Вавилон

Ніколас розглядав візерунки на дерев’яній підлозі. Він одягнув, що дали, не питав нічого в наглядача, їв і пив запропоноване. З вікна в покоях виднів внутрішній двір столичного замку Маяпану.

Що в його спогадах справжнє, а що — марево, не знав. Пам’ятав Альтаїра, що припасував собі лице Кефея. Пам’ятав, що пан у чорному хоче нашкодити доньці Лусі. Що його ліву руку демон відсік рапірою, позбавив Ніколаса проклятих кайданів. Та зараз кисть на місці, у голові так чисто й легко, як не було з юності, жодних ознак отрути примарного кореня немає.

Що було насправді? Коли було?

Ніколас спитав у наглядача:

— Який зараз рік?

Чоловік витріщився. Тріпнув головою, засміявся.

— Я… даруйте, я думав, старший німий. Зараз двадцять сьомий рік.

— Чому мене тут тримають?

— Старший не ув’язнений. Служниця повідомила кому треба, що ви прокинулися. Невдовзі щодо вас будуть розпорядження.

— Якщо я не ув’язнений, я можу піти?

Наглядач похитав головою. Він відповідав обережно, мовби розмовляв із душевнохворим. Ніколас також не мав певності у своєму розумі. У спогадах його кисті були зборознені шрамами. В останній згадці зліва був кикоть, перев’язаний замащеними кров’ю бинтами. Зараз шкіра на обох руках — еластична і гладка, як руки молодого чоловіка. Це продовження сну під отрутою?

Ніколас дивився на двері, чекав. Лунали кроки. До покоїв увійшли ті, кого Ніколас прагнув побачити найдужче: Лусі й Кефей. Добре вбрані, живі-здорові. Імператриця усміхалася і тримала хлопчика близько до себе.

— Як почуваєтеся, Ніколасе?

Голос їй не належав. Чоловік вгледівся в обличчя дівчини, знайшов відмінності. Не Лусі? Але подібна. Сестра?

— Сево, у наставника не все добре з головою. Можна мені з ним перекинутися кількома словами?

— Я не залишу вас удвох.

Кефей посмикав дівчину, яку називав Севою, за пояс. Вона склала руки на грудях, на обличчі немов було написано: «і не мрій».

— Ох, добре, залишайся. Не підслуховуй, — хлопчик підійшов до Ніколаса й пошепки спитав: — Ти пам’ятаєш принцесу Севастіану?

Мізки ось-ось закиплять. Ці блискучі чорні очі раніше були інакшими: жовтими, з вертикальними зіницями, з примарним світлом. Альтаїр. Хлопчик шепотів:

— Вона зцілила руку й позбавила тебе отрути. Пан у чорному не загроза, бо ми вирушаємо в імперію Цін. Кивни, якщо притомний, мовчання збиває з пантелику.

Ніколас повільно кивнув. Йому прояснилося. Мовби розколота на шматки картина світу склеїлася докупи. Дитина, яку Йон Родзен гойдав на руках. Донька Лусі.

— Розумію. Я можу піти з вами? — Ніколас спитав голосно, щоби Севастіана почула. — Якщо я здоровий, я хотів би…

— Сплатити борг за зцілення? — принцеса поклала свою забинтовану кисть на плече Альтаїра. — Кефей багато перейняв від наставника. Боргу немає. Ви можете жити, як забажаєте. Про Кефея я потурбуюся, обіцяю.

Севастіана двома пальцями схопила демона за щоку і злегка стиснула. Альтаїр приховав свою особу, проте Ніколасу відомо, наскільки ця істота небезпечна.

— Ваша Високосте, дозвольте… супроводжувати вас у Цін. Я служив Їхній Величності імператриці, я буду корисним. Тут мені немає сенсу залишатися.

Демон хмурився. Навіть не намагався приховати, що Ніколас не вписується в його плани.

— Я наставник Кефея і хотів би бачити, як він росте, — чоловік незграбно поплескав Альтаїра по голові.

Зуби демона скрипнули, якби не присутність принцеси, руку чоловіка, мабуть, уже би відгризли. Однак біля Севастіани Альтаїр був слухняною дитиною.

— Якщо таке ваше бажання, вирушимо разом. Однак Кефей не планував залишатися з вами. Він тепер зі мною.

Альтаїр блимнув хижою усмішкою, погладив поранену руку Севастіани. Принцеса розслабила спину, прибрала войовничий вираз обличчя і стала дужче схожою на Лусі. Ніколас уточнив:

— Із вами… як служник?

Принцеса роздратовано цокнула язиком, узяла Альтаїра за руку й повела за собою. Вона повчально бурмотіла, наближаючись до дверей:

— Не слухай більше такі дурниці, не напрошуйся прислуговувати, не намагайся догоджати, думай про те, що добре для тебе. Зрозумів?

— Зрозумів, Сево.

— Ти — вільна людина, у всіх людей є права й обов’язки, коли хтось тебе ображає, захищайся щосили, як із тими поганими охоронцями, або проси допомоги в дорослих, які за тебе відповідають. Ти знаєш, хто зараз за тебе відповідає?

— Ти, Сево.

— Мгм.

Ніколас витріщився на відчинені двері. Агов, Альтаїр взагалі не людина, гаразд?.. У дверному прорізі знову з’явилася принцеса. Вона повільно сказала, мабуть, бо «у наставника не все добре з головою»:

— Ходімо, Ніколасе, маємо годину на збори.

* * *

Кронпринц перекинувся кількома словами з генералом Амосом, оглянув екіпажі, гідно випростався. Він наче когось шукав, приглядався до військових. Золоте й фіолетове вбрання Еміла дуже вирізнялося на тлі однакових зелених плащів.

Очі кронпринца спинилися на Тіані. Охоронець вклонився і продовжив сідлати коня. За хвилину шию скакуна поплескала знайома витончена рука з перснем-печаткою із тисненням дерева.

— Ваша Високосте?

— Я маю наказ.

Кронпринц мружився від яскравого сонця. Він дивився догори, бо охоронець був вищим. У дитинстві Еміл наказував Тіану рости повільніше. То один із наказів, які йому не судилося виконати.

— Слухаю, Ваша Високосте.

— Бережи принцесу Севастіану. Наглядай за Кефеєм, ця дитина мені не подобається. Обов’язково повертайся.

Тіан простягнув руку, прикрив очі кронпринца від сонця. Вони були смарагдово-зелені, як стяги королівства Маяпан. Охоронець усміхнувся.

— Природно, я повернуся.

— Я маю намір змінити деякі закони. Подумай про те, кому хочеш служити, якщо будеш мати вибір, — Еміл нахмурив брови, розтулив губи, мовби хотів ще щось сказати, проте натомість знову плеснув шию коня і пішов.

* * *

Коли Тіан був у поході на північ, молодий Амос Орі обіймав посаду командира. Майбутній генерал їв за трьох, убивав за трьох, і галас здіймав, по-правді, теж за трьох.

Відколи вони покинули столицю, чоловік зо п’ять разів без дозволу відгортав занавіску й затівав розмови з принцесою Севастіаною. Анітрохи не змінився.

Королева скерувала для супроводу кінноту, сорок воїнів. Завданням було передати екіпаж під захист імператору Валенту. Іноді в кущах Тіан бачив срібляве хутро, щонайменше один лурус проводив їх у дорогу. Дурненький мертв’ятник вважав, що це маленьке військо йде на бій?

Хлопець обдумав слова кронпринца, проте не міг погодитися щодо Кефея. Хіба може десятирічна сирота нести небезпеку людині, яка щиро перейнялася її життям? Дитина дещо липка з принцесою, однак це можна зрозуміти. Тіан бачив у Кефеї себе, колись пан Марчел підібрав його, і малий він також чіплявся за опікуна.

Йому було біля п’яти років, коли в Маяпані спалахнула багряна лихоманка. Пан Марчел взяв Тіана до королівства, рятувати людей. Хлопець майже не пам’ятав їхній дім у Ціні. Байки опікуна про життя в імперії здебільшого глузливі, проте лікарю, схоже, подобалися ті землі.

Еміл велів повертатися.

Тіан озирнувся. Позаду був ліс, столичне місто ховалося за деревами. Сонце хилилося до заходу, до ночі вони зупиняться в останньому великому прикордонному місті, а завтра зустрінуть армію імператора. Тіан відчував приємне хвилювання через візит туди, звідки він, імовірно, родом. Але обов’язково повернеться додому.

* * *

Альтаїр прикинувся сплячим. Покої були з двома ліжками, кутові, тож потрапити всередину можна або крізь вікно третього поверху, або через сусідню кімнату, у якій Тіан і Ніколас. Порівняно безпечно.

Увесь день він підслуховував. Із бесіди Севи й Сашка з’ясував, що пан у чорному контактував із ними, навіть мав зустрітися з принцесою минулої ночі. Оскільки в того є артефакт пошуку, — людей, речей, — Альтаїр був насторожі. Принцеса згадувала пана в чорному з вдячністю за зашиту рану, тож хлопчик не наважився розказати, що лікар небезпечний.

Сева — цілителька. Вкрай погана новина. Це причина, навіщо принцеса Володареві Пустинних Земель і королівській сім’ї Маяпану. Через її кров на неї полюватимуть. Імператорська родина — не виняток. Альтаїр вітав бажання принцеси повернутися до Материнського світу. Він особисто супроводить її туди, спробує приглядати за нею. Не для сплати боргу за життя. Просто тому, що хоче.

У двері постукали. Сева вийшла. Альтаїр зачекав, коли кроки стихнуть, наблизився до суміжної з іншою кімнатою стіни, прислухався. Упізнав голос генерала Амоса.

— Ваша Високосте, військові ситі й розміщені, як ви наказали. Пробачте за бідні покої, це єдиний пристойний заїжджий двір у місті. Але нам обіцяли добрий сніданок, ха-ха!

— У кімнаті є все потрібне.

— Усе потрібне? Пха! Білолиця панянка не вимагає перед сном гарячу ванну? Комусь розкажу, не повірять, що принцеса така невибаглива. Не дивися так на генерала, Тіане. Я був грубим, Ваша Високосте, даруйте!

Сева засміялася. Альтаїр нахмурив брови.

— Дякую за вашу працю, відпочивайте.

— Такі накази я готовий зі щирим серцем виконувати щодня. Розмовляти з Вашою Високістю я також міг би всеньку ніч, але боюся, ваш охоронець спопелить мене поглядом. У поході Тіан був ласкавою дитиною, дорослішання зробило з ним щось недоладне, ха-ха! Іду-йду, до зустрічі вранці! Як же приємно бачити таку вродливу й ніжну… Я би радив припасувати на охоронця нашийника і припнути до підлоги, щоби ви через нього не залишилися без генерала! Ха-ха! — голос Амоса віддалився, гримнули двері.

— Він під кайфом? — Олександр позіхнув. — Треба уточнити, що курить генерал. Не для себе, наукова цікавість. Я спати. До завтра.

Двері знову гримнули. Хлопчик повернувся під ковдру. Сева не затрималася. Увійшла, зачинила двері, погасила лампу на столі. Ліжко Альтаїра прогнулося під додатковою вагою, дівчина лягла. У повітрі були змішані аромати, а надто — перцевої м’яти. Нею, а ще дорогим чорнилом і смертю, пахло від генерала.

Альтаїр зітхнув. Принцесі не відомий його вік. Байдуже, дитина то дитина. Він обернувся до Севи і сховав обличчя в згині її шиї. Там аромат камелій і сонця найсильніший.

* * *

До світанку година. То час, який ворог вважав найкращим для атаки. За роки на північному кордоні Амос виробив звичку залишатися бадьорим перед світанком. Якщо хтось захоче атакувати Їхню Високість на шляху до Ціну, це відбудеться зараз.

Ніколас попередив, що за ними могли слідувати неприятелі зі столичного міста. Будинок захищений, охоронці, що там розмістилися, напоготові. Єдина лазівка, яку залишив генерал, — вікно в покої Їхньої Високості.

Амос сидів на дереві, замаскований розлогим гіллям. Заднє подвір’я заїжджого двору було мов на долоні. Вісім воїнів сиділи в засідках по периметру, чотири, про всяк випадок, — спереду будинку.

Люди в темному прийшли саме тоді, коли Амос чекав. Генерал щасливо усміхнувся, дав ворогам змогу згрупуватися, — їх усього дванадцять, — і зістрибнув з укриття. Амос був запальним і галасливим у мирному житті, проте змінювався на полі бою. Серце сповільнювалося, а лезо меча ставало продовженням рук.

Генерал спокійно змітав зі свого шляху людей у темному одязі, зневажливо відсікав руки зі знайомими, у безкінечних боях на кордоні, білими кайданами. Їхня Високість надибала собі ворога в особі Володаря Пустинних Земель.

Тіл на скошеній траві стало більше, генерал залишив по противнику на кожну пару підлеглих, щоби ті розім’ялися, відволік одного із живих убік, присів перед ним. Відчув погляд, озирнувся. Крізь вікно третього поверху, з покоїв принцеси, за ними спостерігала дитина, що супроводжувала Їхню Високість.

Ніколи перейматися сторонніми. Амос повернув увагу полоненому, притиснув меч до шиї чоловіка.

— Хто вас надіслав?

Ворог смикнувся убік і розмашисто ковзнув шиєю по лезу. Кров хлинула теплим потоком, з горла чоловіка почувся булькіт, він впав.

— Потрібен ще один живий, — скомандував генерал, глянув на будинок і здійняв брови.

Чіпляючись руками за дошки, з вікна третього поверху спускався хлопчина. Скочив у траву, підбіг до Амоса, оминаючи трупи. Воїни очікували наказів. Дитина пробігла повз, спритно перемахнула через паркан. Генерал кинувся за малим супутником Їхньої Високості.

У саду лунали стогони болю. Амос оббіг груші і сливи, спинився. Хлопчина витирав рапіру від крові. На землі корчився і намагався відповзти іще один найманець. Його не слухалися закривавлені ноги, руки були туго зв’язані за спиною його-ж поясом, рот напханий ганчір’ям.

Дитина обернулася до Амоса. Губи на білому, майже дівочому, обличчі, розтягнулися в усмішці.

— Генерале. Не давайте їм змогу накласти на себе руки. Слідкуйте, щоби полонені не нашкодили собі й не відкусили язика. До прикладу, вибийте зуби. Хоч це ускладнить допит.

— Дякую за пораду, хоробрий хлопче, ха-ха! — Амос сів навпочіпки, щоби не дивитися на дитину згори. — Якщо хочеш у військо, знайди мене, обіцяю тебе взяти, маленький служнику Їхньої Високості. Як тебе звуть? Розкажеш генералу, як дізнався про ворога за парканом?

— Кефей. Я слідкував через вікно за подвір’ям. Усі рухалися зліва, але цей зайшов із вашої сліпої зони. Можливо, мав пробратися в будинок, поки інші відволікали охоронців.

Хлопчина почепив рапіру на пояс. Руків’я доглянуте, старе. Ця зброя пізнала багато крові. Мабуть, Кефей — син воїна, він упорався з найманцем швидко й тихо.

— Візьміть полоненого й ходімо. Світає. Якщо Сева прокинеться раніше й побачить, що я втік… — малий пересмикнув плечима, мовби від холоду, і хутко побіг до заїжджого двору.

Живих найманців, окрім спійманого Кефеєм, не залишилося, ті вбили себе різними способами.

Генерал побесідував із полоненим. Найманець розповів, що діяли вони за особистим наказом Володаря Пустинних земель, що мали схопити принцесу живою. Потім просив про смерть. Амос би здійснив його бажання, але він ненавидів брехню полонених.

Минуло ще пів години, найманець уже не приходив до тями. Амос змирився, що ім’я замовника не витягне. То були підлеглі Володаря, але чуття, яке ніколи не підводило генерала, нашіптувало, що наказ віддав хтось інший.

* * *

Довкола екіпажа чулося пожвавлення, голоси вершників стали гучнішими. Сева глянула на занавіску праворуч, за мить її відхилила засмагла рука.

— Попереду хлопці у військовому строю імперії. Ваша Високосте, ви щасливі, що повертаєтеся додому? — генерал згинався до свого коня, щоби розгледіти Севу.

Дівчина усміхнулася. Імперія Цін для неї домом не була, але вона тішилася, що наближається до мети. Ще трохи, і повернеться до опікуна. Як він переживає розлуку? Чи добре дбає про Йона дядько Олег?

— О ні, куди зникла усмішка? Не бійтеся Кривавого імператора. Про нього кажуть різне, він дійсно вбив половину міністрів, як сів на престол, але ви така гарна, а імператор Валент — відомий шанувальник краси.

Сева глянула на Альтаїра. Хлопчик трохи млявий, мабуть, не виспався. На світанку він розбудив її, сам приніс воду для вмивання, і був на той час надто бадьорим.

— Не говоріть при дітях про жорстокі речі, — строго сказала вона генералу.

Амос розреготався. Сева сердито стиснула губи і смикнула занавіску на місце, щоби не бачити норовливого генерала.

— Він не дуже адекватний, — Сашко зітхнув.

— Генерал розуміє більше, ніж ви, — Альтаїр сів струнко. — Не бережи мене від світу, я знаю, який він брудний.

Хлопчик хмурив брови й уважно дивився, ніби хотів щось прочитати на її обличчі. Діти не мають бути такими серйозними. Сева поцілувала Альтаїра в тім’я, він відсахнувся і затулив руками щоки. Дівчина усміхнулася, погладила волосся сором’язливого хлопчика.

Екіпаж сповільнився. Тіан відчинив дверцята, проінструктував:

— На вас чекає почет імператора. Заборонено ініціювати розмову з Їхньою Імператорською Величністю, торкатися до нього або його одягу. Ви поїдете удвох в екіпажі. Ваші супутники можуть користуватися власним транспортом.

Сева поклала руку на плече Альтаїра. Якщо на його личку буде невдоволення чи страх, вона попросить імператора забрати його у їхній екіпаж.

— Поїдеш зі Сашком?

— Слухаюсь, Ваша Високосте, — Альтаїр усміхнувся.

Сева, генерал Амос і Тіан дійшли до умовної лінії розподілу, де вершників у зеленому змінили вершники в синьому. Військові Маяпану розглядали Севу із цікавістю, деякі усміхалися, деякі дивилися мовби із жалістю. Здебільшого вони високі, засмаглі й міцної статури. Військо імперії Цін, мов за командою, вклонилися, і потім випрямилися зі схиленими головами. Серед них вирізнявся чоловік, що не кланявся, Севу вели до нього. Дівчина мружилася від сонця, поки не опинилася в тіні людини.

— Їхня Імператорська Величність вітає принцесу Цін Севастіану, — дзвінким голосом відрапортував військовий, що стояв ліворуч від імператора.

— Ваша Імператорська Величносте, — Сева вклонилася, Тіан і генерал Амос — теж.

Вона випрямилася і огледіла чоловіка, що затуляв її від сонця. Золоті військові обладунки були важкі на вигляд, однак імператор стояв гордо і прямо, ніби на нього не тиснули кілограми металу. Поверх військового строю була чорна мантія, розшита золотими драконами.

Обличчя імператора було молоде і благородне, зовнішність він мав азійського типу, трохи схожий на Тіана. Однак останній білошкірий, а монарх дещо смуглявий. Чорні очі чоловіка були напівприкриті, що вкупі з тонкими губами, стиснутими в рівну лінію, надавало йому байдужого вигляду. Жодної спільної риси в себе і єдинокровного брата Сева не відшукала.

Імператор жестом вказав на великий екіпаж, запряжений золотавими кіньми. Два воїни відчинили дверцята, прикрашені різьбленими драконами. Монарх сів на диван, Сева зайняла місце навпроти. Дверцята зачинили. Занавіски створили приємний оку сутінок. Добре сховатися від сонця.

Імператор розглядав її, Сева у відповідь роздивлялася його: від легкого взуття із золотим орнаментом, обтягуючих штанів, — мабуть, для зручної їзди верхи, — металевих пластин захисних латів, які пересікалися, мов луска риби, синьої шовкової сорочки, і до вродливого обличчя. Довге чорне волосся імператора зібрали й закріпили вигадливою металевою шпилькою-короною, високе чоло було трохи вологе.

— Надворі спекотно.

Чоловік повільно кивнув. Сева пошукала в рюкзаку і витягнула відрізок білого бинта. Спитала:

— Вам допомогти?

Вона дочекалася, коли імператор знову кивне, встала зі свого місця. Промокнула піт із його чола, співчутливо глянула на важкі золоті лати.

Чоловік підняв руку, двома пальцями взяв її за підборіддя і трохи покрутив лицем, розглядаючи під різними кутами. Сева засміялася. Якщо він бачив її матір, то зараз гадає, що вони схожі. Не складно збагнути думки імператора.

У дверці двічі постукали, а потім той-же дзвінкий голос повідомив:

— Ваша Імператорська Величносте, дві тисячі воїнів імперії Цін передані генералу Амосу Орі. Однак генерал висловив побажання супроводити Їхню Високість принцесу Цін Севастіану через кордон.

Імператор узяв із собою армію, щоби скерувати на службу Маяпану. Чи буде від того щасливим кронпринц? Сева розсердилася, коли згадала Еміла. Вона так сильно розчарувалася, він намагався викрасти Альтаїра!

Монарх відпустив її підборіддя, сказав у бік дверцят:

— Немає потреби.

Назовні Генерал Амос на підвищених тонах пояснював, що має виконати наказ. Невдовзі його голос стих. Помічник імператора зайшов до екіпажа, наскладав на невисокий дерев’яний столик закуски й солодощі, наповнив металеві келихи рідиною з пряним запахом. Коли за ним зачинилися двері, Сева помітила, що імператор зсунув брови до перенісся і дивиться на її руки.

Він вказав на місце поряд. Дівчина пересіла. Монарх розгорнув бинти на її правій долоні, оглянув рану. Загорнув, зробив рух рукою вбік, мовби відтворив жест Севи в хатині Ніколаса. Якщо раніше тон імператора був холодний, то тепер він став крижаним:

— Принцеса імперії Цін зупинила меч рукою?.. Хто?

— Та людина не збиралася мені шкодити.

— Рана свіжа. Хтось зі супроводу.

Імператор піднявся на ноги, Сева запанікувала. Через її необережність не має постраждати Тіан. Але охоронець точно покається, щойно імператор спитає! З його ж бо звичкою просити покарання…

— Рана давня, просто повільно гоїться. Як у всіх цілительок.

Чоловік зупинився і трохи постояв зі стиснутими кулаками. Сева би погладила його плече, щоб заспокоїти, якби не попередження Тіана. Врешті імператор розтиснув кулаки, повернувся на диван. Екіпаж плавно рушив.

Дещо кумедно, вони вперше бачилися, проте Сева мала таку саму звичку притлумлювати емоції, стискаючи кулаки. Дівчина мимоволі усміхнулася.

— Отже, дар покійної матінки-імператриці успадкований. Панівна сім’я Маяпану використала вас?

— Ні, я зцілила з власного бажання, це не мало стосунку до королівської родини.

Сева тужливо глянула на солодощі. Альтаїра й Сашка також пригостили, чи це лише для екіпажа імператора? Коли вона візьме хлопчика у свій світ, працюватиме, щоби купити йому всілякі забавки, запише на гуртки, там він знайде друзів. На малювання, плавання, футбол, у музичну школу, всюди, куди захоче. Обов’язково купуватиме Альтаїру цукерки, пектиме шоколадні торти, вечорами — варитиме какао. Не часто, щоби не шкодити здоров’ю. Треба розібратися, яким має бути раціон десятирічного.

Сева наштовхнулася поглядом на мантію імператора, щиро похвалила:

— Вишиті дракони — дуже гарно.

Він усміхнувся! Тобто, краї губ чоловіка злегка смикнулися догори, але це прояв добрих емоцій. Дівчина відчула себе вільніше.

— Ваша Імператорська Величносте, мені не подобається звертання «Ваша Високосте». Краще, коли кажуть «Сево» чи «Севастіано». Можете звертатися на ім’я.

— Ніхто не має називати сестру імператора на ім’я… перед сторонніми. До мене звертайтеся «брат-імператор». А на самоті — «Валент».

— Валент?

— Севастіано, — він схилив голову, знову майже-всміхнувся, взяв зі столу келих із напоєм.

Брат-імператор насправді доброзичливий. Вона й не сподівалася так легко налагодити з ним стосунки. Сева взяла і свій келих, відпила ароматного напою. Холодного, без запаху алкоголю. Через велику кількість приправ і гострий присмак на язиці виникли асоціації з глінтвейном.

Сева посьорбувала з келиха, усміхалася, настрій був дедалі кращий. Подобалося думати, як вона повернеться додому, обійме Йона, познайомить його з Альтаїром, відновить пам’ять опікуна. Він, мабуть, вирушить до своєї сім’ї у Вавилон. Сева з малим навідуватимуть Йона. Може, і новоспечену імператорську родину, якщо члени останньої забажають.

Запаморочилося в голові, хотілося спати. Сева відставила келих, ущипнула себе за зап’ястя, однак це не допомогло. Вона заплющила очі.

* * *

Сашко вистрибнув з екіпажа, щойно той зупинився. Кефей вибрався за ним. Майже всі військові Ціну залишилися за межами міста, тільки з десяток досі їх супроводжував. Просторе подвір’я, на якому вони спинилися, освітлювали безліч синіх і білих ліхтарів. Тіан і Ніколас на конях наблизилися до Сашка й Кефея, спішилися і, не змовляючись, обернулися до шикарного імператорського екіпажа.

— Що тепер? — поцікавився в Тіана Сашко.

— Чекаємо розпоряджень. Гадаю, ми зможемо зупинитися в цих будинках, як у заїжджому дворі в Маяпані. Молодий господар втомився? — охоронець схилився до Кефея.

— Відколи малий став «молодим господарем»? — Сашко хотів скуйовдити волосся хлопчика, той відступив. — Пха, оце недоторка!

— Їхня Високість особисто турбується про молодого господаря, природно звертатися до нього з повагою.

— Маєш рацію, Тіане. Сева дуже носиться з Кефеєм, того, гляди, всиновить і зробить його… принцом!

Лице Ніколаса викривилося після слів Сашка, ніби він почув щось геть неприємне. Знаючи Севу, вона справді може вчудити таке. Хіба подруга останніми роками не нянчила дядька Йона? Однією дитиною більше, однією менше.

Коней забрали служники. Двері імператорського екіпажа відчинилися, вийшов високий чоловік у блискучій золотій броні, довгій мантії і зі шпилькою-короною на волоссі.

Імператор ніс Севу на руках. Як принцесу. Власне, принцесою вона й була, усе закономірно, але на вигляд — наче кадр із фільму. Подруга й раніше дрімала в тих кінних екіпажах, та щоби так міцно спати?

Сашко притлумив регіт. Можна кепкувати над Севою, що вона головну людину імперії змусила працювати своїм носієм. Усе, що Еміл городив про небезпечного злого імператора, — нісенітниці.

— Це погано, — сказав Тіан.

— Згоден, — похмуро докинув Ніколас.

— Він напоїв Севу зіллям, щоб вона знепритомніла? — Кефей вчепився в руків’я своєї рапіри.

— Бо-оже, якби ти був із нашого світу, я би радив дивитися менше страшних аніме. Відпусти зброю, — Сашко похитав головою.

Він єдиний вважав турботу старшого брата Севи милою? Імператор заніс її в більший будинок, двері зачинилися, воїни Ціну встали на варті.