Техношаман 2. Нова Техноепоха

Станція “Аріадна” знаходилась в нейтральній системі Закіс. Її власником був якийсь імперський аристократ - за чутками, нащадок неймовірно древнього й шляхетного роду, що вів свій початок мало не від самого князя Вишневецького. Підтвердити це ніхто не міг - жоден з персоналу чи відвідувачів станції ніколи господаря наживо не бачив.

Система межувала, з одного боку, з Сонячною Імперією, а з іншого - з Міжзоряною Конфедерацією (об’єднання кількох систем, що були заселені людьми в першу хвилю колонізації). За мовчазною згодою (а також завдяки тому, що заповзятливий шляхтич регулярно давав на лапу губернаторам прилеглих територій) представники обох держав не лізли до Закісу і не втручались у справи власника станції.

Так “Аріадна” стала вільною торговою зоною. Продати й купити тут можна було майже все, причому здебільшого за покупкою навіть не потрібно було кудись летіти - знай собі плати, роби замовлення з терміналу і чекай, коли найближчий транспорт його тобі доставить. Також тут регулярно проводились аукціони, де можна було купити (або вигідно продати) куди більш цікаві речі.

Безпеку аукціоністів та самого товару гарантувала особиста гвардія власника. “Гвардією” гордо іменувався цілий клан найманців-головорізів, які постійно мешкали в окремому житловому крилі станції (деякі навіть перевезли сюди свої родини) і час від часу міняли одне одного на бойовому чергуванні.

Логічно, що з часом станція стала притулком для піратів, контрабандистів та іншої наволочі. Керівництво обох суміжних систем про це чудово знало… Але, як вже зазначалось вище - угода є угода.

Сергіяр та Льорвінлейн йшли станційним коридором, старанно прокладаючи собі шлях у різномасному натовпі. Обійти парочку, що затискалась під стіною просто в коридорі, нікого особливо не соромлячись, переступити через алкаша з недопитою пляшкою, оминути (бажано якнайдалі) компанію бугаїв в бронекостюмах, що перегородили майже весь коридор і голосно про щось розмовляли, часом починаючи гучно іржати.

- Гадюшник, - ледь чутно промовив ельф.

- Ти знав, куди ми летимо, високородний, тож не ремствуй. В цьому “гадюшнику” ми можемо швидко знайти те, що прямо зараз нам дуже згодиться, але просто так ніхто не дасть… бо сірники, знаєш, дітям не іграшка, а імперський лінійний крейсер - тим більше.

- Лінійний крейсер?

- Про крейсер я жартую, звісно ж, не світить нам таке щастя, - Техношаман звернув в боковий коридор з безліччю дверей, уважно вдивляючись в намальовані над ними номери. - Так, високородний, ось наша каюта. Будь тут і нікуди без потреби не йди… Тобі,в принципі, і не треба. Всередині є харчовий синтезатор, інструкцію я скину… Якщо, звісно, твій витончений ельфійський організм захоче вживати штучну їжу. Ну а як ні - то терпи. Головне, тримай хвіст пістолетом, а руку на випромінювачі.

- Навіщо ти мені взагалі дав цю пулялку? - скривився волхв. - Я і без неї кого хочеш розкидаю.

- Бо ми, здається, домовлялись - магію зайвий раз не світити. До того ж з “пулялкою” до тебе просто так ніхто не полізе, а от якщо побачать, що ти без зброї - можуть і підійти, закурити попросити…

- Я не курю.

- А думаєш, їх то хвилює? Коротше, сиди тут, я скоро повернусь.

* * *

- Ну що там? - спитав ельф, піднімаючись з дивану, коли Сергіяр за кілька годин повернувся до каюти.

- Все тіп-топ! - відповів шаман, піднімаючи великий палець вгору. - Я зареєстрував пару цікавинок на найближчому аукціоні… ну, те, що можна було швидко знайти корисного на кристалі і за що наш друзяка Ге-орі не повисмикував би мені волосся. Ще мені вдалось продати схему одного пристрою і деяке піратське барахло певним… скажімо так, серйозним людям. На зворотньому шляху, правда, якісь мутні тіпи намагалися впасти мені на хвіст… Та я непомітно наклав пару заговорів - тепер ці [цензура] надовго змінять своє постійне місце проживання на сральник. Ну, принаймні поки індивідуальна аптечка не підбере контрзасіб.

- Це ти називаєш “не світити магією”? - глузливо запитав Льорвінлейн.

- Під “не світити” малось на увазі не розкидатися фаєрболами і не ходити на людях з піднятим елементним щитом. А те, що роблю я - ні очима, ні сканерами якимись не побачити… Коротше, не суть важливо, головне що гроші в нас тепер є, - радісно потираючи руки, Техношаман підсів до терміналу. - Так. Перше, що нам потрібно - це гіперретранслятор. Без зв’язку з домом літати кудись - дурна справа. І він тут є… Дорогувато, зараза. Але грошей вистачить, - він натиснув декілька клавіш, формуючи замовлення. - Що нам ще цікаво, так це нормальний корабель. Катер для далеких польотів не дуже пристосований, а “Листяницю” постійно ганяти - не варіант… Та й високородний не дасть. Це, звісно, на майбутнє, коли продасться все виставлене на аукціоні… Але прицінитися можна вже зараз. Так, що в нас тут є… Туфта, туфта, туфта. Ого! Туфта, ще й стародавня, не думав, що вони ще десь крім музеїв є. О! А ось це вже…

Двері раптом відчинилися (хоча не мали б це робити без особистого ключа власника каюти), і всередину влетіла граната.

- Бійся! - крикнув Техношаман, та ельф вже й сам зорієнтувався і телекінезом викинув смертоносний снаряд назовні, де той і вибухнув. Почулись крики.

- От же ж [цензура], щоб вас всіх в [цензура] та через [цензура]! - вилаявся Сергіяр, зводячи курок револьвера. - Високородний, ноги в руки - і до катера. Схоже, нам тут дуже сильно не раді.

- Магію вже можна світити? - діловито спитав волхв.

- Можна, але в міру.

* * *

- Та коли ж ви відчепитесь, [цензура] волохаті! - вигукнув Техношаман, висовуючись з-за корпусу зламаного ремонтного дроїда, за яким вони зайняли укриття, і розряджаючи в бік ворогів барабан револьвера. У відповідь в залізяку вдарили два заряди з важких бластерів.

До причального відсіку лишалось пройти якихось метрів 50 - але їх треба було пройти відкритим коридором, який прострілювався з усіх боків - а нападники не полінувались притягти з собою штурмове озброєння. В ближній бій вони не лізли, по достоїнству оцінивши заговорені реактивні кулі, випромінювач Дослідників та фірмові бойові закляття у виконанні Льорвінлейна (з числа тих, ефект від яких можна було видати за високотехнологічну зброю), але й висунутись зайвий раз не давали. Постріли штурмових бластерів погано тримали навіть найсильніші чаклунські щити.

- Я вже казав, - промовив ельф, - давай я вдарю чимось по площі, і ми спокійно підемо.

- Чекай, може ще вдасться обійтись без цього… О, вдалося.

З боку нападників знов долинула стрілянина, але цього разу в бік Техношамана та його супутника ніхто не стріляв. Звуки бою змішались з відбірним матюччям та криками болі.

- Станційна охорона! - ожили динаміки під стелею. - Негайно скласти зброю, інакше будете знищені!

- От тепер, високородний, ходу, - Сергіяр піднявся і побіг в напрямку катера.

- Стривай! А тепер-то чого нам тікати? Ми ж нібито захищались і в своєму праві.

- Зараз як почнуть розбиратися, хто правий, хто ні… Краще нам в цей час бути десь далеко.

Відстикувавшись від станції, Техношаман одразу ж врубив форсаж. Як виявилось, недарма. Два невеликі кораблі, пристиковані неподалік, запустили двигуни, явно плануючи вирушити в погоню.

- Ага, ви доженіть спочатку, [цензура], - весело промовив шаман, готуючись до виходу в гіперпростір. - Три, два, один… гіпер! Все, високородний, ми в безпеці.Одне погано - нового корабля нам тепер не бачити… Бо найближчим часом краще сюди не повертатись.

- Тебе тільки це хвилює? - глузливо здійняв брови ельф. - Нас щойно мало не вбили, між іншим.

- Ну не вбили ж? Нас мало не щодня, якщо ти не помітив, намагаються вбити. А згідно з давнім прислів’ям, що нас не вбиває - робить нас сильнішими.

- Максимально дурне прислів’я. Хоча, якщо його придумала людина…

- Расист вухатий.

- Наче це щось погане, - Льорвінлейн посміхнувся. - Відмінності між різними расами давно відомі і доведені.

- О, ні! - Сергіяр вдавано взявся за голову. - Расист з науковим підгрунтям! От повернемось, високородний, наскаржусь на тебе… іншому високородному.

- Це лорду Клентаріелю, чи що? - здивовано запитав волхв. - Та скільки влізе. Він за таке мені нічого не зробить.

- Ну тоді - Аліені поскаржусь.

- А от цього не треба, - обличчя мага миттю стало серйозним. - Вона й так на мене вовком дивиться, бо я вічно з тобою десь літаю і влипаю в якісь халепи. На тебе, до речі, теж.

- Та я помітив, - хмикнув Техношаман. - Складно не помітити, коли біля твоєї голови б’є в стіну блискавка, а вона така невинно кліпає оченятами і говорить: “Ой, щось в мене останнім часом погано з контролем”. Добре… Проїхали. Не буду нікому скаржитись.

* * *

- Ну і в що ви тут без мене знову вляпались? - щойно повернувшись на планету, Техношаман знову прибув на командний пункт у столиці.

- Хочу тебе засмутити, розумнику, - уїдливо відповів Ге-орі, виводячи схему над тактичним столом, - але ми б у це однаково вляпались, з тобою чи без тебе. Ось, дивись. Недосліджений район пустелі… Якби капітан “Листяниці” випадково не вирішив просканувати його з орбіти, ми б і не знали, що там щось є. А тут, виявляється, я досить цікава будівля. Схоже на…

- Пускову для міжконтинентальної балістичної ракети, - перервав його Сергіяр. - Я знаю, як вона виглядає, можеш не пояснювати.

- Це добре, що знаєш. Так от, зараз там повно пустельників. Нагнали техніки… Ми нарахували штук 7 танків, кілька бронетранспортерів і три пересувні зенітні установки. Купа звичайних воїнів - але зі зброєю часів Техноепохи. І, судячи з усього, коло шаманів - над будівлею світиться потужний щит, видимий навіть у звичайному спектрі.

- Кумедно, - оцінив Техношаман. - Ядрьона бімба в руках у цих фанатиків… Та ще й МБР… Ми її хоч збити зможемо, в разі чого?

- Залежить від цілі та траєкторії. Випромінювач може просто не встигнути зловити її у висхідній точці.

- Весело. Так… це кілметрів п’ятдесят на схід від Альюма. Що в нас там зараз є?

- Є злітна смуга і дві ланки перехоплювачів. Ще, поки вас не було, зачистили одне підземне сховище. Маємо три танки… І трал.

- О, йєс! - Сергіяр переможно змахнув рукою. - Трал - саме те, що потрібно. Грізна бойова машина… Жартую. Від танків теж користі буде мало, в такій кількості… Перехоплювачі взагалі марні, вони не для наземних цілей, тільки позбивають їх дарма… Та й щит не проб’ють. Ну що! - він радісно потер руки. - Саме час для бабаху з орбіти!

- Ми ж домовлялись, - докірливо поглянув на нього Жора.

- Та не кіпішуй, я ж не договорив. Битимемо малим калібром і на половині потужності - треба знести щит, бо так ми його місяць будемо колупати. Потім атакуємо на катерах - вони пристосовані для бою в атмосфері. Випалимо техніку і всіх, хто назовні, висадимо штурмові групи і зайдемо всередину. Ну що, високородний? - він з азартним блиском в очах обернувся до Льорвінлейна, що весь цей час мовчки стояв за його плечем. - Готовий до нової двіжухи?

Той лиш мовчки знизав плечима.

- От і файненько. Треба знайти молодшого високородного, йому б теж варто з нами… І тобі, мій імплантований друже, теж.

- Що? Ні-ні, - Ге-орі протестуюче замахав руками. - Я волію не бути там, де стріляють і жбурляються бойовими закляттями вищої категорії.

- Тобі воювати й не доведеться. Але з усіх тут присутніх, крім мене, лише розумієшся на ядерці. А я можу бути, як би то сказати, трохи зайнятий.

* * *

Штурмова група у складі Техношамана, Льорвінлейна та двох гвардійців просувалася униз коридорами древньої ракетної шахти.

Ззовні все пройшло майже як по маслу. Постріл з допоміжного знаряддя “Листяниці” змусив щит зникнути, потім чотири катери атакували наземні сили пустельників і за кілька хвилин знищили їх. Правда, один катер таки збили - сини пустелі, як виявилось, теж вміли у симбіоз магії з технікою, і проти зачарованих снарядів з ЗУ захисне поле не допомогло. На щастя, пілот вижив.

Всередині атакуючі теж не зустріли бодай якогось серйозного опору. Вогнепальна зброя в руках ворогів була заслабкою проти захисних артефактів і випромінювачів в руках гвардійців. З нечисленними шаманами швидко розбирався Сергіяр.

Але чим нижче, тим більше тьмяніло його обличчя. Льорвінлейн розумів занепокоєння друга, бо теж відчував це. У повітрі відчувалось відлуння древнього і, здавалось би, давно забутого в цьому світі мистецтва - демонології.

- Смерть невірним! - пустельник з шаблею, що сяяла рунами зачарувань, вискочив з-за рогу - і впав, отримавши в груди кулю з револьвера.

- Таки смерть, - погодився Техношаман, переступаючи тіло. І зупинився. Дорогу штурмуючим перекрили масивні броньовані двері.

- Ану, високородний, - попросив Сергіяр, - покажи, як ти заходиш до кімнати.

- У свою - чемно й тихо, акуратно прикриваючи за собою двері. - відповів Льорвінлейн, зосереджено сплітаючи конструкцію з мани. - А в чужу - ось так!

Таранне заклинання вирвало двері, наче шматок картону, і повалило їх всередину. Усі четверо кинулись вперед.

У широкому, освітленому тьмяними лампами, залі чомусь, на відмуні від решти комплексу, була земляна підлога. Можливо, землю сюди привезли спеціально… І на цій землі, рівно по центру приміщення, була накреслена велетенська фігура, від якої віяло темрявою та хаосом. До фігури з восьми боків тягнулись акуратно прориті канавки, на кінці кожної з них сиділа навколішки зв’язана і вдягнена в саме лиш спіднє людина з заплющеними очима - вочевидь, жертви. А над ними стояли пустельники в чорних балахонах, розписаних зеленими рунами, та з кривими ритуальними ножами в руках.

Ледве Техношаман з супутниками встигли забігти всередину, чорнобалахонники синхронно перерізали своїм жертвам горлянки (кров при цьому побігла канавками до накресленої фігури) і, повернувшись до вторженців, почали творити закляття.

- От [цензура], щит, швидко! - закричав Сергіяр, розстрілюючи культистів з револьвера.

Деякі з заклиначів встигли випустити атакуючі плетіння, та Льорвінлейн довів, що недарма носить мантію волхва - його щит витримав усі атаки. А далі револьвер та два випромінювачі поставили крапку в житті горе-демонологів.

- Не дайте крові дістатись центру! - Техношаман кинувся до найближчої канавки. - Бо буде біда!

Біди вдалося уникнути: Льорвінлейн телекінезом зупинив потоки крові, а Сергіяр з гвардійцями тим часом засипали канавки.

- Це дуже схоже на високорівневий ритуальний заклик, - задумливо промовив волхв, розвіюючи телекінетичне плетіння.

- Не схоже, високородний, - виправив його шаман, - а це він і є. Трьохшарова октограма з вплетеними руноскриптами демонологів… Я думав, в цьому світі вже не лишилось тих, хто на них знається. Когось серйозного вони тут викликати збирались… До Матінки Безодні, може, й не дістали б, а от когось з архідемонів - запросто могли притягнути, - він дістав з кишені комунікатор.

Як і більшість техніки, використовуваної в Великому Домі Оновлення, комунікатор був сумішшю чар та технологій - він являв собою гібрид магічного дзеркала та системи зв’язку Дослідників. Натиснувши кілька рун на пристрої, Техношаман дочекався, доки на тому боці приймуть виклик.

- Жора, що там у вас?

- Ракета тут таки є, - почувся у відповідь голос Ге-орі. - Зі спорядженою боєголовкою та у відмінному стані. Древні вміли дбати про свої системи…

- В даному випадку - краще б не вміли. Високородний з тобою?

- Котрий з них? - в голосі землянина чулось неприкрите глузування.

- Жора, вкотре кажу - гумор тобі не личить, зніми його і вдягни щось нормальне. Лаентір поруч? Дай йому слухавку.

- Так, друже? - тепер з комунікатора линув голос спадкоємця Дому Текучої Води.

- Викликай з Альюма отой ваш трал… Сподіваюсь, хтось вміє ним керувати? Бо я водієм бути не наймався. Потім збери всіх магів, які є під рукою, утворіть коло, телекінезом витягніть ракету і повантажте її на трал. І відвезіть… кудись. Бажано в таке місце, де до неї не дістануться всілякі мамкині демонологи та інші любителі влаштувати апокаліпсис.

- То, може, краще порталом?

- Високородний, ти на сонечку не перегрівся? Я тобі хіба не казав, як портали діють на техніку? Якщо хочеш перевірити, що буде, якщо в нього засунути ядерну боєголовку - краще роби це десь подалі звідси. Все, кінець зв’язку, - Сергіяр сховав комунікатор до кишені.

- Архідемон і ядерна бомба… Як думаєш, високородний, що з цього могло вийти? Питання риторичне, я й так знаю, що ніц доброго. Треба знищити всі сліди ритуалу, бо така потужна схема навіть в неактивному стані може приваблювати нижчих демонів. Якщо, звісно, в тебе немає бажання на них пополювати.

- Якось обійдусь без такого щастя, - відповів Льорвінлейн. - Зараз усе зробимо.

Комунікатор в кишені Техношамана завібрував. На екрані з’явилось обличчя Лаентіра - дуже й дуже стурбоване.

- Сергіяре, повідомлення з орбіти. Вісім великих кораблів щойно увійшли в систему.

- Зрозумів, - коротко відповів шаман і натиснув “відбій”. - Як не срачка - то, звісно ж, болячка. Високородний, впораєшся тут сам? Я полетів, бо без мене вони там знову дров наламають.

- Не хвилюйся, друже, - запевнив його волхв. - Впораюсь.