримати Білла руками. — Вона не поверне Акі. Не поверне дитину. Вона просто випалить тебе зсередини, Білле. Вона згубить тебе і Юну! Навіщо ти робиш роботу Небули замість неї?! Зупинись, прошу тебе... Не змушуй мене стріляти.

Білл зупинився. Хвилі від його кроків з тихим плескотом розбилися об стегна і затихли. Кілька секунд він просто мовчки дивився на Морфея. У його оці на якусь жалюгідну мить промайнуло щось світле, чи то примарна туга за тими ночами біля багаття, чи то просто спогад про те, які були золоті часи, коли був живий Інк, що доповнював їхню трійцю. Ще до цього лайна. Але це світло згасло так само швидко, як і з'явилося. Його губи знову розтягнулися в тій самій потворній, порожній усмішці. Він коротко, сухо хмикнув, без краплі веселощів, суто з глухою, старечою приреченістю.

— Мені плювати на Небулу, Морфею. І на клан теж плювати з високої гори, — тихо, але напрочуд виразно сказав Білл. — Я знаю, що помру. Завтра, через тиждень, у цьому бою чи від чиєїсь стріли в спину, яка різниця? Моє життя закінчилося не сьогодні. Воно закінчилося в той клятий день, коли анархісти викололи мені око, а з Юни вибили все її майбутнє. Ми вже мерці. Я просто хочу прихопити з собою на той світ тих, хто дійсно на це заслужив. І повір мені... Воно того варте. Кожен момент.

Не гаючи і секунди, Білл з диким, тваринним ревом кинувся вперед. Морфей зреагував суто на рефлексах. У нього була рівно секунда. Замість того, щоб просто натиснути на курок і зробити в грудях друга дірку, він різко викинув ліву руку вбік і з усього маху штовхнув Джессі. Дівчина з вереском полетіла на мілину, гепнувшись у бруд подалі від лінії удару. Морфей знову звів ствол на Білла, але... Так і не вистрілив. Його палець просто заціпенів на гачку, відмовляючись слухатися наказів мозку.

Ця клята секунда сентиментальності коштувала йому дорого. Важкий, розкачаний роками кулак Білла влетів Морфею прямо в щелепу з такою силою, наче це була чавунна сковорідка. Звук удару вийшов моторошно глухим і соковитим. Морфея аж перекрутило в повітрі. В очах миттєво вибухнула наднова, а в голові загуло так, ніби туди засунули вулик. Він рухнув на спину, піднявши стовп води, але навіть не встиг усвідомити, де небо, а де дно. Білл уже був зверху. Воїн навалився всією своєю каторжною вагою, вдавлюючи Морфея в мул. Почалася найбрудніша, найбридкіша бійка з усіх можливих. Ніякої тактики, ніяких красивих прийомів, тільки тваринне борсання в багнюці.

Білл одразу ж вчепився в праву руку Морфея своїми лаписьками, намагаючись виламати йому пальці й вирвати зброю.

— Віддай револьвер, сука! — ричав Білл, з усієї дурі вдавлюючи Морфея у воду, перекриваючи дихання.

— Хрін... Тобі... — захлинаючись водою навпіл із власною кров'ю, прохрипів Морфей, але револьвер тримав мертвою хваткою.

Він крутився під Біллом, як ошпарений в'юн. Відчайдушно гатив лівою рукою куди попало, бив колінами по ребрах, намагаючись скинути цю гору з себе. Морфей прекрасно розумів: якщо Білл зафіксує його на спині бодай на пів хвилини — це кінець, він просто пустить бульбашки. Вода навколо них перетворилася на вир, ставши бурою від піднятого з дна мулу.

Дуло револьвера кілька разів опинявся прямо біля живота Білла. Морфею достатньо було просто смикнути пальцем — і друг би сплив. Але замість цього Морфей вперто викручував руку вбік і почав просто тупо та методично гатити важкою металевою рукояткою револьвера Біллу по голові, розсікаючи йому шкіру. Він відбивався на смерть, боровся за кожен ковток повітря, але ставати вбивцею свого друга все ще категорично відмовлявся.

Джессі, яка щойно відплювалася від води, на карачках відповзала до берега. Вона була вся в грязюці, мокра до нитки. Побачивши, як Білл знову топить Морфея, вона судомно смикнулася назад в озеро, ніби справді збиралася кинутися в цю м'ясорубку голими руками.

Морфей на секунду вирвав закривавлене обличчя з води, виплюнув червону воду і, помітивши її рух, гаркнув так, що ледь не зірвав голос:

— Куди лізеш, дурепо?! Біжи звідси! До штабу... Клич Рей! Біжи, кому кажу!

Білл одразу ж вдрукував його назад у мул. Джессі завмерла. Вона ще пару секунд дивилася на цей кривавий вир, її трусило, ноги були як ватні, а серце товклося десь у горлі. Але слова Морфея нарешті пробили паніку. До неї дійшло, що без зброї і сил вона там просто піде на дно третьою. Розвернувшись, вона, спотикаючись, падаючи на коліна і знову підводячись, щосили повалила в лісові хащі, залишаючи за спиною тільки звуки важких сплесків.

А в озері тим часом йшла боротьба не на життя, а суто на тваринних інстинктах. Обидва вже видихалися і хрипіли. Кожен вдих сирого повітря різав легені. Обличчя Морфея вже було все побите, ліве око заплющене, а Білл важко сопів, змиваючи з носа буру юшку. Вони місили один одного по пояс у воді, яка від адреналіну вже здавалася гарячою ванною. Білл знову замахнувся, щоб остаточно вирубити лідера і пустити його на дно.

«Якщо вже дістаєш зброю — будь готовий стріляти, а не базікати».

У голові Морфея, крізь дзвін у вухах, дуже вчасно і чітко спливли прощальні слова Гідри. Досить гратися в благородство. Морфей різко пірнув під важкий кулак і з усього розмаху вліпив Біллу дзвінкого, хльосткого ляпаса відкритою долонею прямо по понівеченій щоці. Білла від такого нахабного ляпаса на секунду перекосило і цього вистачило. Морфей блискавично викинув праву руку і впечатав холодне залізо револьвера прямо Біллу в губи.

Той завмер. Металевий присмак пороху подіяв краще за будь-який нашатир. Морфей зло, гаряче видихнув йому прямо в ніс, намертво стискаючи рукоятку тремтячими пальцями:

— Руки вгору, Білле. Живо.

Білл блимнув своїм оком і смикнувся було вперед, мабуть, знову вирішив перевірити, чи натисне Морфей на курок. Але Морфей не став чекати. Він коротко й жорстко всадив товаришу коліно під дих. Звук вибитого повітря змусив Білла судомно розкрити рот, і в цей же момент Морфей з силою загнав йому ствол прямо за зуби.

От тоді Білл повільно, зціпивши пальці від безсилої люті, підняв руки на рівень плечей. Його кадик нервово смикнувся. Морфей криво, майже моторошно шкірився. З розбитої губи продовжувала капати кров.

— Тепер моя черга штовхати промови, а твоя — слухати.

Не виймаючи ствола з його рота, Морфей почав повільно, крок за кроком йти вперед, ведучи Білла за собою на берег. Чоботи нарешті вилізли з мулу і стали на тверду, сиру землю.

— Скільки ж ти, Білле, лайна навалив на мої плечі, — голос Морфея звучав глухо, з якою хворобливою втомою і злістю. — Ти реально довів до цього? Я ж цей револьвер носив, щоб відлякувати всяку шваль ззовні. А тепер тримаю його в роті свого колишнього брата. Я ніколи не планував використовувати його проти своїх. І заради чого ти це зробив? Заради Юни, яка тобою дірки в планах затикає?

Білл щось мукнув, спробував насупитися, язик штовхнув залізо всередині. Але Морфей тільки грубіше крутонув ствол, змушуючи того зморщитися.

— Стули пельку і слухай! — гаркнув Морфей, і очах спалахнули недобрі, шалені вогники. —Джессі винна? Вона ще те стерво зі своїми тупими наказами. Але вона, фантом забирай, тягнула весь цей клан на своєму горбу, поки ми роти роззявили! Вона страждала найбільше, зачинена в тому кабінеті, намагаючись не дати нам здохнути, поки весь клан плював їй у спину. І ні я, ні ти, ніхто інший, не були поруч, коли вона цього потребувала! Ми просто сиділи й нили, як нас недооцінюють. Ми її кинули. А тепер ти вирішив стати великим месником? Над слабкою дівчиною?!

Білл важко сковтнув. Вперше в оці проступило усвідомлення: Морфей не просто читає мораль. Він прощається. Погляд Морфея став абсолютно скляним і порожнім. Він наблизився до Білла впритул.

— А тепер... Давай, вибачайся, — прошепотів Морфей так тихо, що це звучало гірше за крик. — Тільки не переді мною. За Джессі. Давай, благай так само, як вона тебе благала п'ять хвилин тому. Згадай її тон, Білле. Попроси пощади.

Білл здригнувся. Його губи навколо заліза затряслися. Він спробував щось видавити, якісь жалюгідні, нерозбірливі звуки, чи то спробу виправдатися, чи то якесь скавчання. Усередині Морфея все остаточно вимкнулося. Серце зробило один важкий, хворобливий удар і ніби зупинилося, і...

Клац. Морфей без вагань натиснув на курок.

Постріл бахнув так, що з дерев злетіли птахи. Спалах на мілісекунду освітив витріщене око Білла, перш ніж його величезна туша, як спиляний дуб, рухнула назад у прибережну багнюку. Гаряча кров разом із димом бризнула Морфею на обличчя і куртку.

Настала дзвінка, ватна тиша. Чути було тільки, як дзвенить у вухах, та як вода тихо хлюпає біля чобіт. Морфей лишився стояти з витягнутою рукою. Револьвер раптом затрясся у його пальцях. Він повільно опустив зброю. Вода біля ніг мертвого Білла почала швидко чорніти.

Морфей тильною стороною долоні розмазав теплу кров по своїй щоці. Його губи сіпнулися, він хрипко, ледь чутно кинув самому собі в порожнечу:

— Погано старався...

Тим часом Джессі ввалилася на добре освітлену галявину перед штабом так, ніби її викинуло штормовою хвилею. Вона не бігла, вона падала вперед, перечіплюючись через власні ноги, залишаючи за собою брудні, мокрі сліди. Волосся злиплося на обличчі бурульками, куртка важила як камінь, а з розбитої губи на підборіддя стікала кров, змішана з озерною водою.

— На озеро! — її крик більше нагадував хрипке, відчайдушне виття дикого звіра. — На озеро, швидко!!! Допоможіть!

Штаб миттєво ожив. Почулися крики:

— Що?! Знову?!

Двері відчинялися, на ганок почали вискакувати люди, на ходу хапаючись за зброю. Першою до неї підлетіла Рей. Побачивши, в якому стані колишня лідерка, подруга відверто жахнулася. Вона підхопила Джессі попід лікті саме в той момент, коли в дівчини підкосилися коліна.

— Джессі?! Матінко рідна, хто тебе так випадрав? Ти ж крижана! — Рей трусонула її, намагаючись привести до тями. — Що сталося?!

— Білл... Морфей... На озері! — Джессі судомно вчепилася брудними, синіми від холоду пальцями в сорочку Рей, заїкаючись так сильно, що ледь могла вимовляти слова. — Вони там... Б'ються! Білл вб'є його! Вб'є!

Навколо вже зібрався натовп. Хтось притягнув ковдру, Дейл шоковано закляк поруч.

— До чого тут Білл!? Чого б їм битися? Де Юна?! — пробасив хтось із патрульних.

— Це все Юна! — Джессі прорвало, її очі дико бігали по обличчях воїнів. Зі сльозами на щоках вона кричала так, що зривала залишки голосу: — Це її зрада! Її план! Білл топив мене там, а Морфей... Він лишився з ним! Вона хоче нас усіх поховати!

Ці слова впали в натовп, як запалений сірник у суху солому. Кілька воїнів із «Золотого пера» миттєво насупилися і зробили кроки вперед, інстинктивно хапаючись за руків'я мечів.

— Слідкуй за язиком!! — огризнувся один із них. — З якого дива пані влаштовувати різанину? Ти сама собі ворогів нажила!

— Завали!! — рявкнула на нього Рей, затуляючи Джессі собою.

— Рей, благаю! — Джессі не звертала уваги на обурення воїнів. Вона тягнула подругу за рукав, ридаючи в істериці, забувши про всю свою колишню гордість. — Рятуй його! Просто біжи туди, благаю! Він сам не витягне!

Рей лише раз подивилася в її божевільні від жаху очі. Цього було достатньо.

— Дейле!!! Браме, Вайпере!! За мною! Живо! — скомандувала вона, зриваючи з плеча арбалет, і, не чекаючи решти, першою рвонула в бік темної лісової стежки, що вела до озера. За нею миттєво зірвалося ще кілька надійних бійців.

А за всім цим хаосом на галявині мовчки, не кліпаючи, спостерігала пара холодних очей. Юна стояла біля вікна своєї кімнати на другому поверсі. Схрестивши руки на грудях, вона дивилася вниз крізь прочинене вікно. Її обличчя залишалося непроникним, але тонка, ідеальна лінія брів невдоволено зсунулася, коли вона розчула крики Джессі.

Білл облажався. Він не зробив усе тихо. Він дозволив Морфею втрутитися і, що найгірше, відпустив Джессі живою. Її ідеально вивірений, тихий переворот прямо на очах йшов на дно, як дірявий човен. Раптом двері її кімнати з гуркотом відчинилися. На порозі стояли захекані, бліді Олівер та Бальтазар.

— Юно! — випалив Оливка, хапаючи ротом повітря. — Ти чула, що там внизу робиться?! Джессі приповзла, здала все! Рей і ще хтось з їхнього класу щойно побігли на озеро! Все накривається! План летить у прірву! Що робити?!

Юна повільно відвернулася від вікна. У кімнаті горіла лише одна свічка, в її тьмяному світлі очі дівчини здавалися абсолютно чорними. Вона не кричала, але її тон був таким, що розвідники миттєво замовкли.

— Заткніться. Обидва, — тихо, але гостро шикнула вона.

Олівер нервово ковтнув, переступаючи з ноги на ногу. Юна підійшла до столу, спокійно поправила рукави своєї сорочки і криво, хижо посміхнулася.

— Раз тиха партія закінчилася, — її голос зазвучав жорстко і по-діловому. — Значить, йдемо ва-банк.

— Щ-що нам робити? — Бальтазар нервово потягнувся до ножа на поясі.

— Спускайтеся в лазарет, — Юна підвела на них погляд, в якому більше не було місця для ігор. — І приведіть до мене Зака. Еш... Нехай відпочиває, бідолаха. Зака сюди мені!!! Негайно. Якщо хтось із цілителів стане на заваді, вирубайте. Але хлопець має бути тут через дві хвилини. Пішли!

Хлопці швидко закивали, і, пхаючи один одного, повилітали з кімнати.

За десять хвилин Джессі розчахнула двері, ледь не зірвавши їх з петель. Мокра, виваляна в озерній багнюці, з волоссям, вона ледь трималася на ногах. Вона важко впиралася рукою в одвірок, задихаючись так, ніби щойно пробігла марафон.

— Ти... Сука, — важко, з хрипом вичавила з себе Джессі, буравлячи поглядом спину Юни, яка спокійно стояла біля вікна. — Ти за все відповіси. За кожну краплю... За цю зраду. Я тебе з гноєм змішаю...

Юна повільно, майже граційно розвернулася на п'ятах.

— Неодмінно відповім, Джессі, — її голос звучав рівно, як спокійна течія річки. — Але тільки після нього.

Перед Джессі постала картина, від якої залишки повітря просто вибило з легень. Юна стояла не сама. Вона міцно тримала Зака, притискаючи хлопця спиною до своїх грудей. Її ліва рука по-хазяйськи лежала на його плечі, а права мертвою хваткою тримала мисливський кинджал, лезо якого було втиснуте прямо в горло її учня.

Зак мовчав. Його обличчя було блідим, як крейда, а в очах завмер такий дикий, спустошений жах, ніби він уже помер усередині і просто чекав своєї долі.

Джессі коротко, болісно зойкнула. Уся її агресія миттєво випарувалася, лишивши тільки голий, тваринний страх. Вона інстинктивно сіпнулася вперед.

— Тц-тц-тц, стояти, — Юна ледь помітно натиснула лезом, на блідій шкірі Зака виступила мікроскопічна крапля крові. — Залишайся на своєму килимку, лідерко. Ти зараз трохи брудна для обіймів.

— Юно... — Джессі відчула, як ноги стають ватяними. Вона злісно, відчайдушно видихнула. — Навіщо ти це робиш? Чого ти, фантом тебе вкуси, від мене хочеш?!

Юна картинно зітхнула, проігнорувавши запитання «навіщо». Вона схилила голову вбік і лагідно, з якоюсь збоченою ніжністю потерлася своєю ідеально чистою щокою об холодну, бліду щоку Зака. Хлопець від цього жесту лише сильніше зажмурився, важко ковтаючи слину.

— Він у тебе такий тихий... Чемний хлопчик, — з іронічною усмішкою промуркотіла Юна прямо йому на вухо, а потім підняла погляд на Джессі. — А хочу я дуже простого бартеру. Зак піде звідси своїми ногами. Живий і відносно цілий. Якщо ти віддаси своє серце за нього.

Джессі нахмурилася.

— Що ти верзеш...

Юна кивнула підборіддям на невеликий стіл, що стояв за пів кроку від Джессі. Там, на дерев'яній стільниці, тьмяно виблискував ще один кинджал.

— Я кажу буквально, Джессі, — Юна тихо засміялася. — Ти ж його любиш, правда? Як рідного синочка. Твій найкращий учень, єдиний. Твоя надія. А хороша мати завжди віддасть життя за свою дитину. То давай. Доведи, що всі твої соплі біля озера — це не пустий звук. Ніж на столі. Серце у тебе в грудях. Математика проста.

Зак судомно вдихнув, його губи затремтіли, але він так і не зміг видавити з себе ні слова, лише дивився на Джессі величезними, повними відчаю очима.

— Юно, благаю тебе, послухай... — Джессі впала на коліна прямо біля столу. Сльози змішалися з брудом на її обличчі. — Я винна, я знаю! Я поводилася як... Остання тварина, я клянуся, що все виправлю! Візьми мене в заручники, катуй мене, але відпусти його! Він же і так ледь не втопився через мене, він тут ні до чого!

Замість відповіді Юна зробила різкий, рваний рух рукою. Лезо зі свистом чиркнуло в мілідюймі від сонної артерії Зака. Хлопець міцно зажмурився, здригнувшись усім тілом.

— СТІЙ!! — не своїм голосом скрикнула Джессі, простягаючи до них тремтячі руки.

— Виправиш? — Юна гидливо скривилася, вся її театральна гра злетіла, оголивши чорну, непідробну ненависть. Вона міцніше перехопила хлопця за плече. — Ти нічого не виправиш. Ні моє життя, ні Білла. Ти або береш ніж і доводиш свою «любов», або зараз наживо подивишся, як твоя дитина стікає кров'ю на моїх руках. Відчуй нарешті те, що відчували ми, Джессі. Відчуй, як це, втратити дитину.

Юна знову легенько притисла лезо до кадика Зака і холодно, не кліпаючи, подивилася на Джессі, що ридала на підлозі.

— Обирай.

Джессі повільно, ніби в трансі, простягнула тремтячу руку до столу. Її брудні пальці невпевнено обхопили холодне руків'я кинджала. Вона підняла його, важко дихаючи, і тупо подивилася на відблиск тьмяного світла на ідеально заточеному лезі, покрутивши його в руці.

Зак судомно ковтнув.

— Джессі... Ні... — його голос дрижав, зриваючись на жалюгідний писк. — Ти не повинна... Не роби цього для мене. Будь ласка, кинь його.

Джессі підняла на нього очі. Сльози промили дві світлі доріжки на її вимазаному багнюкою обличчі. Вона подивилася на хлопця і криво, побито всміхнулася.

— Ти був правий тоді... — хрипко прошепотіла вона, міцніше стискаючи кинджал. — Я мала б здохнути вже давно. Якщо моя смерть — це твій єдиний квиток звідси... Я зроблю це. Бо я дуже сильно тебе люблю, Заку. Чуєш? Ти мені як син. Правда...

З очей Зака бризнули гарячі сльози, скочуючись по щоках і падаючи прямо на пальці Юни.

— Я теж... Я теж тебе люблю! — він зірвався на хрипкий, відчайдушний плач, вже не соромлячись своїх емоцій. — Вибач мені!! Вибач за всі ті жахливі слова, що я тобі тоді наговорив! Я не хотів, чесно!

Юна раптом голосно, щиро розсміялася. Цей сміх був таким дзвінким і недоречним у кімнаті, пропахлій страхом, що було аж лячно його слухати.

— Святі предки, дайте їм хтось театральну премію, це просто розрив серця, — вона закотила очі, а потім знову притулилася щокою до скроні Зака. — А знаєте, що найкумедніше в цій драмі?

Вона нахилилася до самого вуха хлопця. Її голос перетворився на солодкий, отруйний шепіт, який, втім, був достатньо гучним, щоб його почула і Джессі:

— Я ж справді геніально підставила твою дорогу наставницю зі смертю Акі, правда?... А тепер так само підставлю тебе з її смертю. Уявляєш, які підуть чутки по штабу завтра вранці? «Зламаний горем учень не витримав і зарізав свою лідерку з чистої помсти». Це ж просто поезія.

Зак і Джессі завмерли.

— Це... Це ти підлаштувала? — Зак ледве ворушив побілілими губами, дивлячись у порожнечу. — Ти вбила Акі?

— О, не треба на мене так дивитися, — Юна байдуже знизала плечима, наскільки це було можливо, тримаючи ніж біля його горла. — Повір, Заку, я зовсім не хотіла цього робити. Але ви не залишили мені вибору. Це був єдиний ефективний шлях підірвати ваш хвалений клан зсередини, змусити вас жерти одне одного.

— Ти хвора психопатка... — агресивно прошипіла Джессі, стискаючи кинджал. — У тебе все одно нічого не вийде! Тобі не повірять!

— О, люба, — Юна знущально і мило всміхнулася, дивлячись на неї як на нерозумне кошеня. — Уже все вийшло. Клан твій розвалюється, ти стоїш переді мною на колінах з ножем і готуєшся до самогубства, а Білл просто зараз перемелює кістки твоєму глашатаю. Точніше, пробач, твоєму лідеру. Як тобі таке, га, Джессі?! Це моя ідеальна перемога!! Все вірно, я перемогла!

Джессі перевела погляд на кинджал у своїй руці, потім знову на Зака. Її руки трусилися. Вона все ще вагалася, інстинкт самозбереження відчайдушно боровся з материнським почуттям обов'язку.

Юна голосно цокнула язиком, відверто нудьгуючи.

— Ти мене втомлюєш своєю нерішучістю, Джессі. Даю тобі рівно хвилину. Або ти пускаєш собі кров, або я роблю Заку другу посмішку на шиї, і ми закінчуємо цей цирк.

Не встигла Джессі і видихнути, як по команді двері кімнати ледь не злетіли з петель вдруге. На поріг, важко дихаючи, з арбалетом напоготові влетіла Рей. Її очі горіли диким адреналіном, а слова вистрілили на одному диханні, випереджаючи думки:

— Юно!!! Там... Таке!! — вона ковтнула повітря, дико обводячи кімнату поглядом. — Морфей... Він застрелив Білла і сам з горя ледь не застрелився!! Білл мертвий!!! Весь штаб на вухах, кажуть, що ти...

Рей затнулася на півслові. Її погляд ковзнув по Джессі, яка стояла на колінах, судомно притискаючи кинджал до власних грудей, а потім мертвою хваткою вчепився в Юну, чия рука тримала мисливське лезо прямо біля тремтячого Зака. Важкий бойовий арбалет у руках повільно, мимоволі опустився дулом до підлоги.

— Матінко рідна... — Рей зробила мимовільний крок назад. Її голос зламався. — Що ви робите?.. Юно?...

Але Юна ніби не чула її запитання. Білл... Білл мертвий.

Її ідеально холодне, самовпевнене обличчя в одну мить втратило всі фарби, зблідши так, ніби з неї самої щойно випустили всю кров.

— Застрелив?.. — Юна прошепотіла це слово так тихо, наче воно могло обпекти їй губи.

Образ геніального ляльковода з гуркотом розбився. Її рука з кинджалом вперше за весь вечір помітно здригнулася. Погляд, ще секунду тому гострий і насмішкуватий, раптом став абсолютно порожнім, скляним. Вона повільно опустила очі на Зака, але, здавалося, вже не бачила ні його переляканого обличчя, ні кімнати навколо. Білл був її останньою причиною жити. Останнім, хто пам'ятав її такою, якою вона була до... Всього. Останнім, хто розумів її біль без слів. І тепер його не стало. Тепер, насправді, вона втратила все.

Рей зробила один обережний, майже невагомий крок у кімнату. Її голос дрижав не від страху перед озброєною дівчиною, а від глибокого, нищівного розчарування, яке зараз розривало її зсередини.

— Юно... Чому ти там стоїш? — дівчина стисла кулаки, в її очах заблищали сльози. — Я ж... Я ж довіряла тобі. Я думала, ми справді подруги. Ти що... Мною маніпулювала? Юно, благаю тебе, скажи, що це якийсь хворий жарт.

— Ні...

— Що ти робиш?... Невже... Невже все це... Наші розмови, наші секрети, невже це все... Брехня?

Порожній, осклянілий погляд Юни повільно переповз на Рей. Вона судомно вдихнула.

— Ні... — прошепотіла Юна. Її голос тремтів, оголюючи абсолютну, беззахисну вразливість. — Тільки не ти. Ти... Єдина в цьому проклятому місці, кого я справді не хотіла кривдити. Все, що було між нами — було по-справжньому... І ти... Ти не повинна була цього бачити.

Рей сковтнула гіркий, колючий клубок у горлі. Вона почала повільно, крок за кроком, підходити ближче, підняла порожні руки долонями вперед, показуючи, що не становить загрози. Вона мусила взяти контроль, поки хтось не загинув.

— Джессі, поклади ніж, — не обертаючись, якось буденно, але дуже твердо кинула Рей. — Поклади його на підлогу і відсунь ногою. Зараз же.

Джессі, яка весь цей час задихалася від беззвучних ридань, з глухим брязкотом випустила кинджал з рук. Лезо дзенькнуло об дошки.

— Послухай мене, Юно, — м'яко, з відчайдушним благанням у голосі продовжила Рей, зупиняючись за пару футів від них. Вона бачила це. Вона бачила, що дівчина перед нею вже вмерла зсередини, що новина про Білла просто вимкнула в ній останній запобіжник і вона зараз може зробити щось божевільно-відчайдушне, від чого загинути можуть одразу всі четверо.

— Подивись на мене. Тільки на мене. Я знаю, що таке втрата. Ти ж знаєш мою історію, ти знаєш, як я вила, коли не стало...

Вона не договорила. На мить затнулася, прокліпавшись, щоб не дати сльозам волю.

— Я знаю, як це — коли всередині вигорає все дотла, коли не залишається нічого, окрім глухої чорноти і бажання спалити весь цей світ у відповідь.

По блідій щоці Юни раптом скотилася одна-єдина, блискуча в напівтемряві сльоза. Вона не витерла її. Тільки ще сильніше притисла до себе тремтячого Зака.

— Але... Цей вогонь тебе не зігріє, Юно, — голос Рей зірвався на хрипкий шепіт. Вона простягнула руку вперед, ніби намагаючись торкнутися її невидимого болю. — Це не вихід. Помста нічого тобі не поверне. Вона не поверне ні Акі, ні Білла. Якщо ти зараз проведеш цим ножем... Ти просто вб'єш ту Юну, яку вони обоє так любили. Ту, з якою ми сиділи по вечорам і ділилися історіями. Ту, яка... Клялася бути доброю у дитинстві. Ти станеш гіршою за тих, кого ненавидиш. Ще можна зупинитися. Зак нічого тобі не зробив, він просто налякана дитина, яка потрапила під роздачу! Відпусти його, прошу тебе. Віддай мені ніж, і ми підемо звідси. Я захищу тебе від клану, клянуся своїм життям! Ми щось придумаємо...

Юна дивилася на Рей пустим, незмигним поглядом. Слова Рей, такі теплі, такі людські, здавалося, справді проникли кудись дуже глибоко, зрушивши там якийсь заржавілий, забутий механізм людяності. У кімнаті запанувала така густа, електрична тиша, що було чути, як кров стукає у скронях, як Зак судомно, ледь чутно ковтає повітря. як Джессі тихо скиглить на підлозі. Юна дивилася на простягнуту руку Рей. Здавалося, вона справді вагається. Але...

Губи Юни сіпнулися. Її погляд на секунду прояснився, але в ньому більше не було ні сліз, ні вагань. Тільки абсолютний, крижаний холод людини, якій більше нічого втрачати. І в ту ж секунду її мозок, видав єдиний правильний розрахунок. Якщо вона зараз переріже горло Заку, Рей пустить їй стрілу в голову ще до того, як тіло хлопця впаде на підлогу. А план із підставою Джессі щойно згорів дощенту, бо з Рей у якості свідка він більше не мав жодного сенсу.

— Помиляєшся. У всьому, — раптом абсолютно тверезо і чітко, без найменшого тремтіння в голосі відповіла вона. — Я не хочу, щоб мені ставало тепліше. Не заслужила.

Замість удару ножем Юна з дикою силою штовхнула Зака прямо на Рей. Хлопець з криком полетів уперед, збиваючи дівчину з ніг. Вони вдвох повалилися на підлогу в купу переплутаних рук і ніг, арбалет зі стукотом відлетів убік.

Не втрачаючи ні мілісекунди, Юна метнулася до відчинених дверей. Вона рухалася безшумно і швидко, одним гнучким стрибком перемахнувши через Джессі, що все ще сиділа на підлозі. Шлях до темного коридору був вільний. Ще два кроки — і вона зникне.

Але інстинкт виживання Джессі, відточений роками і загнаний зараз у глухий кут, раптом спрацював швидше за її виснажене, промерзле тіло. З диким, тваринним криком вона рвонула вперед. Не намагаючись піднятися, вона просто кинулася Юні в ноги, намертво вчепившись брудними пальцями в її ноги і смикнувши на себе з усієї сили.

— Пусти мене, сука!! — істерично верескнула Юна, втрачаючи рівновагу.

Вона з глухим, важким стукотом гепнулася на дерев'яні дошки. З її грудей вирвався стогін, а кинджал, який вона тримала для Зака, вислизнув із пальців і з дзвоном відлетів кудись під стіл. Джессі не дала їй ні секунди на перепочинок. Вона миттєво навалилася на дівчину зверху, притискаючи її до підлоги всією своєю вагою, намагаючись колінами заблокувати їй ноги, а руками заламати тонкі зап'ястя за спину.

Зав'язалася брудна, відчайдушна боротьба. Юна билася як дика кішка, загнана в пастку: вона дряпалася, викручувалася, важко і боляче била ліктями Джессі по ребрах.

— Рей! Допоможи! — закричала Джессі. Її голос зривався на хрип, вона задихалася від болючого удару під дих. — В'яжи її! Рей, твою наліво, швидше!!!

Але Рей завмерла. Вона стояла над ними, важко і судомно дихаючи і дивилася на цю жахливу сцену, ніби її ноги прибили цвяхами до підлоги. Вона бачила перекошене від люті та втоми обличчя Джессі, але водночас... Вона бачила очі Юни. Дикий, загнаний, наповнений панікою погляд звіра, якому щойно відрізали всі шляхи до порятунку. Рей просто не могла змусити себе напасти. Шоковий ступор скував її м'язи. Ще півгодини тому ця дівчина була її подругою, а тепер...

— Я... Я не можу... — зламано прошепотіла Рей, відступаючи на пів кроку.

— Рей, ти що, зовсім здуріла?! — роздратовано, на межі сліз гаркнула Джессі. Її пальці ковзали по одягу Юни, вона ледь утримувала її. — Вона нас усіх тут покладе!! Допоможи мені, вона виривається! Ну не гальмуй!!!

Цей відчайдушний крик нарешті вивів Рей з трансу. Вона кинулася вперед, але не для того, щоб заламати Юну. Вона впала на коліна поруч із ними, намагаючись влізти між дівчатами і розтягнути їх у різні боки, припинити це божевілля, поки вони не повбивали одна одну.

— Відпустіть одна одну!! Джессі, пусти її, досить! — кричала Рей, хапаючи Джессі за плечі і намагаючись відтягнути її назад. — Юно, перестань битися!

Але в цей хаос втрутився сліпий випадок. Юна, гарячково викручуючись із залізної хватки Джессі, нишпорила вільною рукою по дошках. І її пальці раптом намацали холодне руків'я. Це був кинджал — той самий, який Джессі хвилину тому відкинула від себе. Керована чистим, тваринним інстинктом самозбереження і дикою панікою, Юна не дивилася, куди б'є. Вона просто відмахнулася лезом навідмаш, бажаючи єдиного — щоб від неї відчепилися, щоб звільнити простір навколо себе.

Лезо зі свистом розітнуло повітря і знайшло свою ціль. Пролунав вологий звук розірваної плоті.

Рей відхитнулася назад так різко, ніби в неї вдарила блискавка. Вона з глухим стукотом впала на спину, зашипівши від болю, а потім судомно перевернулася на бік, підібгавши коліна. Вона притисла обидві долоні до свого обличчя. Крізь її пальці миттєво, нестримним струмком ринула чорна в напівтемряві, яскраво-червона кров. Вона капала на дерев'яну підлогу з моторошним звуком. Удар прийшовся по лівій стороні: від самої скроні, глибоко розпанахавши щоку і перетинаючи перенісся.

— Рей... — видихнув Зак. Його голос зірвався на ультразвук, він з жахом втиснувся спиною у стіну, затуливши рота рукою.

Рей, хитаючись, повільно піднялася на коліна. Її широко розплющені, наповнені шоком очі дивилися прямо на Юну крізь червону пелену. Вона важко, зі свистом втягувала повітря.

— Юно... — тільки й змогла прошепотіти вона. В її голосі не було ні злості, ні прокльонів, тільки нескінченний, невимовний жах і абсолютна розбитість. — За що?..

Юна завмерла. Вона так і залишилася сидіти на підлозі, спираючись на одну руку. Вона повільно, ніби уві сні, перевела погляд на закривавлене лезо у своїй правій руці, з якого на дошки зривалися важкі краплі. А потім — на лице Рей. На лице людини, яку вона щойно присягалася не чіпати.

Зіниці Юни розширилися до неможливості. Її груди судомно здригнулися, намагаючись вхопити повітря, якого раптом не стало.

— Ні... — вона здавлено зойкнула. — Ні, ні, ні...

Вона відкинула кинджал з такою огидою, наче зброя раптом стала розпеченою. Лезо з брязкотом відлетіло в куток. Юна поповзла на колінах до Рей, простягаючи тремтячі, забруднені чужою кров'ю руки до її обличчя, але боячись торкнутися.

— Рей! Святі предки, Рей, подивись на мене! — голос Юни зірвався на істеричний, жалюгідний плач. — Пробач!!! Благаю, пробач мені! Я не бачила, куди б'ю, я не хотіла, я клянуся...

Джессі, яка на мить скам'яніла від побаченого, повністю ослабила хватку. Вона з жахом дивилася на кров, що заливала підлогу. Отямившись, вона грубо штовхнула Юну в груди, відкидаючи її від подруги.

— Не смій її чіпати, потворо! — заричала Джессі, кидаючись до Рей і намагаючись затиснути рану своїми брудними рукавами. — Зак! Не стій як стовп! Дай сюди щось!! Швидше, вона стікає кров'ю!

Зак, нарешті відмерши від ступору, гарячково зірвав із сорочку і, падаючи на коліна поруч із ними, почав притискати тканину до розпанаханого обличчя Рей, намагаючись зупинити кровотечу. Юна залишилася сидіти на підлозі сама, з жахом розглядаючи свої тремтячі, червоні долоні.

І саме в цю фатальну секунду, коли Зак гарячково намагався спинити кров, а Джессі кричала на Юну, у коридорі почувся важкий, швидкий тупіт. У кімнату, приваблені істеричними криками та звуками боротьби, увірвалися Олівер та Бальтазар. Вони завмерли на порозі буквально на частку секунди. Їхнім очам відкрилася справжня бійня: калюжа крові на дошках, Рей, що стогнала і затискала розпанахане обличчя, розлючена Джессі, яка щойно відштовхнула Юну, і сама їхня лідерка, яка в шоці сиділа на підлозі із закривавленими руками.

Хлопці навіть не стали розбиратися, хто правий, а хто винний. Вони працювали суто на інстинктах і відданості.

— Відійди від неї! — дико заревів Бальт.

Він з розгону, мов важкий таран, врізався в Джессі. Удар був такої сили, що вона відлетіла вбік і вдарилася спиною об ніжку важкого дубового столу, ледь не втративши свідомість від болю. Бальт миттєво навалився на неї, притискаючи до підлоги і замахуючись кулаком.

Тим часом Олівер блискавичним рухом вихопив свій довгий мисливський ніж і став між пораненою Рей та дверима, широкою спиною відрізаючи будь-які спроби переслідування.

— Юно, йди! Ми їх затримаємо! — гаркнув Олівер, не зводячи хижого, настороженого погляду з Зака.

Юна здригнулася. Її очі ще раз, востаннє, метнулися до Рей. Та тихо, уривчасто дихала крізь закривавлену тканину рукава сорочки. Інстинкт виживання і холодний розрахунок остаточно витіснили з голови Юни залишки провини. Вона розуміла: якщо залишиться — її розірве на шматки натовп з озера, який уже збирається на галявині. Це був її єдиний шанс.

Користуючись створеним хаосом і надійним прикриттям своїх людей, вона різко підвелася. Без жодного слова вона розвернулася, вислизнула за двері і розчинилася в темряві коридору.

— Пусти, гнидо! — заричала Джессі, відчайдушно відбиваючись від Бальта. Вона встигла вдарити його коліном під ребра, але хлопець тримав міцно, намагаючись зафіксувати її руки.

Краєм ока Джессі побачила, як спина Юни зникає за дверима. Паніка миттєво змішалася з чистою, пекучою люттю.

— Заку!!! — не своїм, хрипким, зірваним голосом закричала вона, випльовуючи кров із розбитої губи. — Чого ти завмер?! Біжи за нею!

Зак здригнувся, ніби його вдарили батогом.

— Але ж Рей... — він розгублено, з диким страхом подивився на свої закривавлені руки.

— Ми тут самі розберемося з цими двома клоунами! — гаркнула Джессі. Вона прийняла черговий важкий удар від Бальтазара, але зціпила зуби, не здаючи позицій. — Не дай їй піти, Заку! Якщо вона вийде за територію лісу — ми всі трупи! Біжи так, ніби тебе зараз з'їдять фантоми!!

— Йди!! Приведи її назад, будь ласка! — підтвердила Рей, скочивши на ноги. У пориві адреналіну, вона, мабуть, вже і забула про біль. — Що скотиняки?! По черзі, чи разом?! Налітайте, роздаю стусанів!!

Джессі заворожено зиркнула на подругу.

— Ти... Безстрашна жінка...

Зак ще секунду дивився на Рей. Хлопець судомно ковтнув повітря. Страх, який душив його останні двадцять хвилин, раптом змінився на якусь холодну, відчайдушну рішучість. Він більше не збирався бути жертвою з ножем біля горла. Стиснувши кулаки, Зак різко підвівся, майстерно ухилився від широкого випаду Олівера, на якого одразу ж кинулась Рей, і зірвався з місця, вилітаючи в темний коридор слідом за Юною.

А Юна бігла. Бігла так, як ніколи в житті. Гілки хльостали її по обличчю, роздираючи шкіру до крові, коріння дерев чіплялося за ноги, але вона навіть не відчувала болю. Її дихання перетворилося на суцільний, гарячковий хрип, легені горіли, а по щоках разом із холодним потом без упину котилися сльози.

Вона бігла, і з кожним кроком у її голові розсипався на друзки весь її світ. Білл загинув. Ця думка била по скронях, як кувалда. Її єдиний вірний союзник, її щит, людина, яка розуміла її без слів — мертвий. Еш десь там, у лазареті, повільно згасає. Її власної дитини, її майбутнього, заради якого вона готова була віддати життя, більше немає. Акі... Акі вона сама відправила на дно. Більша частина людей із «Золотого пера» вбиті, а інша стануть мішенями через її зраду. Вона зрадила «Тих, що випереджають вітер», хоча колись врятувала. Зрадила всіх, до кого торкалася.

Але найстрашніше... Вона зрадила Рей. Вона не віддала її Небулі, як планувала, але зробила дещо гірше. Перед очима Юни знову і знову спалахувала ця картина: розпанахане від скроні до перенісся обличчя Рей, кров, що ллється крізь пальці, і той тихий, сповнений абсолютного жаху голос: «Юно... за що?».

Раф був правий. Він із самого початку казав їй правду. Ця помста не вартувала нічого. Вона могла просто піти. Вона могла втекти, забрати Рей, забрати молодшого брата, забрати Білла і почати все з нуля десь далеко звідси. Але вона лишилася, щоб мститися. Вона хотіла спалити їхній дім, а натомість ця пожежа пожерла її саму і всіх, кого вона любила.

— Юно! Стій! — пролунав позаду відчайдушний, зірваний голос Зака. Він був швидким, невблаганно наздоганяв. — Зупинись! Я не збираюся тебе вбивати! Чуєш?! Я просто хочу поговорити! Чесно!!

Брехня. Юна судомно похитала головою, не збавляючи ходу. Ніхто не хоче просто говорити після такого.

Ліс навколо неї почав перетворюватися на суцільний нічний кошмар. Її запалений, зведений з розуму мозок почав малювати галюцинації. З-за товстого стовбура дуба на неї раптом подивився посинілий, мокрий Акі. З кущів на неї блимнули порожні очі Серпента. А у витті весняного вітру вона чітко чула голос Рей, який кликав її на ім'я. Привиди її жертв оточили її зусібіч, тягнучи до неї свої холодні руки.

— Юно, благаю! — Зак був уже зовсім близько, футах у сімдесяти. Хлопець задихався, перечіплювався через гілля, але вперто біг слідом. — Не роби дурниць!

Раптом ліс різко обірвався. Юна вискочила на крутий берег. Попереду ревіла річка. Весняна, повноводна, чорна від розмитого ґрунту і шалено швидка. Вона пінилася, розбиваючись об гостре каміння, закручувалася у смертоносні вири. Обійти її було неможливо — береги йшли стрімко вниз. Глухий кут.

Юна різко загальмувала, ледь не зірвавшись у бурхливий потік. Її плечі важко ходили вгору-вниз. Вона повільно обернулася. З кущів вискочив Зак. Хлопець був весь у багнюці, його груди ходили ходором. Побачивши, що Юна стоїть на самому краю, він миттєво зупинився і підняв порожні руки, ніби намагаючись заспокоїти дику тварину.

— Все... Зупинись, — важко дихаючи, прохрипів Зак. Він зробив обережний крок уперед. Його очі були повні сліз і якогось недитячого відчаю. — Не роби різких рухів, благаю тебе. Просто відійди від краю. Я не бажаю тобі зла. Довірся мені.

Юна подивилася на нього. На брата того, кого вона вбила. Її губи затремтіли. Вона до жаху боялася цього хлопця, але ще більше — вона боялася його допомоги. Вона розуміла, що не заслуговує на порятунок. Вона не заслуговує на суд, навіть на в'язницю, на чиєсь прощення. Вона заслуговує тільки на те, щоб зникнути.

— Пробач мені... — самими губами прошепотіла вона.

І, не чекаючи його відповіді, Юна зробила крок назад, у чорну прірву.

— НІ!! — дико закричав Зак, кидаючись уперед.

Але було пізно. Крижана, скажена вода миттєво проковтнула Юну.

Удар об воду вибив із неї залишки повітря. Течія підхопила її, мов легку тріску, і з неймовірною швидкістю понесла вниз. Її крутило, тягнуло на дно, вода заливалася в горло, забиваючи легені піском і крижаним холодом. Її тіло з силою кидало на підводні камені. Вона почула моторошний хрускіт власної ключиці, коли вдарилася об черговий валун, потім гострий біль пронизав ребра.

Вона тонула. Вона вмирала.

З берега, продираючись крізь кущі і не розбираючи дороги, біг Зак. Він кричав щось незрозуміле, махав руками, намагаючись не випустити її з виду в цій темряві. Попереду рів річки став оглушливим. Водоспад. Вода з шаленою швидкістю зривалася кудись униз, у чорне провалля.

Раптом Юну з силою вдрукувало в щось тверде. Це була величезна, слизька коряга, намертво застрягла між камінням буквально за декілька футів до обриву. Вода била Юну в спину, намагаючись зірвати, але її пальці судомно, на чистому інстинкті, вчепилися в мокре дерево. Вона виринула, жахливо кашляючи кров'ю і водою.

Юна сама вже розуміла: це кінець. Сил триматися більше не було. Тіло перетворилося на один суцільний клубок болю.

— Юно! Тримайся! — пролунав голос Зака зовсім поруч.

Хлопець, ризикуючи власним життям, сповз по слизькому, глинистому схилу прямо до краю води, вхопившись однією рукою за коріння дерева на березі. Він витягнувся над вируючою річкою, простягаючи їй свою брудну, тремтячу руку.

До його долоні було якихось два фути.

— Давай! Хапайся! — кричав Зак, перекриваючи ревіння водоспаду. Сльози текли по його обличчю. — Я не зроблю тобі зла, чуєш?! Давай сюди руку! Я втримаю!!

Юна підняла на нього свої згасаючі, порожні очі.

— Чому?.. — ледь чутно прохрипіла вона крізь шум води. — Я ж... Я вбила його... Вбила Акі... Чому ти мене рятуєш? Я зламала твоє життя...

Зак судомно ковтнув. Його обличчя скривилося від болю, але він уперто тягнувся до неї.

— Я не знаю, чому ти це зробила! Не знаю, чому ти поводилася як чудовисько! — кричав він у відчаї. — Але я не дам тобі тут померти! Ти не заслужила на все це лайно! Всі ми заслуговуємо на допомогу, на добро, на розуміння! Ніхто і ніколи не має права забирати у когось життя!!

Юна подивилася на його простягнуту руку. Вона відчувала, як її власні пальці, що вчепилися в корягу, починають німіти і розгинатися.

— Навіщо, Заку... — прошепотіла вона.

Зак раптом сумно, розбито усміхнувся крізь сльози.

— Бо перш за все... Треба бути людьми, Юно, — його голос несподівано перестав зриватися, прозвучавши тихо, але напрочуд чітко. — Бути добрими. Ми всі в одному каное. І треба допомагати один одному, а не топтати і знущатися!! Будь ласка, дай мені тобі допомогти!

«Добрими».

Це єдине слово ніби вдарило по голові. Воно розірвало її зсередини, добило остаточно. Доброта — це те, про що вона мріяла. Мріяла, щоб так ставилися до неї ще з дитинства. Мріяла бути доброю. І це те, чого вона зреклася, те, що вона сама знищила в собі і в людях навколо. Ця доброта хлопця, у якого вона забрала найдорожче, була для неї страшнішою за будь-які тортури. Вона не гідна цього.

Течія з новою силою вдарила її в спину, ледь не зірвавши. Юна навіть не спробувала перехопитися. Її пальці були ще міцно стиснуті на корязі.

— Юно, дай мені руку! Швидше! — Зак уже благав, панічно намагаючись дотягнутися до неї, його пальці чиркали по її мокрому рукаву.

Але Юна повільно підняла голову. В її очах більше не було ні страху, ні паніки. Тільки моторошний, хворобливий спокій і абсолютне божевілля.

Вона подивилася йому просто в очі і видихнула разом із дрібними бризками крижаної води:

— Ні... Ніколи.

Вона заплющила очі. Її обличчя на мить розслабилося, ставши таким же гарним і спокійним, яким було колись, до всього цього жаху. І Юна просто розтисла пальці.

— ЮНО! — нелюдським голосом закричав Зак, наосліп хапаючи повітря там, де секунду тому була її рука.

Течія підхопила розслаблене тіло миттєво. За кілька мілісекунд її перекинуло через край водоспаду, і вона зникла в чорній безодні. Зак судомно підтягнувся на корінні, підповз до самого краю урвища і в жаху подивився вниз.

Тіло Юни з глухим, страшним звуком ламаних кісток, який прорізався навіть крізь шум води, впало на гострі валуни біля підніжжя водоспаду. Але на цьому падіння не закінчилося. Безвільну ляльку відкинуло від каменю, і вона скотилася на мілину, прямо на старе, висохле гілля та гостре коріння поваленого дерева.

Два товстих, зламаних суки з мерзенним хрускотом проткнули її наскрізь, піднявши тіло над водою в моторошній, покрученій позі. Кров миттєво змішалася з річковою піною, фарбуючи її в чорний колір.

Вона так і залишилася висіти там, наколота на мертве коріння, з розкинутими в боки руками, прийнявши своє найболісніше, страшне, але абсолютно свідоме самогубство. Нагорі, на краю водоспаду, Зак упав обличчям у мокру багнюку, закриваючи вуха руками і кричачи в нічну темряву від безсилля і жаху, які тепер залишаться з ним назавжди.

Дорога назад до штабу здавалася нескінченною. Зак ледве переставляв ватяні ноги, спотикаючись об кожне коріння в темряві. Його колотило. Холодний нічний вітер пробирав до кісток, але хлопець цього не відчував, бо всередині нього розросталася величезна, чорна крижана діра.

Він — абсолютний, жалюгідний невдаха. Ця думка билася в голові в такт крокам. Він не зміг врятувати свого найкращого друга. Не зміг врятувати рідного брата. А тепер... Юна. Її моторошна, поламана фігура на мертвому корінні назавжди випеклася на сітківці його очей. І до всього цього додавалося дике, липке спустошення від того, що сьогодні він був ближчий до смерті як ніколи.

Коли він, хитаючись і згорбившись, наче старий дід, нарешті вийшов на освітлену смолоскипами галявину перед штабом, його одразу помітили.

— ЗАКУ!!

Цей крик розірвав гул голосів. Джессі, яка щойно вийшла з лазарету, з розбитою губою, синцем на півобличчя, брудна, але жива, зірвалася з місця. Вона ледве шкутильгала, але бігла так швидко, як тільки могла.

Вона з розгону влетіла в нього, ледь не збивши з ніг і намертво вчепилася в його плечі. Її пальці судомно стиснули його сорочку, а обличчя сховалося на його грудях.

— Заку... Святі предки, хлопчику мій... — Джессі заридала вголос, дико, без жодного сорому перед іншими воїнами. — Пробач мене!! Благаю, пробач! Я не змогла тебе захистити... Я мала бути поруч, я мала відбити тебе в неї! Я так тебе люблю, чуєш? Люблю!!! Нікому не віддам!

Зак відчув, як її гарячі сльози просочують його шкіру. І тієї ж миті його прорвало. Його обличчя скривилося, і він, незграбно, обома руками обійняв Джессі у відповідь. Він плакав тихо, гірко, зовсім по-дитячому хлипаючи носом у її плече, ховаючись у цих обіймах від усього жаху тієї ночі.

Вони простояли так кілька хвилин, просто тримаючись одне за одного, як за рятівний круг. Нарешті Джессі трохи відсторонилася, гарячково обмацуючи його плечі, шию, зазираючи в обличчя, перевіряючи, чи він цілий. Зак робив те саме, з тривогою дивлячись на її синці.

— Рей... — хрипко, ледь розтуляючи губи, запитав він. — Що з Рей? Вона жива?

Джессі судомно видихнула, витираючи бруд з його щоки.

— Жива-жива. Все добре. Цілителі вже нею зайнялися, кров зупинили. Там... Не все так страшно, як здалося на перший погляд. Промили, маззю густо намазали, кров зупинили, — її голос здригнувся, вона опустила очі. — Але шрам лишиться. Через усе обличчя. Ну... Вона ж у нас воєначвльник. Давно хотіла виглядати страхітливо, щоб лякати ворогів. От хай бояться.

Зак закрив очі, болісно ковтнувши. Знову чиясь кров через те, що він не зміг нічого зробити.

Джессі обережно, наче боячись відповіді, зазирнула йому в очі:

— А Юна? Що з нею, Заку? Де вона?

Хлопець здригнувся. Він відвів погляд убік, дивлячись на темну стіну лісу. Перед очима знову промайнула чорна вода водоспаду.

— Її час вийшов, — глухо, мов з-під землі, промовив він. — Вона не повернеться. І нікого сюди вже не приведе. Її вже немає. Я... Джессі, я клянуся, я намагався її спинити. Я... А вона... Просто...

Він не договорив, бо голос знову зірвався. Джессі м'яко, але дуже впевнено поклала обидві руки йому на плечі.

— Все добре, — вона подивилася на нього з глибоким, материнським розумінням. — Ти зробив усе, що міг. Усе скінчено, Заку.

Хлопець важко зітхнув, витираючи очі тильною стороною долоні.

— А ті двоє? — він згадав різанину в кімнаті. — Олівер і Бальтазар... Вони втекли?

Джессі раптом слабо, гірко і навіть трохи знущально хмикнула, скривившись від болю в розбитих губах.

— За кого ти нас маєш? Ми з Рей, звісно, були пошарпані, але ми, на хвилиночку, не дами в постійних бідах. Все в порядку. Ці двоє придурків зараз зв'язані і сидять під вартою в підвалі. Чекатимуть суду і вигнання, як тільки ми трохи оговтаємося. А щодо решти «Золотого пера»... Я дуже сподіваюся, що Мідас допоможе мені витрусити з них усю правду.

Вони б ще довго стояли там, намагаючись зібрати себе до купи, якби з боку казарм до них не підлетів Брам. На ньому не було лиця. Він був блідий, а його очі бігали в дикій паніці.

Джессі миттєво напружилася, інстинктивно затуляючи Зака собою.

— Браме? Що ще сталося? Кажи швидко!

— Джессі! — випалив Брам, задихаючись. — Там Морфей... Ми його нарешті заштовхали в лазарет, бо він весь у крові, але він... Він просто... Марить!! У нього дах поїхав! Він ледь не застрелився вже вдруге, поки ми не вибили в нього той клятий револьвер!

Джессі і Зак завмерли. Вони мовчки, сповнені нового жаху, переглянулися. Морфей, незворушний глашатай... Точніше, вже лідер, який завжди тримав усе під контролем, зламався. Білл добивав його навіть після своєї смерті.

Не змовляючись, вони зірвалися з місця і з останніх сил побігли за Брамом у бік лазарету.