ㅤМоре в тобі (Девід Вайт)

Коли прокидаюся під місяцем,

Я не знаю, ким став,

Поки не наближуся до тебе,

Підкоряючись віддачі й прийняттю землі,

Коли вона дихає стрункою довжиною твого тіла.

Так що, дихаючи з припливом, який дихає в тобі,

Рухаючись з тобою, коли ти приходиш і йдеш,

І йдучи за тобою, наполовину в світлі, наполовину в темряві,

Я відчуваю,

Як перший твердий край моєї плаваючої долоні торкається,

А потім ковзає по блідому світлу твого плеча

До ледь помітної місячної тіні твоєї гладкої щоки.

І, малюючи пальцем по перламутровій воді твоєї шкіри,

Я відчуваю подих на твоїх губах,

Що торкається і зігріває найтоншу,

Найвіддаленішу та найпотаємнішу межу мого самоусвідомлення.

Тож я приходжу до тебе під місяцем,

Ніби проплив під найглибшою аркою океану,

Аби знайти тебе там, де ніхто не може жити,

І відчути твоє дихання там, де ніхто не може дихати.

Торкаюся твоєї шкіри,

Як торкався б блідого, шепітного духа припливів,

Якого мої руки намагаються утримати не тим видом сили,

А губи — говорити не тим видом кохання.

Я йду за тобою крізь океанську ніч,

Прислухаючись до твого подиху

В моєму безпорадному заклику любити тебе

Так, як належить.

І я лежу поруч із тобою у твоєму сні,

Як лежав би поруч із морем,

Приголомшений усім іншим, що наповнює мене,

І тягарем, який знімається з мене,

Що до ранку лишатиметься на березі моєї пробудженої радості.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤThe sea in you

When I lie next to you under the moon,

I do not know who I have become unless

I move closer to you, obeying the give and take

Of the earth as it breathes the slender length

Of your body, so that in breathing with the tide

That breathes in you, and moving with you

As you come and go, and following you, half in light

And half in dark, I feel the first firm edge of my floating palm

Touch and then trace the pale light of your shoulder

To the faint, moon-lit shadow of your smooth cheek,

And drawing my finger through the pearl water of your skin,

I sense the breath on your lips touch and then warm

The finest, furthest, most unknown edge of my sense of self.

So that I come to you under the moon as if I had

Swum under the deepest arch of the ocean,

To find you living where no one could possibly could live,

And to feel you breathing, where no one could

Possibly breathe, and I touch your skin as I would

Touch a pale whispering spirit of the tides that my arms

Try to hold with the wrong kind of strength and my lips

Try to speak with the wrong kind of love and I follow

You through the ocean night listening for your breath

In my helpless calling to love you as I should, and I lie

Next to you in your sleep as I would next to the sea,

Overwhelmed by the rest that arrives in me and by the weight

That is taken from me and what, by morning,

Is left on the shore of my waking joy.

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤDavid Whyte