Глава 36 Відлюдник

Глорін сидів навпроти Кріса затиснувши у міцній правиці горнятко з чорною кавою. Наближався світанок і лише кілька хвилин тому за цим столом потроху вщухла напружена розмова. Цілу ніч чарівник та гном міркували, як саме здолати майбутнього кам'яного гостя. Час невпинно минав й поки Опудало та Переслідувач виконували наказ свого господаря щодо необхідних приготувань, сам власник маєтку разом із гостем поспішали знайти єдине правильне рішення.

— А що, як тобі не вистачить сили? — врешті порушив тишу Глорін, зробивши обережний ковток гарячого напою.

— Я у своєму будинку, тут навіть стіни битимуться за мене, тож залиш сумніви пане Глорін, — відказав Кріс зробивши ковток зі свого горнятка.

— Дозволиш закурити? — витримавши паузу мовив гном діставши з-за поясу довгу люльку.

— Прошу, — відповів чарівник продовжуючи насолоджуватися ароматним напоєм.

Кріс розумів - невдовзі розмова закінчиться й розпочнеться справа.

— Я знав Грету, — мовив Глорін. — Хороша жінка, хоча й трохи дивна, втім хто з чарівників без дивацтв.

— До чого ти згадав тітку Віллоу? — раптово запитав Кріс зосередивши погляд на бороданеві.

— Останнім часом вона мешкала відлюдницею, дім її заховався у самісіньких лісових нетрях про існування яких не знає більшість мешканців Конгломерату, — продовжив гном. — Про неї різне казали, мовляв, як і ти сплуталася із магією темних, тож і робить власні справи якомога далі від людських очей. Я до того, що її спадок, який наразі дістався Віллоу мав принести нашій дівчинці щастя, натомість став небезпечним тягарем.

Кріс мовчав вагаючись чи відповідати гостеві на його роздуми. За довгі роки, що чарівник провів у своєму маєтку ліс став для нього вухами й очима. Якщо мовити точніше мова йшла про темних створінь, котрі підпорядковувалися Крісові. «Жахи», які потайки кружляли поміж верхівками старих дерев, Греги, що мандрували захаращеними лісовими стежками, Опудало та Переслідувач. Всі вони темними ріками стягували до свого господаря потаємні новини з усіх куточків місць до яких мали змогу дістатися. Власне й сам Кріс напрочуд добре відчував магічні сплески, що час від часу траплялися у цих краях. Зазвичай найкраще за інших темний чарівник відчував появу й зникнення інших чаклунів.

— Грета не зналася на магії темних, — рішуче відказав Кріс. — Для більшості її зникнення суцільна загадка, але не для того, хто чує лісові голоси.

— З цього місця детальніше, — несподівано відповів Глорін поставивши на стіл напівпорожнє горнятко.

Кріс чітко дав зрозуміти, що знає дещо більше, ніж чутки, які кружляли навколо Грети й розпочавши говорити не мав право зупинятися. Передусім через те, що справа мала безпосереднє відношення до Віллоу.

— Довгий час до неї ходив чоловік, — продовжив Кріс. — До біса сильна енергетика, здавалося її відчувала сама природа, бо ж він був один з тих чотирьох хто має владу над стихіями.

— Тих кого називають «Відлюдниками»? — з пересторогою запитав Глорін.

— Так. Послідовники магії природи, що сповідують одну зі стихій, — мовив Кріс. — Їм заборонено перебувати у великих містах, через те що енергія, яку ховають в собі може нести різний характер, а масштаби дій зазвичай непередбачувані.

Щодо самого Кріса - він й сам від певного часу опинився під забороною, адже накопичивши достатньо сили наважився кинути виклик наймогутнішим чарівникам. Усі спроби забути вчинок, який на довгі роки закинув його до лісової в'язниці були марними, втім Кріс ні про що не жалкував.

— То що далі?! — голос бороданя висмикнув Кріса із задуму.

— Я відчував його появу кожного разу відколи той вперше завітав до лісу, — продовжив господар маєтку. — Подібний енергетичний сплеск неможливо проґавити. «Відлюдник» часто з'являвся у цих краях, так само як Грета залишала магічний слід після стрибків до світу Звичайних.

— Звідки ти знаєш, що вона телепортувалась саме туди? — поцікавився Глорін.

— Аби потрапити до Конгломерату її було достатньо пройти крізь магічне дзеркало, а ось світ Звичайних це зовсім інша річ, — відповів Кріс. — Це колосальний сплеск енергії та не менш дивовижний за об'ємом магічний ресурс, отож стрибати постійно не ладен жоден з відомих мені чарівників.

— До чого тут Віллоу? — запитав гном.

Кріс декілька секунд мовчав та з рештою продовжив:

— Дитина. — коротко відповів Кріс. — Близько тридцяти років тому в неї народився хлопчик. У відьми на зразок Грети майже не має вікових обмежень аби народити, проте трапляється це вкрай рідко.

Глорін уважно слухав Кріса й здається геть забув про люльку, що примостившись між пальцями гнома пускала до стелі густі пасма сірого диму.

— Я не бачив малого, — продовжив Кріс. — Втім можу із впевненістю сказати, що хлопчик незвичайний. Він не чарівник, але й не зовсім людина.

— Це як? — зацікавлено мовив Глорін.

— Від нього линула енергія, яка не багато чим поступається енергетиці батька, проте вона порожня. Зазвичай чарівники приходять у цей із початковими знаннями. Кейсі розповідав, мовляв, батьки помітили, як він бувши немовлям ледь не підпалив колиску у якій спав. Віллоу розповідала, що могла поглядом накликати хмари дивлячись з дитячого ліжка на блакитне небо. Принаймні так їй переказувала матір, а з цим хлопчиком щось було не так. Він неначе чистий аркуш до якого не вистачає пера, аби написати власну історію.

Глорін затягнувся люлькою після чого одразу зробив великий ковток осушивши своє горнятко.

— Дивина! — мовив гном. — Я ніколи не чув, що б у Грети були діти. До слова вік поважний та й взагалі…

— У чаклунів, як й у гномів вік справжній різниться з роками внутрішніми, пане Глорін, — перервав співрозмовника Кріс. — Сотня років для Звичайних це глибока старість й мови не йдеться про дітей, або мушкет у руці. Для відьми й двісті не вік та зараз не про це. Не минуло й року, як хлопчик зник. Відлюдник більше не з'являвся, а Грета навпаки з останніх сил усе частіше стрибала до світу Звичайних поки не зникла.

Гном почухав міцну потилицю. Довга люлька вже майже не диміла, втім сіра мара потроху вкривала собою роздуми Глоріна.

— До чого це все? — спантеличено запитав Гном.

— Артефакт, що його носить Віллоу належав Відлюдникові. Чоловіки подібні йому не мають права вкладати шлюб, ба мати дітей. Якщо подібне трапляється, чарівник має віддати свій магічний спадок залишивши собі лише меншу половину від сили якою володів. Хлопчик був слабкий аби на майбутнє передавати йому сферу та бодай, щоб вижити у цій місцині. Його батько занадто довго перебував у світі Звичайних, тож наші краї схоже виявилися для малого геть чужими, — пояснив Кріс.

— Виходить, аби хлопчик вижив батько забрав його до світу Звичайних, а Грета вирішила залишити все аби бути поруч зі своїм чоловіком та сином? — в голос розмірковував Глорін. — Але що той Відлюдник узагалі робив у світі звичайних людей, якщо він маг яких на пальцях злічити?

— В нього була сфера пане Глорін. Стара інквізиція, що з часом перетворилася на мисливців за артефактами напевно полювала за ласим трофеєм. Відлюдник навряд злякався, але кому потрібна вічна гонитва тим більш коли раптово став батьком, — мовив Кріс.

Гном вкотре замислився.

— У будь-якому випадку хлопчик у безпеці чого не скажеш про Віллоу, — підсумував Глорін.

— Із кожним новим днем пане гном мене не полишають думки, що вони обоє перебувають у небезпеці. І щось мені підказує ці двоє наразі знаходяться поруч одне з одним, — загадково мовив Кріс.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.