Помаранчеве кохання

І доки політичні баталії в країні то загострювались, то ненадовго втихали, звичайне буденне життя простих людей не зазнавало суттєвих змін. Акції на підтримку тих чи інших політичних сил відбувались майже по всій країні. Найбільш відома – «Кучму – геть!». Активісти вимагали змін у вищому керівництві держави, припинення утисків ЗМІ та боротьбу із корупцією. Боротьба за електорат посилювалась. Методи політтехнологів, направлені на здобуття прихильності народу та дискредитації опонентів були різноманітними та призвели до фактичного розколу України на два протилежних табори – помаранчевий та біло-блакитний.

Проте значна частина населення через свою політичну незрілість майже або зовсім не цікавились життям суспільства. Такі люди нагадували перекотиполе – куди подує вітер, туди й вони рухаються, приймаючи погляди та думки інших за свої. Такими людьми дуже легко маніпулювати та за допомогою елементарних прийомів популізму, а іноді достатньо лише пакета з гречкою та красивого поліетиленового пакета. Новини, просякнуті їдкою пропагандою, ще більше підливали у вогонь протистояння сходу та заходу.

Серед 26 кандидатів на посаду Президента України, найбільшу кількість прихильників мали двоє – на той час чинний прем'єр-міністр і голова уряду Віктор Янукович і лідер опозиції Віктор Ющенко. Віктор Янукович був прем'єр-міністром з 2002р., користувався всебічною підтримкою Леоніда Кучми, який конче прагнув зберегти владу в своїх руках, російського уряду та безпосередньо президента рф владіміра путіна. Натомість Віктор Ющенко був зображений як більш прозахідний політик, якого підтримували Європейський Союз і США.

Микита не приділяв ніякої уваги політичним перепотіям. Хлопець був по вуха закоханий у молоду інженерку цеху Ольгу Сергіївну, а вона відповідала взаємними почуттями. Стосунки були серйозними та розвивались доволі швидко. Обоє вже почали замислюватись щоб жити разом. В колективі Микиту вже спонукали до якомога швидшого весілля; колеги не втрачали можливості пожартувати з цього приводу. Але Микита та Ольга поки не наважувались на те щоб їхні стосунки вийшли на черговий етап.

Микита мав не високу зарплату в порівнянні з тими хто виконував найважчу роботу на заводі, проте на життя та трохи відкласти вистачало. Зібравши певну суму грошей, на Новий рік він подарував батькам мобільні телефони популярної на той час фірми Siemens. Це були невеликого розміру мобільні телефони (як дві пачки сірників), що мали маленький чорно-білий екран, потужну батарею, що забезпечувала роботу апарату близько тижня, стильний дизайн, зручно лягав у долоню та відрізнявся високою надійністю.

Микита також придбав мобільний телефон і для себе, але значно кращий за параметрами. Це був телефон тієї ж фірми, що вважався одним із перших у світі з кольоровим дисплеєм – Siemens С60. Ці телефони ще не мали відеокамер та були призначені лише для спілкування.

Микита навчав батьків як користуватись телефонами, бо сам дуже швидко все опанував. Ігри на телефоні (змійка, будівельник) затягували так що й не помічав як пролітає час. Рахунок поповнювали за допомогою пластикових карточок-ваучерів на суму 5, 10, 20 та 50 гривень, що продавались у спеціальних кіосках. На цій картці треба було стерти захисне покриття, за яким приховувався 16-и значний код. Цей унікальний код у поєднанні зі спеціальною комбінацією треба було ввести на телефоні та натиснути кнопку виклику. Після цього гроші зараховувались на рахунок. Ці ваучери продавались із націнкою 1-3 гривні.

Батьки з насторогою сприйняли це «диво» технологій, тому одразу ж сказали що поповнювати рахунок самостійно не будуть. Тарифи на дзвінки та СМС-повідомлення були, м’яко кажучи, не дешевими. У мобільного оператора була пропозиція «улюблений номер», на який можна було дзвонити значно дешевше – 29 копійок за з’єднання та 1 гривня за 10 хвилин розмови. Микита обрав номер коханої дівчини щоб можна було годинами з нею розмовляти, перериваючись кожні 10 хвилин та розпочинаючи заново розмову, бо після 10-ї хвилини.

Батьки Ольги, звичайно ж, були не бідними, та й дівчина сама заробляла на хліб, тому мала більш дорогий телефон Motorola C350. Телефон надавав користувачеві право виходу до інтернету, прослуховування поліфонії та можливість грати в найкрутіші на той час ігри. Микита подарував коханій на свята доволі крутий SD-плеєр та купу різноманітних дисків з популярними піснями.

Вдома та на прогулянці Ольга та Микита полюбляли разом слухати музику через навушники. Один навушник – у нього, інший – у неї. Два тоненьких чорних проводка поєднують два закоханих серця за допомогою спільної музики. Дійсно, вони були чудовою парою та у майбутньому, мабуть, створять сім’ю.

Промайнула весна, літо, розпочалась осінь. В народі говорять що осінь – це не тільки пора жнив, а й пора весіль. Ольга неодноразово натякала коханому на це, але Микита поки не був готовий до такого відповідального кроку. Дівчина відчувала що все одно скоро дотисне Микиту, і все йшло до того.

Життя на заводі йшло за своєю течією. Кожного дня одне й те ж: робочі зміни, перерви, вихідні, шум, спека, димові гази, постійні поломки і т.д. Кожен новий день нічим особливим не відрізнявся від попередніх. Але дискусії на тему майбутніх виборів Президента України не вщухали ніколи. Начальство час від часу у м’якій формі промивало мізки підлеглим.

31 жовтня пройшов перший тур виборів, за результатами якого абсолютно прогнозовано до наступного туру вийшли два кандидати. Наступний тур відбувся 21 листопада. Підрахунок голосів тривав довго та супроводжувався низкою скандалів і порушень. Напруга в суспільстві зростала. Після оголошення переможцем Віктора Януковича Помаранчева революція вибухнула хвилею народних протестів. У Києві сотні тисяч людей вийшли на Майдан щоб відстояти свій вибір та зробити другий після отримання незалежності крок від московської імперії.

Що стосується східних регіонів України, то тут ситуація залишалась спокійною, без масових мітингів. Таке відчуття, ніби регіон жив своїм життям окремо від решти країни. Проте більшість людей були не вдоволені подіями що відбувались у Києві. Мало хто знав та розумів чому так сталось та чому люди не лежать на диванах, не ходять на роботу «від дзвінка до дзвінка», а кинули всі справи заради справедливості.

Ось тут знову почастішали старі-добрі фрази про те що Донбас годує всю країну доки захід протестує. Кандидат, якого підтримували майже 90% мешканців Донеччини та Луганщини, переміг у другому турі. Здавалось що все закінчено, і тепер країною керуватиме справедливий «хазяйствєннік», всім платитимуть високі зарплати, а Донбас почнуть більше цінувати як «годувальника» цілої країни.

Проте результат другого туру президентських виборів було визнано недійсними, а наступний, вже третій тур. Переголосування мало відбутись 26 грудня 2004 року, де знову два Віктора сперечатимуться за посаду головної людини в Україні.

В східних регіонах частина людей сприйняла цей факт як остаточну поразку та свідомо відмовилась від участі в голосуванні. Проте мешканці західних та центральних регіонів, окрилені першою перемогою, ще більше згуртувались. Напруга зростала, в Києві революція з кожним днем набирала обертів. Дякувати Богу що тоді все пройшло мирно, без кровопролиття та з незначними провокаціями. Проте тодішній уряд, на який доволі сильно тиснули з кремля, був готовий до силового розгону Майдану. Силовики, армія зі спецтехнікою, «беркут» були готові до будь-якого розвитку подій та лише чекали наказу. На дорогах все частіше можна було побачити броньовану техніку та автозаки. Достатньо було маленької «іскри» щоб сталось лихо. Але мудрість народу України та адекватне реагування деяких керівників держави дозволили уникнути застосування зброї, що сприяло продовженню боротьби.

Проте в Києві були не тільки прихильники Ющенка, але й Януковича, що збирались на привокзальній площі та в центрі на Майдані незалежності. З часом їхня кількість поступово збільшувалась, переважно, завдяки «біло-блакитним» потягам та автобусам зі сходу…

Микита прокинувся рано вранці, поснідав, поклав до сумки наготовлений мамою тормозок та пішов на зупинку, від якої вже за 5 хвилин доїхав до прохідної заводу. Тільки почало розвиднятись, оскільки небо було щільно затягнуте хмарами, йшов дрібний дощ, що час від часу переходив у мокрий сніг. Під ногами була слизька та противна каша. Ноги швидко промокли, хотілось якомога швидше сховатись від цієї негоди.

На прохідній утворилась невеличка черга у зв’язку з пропускним режимом на підприємстві. Люди дуже повільно проходили через турнікети, штовхались та гомоніли. Гомоніли, звичайно, на тему останніх подій у країні.

Микита підніс ліву руку до вуха та пальцем правої руки натиснув кнопку на електронному наручному годиннику, який стерильним жіночим голосом повідомив: «Семь часов 19 минут». Такі годинники були дуже популярними, адже уміли озвучувати час та мали функцію будильника зі звуком півня, цвіркуна та зозулі.

Микита не пройшов через прохідну. Натовп сам заніс хлопця крізь турнікет на територію заводу, охопленого таким рідний димом від печей. Від прохідної зайшов на перший поверх «лазні», де знаходилась пральня, до якої кожен міг здати свій спецодяг для чистки. Хлопець серед десятків інших знайшов свою робу, розписався в журналі у чергової та піднявся на третій поверх. Залізні шафки для одягу стояли в декілька рядів, між якими були вузькі проходи. В приміщенні стояв запах сирості, дешевого банного мила, чоловічих парфумів, поту та брудних шкарпеток. Люди приходили, переодягались в робочих одяг та йшли працювати на своє робоче місце.

Микита привітався з двома «сусідами» по шафам, що переодягались неподалік, швидко зняв мокре взяття та шкарпетки, з яких вода аж капала на підлогу. Чоботи розшнурував та витягнув язички в надії на те що до вечора взуття хоч трохи просушиться. Потім він переодягнувся в робочу форму, взяв каску, сумку з тормозком та пішов у цех до майстерні, де вже на повну тримав турнір з доміно та гри в козла.

Звичайний ранок перед початком роботи, все як завжди. Хлопець зайшов привітався з колегами та й сам сів грати в доміно. Майстер Міхалич зайшов до слюсарної майстерні о 8:20, що було дуже дивно. Зазвичай нарада у начальника цеху закінчується значно раніше.

Майстер кинув на стіл блокнот та пішов мити брудні руки й обличчя. Робочі сховали карти та доміно, очікуючи завдань від керівника.

- Михалыч, а что это у тебя с лицом? – запитав Миколайович.

- Я знаю что в масле, грязное, - відповів майстер та продовжував завзято мити руки під краном.

- Я не о том спрашиваю. Вижу что на тебе совсем нет лица.

- Потому что уже с утра получил!..

- Награду? – засміялись чоловіки.

- Да, в виде гемороя и трёпки. Вчера вечером аварийная бригада пошла ремонтировать дозатор, а утром оказалось что там целая лужа мазута натекла из редуктора. Кравченко говорит, мол, это твои орлы были, а я говорю что они все уже дома были в это время. Короче говоря, никто не знает кто там лазил, но мне досталось по полной. Вот теперь буду писать объяснительную! Я сразу после оперативки сам пришёл, взял вот ключ на 13 и спокойно подтянул тот сальник, из которого капало масло. Делов-то на 5 минут, а криков и вони столько было что думали потолок упадёт! Короче, Ваня и Олег! Идёте на склад к Таисии, получаете у неё бочку масла и дуете к дозатору доливать. Только ещё раз говорю, еще раз!!! Льёте и смотрите по щупу чтобы в редукторе было не более трети масла, а то будет как в прошлый раз налили полный, и ещё бы сами сверху сели! Если больше трети объёма залить, то когда редуктор в работе, масло будет вытекать через сальник. И смотрите мне там аккуратно! Таисия вкурсе что накладную я принесу ближе к обеду. Остатки масла к нам в сарай привезёте. Всё понятно?

- Да.

- Хорошо, идите.

Майстер ретельно вимив руки та обличчя, витерся, поглянув у дзеркало та сів за стіл до робочих. Все одно його пальці були брудними, оскільки відмити такий бруд не так просто без спеціальних паст та засобів. Міхалич відкрив блокнот, прикусив нижню губу та почав говорити до підлеглих.

- Я так понимаю что работу решили пока приостановить, иначе другого объяснения не нахожу!

- А что случилось, Михалыч? – запитав хтось із чоловіків, намагаючись підгледіти записи в блокноті у майстра.

- Да вот говорят что с каждой бригады нужно определённое количество людей для участия в митингах за наших. У где ж взять людей, сейчас и так все болеют с такой погодой? Значит, на 30 ноября просят по 2 человека с наших бригад на митинг в Донецке на площади Ленина, а потом планируют отправлять людей на Киев. А работать кто будет? В цехе и так дел не впроворот, каждый день бегаешь как будто петух клюнул в одно место! Пусть лучше контору везут на свои митинги, желательно всю! Толку от этих дармоедов. Сидят только и чаи ганяют. Тут приходишь на работу в 6 часов и до вечера бегаешь как заведённый, а они, видите ли, элита, мать бы их так! На 8 приезжают, неспеша идут, пока покурят, «ги-ги, га-га», до 9 или до пол десятого пьют кофе, потом час поработают – и уже обед. А вечером рассказывают на остановке как они, бедолаги, устали! Я бы с радостью поменялся местами хоть с кем-нибудь из конторы, пусть бы попробовали как это работать в цехе. И зарплаты у них, конечно же, не такие как у нас!

- Михалыч, мы тебя никуда не отпустим. Без тебя же работа станет, - відповів хтось із чоловіків.

- Работа стояла и будет стоять! Значит, дали разнарядку собирать людей для поездки в Донецк и на Киев сначала добровольно, а затем – как обычно. Точнее, как у нас всегда делается: добровольно-принудительно. Так что, есть желающие? Есть добровольцы, готовые брать Киев голыми руками?

Хтось з чоловіків опустив голову, інші «стріляли» один в одного очима. Тиша… Майстер все зрозумів.

- Значит добровольцами будут, как всегда, самые молодые – Ваня и Никита.

- А если я не хочу в этом участвовать? – мав сміливість запитати Микита.

- Глупый! По-моему лучше пойти погулять на свежем воздухе, вместо того чтобы спину гнуть на заводе. Вот в других бригадах люди сами просятся чтобы не на долго вырваться из семьи и работы. Считай что дополнительный отпуск, а ты ещё носом крутишь. Вы молодые, вот и поедете. Вас покормят, обещают дать денежку на харчи, так что с голоду не умрёте. В Донецк вас повезут нашим заводским автобусом, а в Киев, вроде как, обещают выкупить целый поезд. Поедите, отдохнёте, и наших поддержите. Кстати тут ещё «подкинули» билеты на футбол. Можете поехать на матч Лиги Чемпионов бесплатно, ведь на нашу бригаду выделили два билета. «Шахтёр» будет играть с «Барселоной»!