Імператорський червоний

У кабінеті імператора було тепло. Надвечір сніжити почало ще більше, помітно похолодало, Вейчжен і не знав, що підмерз, поки не опинився в натопленій кімнаті з чашкою ароматного чаю. Слуги так само принесли кілька блюд з різними солодощами. Навіть якщо припустити, що імператор - затятий ласунка, все одно виникало питання, навіщо стільки. При всій своїй ніжній любові до рисового печива Вейчжен дивився на гірку випічки скептичним поглядом.

- Мені потрібно вибрати, що подаватиметься на бенкеті на честь святкування Нового року. Я подумав, ви мені не відмовите, кому як не знаменитому на всю Юнан майстру Чжену розбиратися в кондитерському мистецтві, - Цінфан трохи насмішкувато усміхнувся та підштовхнув до нього блюдо.

Вейчжен якраз встиг зробити ковток чаю та лише дивом не вдавився. Виходить, особистість майстра Чжена - справжня таємниця, настільки таємна, що про неї знає Юнан, Велика Лін та всі землі аж до Східного моря. Не те щоб «викриття» якось вплине на його становище в суспільстві, цього не сталося, коли він обійняв посаду радника князя, зараз тим паче це нічого не змінить. Але було в цьому щось чарівне, щось, що залишалося тільки для нього одного. На кухні цеху в оточенні кухарів він міг бути кимось іншим. Тож тепер це відчувалося, ніби він дитина, у якої забрали улюблену цукерку.

Вейчжен видавивши з себе кислу усмішку та підхопив печиво з самого верху вежі. Декілька штучок небезпечно нахилилися, але конструкція встояла. Вейчжен відкусив шматочок, прислухаючись до смакових рецепторів. Так, це було смачно, можна сказати, кухар доволі вмілий, постарався на славу. Така страва гідна зайняти місце на столі імператора. Ось тільки це печиво було… звичайним? Вейчжен ніколи не боявся експериментувати, багато класичних, перевірених роками рецептів у пориві неконтрольованого натхнення набули нових смаків та подекуди найнесподіваніших інгредієнтів. Мабуть, Вейчжен не зумів стриматися, і тінь розчарування прослизнула на його обличчі.

- Вам не подобаються місцеві солодощі? - Цінфан з допитливістю спостерігав за ним та виглядав дійсно зацікавленим у його відповіді.

- Не скажу, що вони погані, швидше, навпаки, але могли бути й кращими.

- У Юнан готують смачніше?

У Юнан печиво готували так само, у будь-якій чайній можна знайти таку випічку, майже скрізь, залежно від умінь кухаря, смак був схожим, окрім цеху майстра Чжена. Він вирішив не ходити навколо, оспівуючи кулінарні здобутки двох країн, а відповісти прямо:

- Я готую смачніше.

Цінфан широко усміхнувся, в його очах затанцювали грайливі вогники.

- Не повірю, доки не спробую сам. Можливо, Його Високість порадує свого чоловіка на честь свят та приготує щось для мене?

Приготувати? Він? У грудях раптово перестало вистачати повітря. Цінфан не жартує? За більш ніж пів року в нього накопичилося стільки ідей, що аж руки свербіли, і тужливий погляд сам мимоволі звертався до кухні. Вейчжен з’явився там лише один раз, не бувши упевненим, що його присутність доречна.

- Я б міг виконати бажання чоловіка набагато раніше, у будь-який з його візитів до палацу Ланхуа, якби знав, що це його порадує, - гаряче запевнив Вейчжен та відразу захлопнув рот, зрозумівши, як двозначно прозвучали його слова. Порадувати чоловіка? Виконати бажання? Що він верзе? Радість від поки несміливої надії, що він зможе зайнятися улюбленою справою, вдарила в голову, затьмаривши всі розумні думки.

- Он як? - очі імператора сміялися. - Що ж вам заважає? Я чогось не знаю, слуги вас на кухню не пускають? Якщо немає якихось інгредієнтів, дайте список своїм євнухам чи Ло Ціну, вони доставлять усе, що потрібне.

До щок прилило тепло. Цінфан точно почув похабний зміст фрази та, судячи з тремтячих куточків губ, навіть оцінив, але пощадив самолюбство Вейчжена, не акцентувавши увагу. Він був за це безмежно вдячний.

Вони мовчали досить довго. Тиша між ними не тиснула, навпаки, здавалася теплою та затишною. Цінфан так і не торкнувся жодної страви, а допивши чай, важко сперся на спину, торкнувся двома пальцями скроні та повільними рухами почав розтирати шкіру. Попри недавні веселощі, в його тілі виразніше почала проявлятися скутість. Вейчжен не вперше помічав, що в кінці дня імператора турбує головний біль, а сьогоднішній день видався напруженим. Як би він не ставився до Цзису, вона багато років була його дружиною, все ще залишалася матір'ю його дітей, і він навряд чи відчув задоволення, виносячи їй вирок жити залишок років у ганьбі. Сам імператор зрікся її, на що вона тепер могла розраховувати?

Вейчжен підвівся та під здивованим поглядом Цінфана перемістився йому за спину. Пальці біля скроні завмерли, Вейчжен обережно торкнувся їх своїми.

- Дозволите?

Імператор повільно опустив руку, і Вейчжен відразу замінив її своєю. Акуратно натискаючи на скроні, він відчував як трохи прискорилося серцебиття чоловіка. Набрався сміливості та вплів пальці у волосся Цінфана, обережно перебираючи пасма, погладжуючи теплу шкіру. Здається, коли чоловік прийшов до нього вперше, він думав про щось таке, але тоді це ввижалося чимось диким. Нині дивувався сам собі. Що може бути поганого чи недоречного у бажанні полегшити біль іншої людини?

Цінфан протяжно видихнув, відкинув голову на груди Вейчжена та заплющив очі, наче дозволяючи йому робити все, що він захоче. Від цього жесту власне тіло теж почало відчуватись більш розслаблено, а рухи стали сміливішими.

У Цінфана було розкішне волосся, пропускати його між пальцями виявилось справжнім тактильним задоволенням. Не таке м’яке, як у самого Вейчжена, але й не жорстке. Без натяку на олії, які зазвичай наносили на волосся, тож воно крупними завитками спускалося майже до поясу. Таким багатством не кожна красуня могла похвалитися. Цінфан не любив офіційні, прописані етикетом зачіски і майже ніколи їх не носив, Вейчжен бачив його з зібраним волоссям від сили разів два. Хто зна, чи були у чоловіка якісь аргументовані причини або все зводилося до банального «Я так хочу», проте для себе він щойно зрозумів: якби його хтось попросив озвучити свої припущення, він би, не замислюючись, відповів: «Навіщо ховати таку красу?».

- Якщо ви продовжите, я засну, - не розплющуючи очей, тихо сказав Цінфан, але всупереч сказаному ніяк не намагався відсторонитися.

Його дихання справді стало більш глибоким, рівним, як у людини, що балансує на краю дрімоти. Вейчжен і не помітив цього, поки прочісував пасма, огладжував високий лоб, скроні, шкіру по контуру вух та за ними. Це заняття виявилося нічим не гіршим за медитації, до яких у нього завжди була особистісна ворожість. А тут йому навіть зусиль не довелося докладати, щоб свідомість очистилася від усього зайвого, і думки потекли повільно, навіть ліниво.

Під його руками пасма розтріпалися, Вейчжен наостанок пригладив кілька коротких прядок, що вибилися з-під заколки та впали на обличчя, з жалем опускавши руки.

- Інцидент із Цзису... Хотів би я сказати, що все закінчиться на цьому, - почав Цінфан, коли Вейчжен повернувся на своє місце навпроти нього. Його голос звучав на пів тону нижче і говорив він трохи повільніше, ніби справді тільки прокинувся та ретельно підбирав кожне слово.

Вейчжен кивнув, погоджуючись. Він розумів, що вже має кількох незадоволених його існуванням шанувальників, а в майбутньому, вірогідно, їх стане ще більше. Нерозумно розраховувати, що подібного найближчими роками не повторитися. Бути чоловіком імператора означає бути втягнутим у політику за замовчуванням, ніхто навіть не запитає, чи потрібно воно йому.

- Ще до вашої появи в Лін у лавах чиновників почала утворюватися певна група. Різного рангу, з різних управлінь. Ті, що незадоволені моїми методами правління, що ставлять під сумнів мої рішення, не у відкриту, не в залі ради, але у своїх департаментах, у колах вищої знаті держави, які вважають, що імператор повинен більше прислухатися до ради та передати деякі свої повноваження до рук міністрів. На офіційних засадах я нічого з ним вдіяти не можу. На підставі чого? Поки все залишається на рівні слів, порожніх розмов, у пряму конфронтацію вони не поспішають вступати. Чекати, коли вони наберуть прихильників та почнуть діяти – не в моїх інтересах, отже, мені потрібно спровокувати їх на ці дії, і тоді вже всі чиновники, котрі стояли до цього осторонь, знищать їх зі страху бути звинуваченими у співучасті.

Вейчжен підібрався. Один раз бути присутнім на Високій раді, дати оцінку не найзначнішій торговій угоді – дрібниця, порівняно з тим, щоб бути посвяченим у плани імператора. Це все одно що увійти в коло людей, наближених до трону. Скільки насправді у Цінфана довірених осіб, з якими він може говорити відкрито, не побоюючись зради, що кожне слово може зіграти проти нього. Те, що чоловік довірив йому свої плани, нехай навіть поверхово, без подробиць та імен, неймовірно лестило. Всупереч серйозності теми, в грудях заклубочилось щось тепле, повітряне. Хоча що робити з цією довірою Вейчжен поки не уявляв.

- Я прошу пробачення у чоловіка, що посмів втягнути його в небезпечну гру без його відома, але виявлення вами підступу у договорі було дуже доречним. Я був упевнений, що тепер їм доведеться зробити хід у відповідь. Вимушено, поспішно, а тому непродумано. Звісно, це аж ніяк не виправдовує мене, але обіцяю, зроблю все можливе, щоб чоловік не постраждав.

Цінфан обережно заглянув йому в очі, ніби справді хвилювався за його реакцію. Можливо, він дійсно мав би відчувати гнів, розчарування чи бодай якесь невдоволення, але Вейчжен не міг знайти в собі жодної краплини чогось подібного. Навпаки, він розумів мотиви чоловіка, чи не вперше з моменту їхнього знайомства. Він виступив так званим живцем, не найприємніша річ, особливо, згадуючи його хвилювання від знайдених у своїх речах листів. Але, якщо подумати, що йому загрожувало? Його Величність спочатку знав якщо не все, то багато, солдати його охорони цілодобово несуть варту в палаці Ланхуа, жодна поїздка не обійшлася без мовчазної присутності кількох гвардійців. Тож у результаті могли постраждати лише нерви Вейчжена. Невелика ціна, коли ціль нарешті замаячила перед носом.

- Все гаразд, Ваша Величносте. Я все чудово розумію, - м'яко відізвав Вейчжен. - Це означає, міністр Хань був одним із них?

- Парадоксально, але ні. Він просто ще один урядовець, який вважав за можливе набивати кишені коштом державної скарбниці.

Картина, що тільки-но почала вимальовуватись перед очима Вейчжена, раптом знову перестала бути зрозумілою хоча б на трохи.

- Тоді що ж змусило їх діяти, якщо міністр Хань не з ними?

Цінфан усміхнувся, оголюючи край білих зубів, та коротко видихнув:

- Ви.

І, спостерігаючи, як здивування відобразилось на обличчі Вейчжен, одразу продовжив:

- Неважливо, до яких політичних сторін належав міністр, річ у тому, що вирішальним словом в його вироку було ваше. Я дослухався до вашої думки, хоча більша частина ради вважала міністра Ханя невинуватим. Одна людина на чаші терезів переважила кілька десятків високопоставлених державних службовців. Чим не привід засумніватися у неупередженості імператора? Тим більше для тих, хто з усіх сил бажає отримати контроль над імператором та впливати на його рішення.

Ось воно що. Не те щоб він не думав про це, та й Старша принцеса говорила щось подібне. Але одна справа – власні здогади та роздуми сина принцеси Ліїн, інша – почути це безпосередньо від імператора.

- Тоді яким чином Хань Цзису відноситься до радикального налаштованих урядовців?

- Цзису була тільки знаряддям, вона хотіла помсти, за себе, за батька, от їй вчасно і підказали, кому помститися та яким способом. Вона може вважати план своїм, але її буквально, як сліпу, провели за руку. Писар з’явився невипадково, шпилька зі столиці Хончжоу теж. Не маючи змоги вийти за межі гарему, вона могла розпоряджатись тільки слугами, але юна дівчинка навряд чи знайшла б у стислі терміни потрібну людину та прикрасу, враховуючи, що ввіз товарів з Хончжоу заборонений вже вісім років. Але все так гладко складалося. Можливо, цей дитячий план міг би навіть спрацювати, за умови, що імператор Лін – не я, а на вашому місці був би хтось інший.

Остання фраза звучала дивно. Вейчжен не став перепитувати, проте уважно вдивлявся в обличчя Цінфана, намагаючись таким чином зрозуміти, що той хотів донести цими словами. Бо тепер Вейчжен знав, чоловік нічого не говорив дарма.

- Тоді навіщо? Якщо ваша дружина - жертва інтриг, навіщо її карати так жорстоко?

- Не обманюйтеся, вона винна не менше за них. У неї був вибір, і вона прийняла хибне рішення, за що тепер розплачується. Ніхто не має право чинити замах на життя подружжя імператора, а вже повірте, вона бажала вам смерті. Але дякувати їй, мені вдалося дізнатися ще чотири імені. І всі вони з управління міністра Хань, службовці видали їх одразу, варто було дізнавачам поставити правильні запитання. Але це тільки крапля, попереду ще багато роботи, - Цінфан втомлено зітхнув та налив собі чаю. Певно, напій до цього часу вже встигнув охолонути, але кликати слуг він не став.

- Я можу щось зробити для вас? - Вейчжену до болю хотілося хоч трохи допомогти чоловіку. Зараз на його плечах він бачив страшний тягар відповідальності та турбот за цілу країну. В його руках величезна влада, однак її потрібно утримувати сталевим захватом, інакше, варто тільки проявити слабину, знайдуться охочі видрати її з корінням разом з усією династією Сяо. Вейчжен був радий, що народився молодшою дитиною.

Цінфан сумнівався, це було видно. Він розтулив губи, втім жодного слова з них не злетіло. Довге мовчання тепер вже не здавалося затишним, певно, Вейчжен цього разу сказав зайве. Не варто переходити межу та лізти у внутрішні справи чужої країни, навіть якщо імператор був трохи більш відвертим, ніж зазвичай. Він почав підбирати, як краще зам’яти тему, коли Цінфан зробив глибокий вдих та твердо подивився в очі Вейчжену.

- Можете. Займіть своє місце у Високій раді.

***

Зайняти місце у раді. Вейчжен всю ніч промаявся, прокручуючи цю думку в усі сторони. Втручатися у справи Лін він не хотів, ким би його зараз не вважали, він залишався княжичем Юнан. Чи не додасть він цим бід своїй власній країні? З іншого боку, він також чоловік Його Величності, і Цінфану потрібна його допомога. Так і не зумівши бодай трохи поспати, він почувався вимотаним та розбитим, але піднявся з ліжка з першими променями сонця.

Рішення остаточно вкоренилося в його голові.

До зали ради він увійшов останнім, коли вже всі чиновники посіли свої місця. Так ефект від його появи став повнішим. Цінфан, на відміну від своїх попередників, не носив жовтий колір, віддаючи перевагу чорному та різним відтінкам червоного, тож Вейчжен йшов між рівними рядами, повністю вбраний у червоне. Вишите червоними нитками темно-червоне верхнє ханьфу, нижнє на кілька тонів світліше. На фоні синього та сірого міністерського одягу він виглядав екзотичним яскравим птахом. Волосся, що стікало на плечі гладкою хвилею, більше не здавалося чимось недоречним, і від чужих поглядів, що майже фізично обпалювали спину, губи самі так і норовили розтягнутися в поблажливій посмішці.

Цінфан теж дивився на нього. Не відводячи очей, подавшись корпусом уперед. Тільки, на відміну від інших, у його очах було чисте захоплення, Вейчжен навіть зловив себе на ірраціональному бажанні по-дитячому покрутитися навколо себе, щоб чоловік побачив його з усіх боків.

Місце імператриці праворуч імператора порожніло. На цей раз Вейчжен зайняв його без жодного сумніву. Невдоволення на обличчях міністрів його потішило, вони самі вигадали собі супротивника в його особі, то нехай отримують те, чого хотіли. Трохи осторонь, на сходах, що вели до трону, в парадному одязі стояв князь Цінхуан. Зловивши на собі погляд Вейчжена, він ледве помітно кивнув, усміхнувшись коротко, але схвально, з якимось прихованим розумінням. Вейчжен готовий закластися на свій столичний маєток, молодший брат Цінфана – ще одна людина імператора, його довірена особа.

Невдоволення деяких міністрів було практично відчутним, але оспорювати присутність Вейчжена ніхто не наважився. На відміну від тієї, першої ради, сьогодні він почувався набагато вільніше та впевненіше. Він слухав уважно, не упускаючи жодного слова, щоб у несподіваний момент парою іронічних слів поставити під сумнів, здавалося б, чітко вивірену промову міністра управління чинами.

Він не впізнавав себе, чи то давався взнаки недосип, але він навіть сам чув у своєму голосі грайливі нотки. Плавні жести, схилена до плеча голова, зверхність, що причаїлася під напівопущеними віями. Наложник, що уявив занадто багато про себе. Кого б це не вибісило? Вейчжен дуже старався. І судячи з обличь шановних урядовців, йому варто було йти не на кухню в компанію ножів та глиняних мисок, а в акторство. Правда, він побоювався, що до кінця ради напівусмішка намертво приросте до його лиця, і він ще тиждень не зможе мати свій нормальний вигляд через зведені м'язи.

Загалом, виявилося не так складно, як уявлялося після прохання Цінфана. Кричуще вбрання, кілкі слова, що ледве балансували на межі пристойності, це все абсолютно не його, але, на подив, роль кинутого у воду камінця вдалася. У якийсь момент він навіть почав отримувати задоволення від того, що відбувається.

- Вітаю, Ваша Високосте, після імператора ви тепер одна з найвпливовіших персон у країні, - шепнув на вухо Цінхуан, залишаючи залу ради, та додав, майже не розмикаючи губ: - Прошу вас, будьте обережні.

Вейчжен буде. Сьогоднішні показовий вихід – те саме, якби він повісив мішень собі на спину. Він це чудово усвідомлював. У нього було достатньо часу зважити всі «за» та «проти».

*

Вейчжен чекав на нього раніше.

Було вже пізно, зазвичай в такий час він уже починав готуватися до сну. Певно, сьогодні теж варто було дотриматися рутинного ритуалу. Коли настала година Щура, стало зрозуміло, що чоловік вже не прийде, можливо, знову допізна засидівся за справами або нарешті згадав, що він теж людина і сон йому необхідний. Другий варіант був кращим. Але щось не давало Вейчжену відкласти книгу та погасити світло. [Година Щура - період з одинадцятої години вечора до першої години ночі. Наступні періоди іменувалися відповідно до черговості знаків Зодіаку]

Імператор з'явився у його покоях невидимою тінню, немов нічний злодій. Йому лише чорної одежі не вистачало та тканини, що б закривала нижню частину обличчя. Вейчжен мало не розсміявся, уявивши, як Цінфан з незворушним обличчям перекидає ногу через віконний отвір та пробирається в його спальну кімнату.

- Не спиться, Ваша Високосте? Я збирався прогулятись садом, аж тут помітив світло у вікнах, - Цінфан зняв теплу накидку та опустився на подушку поруч із ним.

Вейчжен виразно хмикнув, однак помовчав. По саду він збирався гуляти. Посеред ночі. Звичайно, саме час, а то ж при молодому Місяці відкривається прекрасний вид на засніжені дерева.

Колись це стало для нього новиною, що сад Ланхуа примикає до садів імператорського палацу. Трохи попетляти звивистими доріжками, і можна вийти до павільйону імператорської бібліотеки. Якщо робити офіційний візит, з парадного входу, доведеться пройти досить пристойну відстань. Якби Цінфан ще в середині осені не показав йому цей шлях, ніколи б не повірив, що насправді між ними не більше одного лі. З таким розташуванням Ланхуа можна було з натяжкою вважати відокремленою частиною особистого палацового комплексу імператора.

- Ми сьогодні розворушили зміїне гніздо. Один цей день приніс більше результатів, аніж весь попередній рік. Я дуже вдячний чоловіку за надану допомогу. Ви маєте право просити в мене що завгодно, - Цінфан втомлено, але щиро усміхнувся. Тіні під його очима мали всі шанси невдовзі стати чорними. Вейчжен знову запитався, коли ця людина востаннє нормально спала.

- Сподіваюся, воно того вартувало? - Вейчжен зняв з жаровні чайник та залив воду в чайничок для заварювання. Сьогодні там був не просто чай, у нього ще залишився мішечок із травами, який для нього зазвичай збирала матінка. Нічого незвичайного, лише заспокійливий збір, що допомагав швидше заснути. Цінфану це зараз конче необхідно.

- Ви навіть не уявляєте наскільки, - імператор кивнув, приймаючи в нього з рук чашку, принюхався до аромату та відпив майже половину.

Необачно, звісно, з боку Його Величності навіть не запитати, Вейчжен міг би покласти у цей час будь-що, від такої мовчазної довіри всередині наче з’явилося маленьке сонце, що гріло рівним приємним теплом. Вейчжен сховав задоволену усмішку за своєю чашкою.

- Я хочу, щоб ви нормально спали. Чоловік дозволив просити в нього будь-що, це моє бажання. Я хочу, щоб ви перестали з'ясовувати межі витривалості вашого тіла та залишали собі на сон хоча б шість-сім годин.

Цінфан здивовано підняв брови.

- Ви серйозно?

- Ваша Величність самі дозволили вибрати нагороду. Я обрав. Чи чоловік вирішив відступити від свого слова?

Це все ефект того червоного ханьфу. У ньому він міг говорити все, що думав, поводитися в присутності високопосадовців настільки розкуто, як ніколи раніше. Навіть знявши його кількома сяоші раніше, він досі відчував відлуння його впливу. Інакше він ніяк не міг пояснити легку грайливість та бажання подражнити.

Зіниці Цінфана розширилися, погляд трохи поплив та змістився нижче. Вейчжен розумів, на яку тонку кригу вони щойно ступили, одна його частина хотіла повернутися на твердий ґрунт обговорення насущних справ, проте друга була в захваті від реакції чоловіка на майже невинні загравання. Цікаво, що він зробить, якщо Вейчжен ще трохи підштовхне його?

Цінфан кілька разів повільно моргнув, його погляд прояснився, став сфокусованим та знову повернувся до очей Вейчжена.

- Якщо це бажання мого чоловіка, я намагатимуся його виконати.

Імператор чудово володів собою. Вейчжен відчув себе розчарованим. Зовсім трохи. Навряд чи б він зважився на щось ще, але такі сміливі думки на адресу імператора хвилювали. Цікаво, що там за трави матінка поклала у мішечок?

- Тоді й чоловік нехай пообіцяє у відповідь. Я все ще хочу спробувати щось вашого приготування. Боюся, без такої обіцянки скуштувати десерт від знаменитого майстра Чжена я зможу тільки через шість років, й то, доведеться самому їхати за ним в Юнан, - Цінфан насмішкувато відсалютував йому чашкою з трав'яним збором та одним ковтком допив все.

Ох, Вейчжен справді встиг забути. З учорашнього дня він навіть не згадав про улюблену справу, до якої з радістю мав намір повернутися. Занадто багато думок тіснилися в голові, і фруктове желе в них не вписувалося.

- Який же з мене чоловік, якщо я примушу подружжя проїхати сотні лі заради парочки солодких булочок.

*

Ло Цін з'явився за три дні. До цього часу Вейчжен щільно окопався на кухні, з насолодою вдаючись до гріховної пристрасті з борошном та карамельним сиропом. Слуги з побоюванням поглядали на нього та намагалися зайвий раз господаря не турбувати. І правильно робили, він би сам побоявся підходити до людини, яка в маніакальному екстазі замішує тісто.

Продуктів на кухні було вдосталь, Вейчжен спокійно міг приготувати більшу частину своїх рецептів, а в процесі вигадати ще з десяток нових. Варто було йому опинитися в звичному середовищі, як ідеї хлинули потоком, він тільки й встигав пробувати нові поєднання. Але Ло Ціну він назвав кілька не надто розповсюджених прянощів, хотілося приготувати для Цінфана щось справді незвичайне, таке, що кухар при палаці не зробив би.

Євнух Ло не виказав здивування на незнайомі назви, прийняв папір зі списком як належне.

- Ваша Високосте, може цей слуга дати вам пораду?

Начебто йому колись всерйоз був потрібний дозвіл. Вейчжен махнув йому рукою, і трохи борошна просипалося з миски на стіл. Поки він шукав, чим прибрати безлад, Ло Цін, певно, задовольнився такою відповіддю та продовжив:

- Його Величність не дуже любить солодке, практично всі десерти для нього занадто приторне.

Вейчжен так і завмер із занесеною над столом ганчіркою. Он як. Це справді цінна порада. Людина, яка не любить солодощі, просила майстра кондитерської справи приготувати для нього. Це схоже на виклик. Усередині медовою патокою розтеклися передсмак та азарт. Вейчжен розтяг губи в цукровій усмішці. Ще ніхто не скаржився на смак його десертів, Цінфан не стане винятком.

Десятки зіпсованих рецептів, дні на кухні, але все це вартувало подиву на обличчі Цінфана, коли він відкусив перший шматок майже несолодкого пряного печива. Вейчжен самовдоволено усміхнувся та діловито підштовхнув до чоловіка інші дві наповнені тарілки.

*

Наближалося святкування Нового року. В Імператорському місті підготовка йшла повним ходом, розмах свята обіцяв бути грандіозним, навіть феєрверків закупили вдвічі більше звичайного, як поділилася принцеса Ліїн, зазирнувши ненадовго. Тітонька імператора затіяла чергову поїздку до міста, треба було заглянути до кравця на примірку замовленого вбрання, вона запропонувала Вейчжену скласти їй компанію. Він відмовився. Передчуття свята захопило і його, майже весь свій час він проводив на кухні. Хотілося створити щось незвичне.

На вогні кипіла карамель з тростинного цукру та солоду. Вейчжен розсіяно помішував її ложкою. Згадалося, як у тому селі недалеко від кордону Лін він купив кілька льодяників чи то у формі листя, чи квітів. він не пам'ятав, куди ті поділися, але, здається, в Ланхуа він уже їх не бачив. Не виключено, що Веймін розправився з ними ще на заїжджому дворі, Вейчжен не дуже шкодував про їхню втрату. Чим могла здивувати його звичайна цукерка? Але їхня форма… Хотілося зробити щось подібне.

Він зачерпнув ложкою в'язку масу, і поки карамель не встигла застигнути, тоненьким струмком вилив на кам'яну стільницю. Вийшла безформна ляпка, але він не намагався зобразити щось конкретне. Треба було дізнатися, чи буде готовий льодяник тримати форму. Підчепивши лопаткою застиглу масу, він акуратно, намагаючись не зламати тонкі нитки, підняв цукерку. Золотисті прозорі прожилки виблискували в променях зимового сонця. Все-таки не вдалося відокремити від столу без сколів. З одного краю не вистачало кількох шматочків, особливо там, де карамель була тонша. Значить, цукру потрібно трохи більше. І не виливати деталі так тонко.

З третьої спроби йому вдалося. У руках на дерев'яній паличці гордо красувався карамельний кролик. Може, варто замовити різні форми? Кролики, пташки там якісь, рибки? Але скільки часу займе їхнє виготовлення? Свято вже за два дні, а йому хотілося порадувати не тільки чоловіка смачними ласощами, а і його сім'ю, особливо дітей. Для них він хотів зробити карамельні цукерки. Яка дитина не оцінить солодощі в цікавій формі.

Вейчжен зробив собі зарубку в пам'яті зайнятися малюнками для майбутніх форм після свят, а поки що він вирішив покластися на свої скромні таланти в малюванні та звичайну ложку. Золотий короп вийшов цілком непоганим, а фенікс несподівано реалістично розправив карамельні крила. А що як спробувати замахнутися на більше? Щоб у висоту не менше долоні дорослого чоловіка. Щось пов'язане з Новим роком, можливо, щось символічне.

Відкусивши від коропа хвіст, він відклав льодяник, зачерпнув розігріту на повільному вогні карамель та заніс ложку над стільницею, хоча в голові так і не було жодної конкретної думки. Пара крапель упали на стіл, і його наче осяяло. Дракон. Символ імператорської влади, невід'ємна частина святкування. Звісно! Солодкі нитки нашаровувалися одна на одну, створюючи контури довгого тіла та масивної голови. Тільки б вдалося зберегти цю конструкцію в цілісності.

Застиглий дракон вигинався на паличці химерною дугою, і лише присутність кухаря та парочки слуг утримала його від виконання переможного танцю. У нього вийшло! Безумовно, варто ще попрацювати над візерунком, але найважливіше, форма цукерки вийшла такою, як потрібно. А він уже намагатиметься довести її до ідеалу.

Це сімейне свято у вузькому колі подобалося Вейчжену набагато більше вчорашнього офіційного святкування. Без обридлих писків чиновників, лінської знаті, гучних урочистих промов та зайвої помпезності.

Діти, передбачувано, були у захваті від карамельних фігурок. Вейчжен деякі з них зробив кольоровими. Янлін та Янвень почали сперечатися, кому з них дістанеться червоний фенікс, і принцеса Янмі радикально вирішила суперечку братів, забравши птаха собі. Пам'ятаючи про витівки своїх племінників, Вейчжен чекав чогось такого, тому зробив кожного виду по кілька штук. Очі хлопчаків миттєво загорілися, коли вони побачили ще двох феніксів. Вейчжен похвалив себе за завбачливість. Але чого він точно не очікував, так це дитячий захват на обличчі князя Цінхуана. Вейчжену нічого не залишалося, як вручити йому великого зеленого дракона.

- Коли боги роздавали нашій сім'ї любов до солодощів, брат забрав не тільки найбільшу частку, але й, мабуть, прихопив мою. Так що ви щойно отримали найвідданішого шанувальника вашої майстерності. Це він ще не знає, що ви майстер Чжен, а то, боюся, він би ще років п’ять тому зажадав переведення у гвардію Юнан, - Цінфан нахилився до плеча Вейчжена, обдаючи його щоку гарячим диханням. Вейчжен затамував подих, виявляється, складно зосередитися на сенсі слів, коли всім тілом він відчував, як близько до нього чоловік.

- Той самий майстер Чжен? Хазяїн кондитерської у столиці Юнан? Мені тільки двічі пощастило спробувати десерт від майстра Чжена, але їхній смак я запам'ятав на все життя, – очі Цінхуана комічно округлилися. Він задумливо окинув Вейчжена з ніг до голови оцінювальним поглядом та несподівано усміхнувся. – Ваша Високосте, якщо це дійсно ви, я, генерал Сяо Цінхуан, Великий князь Лін насмілюся просити вас стати моїм чоловіком.

- А нічого, що я його чоловік і я теж тут? – люб’язно поцікавився Цінфан та струсив уявний пил з плеча Вейчжена. Його долоня кілька разів погладила тканину верхнього вбрання та так і залишилася там. Жест був жартівливо-власницьким, але по шкірі мурашки побігли від відчуття важкості чужої руки.

- Нічого, ти мені не заважаєш. Ваша Високосте, подумайте про мою пропозицію, у вас якраз є шість років, потім ми повернемося до цієї розмови, - Цінхуан, навмисно не звертаючи увагу на старшого брата, вклонився Вейчжену та пішов до своєї дружини.

Цінфан глузливо хмикнув та прибрав руку з плеча Вейчжена. Легке відчуття втрати неприємно дряпнуло по нервах. Він був би не проти, залиш чоловік все так, як є. Вейчжен глибоко зітхнув, можливо, давало про себе знати вино, і він зумів захмеліти з одного глечика, але на жартівливу пропозицію князя у нього була відповідь уже зараз: із двох братів Сяо йому достатньо одного.