6.2
Райс скривився.
– Кві? – припустив невпевнено.
«Сни про Кві», – написав я, хоча це не мало сенсу.
Я не міг пам'ятати далеке минуле чи фантазувати про нього. Я навіть ніколи не цікавився історичною темою Нтарі-Дато!
– Тобі сняться? – не зрозумів капітан. – Чого б це? Ми й фільмів ніяких таких не вмикали… Чи Ка-тя ховалась у тебе, щоб дивитися той дурний сльозливий серіальчик про довбня, який бродить пустелею в пошуках галюцинації, виголошує півгодинні монологи і знущається з логіки в кожній сцені? Та не може бути! Вона ж купила його помилково. Більшого безглуздя і не уявити. По-перше, Нтарі-Дато – це безмежні болота, а не пустеля. По-друге, у нтарі-дато п'ять статей, але в серіалі взаємодіють лише дві, бо так треба для романтики і продажів у людських суспільствах. По-третє, шипоголові білки агресивні, але не м'ясоїдні. По-четверте… Чорт! Слухай, консерво, ти взагалі якої статі?
«А які є?» – мало не написав я.
Але повернулася Ка-тя, притягла гору їжі, почала міркувати про імпланти, що допоможуть мені заговорити…
«Хто я для тебе?» – запитав я за допомогою клавіш.
– Ти дивовижний, РІКу!
– Бляшанка з перспективою стати чимось більшим, – додав капітан.
Він міг говорити будь-що. Я бачив: у його погляді немає зневаги. Для мене це означало дуже багато. Навіть слова Ка-ті: «Не бійся, ми не здамо тебе в лабораторію, хіба що ти сам цього захочеш» не були настільки обнадійливими, як кам'яна фізіономія Райса.
Ка-тя сприймала мене як щось дуже цікаве, як якусь загадку, що вимагає рішення. Вона любила мою унікальність і неповторність, а капітанові було начхати на причини і наслідки. У глибині душі він визнав мене новою розумною формою життя. Я був вдячний за це.
Настільки вдячний, що від хвилювання у мене почалася гикавка.
– РІКу, а те, що в тебе так сильно скорочуються м'язи живота, нормально? – запитала Ка-тя, вивчаючи мене поглядом.
Я здивувався. Що у неї за зір? Як вона може бачити крізь нову піжамну сорочку?
Потім я відчув гострі удари і схопився за груди, тому що всередині відбувалося щось неможливе, а зверху, на багатостраждальній голові, шаленіла асіанська качка.
– Це не зомбівірус. Це паразитарне вторгнення, – безпристрасно сказав Райс і жестом фокусника висунув з-за ліжка ящик із написом: «Біозахист». – І чому я не здивований?
– Не фантазуй. У РІКа регенерує якийсь невідомий нам орган, – гаряче заперечила Ка-тя.
Качка мовчки рвала моє волосся. Мені здалося, вона єдина розуміла, що відбувалося. Це нітрохи не тішило, бо віднедавна я ставився до інстинктів дуже упереджено.
Я вдарив себе в проблемну область, прагнучи знищити страшний здогад. На кілька секунд смикання зупинилося, потім змінило напрямок. Я закашлявся, зігнувся в три погибелі…
Катя відкинула костюм біозахисту, в який її намагався запхати капітан, і застосувала болісний прийом першої допомоги для тих, хто поперхнувся твердим предметом.
– Навіщо? – вразився Райс. – У нього дихальні шляхи не перекрито.
– Цього ми не знаємо. Та це взагалі можуть бути гази. Ой!
«Гази» вилетіли з мого рота і, гучно шльопаючи перетинчастими лапками, втекли за каталку. Качка радісно помчала слідом. Капітан розчавив у руці фільтр костюма біозахисту, а Катя задумливо провела живність поглядом і з нестерпною мукою запропонувала:
– Семе, як думаєш, може треба повернути когось у природне середовище?
Я побачив на обличчі Райса безмежне щастя. Фізіономію капітана ніби осяяло ясне світло, плечі розправилися, в очах спалахнула недовірлива надія!
– Якщо ти так вважаєш… – оманливо невпевнено погодився він, хоча його погляд уже вишукував способи лову ГМО-качки та її потомства. – З кого почнемо?
По щоках Ка-ті струмком полилися сльози.
– З білки, – схлипнула вона, відвертаючись. – Трансформацію п'ятьох кіборгів ми не проконтролюємо, тому доведеться позбутися білки…
Качка переможно крякнула і повела каченя з медпункту.
– Чому ж, у нас з'явилося стільки помічників, – саркастично мовив капітан. – П'ятеро – не п'ятдесят, тим паче ми вже вивчили процес трансформації і знаємо його нюанси краще, ніж Дослідницький центр Онікса, Імодаліс або навіть самі нтарі-дато. Кому, як не нам, виводити нове розумне життя?
Він говорив із глузуванням, це навіть лайс відчув і бочком забрався в коридор. А ось у Ка-ті миттю висохли сльози.
– Ти серйозно, Семе? – Від її захопленого погляду в мене всередині все затремтіло, але Райс і не здригнувся. – Ти готовий ризикнути заради білки?
– Ще б пак. Все життя мріяв пожертвувати собою заради науки. Тому я відмовлюся від контракту з Еліанією, відправлю білку у кращий світ і возз'єднаю чортову качку з асіанською природою. Можеш не дякувати.
– А качка тобі чим не догодила? – зовсім щиро здивувалася Ка-тя.
– Тим, що вона подвоїлася.
– Це ж чудово! Тепер їй буде веселіше! Що в цьому поганого? Ніхто не змушує нас інкубувати її яйця. І РІК більше не ковтатиме їх цілими. Так, РІКу?
Я кивнув. Втім, я міг би й не ворушитися – Ка-тя наполягла б на своєму і без моєї підтримки.
Я вже бачив цю гру! В ній не було абсолютного переможця.
Качка не мала значення, тож вона залишалася. Крапка. Всі дискусії щодо цього – просто слова.
Білка – те саме. Різниця в тому, що Катя майже готова з нею попрощатися. Шипоголова білка – не породження несприятливого Асіо і не мультидовкільний улюбленець на кшталт лайса, їй потрібні особливі умови утримання. Якщо з'явиться хороший варіант, Катя погодиться, можливо, й із доплатою.
П'ять РІКів-37 – те ядро дискусії, до якого ще належить дістатися. Райс має рацію: «Каселоні» це не під силу. Катя все розуміє, але їй важко змиритися.
Упевнений, поки вони сперечатимуться, проблема розсмокчеться сама собою.
Декілька сотень експериментальних кіборгів було знищено не однією командою зачистки. «Наші» агенти сказали, що вбили всього п'ятьох – і п'ятеро залишилося. Ми не встигнемо нікого врятувати, навіть якщо у капітана вистачить божевілля цим зайнятися.
Залишався невимовлений пункт обговорення: я – недосліджене джерело небезпеки, сумнівів та страху. Які розмови велися про мене, я не знав. Ка-тя стежила за язиком, Райс – тим паче.
А я не хотів чекати на вердикт. Я збирався перевірити межі і пуститись у неконтрольоване плавання своїм новим життям. Хоч як би ставилися до мене господарі, цього вони заборонити не могли. Я перестав бути власністю, але й не став свійською твариною. Краще б Ка-ті це запам'ятати, бо від її лагідних слів у шиї поколювали голки тримул.
Вона й близько не уявляла, з чим має справу. Яку б стать нтарі-дато мені не подарувала генетика, основою мого розуму був РІК-37 – кіборг, сконструйований за моделлю земного самця-домінанта.
Звичайно, я міг би спробувати перевиховатись…
А міг би піти легким шляхом і одного разу стати володарем життя – хоч би на «Каселоні».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!