Імператорський червоний

Якби його попросили уявити кабінет Його Величності, він би подумав про простору кімнату, масивний робочий стіл, можливо, високі стелажі з книгами та сувоями. Розкішно та велично, як і належно його господареві. В одному він точно не помилився, стіл справді був, навіть шафа з книгами знайшлася біля дальньої стіни, але в іншому кабінет виглядав... затишно? Невеликий, світлий, обставлений так, щоб у ньому було комфортно знаходитись. Вейчжен так і бачив, як чоловік засиджується тут допізна, слуги запалюють лампи, і кімната забарвлюється приємним жовтуватим свіченням.

Імператор сидів за робочим столом, відкинувшись на спинку високого стільця. Перед ним лежав сувій, він, мабуть, працював, але відклав справи, коли йому доповіли про прибуття подружжя Мей.

Вейчжен був здивований, наскільки просто виявилося потрапити до імператора. Він готувався чекати стільки, скільки буде потрібно, поки Цінфан знайде час його прийняти, але його безперешкодно пропустили до палацу та проводили до кабінету чоловіка.

- Ваша Високосте, - з усмішкою кивнув Цінфан. - Хотів би я сказати, що ви шукали мого товариства просто з бажання побачити, але щось мені підказує, нічого простого в наших життях, на жаль, немає. Я правий?

О, Вейчжен теж би цього хотів, але, мабуть, все своє везіння витратив ще під час відкриття кондитерського цеху. Можливо, краплинку свої невдачі він передав Цінфану разом зі згодою на шлюб. Бо по відчуттях, до його приїзду в Лін у столиці було нудніше.

Вейчжен ледь стримав нервову усмішку та дістав зі складок одягу свої знахідки. Листи лягли на стіл імператора, і той кинув на них зацікавлений погляд.

- Що це?

- Прочитайте, Ваша Величносте. Думаю, ви одразу зрозумієте.

Він тільки сподівався, що імператор не зробить хибні висновки.

Кілька хвилин у кабінеті стояла тиша, що порушувалась тільки шерехом паперів. Цінфан вдумливо вивчав кожен аркуш. На не відправленому листі "Вейчжена" він затримався найдовше.

- Коли та де ви їх знайшли?

- Не більше двох ке тому серед своїх записів, - миттєво озвався Вейчжен. [1 ке дорівнює 15 хвилинам]

Можливо, це було поспішно, але його нервозність почала потроху вщухати. Одним лише формулюванням питання Сяо Цінфан означив свої позиції в цій ситуації.

- Ви могли б промовчати. Спалити листи, благо, ви перши їх виявили, і будь-які звинувачення виглядали б недостатньо переконливими.

- У них є умілець, який підробляє почерк. Що заважає написати їх наново?

Вейчжен знизав плечима. Сенсу пояснювати далі він не бачив. Та й що сказати? Що він побоювався, якщо не прийде, це виглядатиме ще підозрілішим? Вже існування цих листів у його павільйоні могло зіграти не на його користь. Нагадати імператору, що втрата союзу з Лін стане смертним вироком Юнан? Це було першим, про що Вейчжен подумав, побачивши підпис принца Хончжоу. Він не міг дозволити собі втрати прихильність Лін. Імператор не міг цього не розуміти.

Цінфан постукав пальцями по стільниці. Його поза все ще виглядала розслабленою, але Вейчжен помітив, як напружилися його руки та плечі.

- Тільки тому?

Не тільки. Однак як це сформулювати? Вейчжен просто відчував, що не хотів би втрачати теплі затишні вечори за грою у вейці. Як і кредит довіри, який він отримав від Цінфана, коли той дозволив торкнутись внутрішніх документів Лін, коли довірив навчання своїх дітей. Їхній шлюб волею імператора вже вийшов за межі суто політичного союзу. Вейчжен все ще не розумів, ким його бачить Цінфан, проте сам все більше відкривав нового про свого чоловіка. Не про імператора Великої Лін. Про людину. Цінфан дозволяв йому це, показував. І думка, що одного разу Цінфан дивитиметься на нього холодно, розчаровано…

- Я не граю в залаштункові ігри, Ваша Величносте, тим більше проти свого союзника та, що найголовніше, свого чоловіка, - несподівано слова знайшлися самі.

Обличчя Цінфана не змінилося, але те, що його плечі, нарешті, опустилися, можна було трактувати однозначно: його слова зрозумілі правильно.

*

Лапатий сніг сипався з низького сірого неба з самого ранку. Сад повністю вкрився білим покровом не менше двох долонь у висоту. Вейчжен не любив холод, це значило, що з довгими прогулянками можна попрощатись. А саме вони останнім часом знову стали єдиним джерелом розваги.

З розмови з Цінфаном пройшов тиждень, і в ці сім днів єдиними компаньйонами на вечір у нього були книжки та власні нотатки. Якщо два речення можна так назвати. Він не те що більше не намагався вигадати якийсь цікавий рецепт, навіть не згадав би, про що саме читав напередодні. Думки весь час упливали в інший бік, заважаючи концентруватись на оповіданні. Звісток з імператорського палацу не було, навіть енергійна принцеса Ліїн не поспішала з візитами. Вейчжена тривожило це нездорове затишшя.

Коли наступного дня після знаходження листів нервова напруга схлинула, і Вейчжен нарешті зміг раціонально мислити, ситуація постала в іншому світлі. Якщо спочатку, тільки виявивши підроблений компромат, він не міг ні про що думати, крім збереження відносин з Лін та про свої стосунки з імператором, то пізніше вся ця історія почала здаватися цілковитою дурницею. Цінфан мав рацію, він дійсно міг спалити ці послання, і у вогні згинули б докази його провини. Повірив би імператор на слово змовникам, ким би вони не були, чи слово імператорського чоловіка переважило б?

Припустимо, він міг ще кілька днів жити в блаженному невіданні, але рано чи пізно розгріб би той хаос на столі. Не могли ж зловмисники сподіватися, що він не помітить листи? Чи думали до того часу встигнути донести імператору про «зраду» Вейчжена? І тим самим підставили б себе. Бо перше питання, яке мало б виникнути: звідки їм відомо про існування листів? Або в цьому плані занадто багато білих плям, або суть його якраз і полягала в тому, щоб Вейчжен знайшов листи. Як попередження.

Ло Цін з'явився на порозі гостьової зали Ланхуа на восьмий день, ближче до середини дня. Вейчжен відклав книгу та підвівся.

- Його Величність бажає бачити вас. Цьому слузі наказано супроводити подружжя Мей.

Вейчжен не став затримувати їх обох запитаннями, мовчки кивнув та попрямував до виходу. Він сумнівався, що йому б відповіли. Та й краще він запитає у самого Цінфана, так вже і бути, ще трохи Вейчжен потерпить.

Старший євнух забрав у служниці хутряну накидку, накинув її Вейчжену на плечі та з поклоном пропустив його вперед.

Дорогу до зали для прийомів Вейчжен знав, але Ло Цін повів його в інший бік. Три гвардійці та Го Сюань, що нагнав їх майже одразу, йшли за ними, тримаючи шанобливу дистанцію в два кроки.

У цій частині імператорського міста Вейчжен не бував. Великі й малі споруди хоч і здавалися окремими садибами, але швидше являли собою єдиний палацовий комплекс, обгороджений кам'яними стінами, на яких виднілися голі лози якоїсь крученої рослини. По засніжених доріжках снували євнухи в однаковому темно-червоному одязі, побачивши старшого, вони зупинялися та схилялися в поклоні і тільки потім помічали, кого супроводжує їхнє безпосереднє начальство. На Вейчжена вони не сміли навіть підняти очей, тільки безладно бурмотали вітання, нахиляючи голови ще нижче.

Євнухи, що прислужували Вейчжену, Го Сюань, Чун Лю, носили темно-сині вбрання, так само як і Ло Цін. Це могло означати що завгодно, не будь вони всередині архітектурного комплексу, де кожна будівля належить різним господарям. Точніше господиням. Дружини імператора Лін, його улюблені наложниці, а також ті, що мали низький ранг та добре, якщо мали щастя зустрічали імператора хоча б раз у своєму житті. Всі вони мешкали за цим високим парканом, вхід за який заборонений будь-якому чоловіку, якщо це не євнух чи син.

Все ж таки Вейчжен потрапив у гарем, до якого формально і сам належав.

Оздоблення садиби він не розглядав. Занадто багато шовкових драпірувань та позолоти, надто яскраві кольори. Все було покликане показати високий статус господині. Вейчжен придушив бажання прикрити очі рукою, щоб не бачити всієї цієї навмисної помпезності в комплекті з наносною величчю. Він підняв підборіддя та пройшов усередину павільйону, дивлячись суворо перед собою.

Простора зала, мабуть, служила для приймання гостей. Імператор влаштувався на сидінні, дуже схожому на малий трон із зали імператорського палацу. Перед ним, стримано склавши руки під грудьми, застигла молода жінка. Вона не озирнулася, взагалі ніяк не відреагувала на появу Вейчжена. Її обличчя він побачив, тільки коли зрівнявся з нею. Гарна, яскрава, висока як для жінки, але риси обличчя швидше здавалися хижими, ніж витонченими. Нехай об'єктивно вона і була привабливою, але її краса не відізвалася в душі Вейчжена. Навпаки, усередині зародилося ірраціональне почуття відторгнення. Вейчжен перевів погляд з імператорської дружини на свого чоловіка. Як цікаво звучить: дружина його чоловіка. Виходить, вони тут всі одна сім’я.

На губах зародилася крихітна іронічна посмішка, коли він відчув важкий, оцінювальний погляд жінки. Певно, вони обидва подумали про одне й те ж.

- Тепер можна починати, всі учасники в зборі, - Цінфан наче ні до кого конкретно не звертався, але дивився лише на Вейчжена з того моменту, як він увійшов до зали.

Обличчя імператора здавалося більш суворим та зосередженим, ніж звик бачити Вейчжен, але зустрівшись з ним поглядами, Цінфан ледь помітно усміхнувся.

- Дружина Хань не хоче ні про що нам повідомити до того, як ми почнемо?

Вейчжен здивовано глянув на жінку, що після слів імператора випрямила спину ще більше, хоча це здавалося неможливим з її ідеальною поставою. Отже, дружина Хань, дочка того сумнозвісного міністра. Якщо причина, через яку він зараз тут, на жіночій стороні імператорського міста, не пов’язана з тією справою про торговий договір, Вейчжен розчарується у своїх розумових здібностях. Варіант, що чоловік просто захотів познайомити його з трьома іншими дружинами, а потім разом чаю попити, хоч і здавався безпечнішим, але, на жаль, не життєздатним.

- Ваша Величносте, я дуже щаслива бачити вас після стількох місяців, якщо для того, щоб ви відвідували свою дружину частіше потрібно про щось розповідати, я обов'язково зроблю це, навіть якщо доведеться вигадати якесь важливе повідомлення. Хай чоловік тільки натякне цій негідній, що він бажає почути від неї, - дружина Хань вклонилася, граціозно та плавно, від солодкості в її голосі Вейчжена пересмикнуло. Це такі жінки у смаку імператора?

- Хань Цзису, як вважаєш, як Наша Величність має вчинити з державними злочинцями?

Дружина Хань здивовано привідкрила рота і тут же приховала половину обличчя за рукавом пурпурового одягу.

- Такі рішення виключно у віданні імператора, мудрого та справедливого, мені не дістає ні знань, ні умінь, щоб судити. Однак, якщо злочинець замахнувся на життя імператора, його власність, інтереси, він заслуговує найсуворішого покарання.

- Он як. Подружжя Мей, як щодо вас? Що б ви сказали, якби хтось звинуватив вас у шпигунстві та зраді імперії Лін, частиною якої ви зараз є? – Цінфан відкинувся на спинку сидіння, з цікавістю дослідника спостерігаючи за реакцією обох своїх подружь.

- Я б сказав, що це нісенітниця, - твердо промовив Вейчжен. Йому ніби передався настрій Цінфана, і на нього зійшов абсолютний спокій. Він знав про свою невинуватість, імператор теж, а стосовно іншого… Вейчжен не заважатиме чоловіку вести свою гру.

- Ми так і думали, - Цінфан кивнув. - Тоді, можливо, дружина Хань пояснить походження цих листів?

Він кинув на стіл перед собою кілька аркушів паперу, складених удвічі. Хань Цзису витягнула шию, розглядаючи листи, що віялом розлетілися по стільниці. Здивування на її обличчі було настільки щирим, що Вейчжен навіть засумнівався в її причетності. Проте причин не вірити імператору у нього не було, раз чоловік задав це питання їй, значить, саме вона може дати відповідь.

- Я б з радістю виконала наказ Його Величності, якби знала бодай щось про ці листи, але, на жаль, їх походження, як і зміст, мені невідомі.

- Шкода. Ці листи спадкоємний принц Хончжоу адресував нашому чоловікові княжичу Мей. Сьогодні вранці слуга палацу Ланхуа передав їх нам, - Цінфан нахилився вперед, упираючись долонями в стіл, від його тону в приміщенні стало відчутно холодніше. - Ми бажаємо знати, що дружина Хань хотіла отримати, обмовивши чоловіка Мей?

Цзису стояла, піднявши підборіддя та стиснувши губи в тонку нитку. Під важким поглядом імператора, від якого буквально пригинало до долу, будь-хто впав би на коліна, притиснувся лобом до підлоги та молив про прощення. Навіть якщо ні в чому не винний. Вона ж продовжувала тримати обличчя. Попри неприязнь до жінки, Вейчжен визнавав, вона заслуговувала на повагу. Таку стійкість, силу характеру не кожен воїн здатний продемонструвати.

- Якщо імператор вважає за потрібне покарати свою неблагодійну дружину, я покірно прийму будь-яке покарання, навіть не знаючи, в чому провинилася перед царственим чоловіком, - Цзису повільно опустилася на коліна та схилилася в низькому поклоні, торкаючись чолом складених перед собою долонь. - Ця недостойна не дозволяла собі жодної лихої думки про доброчесного чоловіка Мей. Як можна, коли він настільки важливий для Його Величності.

Цінфан подивився на її схилену голову та відвернувся, Вейчжен встиг помітити, як куточок його губ смикнувся у виразі гидливості.

- Приведіть їх, – імператор повів рукою та кивнув комусь за їхніми спинами.

У зал ввели молодого чоловіка, Вейчжен не без зусиль впізнав у ньому слугу палацу Ланхуа, здається, він прислужував на кухні. Вейчжен бачив його раз чи два, в інший час робітник не траплявся йому на очі. Разом із ним гвардійці привели дівчину, судячи з одягу та зачіски, вона була служницею на жіночій половині. Обидва розтягнулися в земних уклонах, не сміючи піднімати погляд на монарха.

- Юй Сяомін, службовець палацу Ланхуа, піднімися та повтори те, що сказав нам сьогодні вранці.

Молодий слуга підняв голову, але так і залишився стояти на колінах. Цзису та служниця з дозволу імператора наслідували його приклад.

- Коли стало відомо про прийдешнє весілля Його Величності, палац Ланхуа почали готувати до прибуття Його Високості, слуги відбиралися з особливою ретельністю, я і не думав потрапити туди. Але одного дня до мене прийшов секретар міністра Хань та запропонував велику суму сріблом в обмін на деякі відомості, які я дізнаюся про майбутнього пана. Міністр Хань обіцяв поклопотати про моє призначення до палацу Ланхуа, я погодився. Кожен останній день місяця я передавав посланцям міністра Хань повідомлення. Спочатку він не вимагав нічого особливого: куди ходив Його Високість чоловік Мей, з ким спілкувався, хто відвідував його. А потім... - Юй Сяомін запнувся та кинув зацькований погляд на імператора. - Я... Міністр Хань... Словом, пізніше його більше цікавило, як часто Його Величність відвідує свого чоловіка, скільки часу проводить з ним, про що говорить. Але як мені було дізнатися, якщо спокій Його Імператорської Величності та його чоловіка охороняли не менше як пів дюжини гвардійців біля дверей?

Ніяк. Бо якраз на такий випадок імператора і охороняли цілодобово. Цей молодик не один такий в палаці, кого за певну суму послали щось про когось дізнатись.

Зрозуміти Високу раду нескладно, іноземець, який тимчасово отримав високий статус у Лін, одним богам тільки відомо, чого від нього очікувати. Він справді міг виявитися шпигунів, міг бути майстерним маніпулятором та, користуючись своєю близькістю з імператором, впливати на його рішення. Вейчжен не впевнений, що сам би не послав когось наглядати за можливою темною конячкою. Але стеження за імператором – зовсім інший рівень, навіть якщо у справі підставного договору міністра Хань буде виправдано, покарання йому все одно не уникнути.

Вейчжен подивився на чоловіка, той навіть тінню емоцій не дав зрозуміти, як ставитись до почутого. А коли він слухав Сяоміна вперше, три, чотири чи, може, п'ять сяоші тому, його обличчя було так само байдужим? [1 сяоші = 1 година]

- Молода пані Хань невдовзі після усунення її батька з посади послала до мене Тяньтянь.

Дівиця, що стояла поряд з Юй Сяоміном, стиснулася та опустила погляд у підлогу.

- Мені не треба було робити нічого особливого, тільки викрасти для Тяньтянь щось, написане рукою Його Високості, це було нескладно, на столі чоловіка Мей багато списаного паперу, він і не помітив зникнення двох аркушів. Через три дні Тяньтянь принесла чотири листи, пані Хань наказала сховати їх серед речей Його Високості. І тоді я нарешті зрозумів, що задумала пані, ось тільки вдіяти вже нічого не міг. Що значить її слово проти мого? Якщо про все дізнається Його Величність, мене стратять, але й якщо відмовитися, життя мені вже не буде, навіщо залишати в живих свідка? - Юй Сяомін ненадовго замовк, його груди важко здіймалися, дихання стало швидким та загнаним, ніби він щойно пробігся навколо маєтку.

Дурного слугу було шкода, зовсім ще хлопчисько. Йому пообіцяли гроші, він, певно, і в руках такої суми ніколи не тримав, можливість відносно легко їх отримати затьмарила розум. Вейчжен би на його місці тричі подумав, вступаючи в таку небезпечну гру. Він навіть не уявляв, що йому мали запропонувати, щоб він погодився. Але з іншого боку, чи міг він зрозуміти мотиви деяких людських вчинків, якщо ніколи не потребував грошей, ніколи не стояв перед питанням, як вижити та прогодувати свою сім'ю?

Коли Сяомін заговорив знову, його голос втратив останні барви та більше підійшов би неживій ляльці:

- Коли чоловік Мей залишив палац рано-вранці з Її Високістю старшою принцесою, я сховав листи серед тих же паперів на столі. Через три дні підкуплені мною служниці мали нібито випадково їх знайти, але листів там не виявилося. Я поспішив повідомити пані. Три наступні дні від неї не було звісток, вранці четвертого Тяньтянь принесла листа, але цього разу тільки один. І шпильку, вкриту глазур'ю з дрібним білим камінням. Я здивувався та запитав, до чого ця прикраса, але мені порадили не лізти в хазяйські справи. Пані веліла одразу йти до імператорського палацу просити зустрічі зі старшим євнухом Ло, я зробив, як вона наказала. Більше мені нема чого додати, Ваша Величносте, - Сяомін низько опустив голову, його долоні стиснулися в кулаки, комкаючи тканину верхнього одягу.

З останнім словом Сяоміна імператор відвернувся, ніби втратив до нього інтерес. Вся увага Цінфана перекинулася на дружину, мабуть, вона вперше не була рада цьому.

- Хань Цзису, тепер ти знайдеш пару слів для свого імператора?

- Ваша Величносте, коханий мій чоловік, невже ви повірите словам цього нікчеми? Хтось бажає обмовити мене, зруйнувати наші подружні стосунки, навіть мою особисту служницю не посоромилися підкупити.

- Пані, - схлипнула Тяньтянь, і сльози струмками потекли по її щоках.

- Мовчи, - прикрикнула на неї Цзису та підняла на Цінфана повний обожнювання погляд. - Хіба чоловікові раніше доводилося сумніватися в моїй чесноті? Я не здивуюсь, якщо моїм недоброзичливцем виявиться чоловік Мей. Всі ваші дружини, кожна наложниця готова боротися за крихти любові Його Величності, тільки жінці не зважитись на такі методи.

Вейчжен не дивився на неї, спокуса зімкнути долоні на тонкій ніжній шиї була велика, навіщо ж провокувати себе. Спостерігати за чоловіком здавалося хорошим рішенням для власного спокою, але й до того ж це виявилося неймовірно цікавим. З кожним словом холодна рівновага, яку випромінював Цінфан, кришилася, ніби тонка крига навесні, оголюючи під собою ледь стримуваний гнів.

Дружина Хань, зібравшись додати ще щось, осіклася на півслові. Правильне рішення. Боковим зором Вейчжен бачив, як вона несвідомо відсахнулася та поспішила схилити голову. Його власне тіло теж прошило тремтіння, ніби він у тонкому одязі опинився в зимовому саду під всіма вітрами. Ось тільки, на відміну від дружини Хань та тих же нерозумних слуг, він відчував аж ніяк не страх. На свій сором, помножений на подив, він відчував легке солодке томління. З ним такого не було, щоб дивитися на людину та насолоджуватися кожною гранню її емоцій, кожною, навіть найдрібнішою деталлю її зовнішності. Цінфан, коли його гнів погрожував виплеснутися за край, чомусь здався неймовірно привабливим. Вейчжен, звісно, і раніше визнавав красу чоловіка, але зараз імператор виглядав наче ще гарнішим.

Вейчжен опустив вії, намагаючись прогнати марево перед очима.

- Твоя черга говорити. Чи все було так, як розповів слуга палацу Ланхуа?

Вейчжен різко розплющив очі при звуку низького голосу. Цінфан склав перед собою руки в замок та дивився на тремтячу Тяньтянь. Можна подумати, він зумів повернути контроль над собою, але від Вейчжена не сховалося легке постукування вказівного пальця по тильній стороні долоні - вірна ознака сильних пригнічуваних емоцій.

- Так, Ваша Величносте, - очі Тяньтянь блищали від сліз, що норовили ось-ось пролитися. - До нас дійшли звістки про міністра Хань, таке непорозуміння з такою шляхетною людиною, пані дуже переживала. Що тепер стане з нею, чи захоче Його Величність надалі бачити її своєю дружиною? Міністр Хань невинно постраждав з подачі Його Високості чоловіка Мей, пані зрозуміла, наступною буде вона сама. Ваша Величносте, прошу, зрозумійте пані, вона просто хотіла захистити себе! Вона так кохає Його Величність, так боїться втратити його прихильність, тому не наважилася піти до царственого чоловіка, не після того, як Його Величність наблизив чоловіка Мей настільки близько, як не була жодна наложниця.

Сльози все ж хлинули з широко розплющених очей. Тяньтянь кинула на Вейчжена ненависний погляд, а потім спрямувала благаючий погляд на імператора, але швидко схаменулась, опустила очі з його обличчя на зчеплені в замок руки.

- За наказом пані для неї знайшли людину, яка вміла підробляти почерк. Коли Сяомін здобув кілька аркушів, списаних рукою Його Високості, пані веліла віднести їх писарю. Ми зустрілися на заїжджому дворі, він забрав папери та сказав прийти через три дні.

- Дурне дівчисько, не смій говорить про те, чого не знаєш! - процідила дружина Хань. - Прошу вас, чоловік мій, не слухайте цю нерозумну, силою або підкупом її змусили сказати цю брехню.

Цінфан ніби не чув дружину, навіть не глянув у її бік, тільки кивнув Тяньтянь та промовив відсторонене:

- Що було далі?

- Далі... Все пішло не так. Листи зникли з покоїв Його Високості, це поставило під загрозу весь план пані. Якби ми точно знали, що листи потрапили до рук євнухів, тоді б не довелося сумніватися, невдовзі вони б опинилися в руках євнуха Ло. Так було б навіть краще. Пані веліла чекати. Два дні пройшли в напруженому очікуванні, але жодних новин з палацу Ланхуа не було, ніхто не проводив обшук, до чоловіка Мей ніхто не приходив, він сам теж не поспішав залишати бібліотечний павільйон. Це могло означати лише одне: імператор не знав про листи. Навіть коханому чоловікові Його Величність не пробачив би зради, - на «коханому чоловікові» вона на мить затнулася, ніби їй було неприємно це вимовляти, але швидко опанувала себе, з острахом глянула на імператора та швидко продовжила: - За день писар не встиг би зробити нові чотири листи, ще й виявилося, що він знищив усі зразки почерку чоловіка Мей. Посилати Сяоміна за паперами не було часу, тому писар зробив підробку листа принца Ченсі, і щоб Його Величність не сумнівався в справжності послання, пані приклала до нього шпильку, вкриту блакитною глазур'ю. Такі роблять тільки в столиці Хончжоу в одного майстра, дуже дорога та красива річ, гідна бути подарунком спадкоємного принца Хончжоу своєму спільнику.

Вона замовкла, ковтаючи сльози та розмазуючи їх по лицю. Вейчжен оглянув усіх присутніх у залі: Сяомін застиг статуєю та дивився порожнім поглядом у підлогу, ця дівчинка, Тяньтянь, затискала рота рукою та тихенько квилила, вони обидва розуміли, що їх чекає за межами цих стін. Дружина Хань стискала тремтячими руками краї рукава, гнів спотворив її риси, надавши їм різкості. Від колишньої м'якості та покірності не залишилося й сліду. І, нарешті, їх із Хань Цзису царствений чоловік. Він більше був схожий на живе втілення бога війни, ніж на смертного мужчину. Він прийшов сьогодні сюди не ставити питання, а карати винних.

Вейчжен відчував себе глядачем театральної постановки, куди там спектаклі, які так любить Старша принцеса. Хіба Цінфан не вислухав зізнання слуг часом раніше? Звісно, що так, можливо, навіть у більш розширеній версії, з дружиною, зважаючи на її статус, він міг поговорити і без їхньої присутності, кількома вагомими словами змусивши її зізнатися. То навіщо ж цей показовий виступ? Висновок напрошується лише одне: імператор хотів, щоб Вейчжен це почув.

Уявити тільки, за останні дні він встиг нафантазувати чимало, аж до змови проти імператора, а все виявилося набагато простіше. Ревнощі жінки до так званого суперника. Не помста за батька змусила її завдати удару першою, а страх втратити увагу чоловіка. Яка дивовижна річ - людська уява, вона в барвах домальовує недостатні деталі, нашіптує найгірші варіанти, варто тільки чомусь посіяти зерно сумнівів. Вечірніх посиденьок з Цінфаном вистачило, щоб Вейчжена втягнули у гаремні війни за чоловіка, на якого він ніколи не претендував.

У голові десь брязнув тоненьким передзвоном сріблястий дзвіночок, підозріло схожий на тихий мішок. Неприємний холодок пройшов уздовж хребта, і Вейчжен якомога непомітніше пересмикнув плечима. Не претендував же?

- Виведіть.

Двері безшумно відсунулися вбік, двоє солдатів підхопили під руки Сяоміна та Тяньтянь, ті покірно й безмовно пішли за вартою. Вейчжена це трохи здивувало, ні слова виправдань, ні прохань про поблажливість. Хоча, можливо, вони вже робили це раніше, а зараз… Одного погляду на імператора було достатньо для розуміння, тримати рот на замку – найкраще рішення, щоб не накликати на себе ще більших бід.

Вони залишились у кімнаті втрьох. Цінфан неквапно підвівся зі свого місця та спустився з помосту.

- Хань Цзису, за свої дії ми позбавляємо тебе титулу імператорської дружини та висилаємо з гарему. Ти мусиш покинути імператорське місто до заходу сонця, надалі тобі заборонено з'являтися в палаці, - кожне слово Цінфана звучало гуркотом грому навіть для Вейчжена. Що вже казати про колишню дружину Хань. Її очі розширилися, шкіра на обличчі побіліла і на ньому особливо яскраво виділялися криваво-червоні губи.

- Чоловік мій, ходімо, тут ми всі справи завершили, - Цінфан навіть мимохіть не глянув на Цзису, одразу повернувшись до Вейчжена. Вираз його обличчя змінився, став м'якшим, губ торкнулася ледь означена усмішка, але найразючіша зміна - в його очах більше не було холоду, на Вейчжена він дивився зі спокійним теплом. Саме таким він звик бачити свого чоловіка.

Ця зміна вражала. Як наче в одній людині співіснували дві різні особистості. Його Величність імператор Великої Лін та Сяо Цінфан. Вейчжен сам не помітив, як зробив до нього крок. До Цінфана.

- І це все? Ви навіть не дозволите мені нічого сказати на свій захист? Одне його слово, і ви готові вислати мене з палацу. Після стільки років шлюбу я заслуговую лише на це? - Цзису некрасиво викривила губи та кинула на Вейчжена ненависний погляд. – Повернутися в дім батька з ганьбою. Але хіба стараннями чоловіка Мей мені є, куди повертатися?

- Дізнавачі встановили, міністр Хань неодноразово привласнював належне скарбниці майно, підробляв боргові розписки за торговими договорами, займався підкупом та підробкою за спиною імператора. Те, що ми засудили його до довічного ув'язнення та відшкодування державі завданих збитків, можна вважати нашою милістю та великодушністю. Сім'я ув'язненого не зазнаватиме гоніння та залишатиме за собою право на столичну садибу. Ти смієш звинувачувати нас і нашого чоловіка? Тільки з вдячності за народження нашої старшої дочки та молодшого сина ми настільки прихильні до тебе та всієї родини Хань, - тон Цінфана був рівним. Хоча він звертався до колишньої дружини, але поглядом не відпускав Вейчжена.

Цзису фурією підлетіла до них та з силою, не властивою тендітній жінці, смикнула Цінфана за плече, розвертаючи його до себе.

- Ви востаннє відвідували мене у день народження нашого сина, це було майже рік тому! А ділили зі мною подружнє ложе ще до його народження. Що мені лишалося робити?

- Ти забуваєшся, Хань Цзису.

- Забуваюся? Нехай так, мені нічого втрачати, мій коханий чоловік, - вона сильніше стиснула пальці на плечі Цінфана. Вейчжен ще відсторонено здивувався, чому не чути тріск тканини, здавалося, ще трохи і її нігті розпорють рукав чорно-червоного вбрання. - Поки я носила нашого сина, я вас, звичайно, як коханка не цікавила. Мені нудило від однієї мислі, що за цей час якась спритна дівка з гарему скористається моментом наблизитися до вас, але я не втрачала віри, після народження дитини все мало повернутися на місця. Але йшли дні, тижні, три місяці. Я була готова принизитися та розпитати євнухів, кого вони водять у покої імператора, як оголосили про ваше поспішне одруження. Не просто нова наложниця, дружина, нехай і четверта, я думала, від ревнощів збожеволію. Але потім виявилося, що Його Величність бере в подружжя чоловіка, я зітхнула з полегшенням, юнанський княжич мені не суперник. Яке б гарненьке личко не мав, моєму чоловікові до вподоби витончені жінки з їхніми округлими формами та ніжними руками.

Цинфан з силою обхопив зап'ястя Цзису, і та, високо скрикнувши, розтисла пальці.

- Гадаєш, твої ревнощі виправдовують твої дії? Ти сама стала другою дружиною Нашої Величності, мала розуміти, не зі звичайним чоловіком схиляєш коліна, єдиною для нас не будеш, - імператор відштовхнув її руку, ніби це було щось мерзенне, а не біле тонке зап'ястя якщо не коханої жінки, то матері його дітей.

Вейчжен почувався безмежно зайвим. Він трохи відійшов убік, намагаючись дати їм хоча б ілюзію усамітнення. Це вже була банальна сварка між подружжям, він не хотів бути присутнім при ній. Любов Хань Цзису до свого чоловіка приголомшувала, у кожному її слові чулося безмежне обожнювання, вона звинувачувала всіх, крім Цінфана. Вейчжену навіть у якийсь момент здалося, що вона і сина вважає винним певною мірою. Не будь його, можливо, імператор не збайдужів до неї. Це звучало дико та трохи страшно. Але все це було між ними, між Цзису та Цінфаном, Вейчжен не мав цього торкатись.

До дверей було всього два кроки, але без дозволу імператора він не міг піти. Він подумки кілька разів покликав Цінфана, просячи відпустити його, ніби той справді міг якимось чином почути його. І це дійсно спрацювало. Якоїсь миті чоловік обернувся та, не знайшовши його за своєю спиною, стрімко скоротив між ними відстань, стиснувши свою долоню навколо передпліччя Вейчжена.

- Ваша Величносте, дозвольте мені... - одними губами прошепотів Вейчжен, але Цінфан не дав йому закінчити.

- Ні, я вас не відпущу, - так само тихо прозвучала категорична відповідь.

Цінфану, здавалося, було все одно на колишню дружину, що скотилася в потворну істерику. Ось тільки вона не могла змиритися, що увага її чоловіка знову не належить їй.

- Подивіться на мене! Навіть зараз, виносячи вирок мені, ви шукали очима його, та варто було йому тільки з'явиться в Лін, ви ні на кого, крім нього, дивитись не хочете. Що в ньому є такого, чого нема в мені?

Вона зневажливо подивилася на Вейчжена, затримавшись на його розпущеному волоссі. І він сам тільки зараз усвідомив, у якому вигляді заявився на жіночу половину. Останнім часом він все частіше почав залишати волосся у неформальній зачісці, чого раніше собі не дозволяв. Після цілого дня з тугим пучком у нього часто ввечері боліла шкіра голови, відкривши для себе всю красу напіврозпущеного волосся, коли нічого не тягнуло, не потрібно було намагатися вкласти волосок до волосся, щоб зібрати його в ідеальний вузол, Вейчжен все частіше почав нехтувати правилами пристойності. Він нікуди не ходив, ніхто його не бачив, то чому б не розслабитися? Ло Цін прийшов несподівано, і Вейчжен, охоплений легким хвилюванням, не згадав, що треба привести себе в належний вигляд.

Як це ще могло виглядати в очах ревнивої жінки? І не пояснити ж, що він це робить не на догоду чоловікові, намагаючись сподобатися, спокусити.

- Цзису, - погрозливо тихо мовив Цінфан. Хватка на передпліччі посилилася, Вейчжен зрозумів, що того буквально трусить від гніву.

Вейчжен не знав, що може зробити чоловік, якщо самовладання залишить його. Не замислюючись, він накрив вільною рукою руку Цінфана, погладив безіменним пальцем тильний бік його долоні, намагаючись легкими дотиками передати частку свого спокою. Імператор завмер на секунду, здивованим поглядом подивився на їхні з'єднані руки та ніби видихнув. Вейчжен відчував, що напруга поступово почала відпускати його.

Хань Цзису спостерігала за ними скляними очима. Видно, така проста дія Вейчжена привела до тями не тільки Цінфана, а й її. Після гучних слів та голосінь тиша, що запанувала в приміщенні, здавалася неприродною. Всі троє ще якийсь час залишалися нерухомими.

Цінфан першим вийшов з загального заціпеніння, поворухнув рукою, обережно, ніби навіть неохоче вивільнився з-під долоні Вейчжена та легким торканням до плеча підштовхнув його до виходу.