«Обвітрені вишні»

Я тебе упізнав по тиші,

Що між фразами — наче грім.

Ми з тобою — обвітрені вишні,

Що цвітуть крізь байдужий дим.

Ти — мов подих, який прорізає

Скам’янілу мою броню.

Хоч мовчу, та душа палає,

У безмовному цім вогню.

Не шукай у мені порятунку —

Я такий же, як ти, без дна.

Поміж болем і поцілунком —

Ми забули, що значить весна.

Та хіба ж це не є кохання,

Коли бачиш усе — й не йдеш?

Коли знов обертається кровʼю,

Кожен подих… яким ти живеш…