" Я все ж такий "

Я все ж такий

Я все ж такий —

Не зумію удавати тебе.

Скільки не ліпи —

Шедевром не бути собі.

Усі слова, сказані тобою,

Зостались правдою — твоєю правдою.

Де для мене місця вже нема,

У тій кімнаті — вічна тьма.

Я скажу стільки, скільки зумію,

Ти тільки не гнівайся, ти ж пророк,

Якому світ Божий шепоче,

Куди ступити найближчий крок.

Усі слова, сказані тобою,

Залишались правдою — тодішньою.

А мені що? Сонце світило?

Чи ти зійшов, принце небесний?

Листи зостались нерозгаданим знаком,

Поки хтось мотузку в’язав,

Тихо під ніс він пісню шептав —

І думав: куди ж тоді звернув,

Ту мить, той час —

Де бджола біля вулика гнулась,

Щоб нині покластися на голос,

Що шепотів: «Час — завжди лишається».