Солодкий присмак кохання

Марія (Мія) Мікелла Антонеллі прокинулась від того, що літак заходив на посадку. Дівчина повернула красиву темноволосу голівку та побачила в ілюмінаторі засніжену землю.

"Не так, як в Італії",- промайнула в неї думка. На душі стало трішки лячно від невідомого, що чекало на неї тут, в столиці України.

Вона прибула з рідної Італії, зробивши досить довгий перельот та опинившись на Батьківщину її мами Анастасії Квітки (після заміжжя - Антонеллі), яка ще молодою дівчиною, сповненою віри в себе та нестримного оптимізму, двадцять років тому приїхала до далекого Риму з Києва підкорювати це жваве місто з теплим кліматом та привітними говіркими жителями. Родина Мії була досить заможньою, тож крім великої п'ятикімнатної квартири в Римі, мала ще й будиночок в Сан-Ремо на березі моря. Туди вони всією родиною їздили жити на ціле літо. Класні були часи!

З дитинства мала Марія знала українську, як і італійську, тож з проблем з мовою в Україні не мало виникнути. Дівчина вірила в себе, адже з дитинства була впевненою в собі дівчинкою.

Рішення пожити в Києві виникло спонтанно після сварки з батьками, після якої і виникло бажання довести їм, що вона сама здатна чогось досягти без них.

Провідник попросив пасажирів приємним голосом покинути літак, тож Мія, зблиснувши шоколадними гарними очима та розправивши плечі, рішуче попрямувала до виходу, тримаючи в руці елегантну валізку. Інші речі вона мала забрати пізніше в приміщенні аеропорту.

Йдучи до виходу літака разом з усіма пасажирами, Мія вже почала шкодувати про своє рішення, вона сумувала за рідними та рідним далеким Римом, але зійшовши по трапу двокрилого білосніжного гіганта, вона подумала "Mamma mia, яка краса!" та замилувалась білим полотном снігу довкола і зрозуміла, що буде не так вже й сумно, а навіть весело. Сніг не дасть засумувати!

Все було новим та цікавим для Марії Антонеллі, тож, забувши про смуток та сум за рідними, струнка красуня з розкішним темним волоссям, що спадало нижче плечей, занурилась в обійми приміщення аеропорту, яке жило своїм гомінким веселим життям.

В Україні Мія бувала двічі- малим восьмимісячним немовлям (тож звісно вона нічого не пам'ятає!) і тринадцятирічною дівчинкою-підлітком. Їй тоді дуже сподобалось в Україні, і кинувши монетку у фонтан на Майдані Незалежності, вона загадала бажання повернутись сюди ще. Що саме й трапилось зараз, а значить її бажання збулось.

З шести років Мія ходила на бальні танці, віддаючи їм всю себе, особливо вона любила латино-американську програму. Також дівчинка відвідувала музичну школу, де навчилась грати на фортепіано та віолончелі.

Вчителі дуже любили малу Марію, зазначаючи, що в неї талант до музики і танців. Тож не дивно, що дівчина закінчила обидва навчальні заклади на відмінно. Така вона була і в інших справах- все хотіла зробити якрайкраще, одним словом перфекціоністка. І це їй в собі дуже подобалось, адже не можна бути хірургом чи вчителем на трієчку, завжди треба прагнути більшого, робити все добре та підкорювати нові вершини.

Так, в житті перфекціоналістам часом нелегко, дівчина це усвідомлювала, але розуміла вона і те, що лише завдяки сумлінній праці та старанням можна досягти чогось реально класного, такого, від чого серце буде співати, а душа кайфувати. І від усвідомлення того, що вона може всього цього досягнути, Мія була щаслива.

Дівчина забрала речі в аеропорту та, хвильку подумавши, вирішила поїхати в центр міста, щоб посидіти в одному з затишних ресторанчиків, що були розкидані там повсюди. Мія вирішила випити кави в одному з них та добре подумати, що робити далі, адже вона навіть ще не знала де житиме та чим буде займатись в Києві- все це потрібно було вирішити вже сьогодні.

Рішення приїхати до столиці України виникло в Мії спонтанно, після серйозної сварки з батьками. Вона пам'ятає як на емоціях зібрала речі та, грюкнувши дверима, вибігла з дому. Її батьки хороші, але своїм контролем і святого до сказу доведуть. Вони бачте вирішили, що шлюб з сином начальника тата, красунчиком-багатієм Марко - це саме те, що їй треба! А її хтось спитав?! Їй взагалі-то??? жити б з ним довелося і не тільки! Марко по суті хороший хлопець, але ж який самозакоханий та розпещений. Ні, хай Бог береже. Вони б могли бути максимум друзями, не більше!

Виринувши зі своїх не дуже приємних спогадів, Марія почала шукати очима таксі, на якому планувала дістатись до пункту призначення, аж раптом поруч майнула якась тінь, і ошелешена красуня побачила, що її речі вкрали. В руках залишилась лише невеличка валізка з гаманцем, паспортом і телефоном. Добре, що хоч все найцінніше з нею!

Oh, mio Dio!- вигукнула нещасна та кинулась за злодюжкою, який вивився молодим та спритним. Справжнісінький спринтер, пробуй такого впіймати! Мія любила фізвиховання в школі, в неї завжди були по ньому п'ятірки та вона не любила біг. Довгі дистанції завжди були для неї справжньою каторгою.

Та сьогодні доля вирішила посміхнутись дівчині, що вже почала відставати від негідника (ще трішки і він міг зникнути з поля зору Мії). Звідкіля не візьмись, до злодюжки підбіг якийсь хлопець в чорніц куртці, толтовці з натягнутим на голову каптуром і вирвав з рук негідника валізу Мії. Крадій спочатку розгубився, а потім кинувся на незнайомця. Той не розгубився і за допомогою нехитрго прийому поклав крадія на лопатки. Мія підбігла до свого рятівника і промовила:

- Дякую вам!

- Та нема за що, - промовив той у відповідь.- Не люблю, коли когось ображають.

Мія відмітила про себе, що в незнайомця досить ніжний голос, як для того, хто тільки що нокаутував негідника. Марія поглянула на свого рятівника, який саме скидав каптур бежевого худі... і побачила, що це дівчина. Здивуванню дівчини не було меж, адже незнайомець, а точніше незнайомка, так вправно впоралась з злодієм. Хто ж вона? Мію всю розпирало від цікавості.

- Ну привіт!- сказала незнайомка Мії та посміхнулась на всі тридцять два.- Я Злата, Злата Вогнева, наголос на складі "не", - я невимушено додала вона.

- Привіт,- відповіла Марія, розглядаючи нову знайому.- Я Мія.

Злата була дещо вище середнього зросту, з гарним довгим волоссям пшеничного кольору, що виблискувало золотом на сонці, та веселими блакитними очима. Джинси, куртка та худі не змогли приховати від Мії гарну струнку фігуру.

"Та з такою зовнішністю в моделі б йти або актриси, а не дубцювати злодюжок на вулиці"- подумала Марія.

Поки дівчата говорили, злодій тихенько піднявся та дременув геть.

- От сволота!- промовила рятівниця Мії.- Таки втік.

- Так, погано звісно, що йому вдялося втекти,- погодилась з дівчиною Марія.- Але нічого, погана карма наздожене його, від неї не втече.

- Це точно,- погодилась Злата.- Слухай, а давай посидимо десь, кави поп'ємо,- несподівано запропонувала Злата.

- Давай,- погодилась Мія та мило вміхнулась на всі тридцять два.

- Я знаю тут одне дуже затишне місце, ходімо,- промовила дівчина до Марії та, підхопивши одну з валіз дівчини, потягла Мію за руку в потрібному напрямку. Марія Мікелла була зовсім не проти цього.

Вмостившись в м'яких зручних кріслах, дівчата зробили замовленння офіціанту та поки чекали на нього розговорились. Почувши розповідь Марії, Злата щиро здивувалась:

- Ох, і ніфіга ж собі справи! Я знаю як тобі,- додала вона. - Сама якось була на твоєму місці.

Виявилось, що у Злати злісний вітчим, з яким вони постійно сварились, тож вже пів року дівчина мешкала в Києві в окремій квартирі.

- Так, це незвичне для мене відчуття- розгубленість, не знаєш куди податись,- промовила Мія.

- Таааак, - протягнула Злата, щось обдумуючи.- Слухай, то може поживеш в мене? А що, для тебе це вихід, і мені веселіше буде.

Виявилось, що дівчина якраз шукає сусідку по квартирі, адже жити з кимось веселіше, та й за комуналку вдвох легше оплачувати.

Подумавши, Мія погодилась- Злата їй сподобалась, з нею було легко та кайфово спілкуватись, а найголовніше- їй, Марії Мікеллі, розгубленій та дезорієнтованій в новому місті, буде де жити, тож пропозиція нової подружки була дуже доречною.

- Тоді домовились,- радісно промовила Злата.- Я попросила свого двохюрідного брата Захара приїхати по нас та відвести додому. Він скоро має бути.

І дівчата почали пити принесену привітним офіціантом запашну каву. Потім розмова потекла якось сама собою. Розговорившись, Злата розповіла багато чого про себе, свою сім'ю. Виявилось, що її брат Захар Костенко, що мав скоро під'їхати працював заступником генерального директора успішної будівельної фірми "BudSvit". Потім вже Мія розповіда про своїх рідних, друзів, життя в Італії.

Заговорившись, дівчата і не помітили як до них підійшов молодий симпатичний хлопець на вигляд приблизно двадцяти восьми років. Це був Захар.

Хлопець сподобався Мії одразу, таких красенів дівчина ще не бачила. Він мав світле біляве волоссся та блакитні очі, що просто магнетизували та немов зазирали в саму душу. Доповнювали образ красуня підкачана статура та м'язи, що досить чітко промальовувались під сорочкою.

Коли незнайомець зупинив свій погляд на Мії, дівчина відчула, що її дихання пришвидшилось, а серце забилось часто-часто.

- Захар, привіт!- вигукнула радісно Злата.- Ну, ти прямо гонщик Формули-1, так швидко дістався

- Таак, я такий,- засміявся хлопець і, жартуючи, гордо випнув груди вперед.

Дівчата і собі захіхікали, дивлячись одна на одну.

- Знайомся, це Мія, моя нова подружка і сусідка по квартирі.

- Привіт, Міє! - промовив Захар, усміхаючись красивою білозубою посмішкою, і на його щоках з'явились ледь помітні ямочки.

- Привіт!- промовила дівчина у відповідь, відчуваючи як червоніють її щоки. Добре, що вона смаглява від природи, тож була слабка надія, що цього ніхто не помітить. Ну не можна ж бути таким красивим та милим!

Від кави Захар відмовився, замовивши собі чаю, а для представниць прекрасної статі еклерів, які просто бомбезно смачно готували в цій кав'ярні.

- Тож розкажи, прекрасна незнайомка, як ти потрапила до нас у Київ?- запитав у Мії брат Злати з до біса зацікавленим виразом обличчя.

І довелось дівчині вже вдруге розповісти тепер уже Захару свою історію сварки з батьками та приїзд сюди.

- Ось така історія!- цими словами Мія закінчила свою розповідь.

- Не бійся, мала, якось воно буде. Все обов'язково налагодиться. Ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу.

- Дякую, Захаре.

- Так, досить вже, братику. Для першого разу для Мії забагато твоєї харизми, уваги та допомоги. Поїхали вже, - промовила Злата беззлісно і скорчила йому мордочку.

Захар лише усміхнувся і промовив:

- Гаразд, Златуню.

- Не називай мене так, - з погрозою в голосі промовила його сестра.

- Тобі не подобатися? А я думав навпаки,- промовив весело Захар.- Добре, поїхали.

Він розплатився з офіціанткою, що так і нахилялась біля хлопця, демонструючи свій глибокий виріз і великі штучні груди, а потім трійця зібралась та рушила до виходу, де на них вже чекав залізний кінь Захара - червона новенька Тесла. Галантно відчинивши дверцята автівки перед дівчатами, хлопець допоміг їм залізти досередини. Потім Захар сів за кермо та вправно рушив з місця, помчавши в напрямку помешкання Злати, (а тепер уже й Мії).

Їдучи в машині, що не їхала, а летіла, немов

ракета в космосі, Марії чомусь згадався головний герой фільму "Таксі" та його пасажири. Так ось, Мія відчувала себе зараз тим самим пасажиром таксі. Нарешті вони долетіли додому. Захар провів дівчат до під'їзду, щоб, як він висловився, всякі "бабайки" не напали на них, а потім попрощався і побіг до машини. Починався сніг, і це було дуже гарно.

"Я ніколи не перестану милуватися снігом, його білизною та грацією, з якою кожна сніжинки летить з неба, кружляючи, немов якась балерина в танці",- подумала Мія, заходячи зі Златою до під'їзду.

Ну, здрастуй, новий дім!