«Пролите вино»

І навіть спогади не гріють,

коли душа давно мовчить…

⸻

Моя душа вже не болить,

Вона не прагне більше жару.

Сидить безсила та мовчить,

В тумані прожитого часу.

Вона промокла в цьому барі,

Де напівтемрява та тиша.

В неоновім нічнім угарі

Сидить задумлива, мов лишня.

Їй не потрібні вже страждання,

І сльози висохли давно.

Залишилися лиш спогадання,

Як пролите на стіл вино.