Подих ночі

Посеред теплого лісу, мовчазного,

Де ніч стає гостро-чарівною,

Сиджу перед вогнищем таємним,

В обіймах тиші, де кипить жага.

Струни серця рвуться, гучні, мов грім,

Кожна нота наче вибух у грудях.

Дим і пісня — тінь і світло разом,

Творять світ новий, безмежний.

Ніч всі шрами оголить без жалю,

І в пахощах дикого, рідного місця.

Відкриваюсь — і волає від болю душа.

Я сама, але вже не самотня...

Вогонь розбиває темряву спалахами,

Немов життя гаряче — пульсує, тремтить.

Іскри злітають у темінь високу,

Світлячками, що губляться між зір.

Вітер рве мовчання шелестом листя,

Таємниці шепоче, уламками тріщить.

Світ, мов полотно — кров і спокій,

Знову стає безжальним, живим.

Солодке повітря — отрута і зілля,

Воно п'янить, запалює пристрастю кров.

Цей аромат, роздирає на клапті,

Вливається в груди первинним вогнем.

Цієї ночі даю волю крилам палати,

Відчуваю, як мрія, зростає крізь біль.

Як спалах в безодні, крик у пітьмі,

Тиша, що вічно звучить у мені.

І коли згасне остання жарина,

Ніч затихне, перед вільним світанком.

Відступить сумнів, як на вітрі попіл,

І я розквітну ураганом нових відчуттів.