Віллоу

Кріс відкоркував нову пляшку з вином і сів за стіл поруч із каміном вкотре поринувши до роздумів. Віллоу загубилась десь у глибинах великого міста. Старовинний орден зненацька виринув із небуття, а лісовими стежками неначе живий розгулював кам'яний Центуріон. Натомість Кріс й надалі залишався бранцем своєї в'язниці й не мав змоги самотужки втрутитися до всього, що коїлось навколо.

Зробивши ковток, господар будинку поглянув на Опудало. Міцний й вірний охоронець Кріса навіював важкі спогади. Колись давно темний чарівник не відчував потреби у подібній компанії, учасники якої наразі були тими небагатьма, хто бодай частково розвіював його самотність. Далекі спогади знову повернули Кріса до молодих років. Хоча з плином часу зовнішність його майже не зазнала відчутних змін, темрява все ж таки внесла свої корективи до його свідомості намагаючись придушити того, ким насправді був Кріс.

В ті далекі часи, молодий скульптор шукав себе. Вроджені схильності до магії спонукали до роздумів й віщували теперішньому власникові маєтку непогані перспективи. Закрита Академія чарівників приймала до своїх лав найкращих учнів ряди яких торік доповнили Кейсі та Віллоу, продовжуючи опановувати нові знання. Магія природи у бік якої останнім часом схилявся Кріс виглядала заманливо, проте сам хлопець розумів, що намагається ошукати себе. Прояв чарів, котрі знаходилися під забороною, але вдавалися Крісові ліпше за інших - саме вони потойбічними голосами лунали у підсвідомості закликаючи до своїх тенет. Він знався на магії смерті й від цього було не втекти.

Батьки Кріса тимчасово залишили маєток вирушивши до Конгломерату, аби син мав змогу визначитися з тим до чого прагне й врешті зробити вибір. Хай там як, а молодий Кріс здавалося давно усе вирішив. Поклик темряви й перспективи стати некромантом мали піти у небуття, відкривши шлях до творчості. З малих літ звикши до усамітнення він і зараз без остраху сидів на стільці посеред лісового саду, малюючи ескіз майбутньої скульптури. В ті часи лісові нетрі ще не були настільки густими, власне, як не зникли віддалені будинки сусідів. Кріс ще не знав, що прийде час і все разюче зміниться. Привітний для нього ліс замкнеться щільністю дерев перетворившись на майже непролазні хащі. Не численні мешканці найближчих будинків назавжди залишать свої обійстя й за наполегливої пропозиції гільдії Вищих переїдуть до інших помешкань й маєток Кріса перетвориться на те місце, яким його нещодавно побачив Олексій. Але все це відбудеться потім, а зараз талановитий митець працював над своїм ескізом із головою поринувши до роботи...

— Я знаю тебе, чоловіче! — раптово пролунав голос незнайомця, що ніби привид виник позаду мольберта.

Чи не вперше за час свого життя Кріс настільки глибоко замислився, дозволивши непомітно підкрастись до себе.

— Не певен, що ми знайомі, — підозріло відрізав Кріс непомітно розглядаючи неочікуваного гостя.

Високий чоловік не поступався у міцності Крісові. Незнайомець був досить широкий в плечах та справляв враження тренованої людини. Зосереджений погляд очей вп'явся у Кріса, після чого невідомий зробив декілька кроків майже впритул наблизившись до скульптора.

— Гадаю, таки знайомі, — хижо посміхнувся чолов'яга. — Ти непогано підкрадаєшся з-за спини й вправляєшся з камінням, але сьогодні усе складеться інакше.

Кріс уважно вдивлявся на дивного незнайомця і лише зараз помітив, що той накульгує. Чарівник не помилився - це був один із колишніх хлопчаків від яких Кріс свого часу врятував Кейсі. Цей погляд і нога, що вочевидь нагадувала про себе травмою, яку той отримав у сутичці.

— Йди своєю дорогою чоловіче. У тому що трапилось колись винен лише ти сам, — мовив Кріс даючи співрозмовнику зрозуміти, що його впевненість та постава не лякають Кріса.

— Я звик віддавати борги, — посміхнувся чоловік і Кріс незчувся, як потужний удар правиці скинув його зі стільця.

Тримаючись за щелепу, Кріс підвівся. Він очікував цього випаду і хоча удар ковзнув по дотичній, повністю уникнути швидкої атаки скульптор не спромігся.

— Йди геть, чоловіче! Не випробовую долю! — загрозливо попередив Кріс.

За відповідь йому послугував наступний розмашистий удар, проте цього разу нападник схибив. Уникнувши небезпеки, Кріс вдарив нападника влучивши прямісінько у скроню лихому чоловікові.

На мить тіло супротивника похитнулося й гучно впало додолу. Кріс добре відчував смерті й чув, як за лічені секунди здорове серце небезпечного чоловіка зупинилося.

Навряд він був доброю людиною й мав родину. Після дитячих років Кріс декілька разів бачив колишніх малих садистів і схоже мешкали вони самітниками десь на околиці лісу. Чарівник міг легко сховати тіло вбитого у лісових нетрях й тим самим уникнути покарання за свій злочин, втім не кара вартових, що вкрай рідко з'являлися на теренах лісу наразі лякала його.

Кріс впав навколішки із надією, що знову почує серцебиття ворога, але серце мовчало. Залишався єдиний шанс все повернути. Заплющивши очі Кріс поклав долоні на груди чоловікові, відчувши, як за мить тіло колишнього нападника судомно здригнулося. Чарівник прибрав долоні й розплющив очі. У вухах залунало серцебиття, лише здавалося воно іншим, повільнішим. Нині усе залежало від погляду і Кріс з острахом чекав, допоки повернутий до життя чоловік відкриє очі. Побачене остаточно зламало Кріса. Погляд білих, не живих очей, які він колись вже бачив намагаючись зцілити лісову дичину.

Чоловік підвівся і мовчки дивився на Кріса.

— Чому? Чому? Чому все так?! — прокричав сам до себе Кріс і чимдуж побіг додому.

Забігши до маєтку він швидко зачинив по собі двері й сів на підлозі. Знесилений Кріс притулився спиною до поверхні дверей й спробував поновити дихання, втім мрії про відпочинок розлетілися на друзки. Наступної миті серце Кріса, що калатало неначе скажене вкотре здригнулося.

За дверима почулися важкі кроки, які зупинилися по той бік від центрального входу. Кріс відчував, як його спиною пробіглись мурахи, бо вже здогадувався, що саме чекатиме його коли двері прочиняться. Насилу підвівшись, чоловік розвернувся обличчям до входу і зробивши глибокий вдих торкнувся дверей. З протяжним скрипом відчинивши їх, Кріс з острахом підвів очі. На порозі стояв чоловік, вдивляючись в обличчя молодого скульптора.

— Увійди до будинку, — витримавши паузу тихо мовив Кріс.

Новостворений слуга покірно зробив крок перетнувши високий поріг маєтку. Кріс своєю чергою обережно визирнув на двір і переконавшись, що ніхто раптово не став випадковим свідком подій, надійно зачинив двері.

Повернутий до життя чоловік слухняно рушив за Крісом й невдовзі зупинився посеред великої кімнати із каміном.

— Чекай на мене тут, — наказав господар, а сам хутко здійнявся східцями до горища.

Поспіхом відшукавши увесь старий одяг і тканину, яка трапилася на очі, Кріс згріб її докупи. Заздалегідь доповнивши майбутню ношу кравецькими ножицями він повернувся до зали.

Поклавши усі знайдені речі на підлозі, Кріс почав обережно розкладати їх, аби максимально вірно спромогтися виконати свій майбутній задум. За кілька хвилин увесь матеріал було посортовано і Кріс взявся до роботи. Він акуратно нарізав тканину на довгі смуги відкладаючи у бік готові відрізки. Закінчивши справу, Кріс почав огортати тіло чоловіка, що мовчки стояв навпроти у новостворені смуги подібні до бинтів. Ця справа виявилася геть не легкою і якщо у випадку з торсом усе здавалося дещо простішим, то із бинтуванням голови довелося попітніти, аби зробити усе, як слід.

Проте заховати тіло й обличчя ожилого мерця було лише половиною справи й Кріс поквапився до однієї з численних кімнат маєтку, відшукавши у скрині чорний фоліант. Прихопивши із кухні відро з водою, скульптор знову повернувся до вітальні. Міцний чоловік, який наразі радше нагадував мумію покірно стояв навпроти каміна час від часу супроводжуючи господаря уважним поглядом.

Кріс відкрив фоліант і почав щось нашіптувати, схилившись над чистою водою. До цього часу він жодного разу не проводив настільки складних ритуалів, але відчував, що невидимі сили мають свій зиск із його практик, а тому усе вдасться, як слід. Закінчивши читати, Кріс знову поглянув на воду, що із прозорої раптово перетворилася на блідо-зелену. Підхопивши з підлоги залишки ганчір'я він почав змащувати бинти в'язкою рідиною, яка одразу взялася просочувати тканину надаючи їй темних кольорів. Цей ритуал мав на певний час призупинити неминучий процес розкладання. Невдовзі Кріс перейде до значно складніших маніпуляцій й спроможеться назавжди зберегти тіло свого охоронця від більшості впливів перетворивши останнього на опудало набите магічною тирсою стійкою до води та вогню. Пошкоджена нога більше не шкутильгатиме, але сьогодні справу було завершено.

Кріс не міг просто відпустити повернутого до життя чоловіка розгулювати світом. Якщо у випадку з ожилим жабеням усе було досить просто, ситуація з Опудалом була геть інша. Кріс мав змогу віддати наказ, аби слуга назавжди залишив його і тим самим полегшив життя чарівникові, втім у цьому разі ожилий мрець втрачав можливість отримувати магічну поживу від свого господаря, а отже шукав би її самотужки, здобуваючи життєву енергію забираючи життя випадкових подорожніх.

— Зараз ти маєш вирушити до лісу. Від сьогодні людські очі не мають бачити тебе. Своєю чергою ніхто з людського роду не має постраждати від твоїх рук за відсутності мого наказу, — чітко мовив Кріс.

Опудало покірно хитнув головою.

— Я сам живитиму тебе і покличу, коли будеш потрібен, а зараз рушай, — на очах Кріса зблиснули краплі сліз. — Пробач мені, брате! — додав чарівник, обійнявши свого охоронця.

Все трапилось саме так, як і планував Кріс. Один раз на тиждень за покликом господаря, Опудало непомітно повертався до маєтку й за допомогою ритуалу отримував магічну енергію для поновлення життєвих сил. Ненадовго вибравшись до міста, Кріс придбав нову тканину, яка найліпше підходила для створення вбрання охоронця і зрештою довершив розпочату справу.

Наразі Кріс, як завжди сидів поряд каміна й дивився на свого покірного слугу. Важкі спогади поволі розпочали повертати господаря маєтку до подій реальності, а остаточно розвіяв їх несподіваний постріл мушкета, що пролунав з-за дверей.

— Постривай. Я сам, — мовив до Опудала Кріс, підводячись з крісла й швидко рушивши до центрального входу.