Глава 22 Тінь

Віллоу разом з Олексієм зупинилися поряд з невеликою дерев'яною спорудою. Ця дивна конструкція за габаритами чимось нагадувала телефону будку, а радше мовити пост на якому віддано несуть варту Лондонські гвардійці, стоячи поблизу воріт Букінгемського Палацу.

Гострий, місцями потрісканий дах і темні від плину часу дошки, хоча й виглядали старими, насправді за міцністю могли позмагатися із дерев'яними побратимами сьогодення. Всередині загадкової споруди було геть темно, через що складалося враження, ніби зробивши крок, можна легко зникнути у темній безодні.

— Це одномісний стандарт? — спробував пожартувати Олексій, позіхнувши та кліпнувши втомленими очима.

— Короткий шлях до готелю, — відказала Віллоу.

З інтонації дівчини було не зрозуміти, чи то вона жартує, або ж говорить цілком серйозно.

— Це вхід, — уточнила Віллоу. — Він допоможе нам потрапити у найближчий з вільних номерів, розрахований на двох осіб.

Олексій хотів було щось відповісти, аж раптом темна порожнеча всередині дивної споруди закружляла, поволі спалахуючи яскравими помаранчевими вогниками. Складалося враження, ніби хтось невідомий, дивним чином спромігся запхати туди саме зоряне небо, зробивши природні кольори ще більш насиченими.

Взявши Олексія за руку, Віллоу не вагаючись зробила крок у загадкову круговерть. На якусь мить, світ для хлопця перевернувся. Земля пішла з під його ніг, а дихання перехопило від несподіваного відчуття невагомості.

Олексій розплющив очі, побачивши навколо себе затишну кімнату. На дерев'яних стінах грали тіні, що їх граційно, неначе танцюючи одна з одною відкидали спалахи помаранчевого полум'я. На відміну від лісового будинку Грети, цей камін жеврів теплом.

На круглому дерев'яному столі, посеред великої сріблястої тарілки в оточені запашного білого хліба та свіжої зелені, лежало смажене курча. Неподалік стояла пляшка з червоним вином і пара келихів, а відразу позаду них, мідний чайник, що схоже був наповнений чимось заманливо гарячим.

— Нарешті! — щиро мовила Віллоу, широко розвівши руки та падаючи на широке ліжко.

— Номер двомісний, а ліжко одне, — сідаючи на дубовий стілець, посміхнувся Олексій.

— Це Конгломерат - найбільше місто, сповнене безліччю найсильніших аур. Відшукати тут когось за енергетикою буде вкрай складно. Якщо чесно, мені навіть не віриться, що ми нарешті можемо перепочити, — відповіла Віллоу. — З такого приводу я ладна спасти хоч на стелі.

— А я на стільці. — підтримав Олексій, мимохідь поглянувши на мідний чайник.

— Їж, пий - не соромся. Я лише кілька хвилин відпочину і приєднаюсь до тебе, — з цими словами, Віллоу злегка підвелася і знявши із себе шкіряну сумку, поклала її під ліжко.

Олексій бачив, як повернувшись у горизонтальне положення, Віллоу поринає до царства снів. Воно й не дивно. За останні дні, насичені пригоди забрали в нього майже всі сили, що вже казати про неї. З них двох лише їй відомо, як давно розпочалася ця шалена гонитва.

На певний час, Олексій здається забув, що десь ген далеко залишився його рідний дім, вірні друзі, а заразом і Кейсі, який без зволікань вирушив у небезпечну мандрівку, аби допомогти їм з Віллоу.

Хлопець обережно розклав поряд з собою необхідне приладдя та заходився перезаряджати пістолі. Хай там як, а з ними було спокійніше. Закінчивши справу, Олексій з чистим сумлінням міг дозволити собі такий жаданий відпочинок.

Очі хлопця поволі заплющувалися, думки почали відступати й здавалося сон, ось-ось візьме своє. Аж раптом Олексій відчув легкий подих вітру, що ледь помітно гайнув поряд з ним. Єдине вікно, як власне і двері до кімнати були зачинені, хлопець зауважив це відразу, як опинився у загадковому номері. Правиця Олексія повільно лягла на руків'я одного з пістолів.

На перший погляд, крім нього та Віллоу у кімнаті нікого не було, але Олексій дивним чином відчував протилежне. Хлопець зосередив увагу на величезній звірячій шкурі, що висіла над каміном. На якусь мить, Олексієві здалося, що чорне ведмеже хутро заворушилося, після чого відразу, нерухомо завмерши на дерев'яній стіні.

Олексій на кілька секунд заплющив очі, спробувавши скинути з себе дивну мару. Перевтома схоже взяла гору і побачене - лише гра зору. Олексій зачекав ще мить, після чого зненацька поглянув у бік помаранчевих язиків полум'я…

Навпроти каміну стояв темний, людський силует, а радше мовити чорна, неначе сама ніч тінь! За усіма законами природи в неї мав бути власник, але його не було. Загадкова постать неквапливо озиралася, ніби шукала когось у кімнаті. Когось, або щось…

За мить, тінь вправно стрибнула до сплячої Віллоу і зволікати далі було не можна. Олексій навів пістоль, узявши на приціл невідоме створіння, але здійснити постріл не зважувався. Страх поранити дівчину - саме це наразі зупиняло руку Олексія. Тінь поволі озирнулася у бік хлопця і схоже зрозуміла, що її викрили.

Наступної секунди дивний силует зник, ніби розчинившись у напівтемряви кімнати, але Олексій знав - невідома істота досі перебуває тут і схоже його присутність її анітрохи не бентежить. Хлопець підскочив зі стільця, поволі роздивляючись навколишні стіни, вперто намагаючись помітити найменший рух, але темне створіння не поспішало виказувати себе. Попри зброю в руках Олексія, серед них двох мисливцем була саме Тінь, що миттю раніше нечутно спустилася зі стелі, завмерши позаду хлопця.

Неочікуваний дотик холодного металу прилинув до шиї Олексія. Хлопець бачив лише вістря чорної шаблі, втім щодо її справжності сумнівів бути не могло. Щось у підсвідомості Олексія вперто підказувало, що будь-який рух неминуче потягне за собою трагічні наслідки та вирішивши не випробовувати долю, руки поволі опустили пістолі.

— Час прокидатися, відьмо! — просичала тінь, втім голос її в одну мить змусив Віллоу розплющивши очі підхопитися з місця.

Нещодавнє відчуття цілковитої безпеки розлетілося на друзки. Вона припустилася жахливої помилки, хтось таки спромігся прослідкувати за ними й тепер життя Олексія завмерло на чорному неначе ніч лезі.

— Облиш його, — спокійно мовила дівчина.

— Віддай мені те, що ховаєш, або я сам візьму! — впевнено мовив темний, міцніше притиснувши лезо до шиї Олексія...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.