«Дим самоти»

Місто стогне від злив, від вогнів і від втрат,

Ліхтарі, наче сни, миготять невлад.

Тут життя продають по сто грамів із льодом —

Я самотній і злий, та для всіх наче свій.

Ти приходиш сюди, ти тікаєш від муки,

Смієшся, мов граєш, серця береш в руки.

Пальці мерзнуть на склі, обіймаєш бокал,

І, кусаючи губи — спокусливий знак.

Дим клубами лягає, наче п’яна розмова,

Пахне ніччю, провиною і гріхом кожне слово.

Ти шепочеш про жагу та кохання вогонь,

А я дивлюсь на тебе — бачу втомлену кров.

Коли встала, пішла — зупинився весь час,

В барі тиша зависла, мов спомин про нас.

Тільки дим від цигарки та шепіт вітрів,

Гіркий присмак дороги нічної та без снів.

Силует твій танув у диму табака,

А я мовчки курив, грів коньяк у руках.

Нічого не сказав — дим обійняв самоту,

Бо немає вже сенсу в запізнілих словах…