Техношаман 2. Нова Техноепоха

Командор Сонгдейл, втомлено потираючи очі, увійшов до командного центру орбітальної станції. Під очима в нього виднілись чималенькі мішки.

- Офіцере Тірьял, якщо ви мене знову підняли через якусь нісенітницю, типу відмови кондиціонеру в центральній оранжереї, то…

- Аж ніяк, мілорде, - відповів підлеглий, уважно вдивляючись в екран, на якому виводились показники сенсорів. - Вісім бортів вийшли з гіперпростору. Лінкор, два лінійних крейсери, три легких крейсери та два тактичних носія. Ідентифікуються як кораблі Сонячної Імперії. З лінкора вимагають вийти на зв’язок…

- Вмикайте, - зітхнув командор, передчуваючи, що нічого доброго розмова з непроханими гостями не принесе.

* * *

Стоячи посеред рубки катера і заклавши руки за спину, Лаентір флегматично спостерігав за блакитною кулею другої планети, що в міру наближення поступово збільшувалась. В голові ельфа промайнула думка, що планеті не завадило б придумати якусь назву. Інакше цим займеться, наприклад, Сергіяр, а які варіанти може видати його збочений розум - навіть думати не хотілося б.

Вчора Високий Лорд Клентаріель вкотре вирішив, що його сину варто більше вникати в державні справи, і відправив його з інспекцією до колонії. Але Лаентір був лише радий нагоді в черговий раз звалити з дому.

Спуск крізь атмосферу майже не відчувався - все-таки технології Дослідників були неймовірними. Катер м’яко приземлився на нещодавно збудованому космодромі на околиці поселення, і син Високого Лорда з супроводом у вигляді двох гвардійців спустився на поверхню.

З цікавістю розглядаючи блакитну траву та чудернацькі дерева, вони прослідували стежкою до центральної площі. Тут, як завжди, кипіло життя: всі щось носили, тягали, налаштовували, складали й розбирали.

В центрі площі, неподалік від центрального захисного артефакту поселення, на імпровізованому стільці з ящиків сиділа блакитноока й темноволоса людська дівчина в хутряній накидці поверх короткої рожевої туніки і щось тихенько наспівувала, перебираючи струни лютні. Поруч, вмостившись на кинутих на землю рюкзаках, сиділи двоє: дворф з люлькою в зубах у шкіряній куртці, з-під якої виглядала явно не першої свіжості біла (ну, колись була біла) сорочка і людський чоловік у шкіряних обладунках, з коротко стриженим рудим волоссям. Обидва були озброєні: рудий мав на поясі меч та револьвер, а у дворфа, крім власне дворфського класичного восьмизарядного пістоля, виглядав з-під куртки приклад випромінювача.

Помітивши Лаентіра, дівчина перестала грати і кілька секунд вдивлялась в його обличчя. А потім її очі засяяли.

- Лео?! Лео, любий, це ти! Я вже й не сподівалась тебе колись побачити! - кинувши інструмент, вона рвучко кинулась до ельфа та обійняла його. Здивовані гвардійці навіть не встигли нічого зробити.

- Меллі?! - обличчя сина Високого Лорда виражало крайню ступінь очманіння. - От вже де не чекав тебе зустріти!

Супутники темноволосої мисткині піднялись і теж неквапом підійшли до них.

- Оце так зустріч, - густим басом протягнув дворф, вийнявши з рота люльку. - Ну здоров, твоя високість!

- Ти як розмовляєш зі спадкоємцем Дому? - один з гвардійців подався вперед, та Лаентір помахом руки зупинив його.

- Елмер, стій, це мої друзі. Тео, Логдар, радий вас бачити. Яка нелегка занесла вас до колонії?

- Відтоді як наші шляхи розійшлись… - заговорив рудий. - Ну, тоді, коли тебе батько забрав додому з тієї таверни. Так от, нас відтоді знатно помотало по світу. Прикордоння, нейтральні землі, баронства, Імперія… Врешті ми опинились в королівстві Теалон. Виконували деяку… гм, делікатну роботу для одного єпископа. І тут раптом бах! По всій країні військовий стан, кордони закриті, а з кожного рогу трублять про єретиків, що насмілились пробудити спадщину Древніх. І один з них - твій батько…

- Тоді ми логічно розсудили, що час валити звідти, - продовжив дворф. - Деякий час довелось переховуватися. Потім я зміг зв’язатися з деякими… гм… старими колегами по торгових справах…

- З контрабандистами, - криво всміхнувся Тео (саме так звали рудого).

- Ай, не придирайся до слів! - відмахнувся Логдар (так звали дворфа). - Коротше, ми зкентувались з ким потрібно і за тиждень вибрались у вільні баронства. Там і дізнались про всі останні події… І про набір добровольців для польоту в інший світ - теж дізналися. Ну, нам цікаво стало, і ось ми тут…

- І про війну в вашому Лісі теж тоді дізнались, - доповнила Меллі, - і про напад прибульців. Лео, я так за тебе переживала! А від тебе, негідника такого, навіть звісточки ніякої…

- Віриш, сонце, - покаянно промовив ельф, - я постійно згадував про тебе. Але ні на хвильку не міг вирватися…

- Ооо, а це що тут у нас? - весело спитав Техношаман, виходячи з хатинки неподалік, звідки добряче несло алхімічними препаратами і ще чимось незрозумілим. Він був одягнений в лабораторний халат, волосся в нього було скуйовджене, а лице - вимазане незрозумілою гидотою. - Ми з вами, панове, спостерігаємо історичний момент: возз'єднання двох люблячих сердець, котрим доля та різниця в соціальних статусах не судили бути разом. Але ні відстань, ні різниця в положенні, ні жорстокий батько, що був категорично проти такого мезальянсу, не змогли стати на заваді коханню. Принц та простолюдинка знову разом! Яка романтика! Який вир почуттів! - шаман ніяк не вгамовувався, не звертаючи уваги, що всі дивляться на нього, як на дурника. - Який простір для фантазії! Під пером вправного письменника ця історія заграла б новими барвами і вилилась би в цілу книгу, а той не одну, що нею б зачитувались цілі покоління… - він обернувся до входу в хатину. - Гей, дідугане, є в вас тут майстри пера та чорнила?

- Іди в сраку! - долинув у відповідь сварливий старечий голос.

- Хто б сумнівався, що ти тут, - саркастично промовив Лаентір. - До речі, а чого ти тут?

- А що? - розвів руками Сергіяр. - Пустельники ніби поки вгомонились, пірати теж. Жора з дослідженнями без мене справляється… А тут якраз місцевий рунний жрець виявив вельми цікаву рослинку. Вона частково існує в астралі, уявляєш, високородний? Який простір для дослідів! І з жерцем тим працювати - одне задоволення. Ще те старе пердило…

- Я все чую, срань ти миршава! - крикнули з хати.

- Та я ж на те й розраховую. Ну що, високородний, вже придумав, як будеш пояснювати старшому високородному оцей ваш щасливий камбек?

- Ти про батька? - запитав Лаентір. - Звісно ж, я йому нічого не скажу. Я ж ще не геть здурів. І тебе, мій язикатий друже, настійливо попрошу про це мовчати… - він обернувся до гвардійців. - Елмер, Келендрім, я ж можу на вас розраховувати?

- Якщо Високий Лорд задасть відверте питання… - почав був Елмер.

- То я йому не скажу, де ви були вчора ввечері.

- Ми нічого не бачили, - миттєво зорієнтувався гвардієць.

- От і добре… - в кишені Лаентіра завібрував комунікатор. - О, про вовка промовка. Мел, відійди трішки, будь ласка, щоб тебе не було видно… Вітаю, батьку. Давно не бачились.

- Не час для жартів, сину мій, - промовив з екрана лорд Клентаріель. - Я прошу тебе негайно прибути на станцію. Справи державної ваги вимагають твоєї присутності… І знайди десь цього нестерпного Техношамана. Він вимкнув свій комунікатор якраз тоді, коли він нам потрібен… - зв’язок перервався.

- Звісно, вимкнув, - пробурчав Сергіяр. - Бо заграли вже. Полетіли, високородний! Там знову якась дупа, і без мене розібратися не можуть…

- Щоб ти там здох! - мстиво побажав голос з хатини.

- Тільки після тебе, пень старий.

- Ходімо, панове, - зітхнув Лаентір. - Меллі… я повернусь.

- Я чекатиму на тебе, Лео. Дивись мені! - дівчина погрозила йому наманікюреним пальчиком.

* * *

- То кажете, імперці в гості прилетіли, - Техношаман зацікавлено дивився на екран сканера. Крім нього в командному центрі перебували Сонгдейл, Лаентір, Ге-орі та чергова зміна офіцерів. Лорд Клентаріель був присутній у вигляді голограми. - Ну і чого приперлись?

- Вони заявляють, що в нас тут прихисток піратів! - обурено вигукнув командор. - Вимагають допустити перевіряючих. І на станцію, і на планету…

- Піратів? - здивувався Техношаман. - Яких ще в [цензура] піратів?

- Я тут на днях під’єднався до ретранслятора, - почав Ге-орі, - і почитав останні новини. Людство нарешті зіткнулось з горгонами… Вони напали на кілька прикордонних систем Імперії та Конфедерації. А в нас тут їхні кораблі… От тільки звідки імперцям про це відомо? Вони взагалі про нас не мають нічого знати.

- Та ясно звідки, - криво всміхнувся Сергіяр. - Все той же невідомий доброзичливець, який від щирого серця допомагає пустельникам, а нам не дає сумувати, підсилаючи горгонів та інших [цензура]. Не зміг накапостити напряму - капостить в обхід. Як казали в нашому світі - не києм, так палицею… Он вона, власне, палиця, на краю системи висить.

- Не можна пускати їх на поверхню, - стурбовано промовила голограма Високого Лорда. - Вони одразу побачать купу всього, що зовнішникам бачити не можна…

- А які тоді ще варіанти? - запитав Лаентір.

- Нуу… - протягнув Техношаман. - В теорії, тягла ми їм можемо дати. В нас вісім… Стоп. “Вільха” вже готова?

- На верфі встановлюють другорядні системи, - відповів Сонгдейл. - Але до бою вже готова.

- Значить, в нас дев’ять бортів. Плюс москітний флот, плюс корвети… Плюс наші власні кораблі технологічно перевершують імперські. Там для нас проблемою може стати хіба лінкор, та ще носії, якщо дати їм випустити дрібноту. Розмотаємо, як мавпа газету! - вні абсолютно не звертав уваги, що оточуючі дивляться на нього, як на навіженого.

- Ага, ага, - єхидно покивав головою Ге-орі. - Ось тільки це не якась там зграя піратів, це Сонячна Імперія. Знищимо цих - вони пришлють цілий флот, проти якого ми не здужаємо. Крім того, не думаю, що ескадра найманців стане воювати проти імперських ВКС… значить, в нас не дев’ять кораблів, а від сили чотири. І ще один нюанс, який ти чомусь впустив - вон нам не вороги, дурбецало!

- Нічого я не впустив, - анітрохи не знітившись, відмахнувся Техношаман. - Просто пропрацьовую варіанти. Взагалі, чого ви паритесь? Ну пустіть їх на планету. Потім хай Лементор зі своїми колегами прополоскають їм мізки… щоб ці добродії пам’ятали лише те, що нам треба.

- Ментоскоп може виявити ментальне втручання, - засумнівався Ге-орі.

- Може виявити, а може й не виявити. І взагалі, Жора, ти зі своєю наукою геть відстав від життя. Таких великих шишок під ментоскоп ніхто класти не буде.

- Тоді так і вчинимо, - вирішив Клентаріель. - Лаентіре, я попрошу тебе провести перемовини з цими людьми з інших зірок. Будь гідним представником нашої держави! Ге-орі, як знавець їхньої політики та звичаїв, допоможе тобі.

- А можна я? - спитав Сергіяр.

- Не можна ти! - сказав, як відрубав Високий Лорд. - Знаю я тебе… Нам зараз лише міжзоряної війни не вистачало.

- Ну й добренько, - Техношаман несподівано легко погодився. - Тоді ви тут займайтесь, а я назад в колонію. В мене там ще досліди не завершені, один старий пеньок до сказу не доведений… Високородний, позичиш катер? А то мій на космодромі в поселенні лишився.

- А я перевіряючих на чому вниз повезу? - не погодився Лаентір. - І взагалі, це мій особистий транспорт.

- Ну ти зараза… - Сергіяр повернувся до командора. - Високор… еее, тобто командоре Сонгдейл, чи не буде ваша ласка дати мені в тимчасове користування один з винищувачів з другого ангара? Обіцяю повернути найближчим часом.

- Військовий корабель – не екіпаж візника.

- Ну, я вам обом це пригадаю! - шаман повернувся до голограми Високого Лорда, що досі був на зв’язку. - Високородний… скажи їм щось. А то я навмисне перед цією комісією щось втну.

- Командоре, дайте йому один з орбітальних човників. І хай летить хоч до демонової бабусі…

* * *

Князь Потоцький, старший оперуповноважений Особливого Відділу ВКС Сонячної Імперії, Лаентір та командор Сонгдейл стояли в оглядовій у рекреаційному відсіку станції та роздивлялись крізь ілюмінатори краєвид, що відкривався з орбіти. Був ранок за корабельним часом, і в приміщенні, крім них, майже нікого не було.

- Ваша Високосте. Командоре, - промовив князь, - дозвольте від лиця всього флоту та імперського суспільства перепросити у вас та вашого народу. Наші підозри виявились безпідставними.

- Пусте, Ваша Світлосте, - чемно відповів син Високого Лорда. - Зате у вас з’явилась можливість відвідати нашу чудову планету.

- Маєте рацію, це незабутній досвід. І все-таки, звідки у вас горгонські кораблі і техніка?

- Трофейні, - коротко промовив Сонгдейл. - Можемо піднятися на борт, і ви впевнитесь, що екіпажі на кораблях - наші.

- О, ні, це зайве! - Потоцький протестуюче замахав рукою. - Куди більше мене цікавлять ваші власні кораблі, - він вказав на “Листяницю”, що висіла неподалік станції. - Ніколи таких не бачив.

- Наша власна розробка, - з гордістю повідомив командор. - Цілком і повністю.

- Не поділитесь кресленнями? Командування ВКС дасть за них гідну ціну, можу запевнити. Це буде взаємовигідна оборудка та крок до зміцнення стосунків між нашими державами…

- На жаль, це неможливо, князю, - серйозно відповів Лаентір. - Ці кораблі - наша національна гордість. І наша найкраща зброя.

* * *

Льорвінлейн та Аліена, взявшись за руки, гуляли парком у дворі палацового комплексу. Животик у ельфійки вже візуально спостерігався - строк хоч ще й не підходив, та вже був чималим.

Навколо буяло життя у всіх його барвах - і одночасно з тим панували спокій та умиротворення. Різнокольорові пташки, приручені друїдами, пурхали з гілки на гілку по вирощених тими ж друїдами деревах, які створювали приємний напівзатінок, лишаючи відкритими для сонячних променів лише спеціально відведені місця, ходили ідеально рівним газоном (цю траву ніколи не треба було підстригати), вишукуючи черв’ячків, і анітрохи не боялись відвідувачів - якщо правильно покликати, могли навіть сісти на руку. В кришталево прозорому ставку плавали золоті рибки, іноді вистрибуючи з води і сяючи на сонці всіма кольорами веселки. Пухнаста білка, зацікавлено цокаючи, провела поглядом щасливу пару і заклопотано побігла у своїх справах.

- Який прекрасний день! - мрійливо промовила Аліена. - Ми знову нарешті вдвох. І сонце сьогодні світить якось по-особливому… і небо таке чисте…

- І Сергіяр, що сидить на ослінчику і видивляється щось в кущах, - продовжив Льорвінлейн, чиє обличчя зі щасливого різко ставало похмурим.

- О, Елуно, за що? - простогнала ельфійка, дивлячись у небо і не сподіваючись почути звідти відповідь. Потому звернула погляд на того, від кого відповідь якраз можна було почути. - Скажи, ти навмисне плутаєшся під ногами в такі моменти і псуєш нам життя?

- Салют щасливому подружжю, - привітався Техношаман. - Що ви на мене агритесь? Я не знав, що ви тут будете. І взагалі, я ж не винен, що довелось раніше вертатись з колонії…

- Чому ж це? - запитав маг.

- Та Маріульф мене погнав звідти поганою мітлою. Образився, сердега… Бачте, я ж таки довів того їхнього жерця до божевілля. Старого довелось везти назад до нас спецрейсом і відправляти в спеціальну дурку в Підгірному Королівстві, де його тримають на зіллях… бо ж антимагічні кайдани на цих добродіїв не діють, - тут Сергіяр мерзенно гигикнув. - Який я негідник, аж самому лячно! Ну нічого, побісяться та й перестануть. Досліди я все одно вже майже завершив… А поки сиджу тут, думаю про вічне.

- Ти - і про вічне? - голосом, в якому відчувались крижані нотки, запитала Аліена. - Не вірю.

- І правильно робиш, високородна. Вірити в наш час не варто нікому… Навіть собі.

- Ходімо, любий, - нетерпляче промовила ельфійка. - Спілкування з цим чоловіком мене дратує. Боюсь, це може погано вплинути на дитину.

- Ти йди, а мені треба сказати Сергіяру пару слів. Наодинці.

- Льооор? - загрозливим тоном протягнула чарівниця. - Ми недавно про це говорили!

- Це справа державного значення. Вибач. Я скоро, серйозно.

- Отож, - почав Льорвінлейн, коли вони лишились вдвох, - коли в нас тут швендяли ці… перевіряючі… я допомагав вчителю їх обробляти. Ну, щоб вони не запам’ятали того, чого їм пам’ятати не варто. Ну і я, чисто цікавості заради, заглянув до одного в думки…

- Ай-яй-яй, - скрушно похитав головою Техношаман. - Та ти в нас хуліган, високородний! От я лорду наскаржусь, він тобі зробить а-тя-тя.

- Зараз не час для твоїх жартів. Це стосується нашого посла в зоряній державі людей… Ну, тобто в Сонячній Імперії.

* * *

- Сину мій, - суворо промовив Високий Лорд Клентаріель, - мені все відомо.

- Що - все? - спробував клеїти дурника Лаентір.

- Не прикидайся. Мені відомо, що ти знов зійшовся з тією простолюдинкою… як її там…

- Меллі. Так її там, - злісно промовив молодий ельф. - Батьку, я наполегливо прошу тебе не втручатись в моє особисте життя.

- Я не буду тобі нічого забороняти, - зітхнув лорд. - Вже знаю, до чого це може призвести. Але подібного роду “особисте життя”... Не варто виставляти напоказ. Це питання репутації нашої родини, яка тепер представляє не один лиш Великий Дім, а цілу планету…

- Я буду обережний, - запевнив Лаентір. І, подумавши, спитав: - Елмер здав?

- Не Елмер, - усміхнувшись, похитав головою Високий Лорд. - Думаєш, в колонії зайвих вух та очей мало? Я тому й кажу тобі - будь обачнішим.