"Каселона". Криза адаптації

/Текстовий блог Ка Ріни/

Привіт! Вітання! Салют! Шурушушуша, як кажуть на Піку Страху!

Мені дуже приємно, що після Імодалісу зі мною та з «Каселоною» залишилися аж вісімдесят п'ять активних відстежувачів.

Ні-ні-ні, не дивіться на ті числа з дев'ятьма нулями в моєму профілі. Вони лише означають кількість користувачів, які втратили інтерес до каналу настільки, що забули навіть від нього відписатися.

Насправді нас зовсім небагато, бо, підозрюю, теми «Як не здохнути, якщо на вас упав лайс» або «Як не здохнути, якщо на вас напала олевія» аудиторію розчарували.

Що ж, для найстійкіших я підготувала справжню сенсацію. Готуйтеся, буде багато тексту та картинок.

Увага! Контент містить сцени жорстокого поводження з комп'ютером, знущання зі здорового глузду і дуже відверті кадри реального життя на чесно зароблені гроші.

Тож уперед.

Одного ранку я прокинулася з думкою про те, що все нарешті налагодилось.

У мене є дім, і це тісне глюкнуте корито я не проміняю ні на гоночну яхту, ні на палац, хоча якщо хтось раптом захоче їх запропонувати, не соромтеся, будь ласка.

Є Сем. Він, щоправда, цього поки що не знає, але вже починає потроху здогадуватись.

Є лайс. Його вдалося посадити на дієту і врятувати стандартні дверні отвори, що не може не тішити.

Є м'ясний синтезатор, і я готова записати його в ТОП-10 найгуманніших винаходів людства.

Є довічний запас шоколаду з нескінченним терміном придатності та невелика грядка олевії.

Є кролик – пухнасте породження пекла і єдине, що нагадує мені про колишнє життя; і є маленька тиха ГМО-качка з непривітних асіанських боліт, також відома як кукрунандра живоїдна модифікована, унікальний вид з неймовірною здатністю до адаптації. Вона поки успішно приховує свою таємну сутність, і це добре, вистачить часу підготуватися до неприємних сюрпризів.

Є друзі, є знайомі на всі випадки життя, є навіть вороги, про яких не соромно розповісти!

Але чогось не вистачало…

Може, кави?

Треба було почати з неї. Раптом вона прояснила б мої думки, і я не запропонувала б Сему включити кіборга?

Сумніваюсь. Таймер почав цокати в той момент, коли передове досягнення кей-індустрії потрапило на корабель. Детонація була питанням часу.

Втім, хай він сам розповідає.

Та не Сем!

Наш чортів кібер, що виявився справжнісіньким котом у мішку, якщо хоч хтось у цій реальності розуміє, про що йдеться.

***

/РІК/

Вперше я відчув, що зі мною щось негаразд, на дев'яностий день після ввімкнення. До цього я був звичайним кіборгом моделі РІК-37: без збоїв пройшов усі заводські тестування, провів у режимі очікування понад місяць, став штатним обладнанням космічного зорельоту класу «Ель» під назвою «Каселона» й ефективно виконував свої обов'язки рівно до моменту, коли на борту з'явилася найжахливіша істота у Всесвіті.

Це стало несподіванкою.

Мої бази даних всеосяжні, за наявності найслабшого галанету я можу отримати будь-яку загальнодоступну інформацію, самонавчання споживає десять відсотків продуктивності. Я підготовлений до всього, зокрема до ворожої біоінвазії, аномальних зон, космопіратства і наявності на кораблі дітей.

Незважаючи на малі розміри та нульову стратегічну значущість для Галактичного Союзу, «Каселона» виявилася саме тим місцем, де став у пригоді весь оновлений і доповнений функціонал тридцять сьомої моделі спеціального призначення з розширеними можливостями.

У мене немає конкретного господаря, і це одна з причин того, що мені не урізали вищезгадані «можливості». Судячи з поведінки капітана (таких кіборгоненависників годі й шукати!), він би вважав за краще, щоб я взагалі не рухався і перебував по той бік шлюзу, бажано за десятки світлових років від «Каселони».

Я вважаюсь частиною корабля і належу на третину Ка Ріні та на дві третини – Олександру Райсу. Чомусь у моїй долі панує «третина», тому аналітика показує: утилізація мені не загрожує.

Я виконував функції саморобного робоприбиральника, який знову зламався і якого я міг би полагодити за три секунди. Найближчим часом на мене збиралися покласти обов'язки вантажника, що було аж на пів відсотка ефективнішим використанням РІКа-37. Упевнений, якось мені дозволили б брати участь у ремонтних роботах або займатися приготуванням їжі. Я з нетерпінням чекав нагоди продемонструвати впертому тупуватому капітанові переваги кіберіндустрії, нехай і в настільки примітивних умовах.

На цьому наполягали численні рекламні блоки програмного забезпечення. Вони регулярно відправляли мені нагадування, чим дещо сповільнювали швидкість реакцій і знижували продуктивність. Для допитливого штучного інтелекту (мене) це миготіння було значним стресовим фактором і негативно впливало на систему загалом.

Але зустріч із чудовиськом скинула стовпчик потенційного прогресу до нульового значення. Навіть Ка Ріна, яка також відгукується на Ка-тю (Ка – її задокументоване ім'я, -тя – зменшувальний суфікс приморського діалекту мови інсектоїдів із Піка Страху, до яких вона проявляє нездоровий як для гуманоїда інтерес) і всюди шукає небезпечні пригоди на свої апетитні форми, помітила мій збій і наказала мені йти в каюту.

Вона не уточнила, в яку, але я вже збагнув основи життя на «Каселоні» і не раз випробував на собі параноїдальний характер капітана, тому доповнив завдання самостійно і пішов у призначену для мене, а не в першу-ліпшу.

Інструкції наказували перезавантажитись для внутрішньої діагностики, проте я не зміг очистити оперативну пам'ять. Незважаючи на те, що програми працювали як треба, перед очима стояв монстр. Перед заплющеними очима. І перед вимкненими теж.

Чудовисько здавалося «маленьким, беззахисним і зворушливим». Ці слова видала загальногалактична база даних, куди я звернувся по екстренне оновлення протоколів безпеки.

Її, напевно, пошкодив вірус, бо раніше вона ніколи не надавала недостовірну інформацію.

Саме з неї я дізнався, що велика шерстиста куля на тонких пташиних лапах, яка живе в сусідній каюті, називається лайсом і може з'їсти мене менше ніж за годину, ймовірність перемогти її в сутичці – близько тридцяти відсотків, вижити після цього – десять відсотків.

Також база попередила, що кислотно-зелена рослина з ароматним м'ясистим листям, яка укоренилася в моїй стіні, – знаменита олевія. Вона не здатна рухатись, але якщо залишатися в зоні досяжності її кореневої системи надто довго, можна стати добривом.

І про агафу рейнську база знала все, особливо те, що ця крихітна мобільна рослинка запросто організує нову колонію і у вентиляції, і в дихальних шляхах людини.

Інформація про самку кукрунандри живоїдної, яку також називають карликовою качкою з Асіо, відразу палала червоним, тому що від отруйних підхвостових залоз цих генетичних мутантів щороку гинуть сотні асіан, метод «не повертатися до качки спиною» не є ефективним.

Лише старого, глухого, трохи лишайного кролика база вважала безпечним для життя як людей, так і кіборга. Спростування її висновків я не знайшов і покладався на дані беззастережно.

А потім з'явилося воно!

Ні я, ні галанет не могли пояснити, чому ця тварина настільки жахлива.

Її розміри не вражали. Довжина – сорок два сантиметри, висота у загривку – двадцять п'ять, вага – тринадцять кілограмів. Зуби травоїдні, кігті затуплені, отруйних голок на вухах немає, покриви – м'яка густа шерсть без жалких клітин, колір – приємний людському оку темно-каштановий. Кінцівок чотири, запасні поки що не виросли. Хвіст довгий хрящуватий, для удушення непридатний. Є два ока – звичайні, без гіпнорайдужки. Ніс невеликий, електризується лише у сезон спарювання. Чудовисько видає тихі звуки – попискування та пирхання.

В цьому секторі Галактики воно дуже популярне і вважається другим символом милоти після котів. Його родичів розводять як домашніх тварин, для них побудовано численні салони, розважальні центри, виставкові зали і навіть ресторани.

Під час зустрічі з цими жахливими істотами заведено чухати їх за вушками, сюсюкати та пригощати шматочками сушених фруктів. Так роблять дев'яносто дев'ять відсотків героїв галанетних відеороликів.

Я, елітний кіборг новітньої моделі, зустрівся поглядом із монстром і завис на півтори хвилини, бо відчув щось, не прописане у моїй основній програмі. Система сигналізувала про несподіваний збій і вимагала негайно усунути проблему, але сама не знаходила нічого підозрілого.

Вірус – єдине логічне пояснення. Я з'явився на «Каселоні» як подарунок від ворога, тому в мені могла таїтися бомба сповільненої дії.

Я запустив поглиблене незалежне сканування, вимкнув тривожні сигнали, спробував роздивитися монстра уважніше і проаналізувати, які саме моменти заважають стабільній роботі…

Чудовисько потягнулося. Складки шкіри на його голові почали рухатися, продемонструвавши напівзаховані в шерсті невисокі нарости – як обрізані роги з концентричним візерунком.

Я закричав, упав, відповз до стіни і затулив обличчя руками. Це не був апаратний збій, тому що програма оцінила мої дії як «залишкову біореакцію» і збільшила навантаження на контролюючі імпланти, щоб повернути мене у нормальний стан і утримувати на ногах всупереч усьому.

– Казав же, від шипоголових білок одні проблеми, – спокійно прокоментував цю немислиму подію капітан. – Навіть у нового кібера дах потік, а ти вчепилася в своє: «Подарували – нехай живе, і крапка». Недарма на Нтарі-Дато ці тварюки місяцями тримають аборигенів у їхніх домівках.

– І що пропонуєш? – розлютилася Ка-тя. – Білку продати, кіборга утилізувати? Ну як завжди, Семе, твої ідеї вражають розмаїттям!

– Можна і навпаки, хоча якщо викинути бляшанку, до білки я якось пристосуюся. Її все одно рано чи пізно зжере лайс.

Ка-тя нікого утилізовувати не дозволила, а послала мене до каюти чекати подальших розпоряджень. За це система додала їй бал дружби в рейтингу «Улюблений господар», а мені намітила дуже важке завдання.

Я розумів, що зі мною коїться щось не те, і шукав підказки, але вбудованими інструментами не вдалося виявити причину збою та усунути наслідки. Якщо це повториться, доведеться заявити про свою недієздатність і потенційну небезпеку. Упевнений, що Ка-тя захоче звернутися в сервісний центр. Чи встигне вона це зробити, перш ніж боягуз капітан відправить мене на вічну прогулянку поміж зірок?