Вавилон

Тео запалив дві свічки на столі біля ліжка, що в минулому належало йому. Відколи батько зник безвісти, хлопець перебрався в кімнату, яка ближча до сестри. Перші місяці після отруєння снів майже не було. Лише нетривалі кошмари. Потім Вікторія дістала ліки, від яких спалося міцно. Учора Тео розбив пляшку зі снодійним, проте сестра сказала, що більше не знадобиться, бо він одужає.

Вікторія і Сашко не називали Севастіану цілителькою, але здогадатися легко. Дівчина зупинила кровотечу сестри і врятувала знайденого малого. Колись Вікторія розповідала, на таких особливих обдарованих людей полюють, тож правильно тримати здібності цілительки в таємниці. Скоро вони вирушать у Материнський світ. Мабуть, ліки для Тео в Севастіани вдома.

Чорні очі Кефея невідривно стежили за ним. Вікторія просила порозумітися з малим, мовляв, невелика різниця у віці. Але три-чотири роки — не мало, та й Кефей лячний. Не пояснив, як опинився присмерті, не розказав, звідки родом і де взяв тонкий гострий меч і закривавлений одяг. Як Олександр і Севастіана, малий мав світлу шкіру, відрізнявся від людей Маяпану. Старші шкодували Кефея, цілителька навіть думала забрати його із собою.

— Якщо потрібен ще одяг, я маю багато на тебе. Я з нього давно виріс. Мені чотирнадцять. А тобі?

— Десять. Я можу називати тебе старшим братом, — Кефей усміхнувся.

Тео повільно кивнув. Малий мав надто довгі ікла, не такі, як у нормальних людей. Свої торбу й меч Кефей тримав біля узголів’я ліжка. Чорний каптан, сорочка і штани висіли на спинці крісла, під ними натекла калюжа. То Сева їх випрала. Одяг завеликий, явно крадений у дорослого.

— Тебе цікавить моя рапіра? Я чув, як ти в розмові з Олександром назвав її мечем, ха-ха! — Кефей вклав руків’я рапіри в руку Тео, і відхилився, ніби милуючись своєю зброєю. — Рапіра легша від меча. Глянь, ефес захищає кисть. Навершя врівноважує вагу леза. Моя рапіра вкорочена, якщо порівняти зі звичними. Спробуй змахнути.

Кефей зробив знак рукою, щоби Тео відступив. Хлопець встав посеред кімнати, стиснув руків’я міцніше, кілька разів змахнув рапірою, як колись робив батько. Кефей широко усміхнувся. Він більше не здавався небезпечним. Врешті, це дитина.

— Твої рухи — для меча. Двосічного, завдовжки понад сімдесят сантиметрів, якщо користуватися в дорослому віці. Запам’ятав, старший брате?

Тео кивнув, віддав рапіру. Мабуть, малий супроводжував військового, тому знає стільки про зброю. Одяг міг віддати хлопчику його наставник.

— Хотів би я піти у військо… Кефею, хто тебе навчав?

— Наставник застерігав не вести відверті бесіди з чужими, — малий відклав рапіру й сів, схрестивши ноги. — Мені лише десять. Погано бути довірливим. Розкажи про вас. Як побачу, що ти мені довіряєш, буду взаємним.

— Чужі? Хіба я тобі не старший брат? — Тео усміхнувся. — Ми з Вікторією сироти. Батько був звитяжним воїном, служив на півночі, потім повернувся й одружився. Він зробив людям багато добра, тож мисливці досі нам допомагають. Севастіана й Олександр — наші гості. Вони, м-м… сім’я.

* * *

Альтаїр похитав головою.

— Не поширюй неправдиві чутки, — хлопчик несхвально цокнув язиком. — Вони не сім’я. Я мав думку, що Севастіана в парі з твоєю сестрою. Але не говорив цього навмання. Севастіана надто дбає про Вікторію, піклується про її самопочуття.

Навіть запахи дівчат мали щось спільне, на відміну від Олександрового. Хоч то могло бути ознакою, що одна з них носила одяг іншої. Тео потер руками рум’яне лице, пробурмотів:

— Вона дбає, бо сестра поранилася, а Севастіана… — підліток наче пропустив слово, яке йому заборонено промовляти, і змінив тему: — Дівчина в парі з дівчиною?

Гаразд, бережи свої таємниці. Цікаво, звідки у Севи лікувальні зілля, проте це можна розпитати у дівчини за нагоди. Вона не надто його остерігається.

— Якщо знайшов споріднену душу, то бачитимеш у людині людину. У Ґорії пару обирають без огляду на стать. Часто главою сім’ї стає жінка, — Альтаїр пригадав палких шанувальниць Вульпекули й розсміявся.— Севастіана з Олександром хіба не з Ґорії?

Дошки за порогом скрипнули, у двері постукали. Альтаїр дозволив зайти. На Севі була лише нічна сорочка, долоню дівчина тримала на дверях, рукав зсунувся до ліктя. У сутінку можна було розгледіти тонке зап’ястя, ключиці, світле обличчя і мокре волосся, що сягало стегон.

Тео зойкнув, зблід, знову почервонів.

— Я, я йду спати.

— Скуштуй, — Сева пихнула хлопчині в руки щось дрібне й барвисте, він вклонився, вибіг і зачинив двері власної кімнати. — Я невчасно? Треба було сказати, я ж стукала.

Альтаїр прикрив лице долонею, бо знову хотів сміятися. Тео нещасний і благословенний водночас, якщо натикається на такий вигляд, поєднаний зі щирим нерозумінням. У Ґорії інакші межі пристойності?

— У Маяпані так показуються лише перед чоловіком чи дружиною, — Альтаїр бачив, що Сева не збентежилася, і додав: — Бідолашний Тео розгубився. Він уже в такому віці, не розпалюй його. Ти вродлива дівчина. Пожалій підлітка.

* * *

Сева безмовно дивилася на дитину, що навчала її життю. Сукня до п’ят, без декольте, може сприйматися як щось непристойне? Оце пуританство! Скільки шарів одягу треба на себе натягнути, щоби вписатися в правила Маяпану? Як Вікторія, ховати все, крім голови й кистей?

Сева подала Кефею кілька шоколадних цукерок, відвойованих у скупого на солодощі Сашка.

— Це смаколики з мого світу, скуштуй.

— Ти родом не з Ґорії?

— Я не знаю, звідки родом. Свідоме життя провела у Материнському світі. Нумо, заплету тебе.

Кефей чарівно усміхнувся, прийняв цукерки. Що за люба дитина! Сева розплутала чорне волосся, узяла гребінь. Чомусь кортіло розказати про те, що вона сумує за Йоном, про пані Ганну, яку хтось інший заплітає перед сном, про те, як дивно прокидатися в незнайомому світі та ще дивніше — звикати до цього. Проте хіба дитині то цікаво?

Кефей розгорнув цукерку, понюхав і здивовано охнув. Тоді поклав до рота, щось промичав і засовався. Вікторія казала, у Маяпані немає шоколаду.

— Візьми й ти, — Кефей розгорнув ще одну цукерку, підніс до її губ. Солодощів більше не було, вона не хотіла обділяти малого.

— Їж сам. Я вже почистила зуби.

Сева обернула хлопчика спиною до себе. Коли провела рукою над його лопаткою, він здригнувся. Сашко бачив на спині Кефея сліди від ран, що зарубцювалися. Мабуть, вона зачепила таку ділянку. Серце Севи стиснуло від жалю, дівчина ще лагідніше розчісувала чорні пасма. Хлопчик розслабився, запакував до рота цукерку, і ще одну, навздогін.

— Як ти почистила зуби?

— Щіткою і пастою. Зараз закінчимо й підемо в купальню, я навчу тебе, маю про запас.

Вавилон не видавався добрим для дітей, треба забрати Кефея із собою. Сева схилилася, поцілувала хлопчика в тім’я. Він затамував дух, як сполохана тваринка, тоді задер голову догори, зустрівся з нею поглядом.

— Не роби так із Тео!

— Маєш гарне волосся. Таке м’яке й густе, не хочеться випускати з рук. Заплітати одну пані було частиною моєї роботи. Щовечора я співала їй колискову. Щоранку вона цілувала мою руку. Від того ритуалу пані Ганна почувалася краще, бо вона робила так зі своєю мамою.

Коли Сева закінчила заплітати, Кефей попросив дозволу зробити таку саму люб’язність у відповідь. Його стараннями коса вийшла кумедною, кривою. Сева з усмішкою подякувала. Вони разом відвідали купальню, дівчина вручила Кефею тюбик м’ятно-лимонної пасти й зубну щітку, навчила ними користуватися, і віддала, як подарунок. Хлопчик поклав усе в торбинку, разом з обгортками від цукерок.

Його рапіра лежала біля подушки. Сева розумілася на холодній зброї. Йон «до» міг годинами розповідати про особливості тих чи інших мечів, на палицях вчив нападати й відбивати удари. Коли дівчинка пропускала випад, опікун притуляв дерев’яну зброю до вразливого місця, шиї чи грудей, і казав «мертва». Сева на це сміялася.

— Я відкладу рапіру. Небезпечно тримати її близько до голови, не хочу, щоби ти випадково поранився чи пошкодив волосся.

— Зброя має бути під рукою.

— Не уявляю ситуацію, що виникне вночі в цій кімнаті і змусить тебе скористатися рапірою. Лягай.

Кефей не сперечався. Сева поклала рапіру на стіл, накрила хлопчика ковдрою.

— Заспівай мені, Сево. Як для тієї пані. Можна?

Вона лягла на краєчок ліжка, пригладила волосся Кефея і заспівала.

Сонце сідає, ніч наступає,

Спів соловейка чути у гаї.

Дрімають вікна хатин чепурненьких,

Десь чути пісню дитині маленькій.

Спи, моє любе, сил набирайся,

Спи і до ранку не просинайся.

Сон твій спокійний я охороняю,

Бо щастя більшого за тебе не маю.

Кефей згорнувся калачиком і здавався ще дрібнішим, тоншим, слабшим. Сева хотіла побачити, як він підросте, змужніє, стане сильним чоловіком.

* * *

Альтаїр прокинувся від сонця, що гріло його обличчя. Намагався запам’ятати тепло, світло, м’яку постіль. Обернувся на правий бік, потягнув носом повітря. Пахло добре: камеліями, милом, цукерками. Хлопчик помацав ліжко. Місце поряд було ледь тепле.

Коли він прийшов на кухню, Олександр приязно помахав.

— Раночку! Сева залишила тобі ліки, — він вказав на склянку і схилився над плитою.

Альтаїр випив відвар. Він почувався дедалі краще, сили поверталися в м’язи.

Олександр помішував кашу в баняку. Хлопчик зморщив ніс від неприємного запаху, узяв порожній горщик із полиці, прихопив кашу, перелив і відставив підгорілу.

— Дякую, Кефею. Куховарство — не моя сильна сторона. Найкраще я розігріваю їжу в мікрохвильовці. Ні, найкраще я замовляю страви з доставлянням. Вікторія пішла в село, а Сева з Тео — по ягоди. Ми самі на господарці.

Альтаїр побіг до кімнати, схопив торбу й рапіру, відчинив вікно, вистрибнув на подвір’я. Він ще міг вловити напрямок. Хлопчик біг усього хвилин п’ять, коли за деревом тріснула гілка. Альтаїр прихилився спиною до вільхи, визирнув. На нього дивилася пара жовтогарячих очей.

— Я досі не мертвий. Не ходи за мною, — він відвернувся від луруса.

Істота його переслідувала. За кілька хвилин Альтаїр докинув:

— Не можу допомогти. Ти сам винен, що не поїв біля Потоку. Не змушуй мене відчувати докори сумління за те, що я живий. Тут самі шкіра й кістки, — він тицьнув себе в живіт.

Лурус низько замуркотів, обійшов його збоку. Альтаїр принюхався. Неподалік була тварина з вираженим запахом, на відміну від лурусів. Хлопчик припав до трави. Шум Стрімкого Потоку маскував шурхіт його рухів. Кабан плямкав і порохкував, чимось смакуючи.

Альтаїр атакував, тварина навіть не встигла обернутися, як із рани на грубій шиї хлинула кров. Кабан захрипів, видав булькаюче схлипування і стих. Біля нього була дюжина надкушених стиглих хутікош, солодкий аромат змішувався із запахом пролитої крові.

— Прошу, — Альтаїр вказав лурусу на труп тварини.

Сева з Тео рухалися назустріч. Лунав голос хлопчини. Той розповідав байку про заснування держав. Від дівчини часом чулося «м-м?» і «мгм». Альтаїр згадав, що рапіра забруднена кров’ю, очистив зброю, почепив на пояс.

—… і П’ятий Бог зрадив своїх братів! — Тео змахнув вільною рукою, іншою він помагав Севі нести кошик. — Тоді інші відреклися від нього. Тому землі П’ятого Бога стали безжиттєвими, і їх нарекли Пустинними. Об’єднавши сили, Боги би впоралися проти одного, але Перший Бог і Третя Богиня відмовилися битися, а Другий помер. Тоді виникла необхідність передати владу звичайним людям. І землі Другого Бога назвали імперією Цін, на честь роду імператора, назначеного Першим і Третьою.

— Мгм, — Сева кивнула.

Альтаїр вийшов з-за дерева. Очі Тео підозріливо звузилися.

— Як ти нас знайшов?

— Ти гучний.

Хлопчик підійшов до Севи, забрав її руку з плетеного держака кошика, схилився і поцілував кисть. Тео відскочив, ніби ошпарений, Альтаїр хвацько перехопив кошик, перш ніж зібрані хутікош висипалися на траву.

— Ти, ти що зробив?! — обурено крикнув підліток. — Севастіано! Скажіть щось цьому безсоромнику! Ох, — він відійшов ще на крок, коли побачив, що Альтаїр і Сева сміються.

— Одна пані щоранку цілувала їй руку. Такий ритуал. Ти не гніваєшся, Сево?

— Ха-ха, не гніваюся.

Альтаїр дивився догори, на жваве, сяюче, зовсім не висічене з мармуру обличчя. Сева вища від нього на півтори голови, але проти інших її зріст нижче середнього. Коли він виросте, обличчя дівчини буде на рівні його серця.

* * *

Сашко витріщився на жовтуватий аркуш паперу на столі, знову взявся за свою кулькову ручку, старанно вивів «Олександр Олегович». Гострі каракулі на зразок ієрогліфів не подібні ні на кирилицю, ні на латинку. Хлопець пожбурив ручку на стіл, схопився на ноги.

— Ненормально! — Сашко відійшов до стіни і вперся в дошки руками. Ним трясло.

Хлопець намагався дихати спокійно, але легені спазмували. У голові паморочилося. Сашко застогнав і прикрив тремтячою рукою очі. Його обійняли, але щось погане вже хвилями накривало хлопця. Тільки й виходило, що швидко дихати і скімлити. Руку Сашка забрали від лиця.

— Слухай мене. Усе добре. Дивися на мене, — Сева стиснула його долоні своїми, штовхнула на підлогу і прихилила спиною до стіни.

Тіло здригалося, мовби від лютого холоду. Але подруга тримала його, змушувала дихати. Сашко судомно ковтнув і схилився наперед, вперся чолом у плече Севи. Потім йому прояснилося. Від гарячої хвилі сорому аж обпекло лице.

Дівчина жестикулювала, він відчував її рухи. Почув кроки, присутні вийшли з вітальні. Їх залишили удвох.

У такі моменти Сашко думав над словами батька. Про те, що кращої людини від Севи йому не зустріти, і що вона йому судилася, і що відпустити таку дівчину до когось іншого — велика помилка. Він почувався неправильним, бо не відчував до подруги нічого схожого на кохання.

— Чого ти злякався? — прошепотіла Сева.

— У нас щось змінилося в мозку після приходу у Вавилон, — голос тремтів. Сашко кашлянув. — Коли я писав своє ім’я, рука мимоволі виводила ієрогліфи замість букв, мене від того поплавило. Кхм, цікаво, чи так само працює процес читання. Попрошу у Вікторії книжку.

Сева погладила Сашка по голові:

— Я сама гляну, тобі не треба. Ми скоро повернемося додому.

— Добре.

— Я з тобою. Можеш нічого не боятися.

— Добре.

* * *

Тео сидів на стільці. Севастіана заплітала Кефея перед сном. Малий виявився нахабним підлабузником. Часто підставляв цілительці свою голову, щоб вона гладила його волосся, а пообіді приніс їй медові груші, які бозна-де зірвав. Тео міг присягнутися, що саду поблизу немає.

— Сево, що сьогодні було зі Сашком? — спитав Кефей.

Цілителька дозволила йому перекручувати своє ім’я. То могло бути нормальним для сім’ї Севастіани, але хто їй ця дитина?! А ще манера розмови Кефея із нею дуже відрізнялася від бесіди з іншими: малий прикидався дурником.

— Панічна атака. Це не вперше. Сашко мав поганий досвід, і якщо відчуває, що втрачає контроль над ситуацією, може статися такий напад.

— Сашко — твій супутник у житті? Ви — чоловік і дружина?

Терпець Тео увірвався. Він сказав «мені час спати», вийшов із кімнати, спинився за дверима, біля невеликої щілини. Кефей розгнівав його своєю безпардонністю, але кортіло почути відповідь Севастіани. З одного боку були слова Вікторії, з іншого — кпини цього малого.

— Ми не в таких стосунках. Ми добрі друзі.

— Добрі друзі в Материнському світі разом сплять?

Тео міг уявити невинне лице того хитрого лиса. Однак він не кращий від Кефея, підслуховує біля дверей.

— У нас інакше бачення пристойності. Ми менше ховаємо тіло, більше контактуємо фізично, і якщо люди зі взаємної згоди хочуть бути ближчими, залишаючись друзями, це не засуджується. Але ми зі Сашком справді лише товаришуємо. Він мені наче брат. Завтра ми вирушаємо додому. Я хочу… м-м?

Севастіана затихла, ніби їй затулили рота. Хутко затупцювали дрібні кроки. Кефей холодно зиркнув і зачинив двері перед носом у Тео.

* * *

Хлопчик витягнув із торби музичний інструмент, схожий на флейту, відв’язав від нього синю стрічку.

— Що це?

— Гобой. Дай мені гребінь, — Кефей прикусив стрічку, звільнив руки, і взявся чесати волосся Севи. Крізь стиснуті зуби сказав: — За тиждень пішого ходу на північ є Ганяське княже місто. На його околиці стоїть Храм Світил. Ти подібна на богиню, яку там шанують. Якби вплести в косу квіти, була б дужче схожа.

— Богиня? Одна з п’яти, що створили Вавилон?

— Ні. Храм Світил звели на честь цілительки, що врятувала князя. Його Ясновельможність князь сказав шанувати її, як богиню.

— Цілителями ви називаєте лікарів?

— Лікарі в нас також є, — Кефей доплів косу, зв’язав синьою стрічкою. — Зазвичай… якщо не дати їм грошей, і пальцем не поворухнуть, а самі тільки й можуть, що пускати кров, різати і припікати рани чи робити смердючі настої. Ні, цілительки добре знаються на травах, а ще… можуть лікувати безнадійних. Звідки в тебе цілющі трави?

— Їх дала мені Делія. Через неї ми потрапили у цей світ. Власне, вона закинула нас сюди без згоди, буквально закинула, у криницю, — Сева переповіла, як вони опинилися у Вавилоні.

— Може, гвардійка знає когось із цілительок. Вона не одна з них. Їй би не дали спокійно жити поза Вавилоном. Кожна панівна сім’я би намагалася забрати цілительку собі.

Сева оглянула свою косу. У Кефея вийшло ще незграбніше, ніж минулого разу. Хлопчик погасив свічки, ліг у ліжко, обличчям до стіни. Сева зняла пояс, повісила на спинку крісла, примостилася поруч із Кефеєм. Вона хотіла погладити худі плечі дитини, але боялася зачепити рубці й ненароком зробити боляче.

— Маєш сім’ю? Когось, хто піклується про тебе?

— Ні.

— Я заберу тебе із собою, Кефею. Попрошу дядька Олега, щоби знайшов добрий дитячий будинок, часто навідуватиму. Ти згоден?

— Ні. Я поганий. Накликаю нещастя.

Сева потягнулася рукою через плече хлопчика і взяла його за долоню. Кефей підніс пальці дівчини до свого лиця. Теплий подих зігрів її руку. Вона сказала:

— Ти — добра дитина.

— А ти — наївна дитина. Чому палець досі кровить? Як ти поранилася?

Сева спробувала забрати руку від обличчя Кефея, але він не відпустив. Хлопчик потягнув за край забрудненого кров’ю бинта, розгорнув невелику ранку. Коса Кефея трохи лоскотала її шию. Сева з усмішкою сказала:

— Мене вкусила мила пухнаста тваринка. Моя провина, я запхала пальця їй у рота. А що не гоїться, не дивно, так завжди, у мене порушене згортання крові. Колись я зламала руку, ледь не померла від крововтрати. Палець — дрібниця, загоїться.

— Правильно, що ви повертаєтеся в Материнський світ. У Вавилоні нікому не довіряй, Сево. І не підбирай поранених у лісі, о боги, чим ти думала? Навіть те, що на вигляд невинне й безпечне, може тебе вбити! Цей палець тому доказ. Мила пухнаста тварина мала гострі зуби.

Сева нестримно засміялася. Шкода, світла бракувало, щоби подивитися на надуті щічки сердитого хлопчика. Вона чмокнула його в тім’я.

— Я заберу тебе із собою, Кефею.

— То навіть не моє ім’я.

Він обернувся лицем до Севи, притулився холодним носом до її шиї. Хлопчик тримав своїми долонями обидві руки дівчини, ніби хотів зберегти їх у теплі.

— Палець ще кровить. Не боїшся забруднитися?

— Не боюся, — Кефей скрипнув зубами. — Заспівай мені.

* * *

Минула третя ночі. Альтаїр переліз через сплячу Севу. Коли треба, він рухався нечутно. Хлопчик затримався біля ліжка, розглянув механізм на зап’ясті дівчини, — годинник. Такі в Маяпані коштували шалено дорого, бо майстрів, що їх створювали, небагато. Альтаїр уперше дивився на малий годинник зблизька.

Його тіло змінювалося, на це вказував біль у кістках і м’язах. Щоразу Альтаїр присягався більше не брати до рук гобой, щоразу не було вибору, і він грав.

Хлопчик глянув на свої руки. Сева казала правду, кров із її пальця замастила його долоні. Цей аромат відрізнявся від інших. У горлі пересохло. Альтаїр ретельно облизав закривавлену шкіру. Перебрався у власний одяг, узяв торбу й рапіру. Без вагань поцупив пояс Севи, обмотав його собі довкола шиї. Він вкрав у неї кров, що проти цього шматок тканини?

Альтаїр повів плечем, ворухнув стегном, прислухався до тіла: біль трохи стих. Вікно було зачинене, тому він вислизнув за двері, минаючи скрипливі дошки.