Віллоу

Літній вечір огорнув своїми теплими обіймами передмістя столиці. Зупинка приміських маршрутних таксі спорожніла і лишень одна самотня постать, вперто чекала бодай на якийсь транспорт.

Сіра Хонда, що виїхала з-за рогу збавила хід, пригальмувавши біля потрісканого тротуару. Бічне скло опустилося й у вікні з'явився чорнявий молодий чоловік.

— Вам куди? — пролунав спокійний голос.

— Найближча станція метро, — відказала дівчина.

— Сідайте мерщій. На вечір хмариться, невдовзі лине, як слід, — мовив синьоокий незнайомець, відчинивши дверцята автівки.

— Дякую, — симпатична брюнетка з карими очима та довгим темним волоссям, сіла на заднє сидіння й авто рушило з місця.

— Чекати маршрутку сьогодні марна справа. Водії страйкують, усі бажаючи залишити передмістя у більшості своїй вже роз'їхалися.

— Отже, мені пощастило, — всміхнулася попутниця.

— Мене Олексій звати, — мовив хлопець, поглянувши у дзеркало заднього виду.

— Віллоу.

— Незвичне ім'я, як для українки.

— Я не тутешня. Проїздом у ваших краях, — відповіла дівчина непомітно озирнувшись.

— Подорожуєте?

— Можна і так сказати.

Водій стрімко лишав позаду будинки приватних секторів, на зміну яким почали з'являтися дерева, що росли обабіч хвилястої дороги.

Залишивши лісосмугу, авто в решті виїхало на широку трасу. Обіцяний дощ не квапився розпочинатись, а віддалене світло, яке линуло з вікон численних багатоповерхівок свідчило про наближення до столиці.

— Гарно керуєте, — зауважила нова знайома.

— Дякую. З дитинства марив автівками, втім пов'язати життя з мрією не судилося. Здобув освіту програміста, одразу після закінчення інституту влаштувався на роботу і лише торік пересів на відносно нову машину.

— Ви місцевий?

— Так, проте наразі доводиться винаймати квартиру. Вирішив пожити окремо від батьків, але на власне житло поки не заробив, — мовив Олексій скерувавши автівку вздовж університетських корпусів.

— Те, що ви самі забезпечуєте себе - заслуговує на повагу.

— Далеко не всі так вважають. Бачите університет ліворуч? Післязавтра тут стоятимуть кілька десятків авто, вартістю під сотню тисяч американських грошей. Це у той час, коли більшість людей міркує, як вижити. А ви до слова керуєте автомобілем? — поцікавився хлопець, подумки відмітивши привабливість молодої особи на задньому сидінні.

— Якось не доводилося. Здебільшого на мітлі пересуваюсь, — віджартувалась попутниця, — до речі, спасибі за комплімент та боюсь я дещо старша за вас, — усміхнулася.

— Хіба я казав щось про вік?

— Але ж думали, — підморгнула дівчина.

— Може коли так, вгадаєте скільки мені років?

— Двадцять сім, — миттєво відповіла.

— Нічого собі. Маєте рацію. Хоча здогадатися не складно, адже я сам розповів про навчання в інституті та роботу. Варіантів не так вже й багато, проте ви усе одно молодець.

— Я знала стосовно віку ще відтоді, як ви опустили бічне скло, — посміхнулась дівчина.

Хлопець на мить замислився та був певен - нова знайома просто добре знається на психології. Вона приваблива і не дивно, що більшість чоловік зверне увагу на таку красуню. Ну а вік, можливо просто вгадала.

— Звідки ви, якщо не секрет? Мова дуже чиста, без акценту, до того ж зовнішність слов'янська. Ближнє закордоння?

— Вибачте, але я не можу сказати. Не ображайтесь, так буде краще для вас, — мовила Віллоу.

— Усе гаразд, які можуть бути образи. Вам є де зупинитися? Номер в готелі, або знайомі?

— Ні. Мені було необхідно терміново залишити передмістя, — дівчина поглянула крізь заднє скло, — але у столиці напевно затримаюсь до ранку. Буду дуже вдячна, якщо порадите мені найближчий готель.

Найперше, що спало на думку хлопцеві - запропонувати новій знайомій провести ніч в його орендованій квартирі, самому натомість заночувати у приятеля. Та хіба вона повірить у шляхетність намірів абсолютно незнайомого чоловіка? І власне чому він так захопився? Вродлива дівчина, яка поспіхом їде з передмістя, знайомих не має. Українська в неї ідеальна, проте каже, що нетутешня. Ще й це дивне ім'я…

— Не турбуйтесь, незабаром я вийду біля станції метро і назавжди зникну, ніби й не було, — мовила дівчина.

— Вибачте, замислився, — виправдався Олексій, — то про що ми говорили? Все, згадав. Напевно сьогодні ваш день, бо найближчий готель знаходиться за дві хвилин від метро. Чемпіонат Європи з футболу давно минув, а разом із ним і ажіотаж на апартаменти, отож певен, що вільних номерів там зараз вдосталь.

— Дякую вам, — щиро відповіла.

За кілька хвилин автівка розвернулась на перехресті та під'їхавши до тротуару, припаркувалась неподалік від підземки.

— Ну от ми й приїхали, — мовив хлопець, вказавши у напрямку сірої багатоповерхівки.

— Спасибі за допомогу та приємну розмову. Скільки коштує моя поїздка?

— Безплатно звісно. Не подумайте, будь ласка, нічого такого, просто мені також дуже сподобалося наше спілкування, — зізнався хлопець.

— Навзаєм, — усміхнулась Віллоу.

— Чи не залишите мені свій номер телефону? Знаю, що невдовзі їдете, проте раптом щось зміниться.

— Я з радістю та на жаль в мене немає телефона. Чесно. Коли прилетіла до України, планувала затриматись на довше і згодом можливо навіть оселитися десь за містом, але певні обставини у буквальному сенсі женуть мене як надалі звідси.

— Все у порядку, я прекрасно розумію…

— Ні. Це не відмова, причина не у вас. Якщо не передумали, напишіть мені свій контакт. Хтозна, можливо колись ми ще побачимося, хоча враховуючи певні обставини не можу цього обіцяти.

Хлопець поклав руку до внутрішньої кишені шкіряної куртки та дістав олівець. Записавши номер у невеликий блокнот, Олексій вирвав із нього папірець і простягнув Віллоу.

— Шкода, що так складається, втім може воно й на краще. Бувайте, нехай вам щастить, — мовила дівчина та затиснувши маленький аркуш у руці, вийшла з автівки.

Хлопець дивився, як вона прямує у бік готелю, розуміючи, що втратив шанс.

Йолоп! Чому так просто дав їй піти? Він міг запропонувати свою допомогу і провести до рецепції готелю, а потім запросити на каву. Врешті просто зізнатися, що не хоче аби вона йшла, — картав себе Олексій, але було запізно, струнка фігура дівчини зникла у вечірній темряві. Зачекавши кілька хвилин, молодий чоловік врешті повернув ключ запалення, увімкнувши двигун.

У цей час до спорожнілої приміської зупинки, під'їхав седан представницького класу. З автівки вийшов міцний чоловік, одягнений у чорне пальто з піднятим догори коміром. Заплющивши темні очі, він кінчиками пальців торкнувся асфальтованої поверхні. За кілька секунд на лівій долоні незнайомця почали вимальовуватися символи. Першими з'явилися дві великі букви «АА», за ними слідували чотири цифри. Замикали комбінацію літери «АІ».

— Колір? — мовив чоловік.

Раптовий порив вітру зірвав зі стовпа одне з оголошень та підніс шматок сірого паперу до чобіт незнайомця. Хвилиною пізніше, чорна тойота рушила з місця, швидко прямуючи у напрямку великого міста.