"Каселона". Криза адаптації

– Що ти затіяла? – Капітан безпомилково визначив, що назріває щось проблематичне. – У що збираєшся вляпатись? Зіткнеш Нтарі-Дато з Міжгалактичною співдружністю?

– Та ти що? Хіба так можна?! – Ка-тя була неповторна. – Я переглянула документи наших гостей і знайшла координати п'ятьох РІКів. Це останні, хто лишився. Ми врятуємо їх, відвеземо на Нтарі-Дато і покажемо, що людство не безнадійне. Це гарне починання… було б, але нам воно не по кишені, тому я зв'яжуся з нашими еліанськими друзями й підкажу, як їм виплутатися з того болота, в яке їх втягнув Імодаліс та Дослідницький центр Онікса.

На тлі інших її ідей ця здавалася розумною. Якщо, звичайно, забути той факт, що Міжгалактичний розшук проводить зачистку з дозволу та схвалення її «зелененьких» друзів.

– Еліанія ніколи не боялася галасу, – нагадав Райс. – Вони можуть як підтримати тебе, так і ліквідувати останніх кіберів, хоча для мене це взагалі не має значення.

– А можуть дати нам трохи грошенят, – усміхнулася Катя у відповідь на відкрите бортовим комп'ютером повідомлення з позначкою «важливо». – Ой, тобто багато! Адже там комами не копійки відділені, правда ж?

– Ка-тю!

– Та облиш, Семе, це просто робота, причому дуже добре оплачувана. Чи я даремно пів ночі складала багатослівну претензію? Шкода, про білку тоді я ще не знала… Нам треба це замовлення! Он і РІК згоден. – Вона пустотливо мені підморгнула, і в моїх нутрощах щось затремтіло зовсім як у тих напівреальних снах. – Йому потрібен капітальний ремонт і незалежний софт, а то кей-виробникам я вже не довіряю.

Я де стояв, там і сів. Втрапив на каталку. Вона від'їхала, сполохавши і лайса, і Ка-тю. Мене – ні, бо всі думки займали слова про ремонт.

Адже я не кіборг. У мене немає поточних завдань, немає рекламних блоків, немає обмежень! Я…

Я синій, з тримулами, відчуваю нестачу двох рук. Чи робить це мене нтарі-дато?

З іншого боку, я думаю як людина. Мій голосовий апарат не здатний відтворювати мову Ка-ті та капітана, але я їх розумію і розмірковую тією ж мовою. Чи робить це мене людиною?

Чи наявність мертвої електроніки у тілі – вирок, вічний статус кібера?

Дурна суперечка із самим собою. Хто я, вирішуватимуть господарі. Якщо їм усе вдасться, я вважатиму минулі тижні чарівною казкою і проклинатиму своє життя і бездушних творців. Якщо ж ні…

Але я відчував, що близький до провалу. Сни, враження, думки… Хто сказав, що машини не мають мрій? І нехай бази даних недоступні, і визначити автора цитати неможливо, спокій Райса говорив сам за себе. Він би не дозволив монстру на кшталт мене вільно розгулювати поряд із Ка-тею, якби не вважав, що я повністю під контролем.

Краще б я не вижив…

– РІКу, як ти дивишся на те, щоб перевірити твою реакцію на реальну білку? – запропонувала Катя. – Я до неї звикла, Сем теж… Не хочеться віддавати її в добрі руки.

Мені було байдуже. Та хіба я мав право заперечувати? Машина не обговорює своє майбутнє. Ну і поки я не спробую бунтувати і не отримаю програмну заборону, у глибині душі буде теплитися надія на те, що господарі помилилися, генетичний бум зробив мене розумною істотою, а не штучним інтелектом з великим діапазоном знань про Нтарі-Дато та його історію.

Білку мені продемонстрували, навіть змусили її погладити і потримати на колінах. Я не противився. Інстинкти заснули, а все інше не мало значення, доки я точно не дізнаюся, ким став. Це питання виснажувало, але шукати відповідь здавалося знущанням із себе.

– Чудово, білка лишається! – Ка-тя так раділа життю, що мені хотілося її прибити. – Здається, ти подобаєшся їй більше, ніж ми з Семом. Придумаєш їй прізвисько, РІКу?

Я видав набір звуків, більше схожий на бурчання тварини, ніж на слова. Ім'я, яке пам'ять приховувала як величезний скарб, несподівано опинилося на губах. Воно звучало не як людська мова і, гадаю, не належало людині.

– Карротірра? – перепитала Ка-тя, перекручуючи все, що в принципі можна було зіпсувати. – Дуже красиво. Але тобі необов'язково брати ім'я із серіалу, що я дивлюся. Те, що ти – нтарі-дато, не зобов'язує тебе сліпо дотримуватися їхньої культури.

Нтарі-дато? Але ж кілька хвилин тому вона обіцяла мені ремонт! І де правда?

– Особливо в тому, що стосується живої їжі, – підтакнув капітан із посмішкою. – Ми дуже перебірливі у традиціях. З цього погляду кіборги навіть кращі, тому що у них немає передісторії.

Білка прокусила мені палець, чим трохи протверезила і зменшила скорботу за нещасливою долею. Я вказав на себе і запитально підняв брову, що мала незабаром погустішати як у нтарі-дато.

– Хочеш їсти? – сполошилася Ка-тя. – Зараз принесу!

Капітан мовчки прибрав білку і показав мені результати, отримані спільними зусиллями діагноста, міні-лабораторії та біоконтролера.

– Не повіриш, консерво, але мені тебе майже шкода, – сказав, спостерігаючи за мною від дверей. – Ми, звичайно, можемо помилятись, і ти як був пилососом, так ним і залишився, але краще олюднити кавоварку, ніж поневолити розумну істоту, як вважаєш?

«Я все-таки розумний?!» – вигукнув я.

Він почув гарчання, знизав плечима і зайняв оборонну позицію біля екрана – гадаю, боявся, що я можу розбити техніку.

– Чим більше я на тебе дивлюся, тим менше вірю в нашу нову надпрогресивну і ще більш ненормальну теорію, – сказав похмуро. – Твій організм перебудувався, але не кардинально. Ти відростив тримули, а чи відростив мозок?

Тримули нтарі-дато можуть регенерувати за лічені дні, внутрішні органи – за тижні, пошкоджений мозок – за місяці. Чисто технічно й за сприятливих умов я міг виростити його з нуля (точніше, оновити повністю) за три місяці. Але жодна відома світові розумна істота не сформує за три місяці повноцінну дорослу свідомість. Якою б оболонкою я не був, що б я не відчував, чого б я не хотів, я був насамперед штучним інтелектом.

І я міг писати. Руками. За допомогою авторучки або клавіатури. В минулому, коли я вводив або роздруковував текст безпосередньо з голови, писемність здавалася мені безглуздою. Тепер я радів як дитина, отримавши спосіб спілкування.

«Що за теорія?» – запитав насамперед.

– Сам як думаєш? Твоя електроніка здохла, але ти живий і не на рівні немовляти, – відповів Райс. Я тільки зараз зрозумів, що вперше в житті він говорив зі мною не як із меблями. – А може і на рівні, хто тебе знає? – Він не прогаяв момент для уїдливості. – Можливо, твоя штучна особистість скопіювалася в мозок нтарі-дато і розвиватиметься за своїми особливими правилами. Можливо, ти назавжди залишишся таким, яким є. Можливо, деградуєш. У будь-якому разі без допоміжних імплантів ти як рухливий овоч із поганою координацією. Виявляється, твої м'язи не пристосовані до звичайних навантажень. Ну чи ти – лінива свиня, – як припечатав капітан.

Хоч у цьому я був із ним згоден. Проблеми з рухом у мене виникли через малу активність і, ймовірно, перебудову нервової системи. Це я збирався виправити самотужки.

«Я кіборг?».

– Хрін тебе знає. Технічно ні, у плані розвитку – так. Але можеш спробувати нас переконати. Ми будемо лише раді.

«Я під контролем?».

– Ти про нашийник із електрошокером? Без образ, але він буде на тобі, доки ми не розберемося, чого від тебе чекати. Запобіжний захід, не більше того.

«Я щось краще, ніж кіборг?».

– Ти – одна з тих незрозумілих фіговин, які обожнює Ка-тя, – посміхнувся капітан. – Поки їй цікаво, я теж задоволений. Було б, звичайно, краще, щоб ти заговорив з нами без транслятора… Але твій мовленнєвий апарат не підтримує нашої мови, можеш і не намагатися.

«Я вас розумію».

– Вітаю, ти унікальна консерва з хорошим слухом, але я це вже казав, хіба ні?

«Я не повноцінний нтарі-дато».

– Та невже? Ніколи б не помітив, що на «Каселоні» ще одне трикляте ГМО.

– А як же мої сни? Генетична пам'ять не могла дати мені спогади про систему Кві, – прохрипів я, забувши про клавіатуру.

Втім, розбірливо пролунали лише голосні.