Техношаман 2. Нова Техноепоха

- Як ви допустили?! - розлючений Льорвінлейн увірвався на командний пункт, де вже перебували Ге-орі, лорд Клентаріель та Лементор. - Її не можна було відпускати! Не в її становищі!

- Заспокойся, - суворо промовив Високий Лорд. - Ми вже думаємо над варіантами порятунку. З твоєю дружиною все буде гаразд.

- З нею було би все гаразд, якби вона сиділа вдома і не ризикувала собою і нашим нащадком!

- Що за кіпіш? - до кімнати увійшов Сергіяр, тримаючи в руці чашку гарячої кави. Судячи з запаху, кавою там справа не обмежувалась. - Чого психуємо?

- Ти! - визвірився Льор, але за мить опанував себе. - Вибач. Аліена і ще кілька наших потрапили в полон. Вони вирушили щось досліджувати в пустелі… а там на них чекала засідка.

- Ну, звісно, - Техношаман зробив великий ковток з чашки. - Вони рвонули в пустелю, де повно цих немитих і неголених [цензура], і потрапили в засідку, яка несподіванка… Не хвилюйся, друже. Зараз розберемось, злітаємо туди, знайдемо, хто винен, і покараємо кого попало.

- Я лечу з тобою!

- Е ні, високородний, - шаман заперечливо замахав головою. - Цього разу ти зі мною не летиш. Ти зараз наламаєш дров, і погано буде всім.

- Я маю бути там! І взагалі, ти не можеш мені наказувати.

- Високородний! - благально промовив Техношаман, - звертаючись вже до лорда. - Заборони цьому дурбелику. Бачиш, мене він слухати не хоче.

- Як би дивно це не звучало, та ти правий, - погодився Клентаріель. - Отож, дурбе… О, Творець! Сергіяре! Я тебе запроторю до карцеру, де ти сидітимеш доти, доки не припинеш в моїй присутності вживати оці свої словечки! Льорвінлейне з роду Срібної Роси! Я забороняю тобі участь в цій операції. Сергіяр правий - ти на емоціях можеш все зіпсувати.

- Слухаюсь, мілорде, - відповів волхв крізь зціплені зуби. Потім повернувся до Сергіяра. - Я тобі це ще пригадаю! - і швидким кроком покинув кімнату.

- Ще дякуватимеш, - промовив шаман йому навздогін. - Ну а тепер, коли головний псих нас залишив - розповідайте, що трапилось. Спокійно і в деталях.

- Ми виявили дивний рунічний комплекс в пустелі на північ від Втрачених Міст, - почав Лементор. - На стовпах, вишикуваних правильним колом, вигравіювані руни, в яких вгадується писемність наших предків - ще до Техноепохи. Дивний мана-фон - не схожий ні на магію сучасних ельфів, ні на будь-яку іншу наразі відому. Аліена і троє моїх учнів вирушили туди… Пустельників в цій місцевості ми раніше не спостерігали, тож не чекали біди. А от їх там вже чекали… Мабуть, сиділи під пологом невидимості.

- Власне, ось, - Ге-орі вивів зображення на тактичний стіл. - Сенсори одного з супутників зафільмували перебіг бою.

- Так. Так. Ясно, - кивав головою Техношаман, переглядаючи запис. - Старі добрі світлошумові гранати. Можуть вирубити навіть мага, особливо якщо він до такого не готовий. Потім накинули кайдани… очевидно, з холодного заліза, аби відбити здатність чаклувати. Та й здиміли… Вдалось відстежити?

- Ні, - похитав головою Лементор. - Магічний пошук нічого не дав. Вони чимось збурили астрал, пошукові конструкти просто розвіюються.

- Сенсори з орбіти?

- Нічого не бачать, - зітхнув Ге-орі. - Вони наче крізь землю провалилися.

- Крізь землю… - задумливо протягнув Сергіяр. - Все може бути. Знаєш що, друзяко, а сяйни-но ти розумом… А заодно й імплантом. Візьми всі мапи рельєфу того регіону, які в нас є - я тобі скину ще кілька файлів - зведи докупи всі зміни за останні пару років, а потім шукай все, що хоч якось вибивається з загальної картини. “Ясен” буде сканувати поверхню з орбіти, його капітан постійно буде з тобою на зв’язку. Високородний, - він повернувся до Клентаріеля, - мені потрібні два катери і десяток твоїх найкращих єгерів. Таких, щоб тихо прийшли - тихо пішли, в разі потреби. До речі, є в них якась далекобійна зброя? Бо ми, пам’ятаю, щось думали на цю тему, а потім навалилось всякого…

- Є! - задоволено відповів Жора. - Ми з Енні саме розробили…

- Енні, - передражнив його Техношаман. - Ти дивись, приятелю, хоч дитину їй не забацай. А то міжрасові зв’язки, вони тейво… Не схвалюються. Та й Висока Леді Енілірьєн навряд чи оцінить подібний мезальянс, чи не так?

- Ти ба, яким високим стилем заговорив! - визвірився землянин. - Ельфи й люди генетично несумісні, якщо твоя хитромудра довбешка досі цього не знала.

- Нехай, - Сергіяр незворушно знизав плечима. - Але ж це не заважає вам…

- Сірий… краще стулись. Бо решту життя ходитимеш у нужник, перевіряючи його на наявність мінування.

- Панове, ви ще довго плануєте собачитись? - ввічливо запитав Високий Лорд. - А то в нас, як мені здається, є й більш важливі справи.

- І то правда, - згідно кивнув Техношаман. - Жора, чого це ти? А ще друг називається. Все, я пішов.

- Ото й іди, - буркнув йому вслід Ге-орі. - Я, мабуть, теж піду. Треба працювати.

- Ти знав? - запитав Клентаріель, коли обидва іншосвітянина покинули КП.

- Про що, мілорде? - Лементор зробив вигляд, наче не розуміє, про що мова.

- Не клей дурника, Лем, я тебе знаю занадто давно. Про ситуацію з Ге-орі і Анніеллою - тобі було відомо?

- Звісно, Високий Лорде, - кивнув волхв. - Я не вважав за потрібне турбувати вас з цього приводу.

- Не вважав він, - правитель Дому Текучої Води закрив обличчя долонею. - Ти ж розумієш, що це скандал? Скандал на рівні двох Високих Домів.

- Ну, - не погодився маг, - до скандалу, можливо, справа й не дійде. Та й що може статися? Не оголосять же вони нам війну? Гадаю, мілорде, нам не варто зараз цим перейматися. Є й нагальніші питання.

* * *

Бункер, в якому засіли пустельники, був схований під землею і ззовні майже не видимий. Вартові, що охороняли вхід, сиділи на надійно замаскованій позиції. Але програмний аналіз рельєфу з паралельним орбітальним скануванням - річ, від якої сховатись важко, особливо коли ним займається людина з мозковим імплантом, спеціально заточеним під подібні задачі.

Зі снайперською зброєю для єгерів Дому Текучої Води свого часу дійсно вийшов затик. Вогнепальні гвинтівки були складними і у виробництві, і в освоєнні. Далекобійний випромінвач з оптикою був би ефективним - але при першому ж пострілі демаскував би стрільця.

Рішення врешті-решт знайшла Анніелла, яка останнім часом допомагала Ге-орі в його дослідженнях. Юна ельфійка, як виявилось, мала гострий розум, не мала, на відміну від матері, упереджень до технічного прогресу, а ще розумілась на магії.

Придуманий нею артефакт являв собою невеличкий монокль, в який була вплетена складна магічна конструкція, що відтворювала роботу прицільної програми в імпланті Жори, аналізуючи рухи стрільця та самої зброї. Вкупі з зачаруваннями, що накладались на стріли, та стрілецькими вміннями самих “зелених плащів” це зробило їх ідеальними снайперами. І все це - майже на чистій магії.

Майже - бо краплинка технологій все ж була присутня: рекурсивні блочні луки давали змогу стріляти далі і завдавати більших ушкоджень.

Вартові біля входу в бункер прилягли, не встигнувши й писнути. Всередину штурмова група теж потрапила без проблем - кодовий замок, додатково захищений заговором, здався Техношаману після короткого п’ятихвилинного ритуалу з регулярним повторенням магічної фрази “та відчиняйся ж ти, [цензура]”. А от далі почались проблеми.

Нечисленні воїни пустелі, хоч і добре озброєні, загрози не становили - єгері влучними пострілами знешкоджували їх, перш ніж вони встигали щось зробити. Але у древньому бункері, як виявилось, була така ж древня, але цілком робоча оборонна автоматизована система, яку нові власники вже встигли підкорити собі.

- [Цензура], [цензура] і ще раз [цензура]! - Техношаман та десяток ельфів залягли за укриттям: броньована скорострільна турель, що охороняла вхід до центрального приміщення, не давала навіть висунутися. - Я все розумію, але як вони ось цю [цензура] освоїли? Це ж надскладні комп’ютерні технології, там ще й зашифровано мало бути все! Високородний! Вируби чимось цю [цензура], бо тепер хоч бери й назад вертайся!

- Я тобі ніякий не “високородний”, - десятник Феанірн вишкірив зуби у відповідь. - Єгерів набирають з простолюдинів. Чим я тобі її вирублю? Навіть стріли з вибуховими плетіннями цю штуку не беруть.

Техношаман порився у складках плаща і дістав маленький блискучий циліндр.

- На. Це ЕМІ-граната. Я такою захист Дослідників знімав, тільки ця менша… - він трохи подумав і про всяк випадок попередив: - Буде викид Хаосу. Невеликий, але буде.

- Та плювати, - відмахнувся десятник, кріплячи гранату до стріли. - Повернемось - волхви почистять. Хлопці, схема “туман над лісом”!

- Слухаємось!

Троє єгерів по черзі висунулись з-за укриття, одразу ховаючись, відволікаючи механічного захисника і змушуючи його крутитися в різні боки. Троє інших в цей час кинули димові бомби. Під прикриттям димової завіси Феанірн вискочив в центр коридору, впав на коліно і пустив стрілу. Дим йому не заважав - він стріляв по пам’яті.

Коли розвиднілось, турель вже висіла мертвим шматком заліза.

- Ось так тобі, [цензура] комп’ютерна, - задоволено промовив Сергіяр. - Вперед! Замок ламайте, нема часу гратися.

У великій центральній залі був десяток пустельників з автоматичною зброєю та обвішаний амулетами сивий дід з божевільним поглядом - очевидно, шаман. У кутку сиділи четверо ельфів в кайданах з холодного заліза із зав’язаними очима. А посередині стояв… явно космічний корабель. Нічим іншим тарілка з посадковими ногами, соплами двигунів та ілюмінаторами, за якими вгадувалась рубка керування, бути не могла.

- А оце вже цікаво, - пробурмотів Техношаман.

Пустельники схопились за автомати… І попадали, отримавши по стрілі рівнесенько в ліве око. Шаман повернувся обличчям до нападників - і почав виконувати ритмічні рухи обома руками. В астральному спектрі довкола нього клубочились тіні.

- Духи предків! Прийдіть у цей світ і покарайте нечестивців, що вдерлись до нашої домівки!

Кілька єгерів пустили стріли - та довкола діда заблимав щит, що зупинив усі смертоносні снаряди.

- Не стріляти, - Техношаман підняв руку, зупиняючи соратників. - Я сам, - іншою рукою він знущальницьки поманив ворога до себе. - Йди до татка. Я тебе не боляче вб’ю…

… За кілька хвилин усе скінчилось. Шаман пустельників лежав на підлозі, скрутившись в позу ембріона, і пускав слину, радісно агукаючи.

- Бачиш, навіть не вбив, - промовив до нього Сергіяр, чудово знаючи, що дід його вже не чує. - Фух, заморився. Давно мені не доводилось битися з сильними шаманами… Хлоп’ята, цього пакуйте, хай вдома Лементор у нього в мізках покопається… Якщо там ще є де копатись. І звільняйте бранців.

- Льор? Це ти? Ти прийшов по мене? - з надією спитала Аліена, коли в неї з очей знімали пов’язку. І одразу засмутилась. - Ні, не Льор…

- Ти ба! - здивувався Техношаман. - Її рятують, а вона ще й комизиться. Вдома твій Льор, сюди його не пустили, щоб не розніс усе тут з психу… А як повернешся - у вас з ним буде довга розмова на тему того, що не варто швендяти пустелею і потрапляти в полон до всяких [цензура], коли носиш під серцем нове життя.

- Ти звідки знаєш? - почервоніла ельфійка. - Другий тиждень лише!

- Ну, скажімо так… Я б з твоїм коханим в розвідку не ходив. Випатякає усе, що знає… А що не знає - те дізнається і випатякає. Айн момент! - він дістав комунікатор, який вимогливо вібрував.

- Месьє Сергіяр, - пілот одного з катерів цього разу, для різноманіття, був людиною. Раніше хлопець жив у передмісті імперської столиці, жебракував, не маючи ані шеляга за душею, і мріяв стати вченим або винахідником. Там його й помітив посол Дому Текучої Води - за збігом обставин, це був маг-менталіст, який чи то знічев’я, чи з якоюсь метою гуляв трущобами, читаючи думки перехожих, - з заходу наближаються три вертольоти. Десантний і два бойових, помічено важке озброєння. Мабуть, ворог встиг викликати підкріплення…

- Тепер в цих [цензура] ще й вертольоти, - невіряче похитав головою Техношаман. - Жорж, злітай у небо і збивай до дідька ці бляшанки. Бий здалеку торпедами - біс їх знає, що в них там на борту. Потім повертайся до нас. Кінець зв’язку.

Він повернувся до десятника.

- Ну що, мій… не надто високородний друже, бери наших звільнених, сідайте в другий катер і мандруйте додомцю. Решта хай дочекаються Жоржа і візьмуть з собою оцього овоча. Троє лишаються зі мною… Треба тут гарненько все дослідити. А то, як казала одна дівчинка з дуже старої, але від того не менш цікавої книги - “все дивасніше й дивасніше”.

- А вона часом не казала “що за [цензура] тут відбувається”? - весело оскалився ельф.

- Феанірне з роду Лисиці! - обурилась Аліена. - Такі вислови не личать Першонародженому!

- Вибачте, міледі, забувся…

- От тепер я вірю, що ти не високородний! - розреготався Техношаман. - Все, збирайтеся вже до хати. В мене ще тут роботи тьма.

* * *

- Тато вдома! - весело повідомив Техношаман, заходячи на КП, де вже перебували лорд Клентаріель, Лементор та Ге-орі.

Також були присутні отаман Сірко (аби встигнути на нараду, йому довелось летіти катером, хоча старий козак до останнього відмовлявся лізти у “бісову летючу машинерію”) та Льорвінлейн. До нього Сергіяр насамперед і звернувся.

- Ну, що ти мені тепер скажеш, щасливий коханцю?

- Пробач, друже, - покаянно відповів молодий волхв, - я був неправий.

- Отак-то краще. Отож, панове, маю вам повідомити, що відбувається якась [цензура], як нещодавно зазначив один з ваших.

- Ельфи так не говорять, - похмуро зазначив Лементор. - Хоча, якщо він достатньо довго з тобою спілкувався…

- Достатньо. Коротше, відбувається якась маячня. Я ще можу зрозуміти, як ці пустельні шакали освоїли зброю й техніку Древніх. Зламати і взяти під контроль оборонну систему бункера - це вже підозріло, але ще можна притягнути за вуха якусь інструкцію, яку вони десь знайшли і прочитали. Але космічний, [цензура], корабель! А він не просто там стояв - я його облазив вздовж і впоперек, він був підготовлений до польоту. Так, порівняно з нашими - це стародавня рухлядь. Але все одно це космічний, жабу йому в сопло, корабель! Високородний, вдалося щось витягнути з того діда?

- Ні, - відповів Лементор. - Треба було не перетворювати його на розумово відстале немовля, тоді може щось і вийшло би.

- Ну, вибач, в нормальному стані він чомусь до нас в гості йти відмовився…

- Деяку інформацію, - заговорив Високий Лорд, - таки вдалось знайти. Ми проаналізували всі ті випадки, які з тобою трапились останнім часом…

- Зі мною? - підозріло зіщулився Техношаман. - Це ж які?

- Напад на Землі з використанням магії, якої там нібито не мало бути. Напади в космосі - коли явно полювали на тебе, хоча не мали б взагалі знати, хто ти і звідки.

- А ще, - доповнив Льорвінлейн, - під час бою в астероїдах, коли я намагався ментально відчути екіпаж ворожого корабля - вони були під захистом. Не дуже сильний, я пробився… Але був. Тоді я тобі не сказав - думав про інше. Та потім згадав…

- Так, вся ця [цензура] також виглядає підозріло, - погодився Сергіяр. - І що ви знайшли?

- Я звернувся до нашого головного архіваріуса, - відповів Клентаріель, - а він, в свою чергу - до своїх колег з інших Великих Домів. Нам вдалося відшукати одну історію… власне, це майже легенда. Сталося це близько десяти тисяч років тому, ще до Техноепохи… Йдеться про великого мага з Дому Кришталевої Сльози - цього Дому давно вже не існує. Так от, його сила та майстерність були настільки великими, що він зміг відкрити прохід до іншого світу і піти крізь нього. Опісля про цього мага і більше не чули, очевидно, він не повернувся.

- Прохід в інший світ - це, мабуть, портал на іншу планету, - зацікавлено промовив Техношаман. - Так-так… Отже, десять тисяч років тому якийсь магічний [цензура]...

- Гей, ти говориш про великого представника нашого народу! - обурився Верховний Волхв.

- Ну добре, добре. Отже, якийсь великий та надзвичайно обдарований магічний [цензура]... Та що ви на мене так дивитесь, він же очевидно поганець і проти нас?! Значить, він вирушив в інший світ. Скоріше за все - технологічний… Зміг там влаштуватися, для обдарованого мага в цьому не мало б бути нічого складного. Потім він, або, мабуть, вже його нащадки, дізнались про Дослідників… І захотіли примножити свою могутність, заволодівши їхніми знаннями. Найняли горгонів, щоб не марати свої білі рученьки… А потім дізналися, що шукана річ знаходиться на їхній прадавній батьківщині. І вирішили завітати туди… Але, знову ж таки, не особисто.

- Пустельникам допомагають ззовні, - сумно промовив Ге-орі. - Це багато чого пояснює.

- Особисто мені це пояснює те, - Сергіяр багатозначно здійняв вказівного пальця вгору, - що треба розпочинати повноцінну наземну операцію. Поки ці [цензура] не зробили нам такий сюрприз, від якого ми вже не оговтаємось. Високородний, що в нас з підготовкою війська?

- Перша партія вогнепальної зброї готова, - відповів Високий Лорд. - Добровольці з Імперії завершують тренування на полігонах. Більшість трофейної техніки за допомогою дворфських інженерів вдалося переробити, тепер ми можемо керувати нею. Мої гвардійці, маги та єгері готові. Воїни Дому Опадаючого Листя - теж. Дворфи також обіцяли допомогти.

- Та й ми осторонь не будемо стояти, - додав Сірко. - Либонь не голота якась.

- А ви куди? - здивувався Техношаман. - З шаблями - і на танки? В історії мого світу бували такі історії, і всі вони сумно скінчились. Ну, для тих, хто з шаблею.

- Чого ж тільки з шаблями? - отаман любовно погладив довгоствольний револьвер, о висів в нього на поясі. - І взагалі… У нас свої секрети, чаклуне.

- Я не чаклун, скільки разів казати. Ну, якщо у нас все готово, то, як то кажуть - Топаз, дай помаду… Не зважайте, то старий жарт з мого світу. Командуй, високородний! Ти тут влада.