Техношаман 2. Нова Техноепоха

Останні кілька тижнів минули на диво спокійно.

Станція на орбіті поволі обживалась. Окрім технічного персоналу, гарнізону і штабу оборони під керівництвом командора Сонгдейла, там в окремому житловому блоці мешкала частина найманців, що відпочивали після бойового чергування на кораблях. На планету чужинців не допускали - там було забагато речей, які їм бачити було не варто.

Видобувальний комплекс з черговою зміною на борту був успішно розгорнутий в поясі астероїдів та приступив до роботи. В майбутньому це обіцяло стати новим джерелом прибутку для молодої космічної держави.

Освоєння сусідньої планети теж ішло своїм ходом - колоністи успішно розбили тимчасовий табір, розгорнули дослідницьке обладнання та приступили до розвідки навколишніх територій. Поступово будувалось житло - і для нинішніх поселенців, і для наступної хвилі.

Техношаман швидко крокував коридорами палацу. Цього разу, для різноманіття, він був одягнений не в плащ, а в косуху, з кишень якої стирчали шаманські артефакти та амулети, без капелюха та окулярів - даючи можливість всім бажаючим помилуватися тижневою щетиною і так-сяк укладеним волоссям. На поясі в нього висіли револьвер і випромінювач, а на обличчі зберігався вираз крайнього невдоволення. Причиною, радше за все, слугували двоє гвардійців, що невідступно, крок у крок, слідували за шаманом.

З-за рогу, щось неквапливо обговорюючи, показались Лаентір та Лементор.

- Високородний! - благальним тоном промовив Сергіяр. - Чого ці двоє [цензура] за мною всюди шастають, як приклеєні? Скажи їм щось!

- Боюсь, не можу, - зітхнув Лаентір, вдаючи, що йому дуже шкода. - Вони виконують батькове розпорядження. Він наказав цілодобово охороняти тебе, як особливо цінного кадра.

- Особливо цінного?! - обличчя Техношамана почало викривлятись в скаженій гримасі. - Я з собою тепер випромінювач тягаю постійно, з револьвером мало не в сральник ходжу, врешті-решт… В мене є ще духи і все таке. Я сам при бажанні кого хочеш в баранячий ріг скручу, а кого не скручу - то з тими оці два дурбелика мені точно не допоможуть!

- Не кип’ятись, друже, - син Високого Лорда заспокійливо виставив руку вперед. - Я поговорю з батьком, щось придумаємо. До речі, добре, що ми тебе зустріли! Сьогодні прибуває леді Енілірьєн…

- І що мені тепер, обісцятися від щастя? - уїдливо спитав Техношаман.

- Матінко Елуно! - Лементор закотив очі. - Ти ж ніколи не змінишся, вірно?

- Є речі тимчасові, високородний, - повчально промовив Сергіяр, - а є вічні! Ну, гаразд. Прибуває ця ваша леді, і що далі?

- “Ця наша леді”, як ти кажеш, - посміхнувшись, відповів Лаентір, - як і весь Дім Благодатної Осені в цілому, як тобі відомо, досить прохолодно поставились до наших… останніх ініціатив. Кораблі, космос, технології та все інше. І якщо батька вона, незважаючи ні на що, шанує, як свого царственого собрата, то от ви з Ге-орі… як би це сказати…

- Вас наполегливо просили не дратувати високу гостю, аби уникнути дипломатичного скандалу, - допоміг Лементор. - Інакше кажучи, бажано не траплятися їй на очі. І якщо Ге-орі днями й ночами сидить в своїй лабораторії, то ось ти…

- Фразу “піди погуляй” можна було сказати значно коротше, - вишкірився Техношаман, дістаючи з кишені комунікатор і натискаючи на ньому кілька кнопок. З-за відкритого вікна долинув наростаючий гул двигунів.

- Хто це на території палацу літає без дозволу? - здивувався Лаентір.

Сергіяр раптово скочив на підвіконня і, перш ніж хтось встиг бодай щось вдіяти, вистрибнув у вікно. За секунду знизу піднявся катер, на кабіні якого стояв зверху Техношаман і радісно скалив зуби.

- Бувайте, невдахи, я в колонію! - кокпіт катера відчинився, він застрибнув усередину, а за секунду корабель на форсажі рвонув угору.

- Чому він завжди такий… - зітхнув Лаентір.

- В теорії, - промовив головний волхв, - я міг би ментально узяти його під контроль та промити мізки… Але це буде вже не той Сергіяр, якого ми всі знаємо.

- Отож бо й воно. Що ж, ходімо… А ви чого? - спадкоємець правителя Дому здивовано поглянув на гвардійців, які стояли ні живі ні мертві.

- Ваша Високосте… Це катастрофа! Ми прогавили свого підопічного! Лорд Клентаріель нас покарає за невиконання наказу…

- Не переймайся, воїне. Ви нічого не могли вдіяти. Я замовлю за вас слівце перед батьком…

* * *

Висока Леді Енілірьєн, правителька Дому Благодатної Осені, була одягнена в легку золотисту сукню зі срібною рунічною вишивкою, а її густе волосся пшеничного кольору було перехоплене тонким мідним обручем, стилізованим під вінок з крихітних кленових листочків. Весь її вигляд був втіленням назви очолюваного нею Дому.

- Лорде Клентаріелю, - неквапливо пройшовши до центру тронної зали, ельфійка злегка схилила голову, вітаючись, як з рівним. - Рада бачити вас у доброму здоров’ї та гуморі, - і не втрималась від крихітної шпильки: - Втішно бачити, що жага до спадщини Техноепохи ще не до кінця затьмарила ваш розум.

- Міледі, - правитель Дому Текучої Води неспішно піднявся з трону, - радий вітати вас у стінах своєї скромної обителі. Не варто хвилюватися - я з моїми вірними підданими завжди контролюємо ситуацію.

- Рада це чути, - схвально кивнула леді Енілірьєн. - Втім, я тут не заради того, щоб обговорювати ваші “технічні новинки”. Як ви знаєте, більшість шляхтичів Дому Благодатної Осені (як і особисто я) несхвально поставилися до вашої ідеї занурити світ у нову технологічну еру…

- Міледі, - лагідно посміхнувся Клентаріель, - ви ж щойно зауважили, що не бажаєте це обговорювати.

- Мілорде! - докірливо промовила ельфійка. - Спілкування з іншосвітянами на вас погано впливає. Звольте не перебивати, прошу… Тож, власне, до чого я веду. Моя дочка змалку цікавилась епохою Древніх та їхніми технологіями… На жаль, я приділяла дівчинці недостатньо уваги і не встигла прищепити їй правильні погляди. А в світлі… хм… останніх подій вона захопилась усім цим аж надміру. І не приховує цього, що загрожує дещо похитнути моє положення…

- Я, здається, зрозумів. Ви вирішили тимчасово відправити доньку за межі Дому, аби вона своїми словами та діями не бентежила… ваших підданих.

- Ви надзвичайно проникливі, мілорде. Саме так. І, проаналізувавши всі “за” і “проти”, я вирішила відправити її до вас - позаяк ваших підданих її інтереси точно не будуть, як ви кажете, бентежити. Анніелло, дитя моє! Заходь.

Юна ельфійка, що увійшла до зали, була дуже схожа на матір і вдягнена майже так само. Хіба що без обруча на голові, і волосся мала вогняно-мідне.

- Ввіряю це юне дарування під вашу опіку, мій венценосний побратиме. Маю надію, ви поставитеся з розумінням та наглянете за нею. А мені, на жаль, вже час… Державні справи кличуть. Була рада зустрічі! - з цими словами леді Енілірьєн покинула залу.

- Високий Лорде Клентаріель, - боязко піднявши очі, новоприбула присіла в ідеально виконаному кніксені. - Безмежно рада особистому знайомству з вами.

- Покинь ці церемонії, дитя, - відмахнувся лорд. - Зараз я розпоряджусь, щоб для тебе підготували кімнату. А поки… я, здається, знаю, чим тебе зайняти. Вартовий!

- Мілорде? - гвардієць на вхідних дверях витягнувся по струнці.

- Проведи юну леді до лабораторії магістра Ге-орі.

- А це безпечно? - дозволив собі засумніватися воїн.

- Небезпечно було б у лабораторії нашого доброго друга Сергіяра. А це - безпечно. Виконуй.

* * *

Лабораторія знаходилась в одному з підвальних приміщень палацу, в окремому повністю порожньому крилі. За весь час її існування жодних надзвичайних випадків не траплялося, та й її господар ні разу не дав приводу запідозрити в собі “безумного вченого” - але, як то кажуть, береженого й Творець береже… “А не береженого - конвой стереже”, як додав би Сергіяр, проте його зараз тут не було.

Зате був Жора, що наразі зосереджено вивчав списаний розрахунками та формулами екран планшету. Він був оточений моніторами, на екранах яких виводились різноманітні показники, колбами, різноманітними приладами, призначення яких було неможливо визначити з першого погляду, та кількома артефактами явно магічного походження. Сам дослідник не володів магією і не дуже в ній розбирався, проте міг користуватися артефактами для зняття певних показників і проведення експериментів.

Зовнішній вигляд землянина підказував, що вні працює вже давно і трохи підзабив на себе. Неохайне волосся просило стрижки, за неголеним обличчям давно вже плакала бритва, а мішки під очима натякали, що їхньому власнику час би вже бодай кілкьа годин поспати.

- Магістре Ге-орі? - обережно спитав гвардієць, зазираючи у двері.

- Га? Що? - сіпнувся Жора. - Я ж просив не називати мене “магістром”.

- Вибачте, ніяк не можу, - незворушно озвався воїн. - Наказ Високого Лорда Клентаріеля. Власне… до вас гостя.

- Гостя? - здивовано запитав землянин, однак гвардієць вже був за дверима. Натомість до кімнати увійшла юна рудоволоса ельфійка в золотистій сукні.

- Привітик! - сяюче посміхнулась вона. - Ви тут щось досліджуєте?

- Так, пані, - зітхнув землянин. - Мене звати Ге-орі, і я тут дійсно… постійно щось досліджую.

- Рада знайомству. Я Анніелла… Покажете мені тут усе?

* * *

Катер приземлився просто на центральній площі новозбудованого поселення колоністів. Техношаман та Льорвінлейн, якого він підібрав дорогою, зійшли на поверхню.

Довкола кипіла робота. Зводились будинки - частина з них була вже готова, і їх потроху обживали поселенці, згорнувши намети, в яких жили до цього. Купа дворфів, ельфів та людей налаштовували якесь обладнання, готували їжу, тягали матеріали або займались будівництвом.

Обидва планетольоти стояли обабіч поселення - спочатку їх використовували як житло, тепер на борту лишились тільки члени екіпажів.

По периметру були розставлені артефакти - відлякувачі хижаків. Правда, ні хижаків, ні взагалі якоїсь агресивної фауни поселенці на цій планеті ще не зустрічали. А в центрі площі був встановлений явно технологічний на вигляд прилад, але під’єднаний до великих кристалів-накопичувачів - зменшений варіант корабельного силового щита.

Кремезний дворф з окладистою чорною бородою про щось балакав з двома іншими, та, завидівши новоприбулих, швидко закінчив розмову.

- Сергіярище! - бородань кинувся назустріч гостям та спробував згребти Техношамана в обійми, від яких той, однак, професійно ухилився. - Яка зустріч! А чого ти на катері, а не на “Банші”?

- Коли підготують екіпаж з дворфів, тоді й літатиму на ньому, - відповів Сергіяр. - На ці вухаті пики вже дивитись несила… Не ображайся, високородний, це не про тебе, - звернувся він до Льорвінлейна. - Ти мій бро і справжній кореш. Як у вас тут справи, Маріульфе?

- Дуже добре, - задоволено кивнув головою дворф. - Вже досліджуємо гори на півдні на предмет потенційних ресурсних жил. Ці твої спектрометри, чесно кажучи, виявились такі собі… Але ми знайшли вихід - взяли у наших рунних жерців амулети, якими ті закликають до металів, а Ге-орі підказав нам, як їх під’єднати до бортових систем катера.

- Шариш, каністра! - Сергіяр показав великий палець. - Вибачай, спектрометрів нормальних швидко було не дістати. Були нагальніші потреби…

Комунікатор в його кишені вимогливо завібрував.

- Алльооо! - протягнув шаман, дістаючи пристрій.

- Майстре Сергіяр, - в обстановці, що оточувала молодого, майже безбородого дворфа на екрані, вгадувалась командна рубка видобувального комплексу. На її стінах танцювали червоні вогники сигналів тривоги. - Нас атакують. Приблизно три ланки винищувачів. Носія не видно, скоріше всього десь серед астероїдів під маскуванням. Ми вже відправили запит про допомогу, “Листяниця” вирушила до нас, але…

- Ні слова більше. Нам до вас ближче, зараз будемо, - Техношаман вимкнув зв’язок. - Вибачай, мій волохатий друже, перекинув би з тобою чарку, а то й не одну, та не маю часу - треба вломити [цензура] деяким [цензура]. Високородний, - він ляснув Льорвінлейна по плечу, - по конях, розімнемось трохи.

- А? Аа, так, вже йду, - розсіяно відповів ельф, що весь цей час думав про щось своє, і поспішив слідом за ним до катера.

* * *

- А, [цензура]! - Техношаман різко рвонув джойстик вправо. Ворожий постріл пройшов майже впритирку, а за мить залп фазерів знищив корабель загарбників. - Ось так, [цензура] тобі в [цензура]! І тобі! І тобі… я сказав, і тобі теж! Не втечеш, [цензура] ти така. Ні, так діла не буде, їх забагато… Де ж той носій? Високородний! Агов, ти мене чуєш?

- Що? - озвався Льорвінлейн.

- Спробуй ментально пошукати велике скупчення розумів поблизу нас. На такому кораблі має бути команда… І це явно більше ніж пару особин.

- Зараз, - ельф зосередився, прикривши очі. - Гм… Щось є, але чомусь дуже слабко відчувається. Приблизно сотня миль… Ось там, - він показав пальцем.

- Зараз ми їх, - Техношаман натиснув кнопку зарядки фотонних торпед. - Ось тобі, [цензура] літаюча!

Проте за мить до вибуху в місці влучання торпед відкрилось вікно в гіпер, в якому, очевидно, і зник ворожий корабель - навіть не знімаючи маскування.

- Втік, скотиняка, - з досадою промовив Сергіяр. - Навіть без розгону, ти диви… Добре, що хоч відбилися.

- Ага, добре, - флегматично відповів маг.

- Тааак… Слухай, а що це ти весь день замріяний якийсь?

- Та…, - спробував було зіскочити з теми ельф, та раптом розплився у щасливій посмішці. - Аліена в положенні! Перший місяць, ще нічого не видно… Але ми, маги, такі речі дуже добре відчуваємо.

- Ну ти даєш! - ошкірився шаман. - Навіть не питаю, коли встиг… Прийми мої вітання! Скоро коридорами палацу гасатиме новий маленький високородний.

- Не скоро, - волхв похитав головою. - Ти мав би знати, що в ельфів строк виношування більший, ніж у вас.

- Та яка різниця! - відмахнувся Сергіяр. - Для вас, довгоживучих, що дев’ять місяців, що десять, що рік - крапля в морі.

Термінал зв’язку вимогливо заблимав зеленим. На екрані з’явилось обличчя капітана “Листяниці” - це був молодий племінник командора Сонгдейла.

- Що тут у вас, панове? - зверхньо запитав ельф. - Чув, вам потрібна допомога.

- Та ні, - знущальницьким тоном відповів Техношаман. - У нас все спокійно. Навчання пройшли успішно, капітане, можете повертатися.

* * *

- Заходь, - лорд Клентаріель сидів за столом у своєму робочому кабінеті і зосереджено перебирав якісь папери. Сергіяр увійшов і сів в крісло навпроти.

- Я так розумію, високородний, зараз ти читатимеш мені нотацію. Що я такий-сякий, втік, нікого не попередивши. Але перш ніж ти почнеш…

- Стій, - зупинив його Високий Лорд. - Ніхто тобі ніяких нотацій не читатиме. Але послухай мене…

Він відклав папери вбік.

- Ти постійно наражаєш себе на небезпеку. От і зараз - поліз в ту бійку серед астероїдів, хоча “Листяниця”...

- … перебуває під командуванням високородної набундюченої сраки, - перебив його Техношаман.

- Тьорвіндейл - чудовий офіцер та гідний нащадок шляхетного роду, і твоя нелюбов до нього ніяк цього не змінить. Та я не про те. Ти розумієш, що якщо з тобою, не приведи Елуна, щось трапиться - ми самі просто не впораємось? Є речі, в яких у нас просто немає досвіду…

- Ну то пора би вам уже вчитись справлятися якось і без мене, - зауважив Сергіяр. - Врешті-решт, є ще Жора, він підкаже, в разі чого… І я завжди тверезо оцінюю свої шанси, високородний. Тому не треба посилати своїх дуболомів ходити за мною назирці… - він витримав паузу і продовжив. - А інакше вам точно доведеться справлятися без мене - бо я сяду в довбаний катер і звалю з планети до дідькової матері. І повір, ви мене не знайдете! - він піднявся. - Натомість, можу пообіцяти, що не буду зайвий раз суватися в кожну дупу. Домовились?

- Добре, - втомлено зітхнув Клентаріель, розуміючи, що розмова, в цілому, виявилась марною. - Можеш йти.