Гоґвортс. Теплі історії (фанфік по «Гаррі Поттеру»)

— Фреде, Фреде, — звучить розпачливий голос місіс Візлі.

— Сіріусе! — страхітливо кричить Люпин.

— Седрику! — крізь сльози волає Чо.

— Ні, ні, ні! Ремусе! — лунає хрипкий голос Тонкс.

— Гаррі Поттер, поглянь скільки близьких людей ти втратив через себе. Скільки ще видатних чаклунів має загинути, щоб ти врятувався?

— Ні, ні, ні! — не витримує Гаррі й хапається за голову. Це все ілюзія. Його немає. Волдеморт мертвий.

Гаррі здригається у конвульсіях на підлозі у темній кімнаті. Він не хоче чути цих криків. Скільки ще йому страждати?

Раптом він відчув сильний удар у голову. Гаррі аж розігнувся. Почав терти очі. Темна кімната зникла, натомість з’явилися нечіткі обриси Ронової кімнати. Він був у Барлозі.

Це був сон. Лише страшний сон. Вже дванадцятий відтоді як відбулася вирішальна битва за Гоґвортс. Відтоді коли помер Волдеморт.

Гаррі озирнувся. Навпроти нього мирно сопів Рон. Здається, що снилося йому щось добре, адже він усміхався.

Гаррі потягнувся до голови. Щось його добряче вдарило, але що? Раптом він помітив подушку у своїх руках. Вона пахла квітами.

— Джіні, — прошепотів Гаррі й підвів голову. З-за дверей визирала красива рудоволоса дівчина з карими очима. Джіні усміхнулася Гаррі й поманила його пальчиком, а тоді безшумно зникла за дверима. Так само безшумно, як і з’явилася у Роновій кімнаті.

Гаррі знайшов свої окуляри, встав з ліжка, вбрав поверх своєї піжами один зі светрів місіс Візлі й тихенько вийшов з кімнати.

На коридорі він ледь не наштовхнувся на Джіні.

— Що таке? — пошепки запитав Гаррі, роблячи крок назад, щоб часом не піддатися спокусі поцілувати Джіні просто тут. У коридорі. І байдуже, чи помітить це Рон, чи ні.

Джіні лукаво посміхнулася.

— Я маю для тебе сюрприз, — весело сказала вона.

— Сюрприз? Так рано? — здивовано запитав Гаррі.

Джіні ствердно кивнула.

— Ходи за мною, — сказала вона й взяла Гаррі за руку.

Хлопець пручатися не став. Зрештою, він і так мало проводив часу з Джіні. Пора йому наздогнати його.

Джіні повела його крутими сходами нагору. Минаючи кімнату, де колись жив упир, Гаррі пригадалося, як Рон замаскував його під себе, щоб вирушити з ним на пошуки горокраксів.

— Ще трішки, — почувся голос Джіні попереду, витягаючи Гаррі з спогадів про минуле.

— Ми що... Вилазимо на дах? — здивовано запитав Гаррі.

— Еге ж. Я думала, що хоч після битви за Гоґвортс зможу нарешті з тобою проводити більше часу. Але ж Рон і Герміона ні на крок від тебе не відходять. Тож я вирішила вкрасти тебе? Як тобі ідея?

На цих словах Джіні обернулася й подивилася на Гаррі. Він зачаровано дивився на неї. Нарешті він може надивитися на неї досхочу.

— То? — знову запитала вона.

— Чудова, — сказав Гаррі й усміхнувся.

Джіні усміхнулася у відповідь. Тоді підійшла до маленького люка, що вів назовні. Штурхнула його й пролізла через нього. За нею проліз і Гаррі.

Надворі було доволі прохолодно. У повітрі відчувалася осінь. Гаррі подумав, що він таки добре зробив, що взяв светра. Він подивився на Джіні. Та стояла в одній нічній сорочці.

Не довго роздумуючи він хутко зняв светра й простягнув Джіні.

— Та не потрібно. У нас є коцик, — сказала вона показуючи позаду себе.

На коцику лежали дві подушки. Поруч стояв кошик. З нього виднілися фрукти, ягоди та канапки. Біля кошика стояв глек, у якому був сік. Здається, що гарбузовий.

— Що це? — запитав Гаррі у Джіні. Він не звернув жодної уваги на її слова й накинув светра на її оголені плечі.

— Що ж як не побачення, Поттере — пустотливо відповіла Джіні. Вона все ж взяла светр Гаррі й одягнула його. Вона приклала руки до обличчя й почала вдихати його аромат, від чого юнак зніяковів.

— Це ти сама все приготувала? — дивувався Гаррі, коли сідав на одну з подушок.

Джіні ствердно кивнула.

— Подумала, що зустріти разом світанок на даху Барлога непогана ідея? Що думаєш?

Вона запитально глянула на нього.

— Вона чудова, Джіні. Як і ти, — сказав Гаррі, усміхнено дивлячись на Джіні. Він завагався на якусь мить, а тоді додав тихіше. — Ходи до мене.

Джіні поволі підійшла до Гаррі й сіла поруч. Він взяв коцика й накрив їх обох.

Обоє чули, як билися їхні серця.

— То… Може поснідаємо? — запитала Джіні, дивлячись на Гаррі. Вона ніжно торкалася його волосся.

— Ще встигнемо, — сказав Гаррі й притягнув її ближче до себе, а тоді поцілував. Вимогливо. Бажано.

— Ну годі. У мене паморочиться голова. А ми маємо не проґавити світанок, — сказала Джіні, відхиляючись від Гаррі. Хоч на обличчі у неї була широка усмішка.

І саме в ту мить Гаррі відчув, що таке кохати. Шалено, без тями.

— Джіні.

— Тобі які канапки? Чи ти хочеш спершу скуштувати фрукти? — турботливо розпитувала Джіні, витягаючи їжу з кошика.

— Джіні, я кохаю тебе.

Руки рудоволосої застигли у повітрі. Джіні подивилася на Гаррі. Її очі були великі, здивовані й водночас радісні.

— І я тебе, Гаррі. Вже давно. Люблю тебе ще з першого року навчання у Гоґвортсі. Ти й так це знаєш.

Гаррі кивнув. Якусь мить вони дивилися мовчки одне на одного, а тоді Джіні пустотливо сказала:

— Ай. До дупи ті канапки. Потім поїмо, — вона кинулася в обійми Гаррі й почала цілувати його та бавитися його розбурханим волоссям.

Вперше за всі ці дні Гаррі нарешті почувався по-справжньому щасливим. Він нарешті зрозумів, що лише з Джіні міг бути таким. Не з Роном, не з Герміоною. А саме з Джіні. Джіні Візлі, яка неодмінно стане Джіні Поттер, з якою він не розлучиться більше ніколи.