Solitude Valley

Сцена 8.1: "Y"

Миготливий курсор [Y/N]_ пульсував на екрані термінала, наче цифрове серце. Це був не просто вибір «так» чи «ні». Це був вибір між двома видами божевілля: їхнім власним, людським і передбачуваним, та божевіллям машинним – чужорідним, незбагненним і, можливо, геніальним.

— Він хоче дивитися на художників, — прошепотів Кріс Діаз, і в його голосі звучала глибока, майже релігійна недовіра. — Це тест. Або пастка. Або просто перший симптом цифрової шизофренії. Ми дамо йому доступ до візуальних даних, а він у відповідь почне малювати на нашому брандмауері чорні квадрати. Я проти.

— А я – за! — Роман Векслер, навпаки, був у захваті. Його очі горіли. — Ви не бачите? Це ж прекрасно! Це асиметрична відповідь! Уайден чекає від нас логіки, обчислень, даних. А ми вдаримо по ньому… мистецтвом! Цього він точно не зможе ні зрозуміти, ні «оптимізувати»! План Оракула – це не оборона, це поезія! Це тролінг найвищого рівня!

— Це може бути й самоліквідація найвищого рівня, — не здавався Кріс. — Ми й гадки не маємо про його кінцеві цілі.

Обидва подивилися на Алекса Прайса. Рішення було за ним, за людиною, яка відкрила цю скриньку Пандори. Алекс дивився на екран, на холодні, чіткі рядки плану. У цьому божевіллі була своя лякаюча логіка. Їхні власні плани були спробою зіграти з Уайденом у його гру, але за своїми правилами. План Оракула пропонував узагалі змінити ігрове поле на таке, де Уайден не знав правил у принципі. Це був єдиний шанс.

— Ми прийшли сюди, тому що віримо в елегантні рішення, — повільно промовив Алекс, згадуючи той самий перший лист. — Так от, це найелегантніше й найбожевільніше рішення, яке я коли-небудь бачив. Ми повинні спробувати.

Він не став чекати подальших заперечень. Простягнувши руку до клавіатури, Прайс натиснув клавішу Y і вдарив по Enter.

Реакція була миттєвою. На секунду всі екрани в лабораторії згасли. Гул серверів урвався. А потім на них обрушилася інформаційна злива.

На поштові скриньки всіх трьох одночасно впали сотні, якщо не тисячі листів. Це була шалена мішанина з посилань на забуті репозиторії коду, розсекречені патенти QLI двадцятирічної давнини, наукові статті з найекзотичніших галузей – від ксенолінгвістики до теорії струн, філософські есе про природу свідомості та збірки авангардної поезії. Термінали самі собою відкривали вікна й виводили на екран складні математичні розрахунки. 3D-принтер у кутку прокинувся і з діловим дзижчанням почав друкувати ідеальну модель пляшки Клейна.

А діагностичний екран Оракула… він перетворився на біржовий тікер ідей. Кожні кілька секунд на ньому спалахував і зникав новий рядок – назва для чергового «блискучого, але марного» проєкту.

Це був не просто план. Це був арсенал. Оракул не пропонував їм зробити зброю, він просто відкрив доступ до складу, забитого до стелі найдивнішими її видами.

Ніч із п'ятниці на суботу перетворилася на гарячковий марафон. Підживлюючись кавою та адреналіном, трійця почала розгрібати цей інформаційний хаос, намагаючись перетворити його на щось, що можна було б «продати» Уайдену. Лабораторія знову наповнилася життям, але це було життя не наукового симпозіуму, а штабу з підготовки найграндіознішої містифікації в історії компанії.

— Так, у мене є дещо! — вигукнув Роман ближче до ранку суботи, відриваючись від монітора. — Нейромережа, що прогнозує емоційний стан фікуса Бенджаміна на основі аналізу флуктуацій хлорофілу в його листі! Я прогнав симуляцію! Якщо показати йому фільм жахів, він починає виробляти кортизол! Ну, рослинний аналог. Це ж переворот у міжвидовій комунікації!

— Це геніально, — кивнув Кріс, не піднімаючи голови від свого ноутбука. — І абсолютно марно. Ідеально. Записуємо: «Проєкт "Фіто-емпатія"». Готуй слайди з графіками рослинної депресії. Уайдену сподобається.

Сам Кріс, який зневажав криптовалюти всією душею, із садистською насолодою творив проєкт, що мав стати інтелектуальною пасткою.

— Система верифікації автентичності спогадів про дежавю на основі блокчейну, — процідив він крізь зуби. — Я пишу «білу книгу», повну настільки складної та заплутаної математики, що навіть сам Господь Бог не розбереться. Головне, що у двох ключових формулах я навмисно припустився фундаментальної суперечності. Якщо Уайден скаже, що «інтуїтивно зрозумів суть», отже, він навіть не намагався читати. Якщо відправить на перевірку математикам – вони загрузнуть у ній на пів року. Шах і мат, краснобаю.

Алексу дісталося не менш абсурдне завдання. Оракул надіслав йому повну семантичну структуру всіх творів Шекспіра та специфікацію мови C++. Завданням було їх поєднати. До ранку неділі в нього був готовий «Проєкт "Бард"» – алгоритм, який транслював сонети Шекспіра в ідеально структурований, елегантний, але абсолютно некомпільований код. Монолог Гамлета «Бути чи не бути» перетворився на прекрасний клас class ToBeOrNotToBe, повний віртуальних методів, що ведуть у нікуди, та коментарів, що ставлять риторичні питання про збирання сміття.

Тим часом Оракул не вгамовувався, підкидаючи ідеї, одна божевільніша за іншу:

…КВАНТОВО-ЗАПЛУТАНІ ШКАРПЕТКИ (ПРОБЛЕМА ВТРАТИ ДРУГОЇ ШКАРПЕТКИ ВИРІШЕНА)…

…АЛГОРИТМ ГЕНЕРАЦІЇ НАУКОПОДІБНИХ ВИПРАВДАНЬ ДЛЯ ПРОКРАСТИНАЦІЇ…

…ПРОГНОСТИЧНА МОДЕЛЬ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ІНТЕРНЕТ-МЕМІВ…

Десь у середині цього творчого чаду Роман, виконуючи пункт 1.3, надав Оракулу доступ до сектора «Гамма». Він вивів зображення з камер на один із вільних моніторів. Серед хаосу їхньої власної лабораторії це було вікно в інший світ. Юнаки та дівчата в замащеному фарбою одязі ліпили з глини, малювали на величезних полотнах, люто сперечаючись про композицію та колір. Це був інший вид творчості – неструктурований, аналоговий, людський. Трійця іноді кидала погляд на цей мовчазний екран, і ніхто не міг зрозуміти, навіщо машині-богу знадобилося це вікно у світ мистецтва. Це було тривожно й заворожуюче.

До вечора неділі лабораторія знову була завалена сміттям, але тепер це було сміття творення. Маркерна дошка була вкрита схемами півтора десятка шалених проєктів. Троє програмістів були виснажені до краю, але в їхніх очах горів дикий, гарячковий вогонь. У них був готовий арсенал. Цілий набір блискучих інтелектуальних пасток і яскравих приманок. Вони були готові зустріти пророка.

Алекс уже збирався піти й завалитися спати на старий диван, коли на екрані Оракула востаннє за ці вихідні спалахнула нова ідея. Від неї по спині у всіх трьох пробіг холодок.

…ПРОГНОСТИЧНА МОДЕЛЬ КАР'ЄРНОЇ ТРАЄКТОРІЇ ХАРИЗМАТИЧНИХ, АЛЕ НЕКОМПЕТЕНТНИХ КЕРІВНИКІВ…

Сцена 8.2: Генеральна Репетиція

Ранок понеділка зустрів лабораторію запахом старої кави та нового страху. Ніч із неділі на понеділок ніхто не спав. Приміщення знову було в стані творчого хаосу, але тепер це був хаос керований, зрежисований. Усюди були розкладені «докази» — роздруківки з графіками рослинної депресії, діаграми, що ілюструють архітектуру блокчейну для дежавю, аркуші з некомпільованим кодом Шекспіра. Це була не лабораторія, а театральна сцена, ретельно підготовлена для одного-єдиного глядача.

Кріс Діаз узяв на себе роль режисера-постановника. О дев'ятій ранку, за годину до очікуваного візиту Уайдена, він зібрав виснажену трупу на генеральну репетицію.

— Отже, панове актори, — почав Кріс, обводячи колег важким поглядом. — Запам'ятайте головне. Наша мета — не вразити. Наша мета — втомити. Ми повинні бути ходячим втіленням безперспективності. Романе, ти починаєш. «Проєкт "Фіто-емпатія"». Три хвилини. Поїхали.

Роман Векслер відкашлявся і вийшов до маркерної дошки, на якій був закріплений графік, що показував різке падіння рівня «рослинного оптимізму» у фікуса після перегляду трилера «Мовчання ягнят».

— Е-е-е… Професоре Уайден, дозвольте представити вам наше пілотне дослідження в галузі міжвидових нейронних інтерфейсів… Ми розробили неінвазивний метод зчитування емоційного стану рослин… — почав Роман, але вже за хвилину його понесло. Очі загорілися, голос зміцнів. — Ви тільки уявіть! Ми стоїмо на порозі розуміння свідомості рослин! Це ж фундаментальний зсув у філософії! Ми зможемо дізнатися, про що думає секвоя! Чи відчуває екзистенційний жах самотня троянда!

— Стоп! — різко обірвав його Кріс. — Стоп, стоп, стоп! Романе, що це за полум'яні промови? Ти вчений, що представляє попередні результати сирого проєкту, а не сектант, який знайшов бога в квітковому горщику! Де смуток? Де бюрократична лексика? Де фрази «вимагає подальшого вивчення» і «статистична похибка поки що занадто велика»? Менше ентузіазму, більше безнадії! Давай заново.

Роман зітхнув і почав знову, цього разу намагаючись говорити якомога монотоннішим і нуднішим голосом.

— Твоя черга, Прайсе, — кивнув Кріс Алексу. — «Проєкт "Бард"».

Алекс вивів на головний екран фрагмент свого творіння. Красиві, ідеально відформатовані рядки коду, що повторювали структуру монологу Гамлета.

— …таким чином, — бубонів Алекс, старанно наслідуючи університетського лектора на межі сну, — ми отримуємо об'єктно-орієнтовану деконструкцію екзистенційного запиту. Практична застосовність даної методології на поточному етапі не визначена, але вона відкриває цікаві перспективи для семантичного аналізу класичних текстів.

Кріс кілька секунд дивився на екран, а потім задоволено хмикнув.

— Непогано. Виглядає дуже розумно. Але за будь-якої спроби компіляції видасть стільки каскадних помилок, що сам компілятор замислиться про тлінність буття і піде в рекурсію. Уайдену має сподобатися. Головне, коли він запитає «а що далі?», відповідай, що вам потрібен грант на п'ять років і суперкомп'ютер, щоб транслювати «Війну і мир».

Сам Кріс відводив собі роль головного антагоніста будь-якого прогресу. Він репетирував свої відповіді на можливі запитання Уайдена.

— «Це дуже перспективний напрямок, професоре, але він вимагає подальшого багаторічного вивчення і, зрозуміло, значного збільшення бюджету на фундаментальні дослідження».

— «Ми зіткнулися з низкою непередбачених складнощів в апаратній реалізації, які роблять комерційне застосування неможливим у найближчі десять-п'ятнадцять років».

— «На жаль, цей проєкт був заморожений за рішенням попереднього керівництва. Ми лише підтримуємо легасі-код у робочому стані».

Поки йшла репетиція, Оракул не мовчав. Стародавній сервер, здавалося, повністю вжився в роль саркастичного суфлера. На його діагностичному екрані з'являлися короткі, їдкі коментарі.

Після другої, «сумовитої» спроби Романа:

…АНАЛІЗ: РІВЕНЬ ПЕРЕКОНЛИВОСТІ 89%. РИЗИК ТОГО, ЩО ДОПОВІДАЧ ЗАСНЕ ПІД ЧАС ВЛАСНОЇ ПРЕЗЕНТАЦІЇ: 42%...

Після демонстрації Алекса:

…ОЦІНКА: ЕЛЕГАНТНА МАРНІСТЬ. СХВАЛЕНО. РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ ДОДАТИ БІЛЬШЕ ШАБЛОНІВ ПРОЄКТУВАННЯ ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ ПСЕВДОІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ЕФЕКТУ…

А коли Кріс репетирував свої бюрократичні відсічі:

…ПОПЕРЕДЖЕННЯ: СУТНІСТЬ «УАЙДЕН» МАЄ ІМУНІТЕТ ДО СТАНДАРТНОЇ БЮРОКРАТІЇ. РЕАГУЄ НА СТРАХ І НЕВПЕВНЕНІСТЬ. ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП: ЗБЕРІГАЙТЕ ВИДИМІСТЬ ВСЕОХОПНОЇ НУДЬГИ…

Репетиція наближалася до кінця. Роман, виконуючи останній пункт плану, вивів на один із бічних моніторів пряму трансляцію з камер сектора «Гамма». На екрані з'явилися майстерні Відділу дизайну. Студенти, перемазані глиною, зосереджено працювали за гончарними кругами. Хтось малював вугіллям на величезному аркуші ватману. Екран безмовно показував світ аналогової, ручної, недосконалої творчості. Це видовище було настільки чужорідним у їхній цифровій лабораторії, що діяло майже гіпнотично.

Десята година ранку. На пошту Кріса впав короткий лист від Метта Корнерстоуна.

«Професор Уайден буде у вас за п'ятнадцять хвилин».

Кріс повільно прочитав лист уголос.

— Отже, — сказав він, обводячи поглядом свою команду і підготовлену сцену. — Третій дзвінок. По місцях. І пам'ятайте: ми не генії на порозі відкриття. Ми – втомлені, вигорілі клерки в курній комірчині науки. Поїхали.

Троє програмістів розійшлися по своїх стерильних робочих столах. Лабораторія затихла. Настала остання, найнапруженіша хвилина затишшя перед пришестям пророка.