Фенікс. Жага безсмертя. Книга 2

Гаряча вода все ще огортала Кайаса Ґроуї духмяною парою. У повітрі панували важкі, солодкувато-пряні пахощі, що змішувалися з терпким ароматом розігрітих олій. Цей густий шлейф, який мав би дурманити голову, подобався лише Верховному, інші ж покірно вдихали випари, не сміючи кривитися. Простора зала, викладена рідкісним синім мармуром із золотими жилами, відбивала мерехтіння десятків зачаклованих кристалів, які ще не замінили арзаратом, а висока стеля губилася в напівтемряві. Сама купіль у центрі кімнати нагадувала паруюче гаряче озерце.

Жінка зі свити, стоячи навколішках, обережно масажувала голову повелителя, зачісуючи вологе волосся, що липло до його скронь і плечей. Вона благоговіла перед Кайасом, пишаючись правом бути поруч. Дракониця Мадара Сау кидала погляди бурштинових очей то на зануреного у похмурі роздуми Верховного, то на Рілоу Шада, який примостився навпроти з таким самим обожнюванням та хіттю в очах. Вона, як і Рілоу, належала до тих щасливців, кому випала честь задовольняти володаря. Проте, на відміну від Шада, вона здогадувалася: сьогодні Верховного втішить лише Еяла — єдина фаворитка, якій дозволено суперечити йому.

Золотоволоса жінка знову зосередилася на Кайасі. Вона розтирала його плечі, насолоджуючись міццю кожного м’яза під пальцями й ледь стримуючи бажання притулитися щокою до його шкіри, щоб нарешті відчути дотик його рук на своєму тілі. Проте Рілоу, сміливіший і зухваліший, прокладав доріжку спершу погладжуванням, а потім поцілунками по нозі Верховного. Сірі грайливі очі Шада блиснули, і він рушив рукою далі, занурюючись під воду до паху.

Якщо Мадара лише зціпила зуби, то Коркейт Блар, радник Верховного, тільки відвів очі. Він нерухомо стояв у далекій тіні кутка, намагаючись бути непомітним. Він не вперше споглядав, як його повелитель розважається з коханцями, але зараз зрозумів: улесливому Шаду не вдасться спокусити Ґроуї.

Мить — і Кайас роздратовано вдарив ногою в обличчя Рілоу, що пестив його стегно, і змахнув рукою, відганяючи Мадару.

— Геть! — заскреготав зубами Ґроуї від роздратування.

Молоді дракони зрозуміли, що цей наказ стосується лише їх. Блар залишився на місці, тільки встиг щось шепнути на вухо Мадарі, коли дракониця миттєво підхопилася і, вклонившись, почала задкувати до дверей. Тим часом Рілоу, згорбившись, затискав розбитого носа, з якого на мармур закрапала кров.

Кайас ледь помітно ворухнув пальцями — і решта присутніх, слуги, що досі нерухомо стояли під стінами, миттєво зникли за важкими дверима. У паруючій залі запала тиша, яку порушувало лише роздратоване дихання Верховного та ледь чутний плескіт води. Ґроуї випрямився, сам зачесав назад вологе волосся і сполоснув у купелі ногу, якої торкався Шад.

— Пане.

Блар вклонився і підійшов ближче, на мить затримавши погляд на розпливчастих плямах крові Шада. Ці багряні краплі були невід’ємною частиною близькості до Верховного. Коркейт пишався тим, що ніколи не давав Ґроуї приводу вчинити так із собою. Але це вдоволення згасло так само швидко, як і з’явилося: не час було відволікатися.

— Я знаю, що вас турбують Фраєнти, але зараз варто бути розважливими й зібраними, — промовив радник.

Ґроуї не підвів очей на радника. Він опустив погляд так, ніби Блар стояв саме там, куди він дивився — десь на рівні води.

— Зробити вигляд, ніби ми, Ґроуї, не намагалися поглинути єства близнюків, як це зробили з Амметом? — вишкірився дракон. — Удавати, що ми не прагнули відібрати ключ від Трону Короля істот? Чи може ти знаєш, який Проклятий змусив Фраєнтів знову з'явитися? 

— Можливо, вони не мститимуться, — запнувся Блар, побачивши, як Верховний зневажливо звів брову.

— Вони вже мстяться! Я такої ганьби ніколи не відчував, і мені не потрібне їхнє прощення! — відрізав Кайас. — Вони прийшли з підтримкою. Нагадай, як називався той орден, що вірить у повернення Короля істот? 

— "Вогняне відродження". Але ці "віряни" не зробили абсолютно нічого, щоб врятувати Аммета Фраєнта чи близнюків, — наголосив Блар. — Наскільки мені відомо, Соррен Барей не належав до цього ордену.

Кайас повільно повернув голову й вп’явся в дракона важким поглядом, мов намагався вдарити. Радник відчув, як холоне в грудях, але не поворухнувся.

— Не належав чи не належить? — майже пошепки перепитав Верховний. — Чи не привели вони Фраєнта як нового Короля істот?!

Блар опустив очі. Здалося, серце перестало битися, а в голові промайнула думка, що можливо живим він із цієї кімнати вже не вийде.

— Фраєнт — це шанс отримати ключі від Трону, — промовив радник, напружено стежачи за реакцією Кайаса. — Адже одного разу Ґроуї вже були зовсім близько і скористалися його силою. Аммет був слабким і нікчемним останні роки, тому цілком довірився Аріанні. На жаль, ваш батько не встиг повністю поглинути його єство. Проте я не вірю, що Фраєнти здатні перемогти вас — того, в чиїх руках влада, сила і вся Атея.

Верховний замислився, знову розслабившись у купелі.

— Твоє щастя, Бларе, що ти не підлабузник.

Радник непомітно стиснув кулак, щоб приховати тремтіння. Він знав: Кайас ніколи не змириться з поверненням Фраєнтів. Це лише питання часу, як швидко він почне полювання на них.

Знову.

— Аріанна витратила тридцять років, щоб ізолювати Аммета, і ще дванадцять — щоб виносити й виростити близнюків. І що зрештою з нею сталося? — Кайас понизив голос, і в ньому вперше за вечір пробриніла не лють, а глухий, задавлений біль.

— Пані Аріанна була неймовірно відданою драконам. Її загибель — велика втрата для нас, — Блар схилив голову, навмисно уникаючи погляду Верховного в цю мить неприхованої вразливості.

Кайас розтер губу й міцно зціпив зуби. Але вже за секунду його обличчя знову перетворилося на непохитну маску.

— Саме такими й мають бути фенікси: вони повинні цілком обожнювати нас і підносити нашу велич, — відрізав він. — Саме тому батько кохав цю віддану драконам жінку. Вона народила близнюків лише для того, щоб ми могли поглинути їх і стати безсмертними.

Блар вклонився, але промовчав, згадавши ті фанатичні, майже хворобливо співзалежні стосунки, що панували між Аріанною Фраєнт і Отогом Ґроуї. Батько Кайаса нещадно нищив кожного, хто намагався стати між ними. Винятком був лише сам Кайас — його вони обожнювали вдвох. Блар припускав: можливо, Аріанна так ніжно ставилася до Кайаса лише тому, що той був сином її коханого чоловіка. Можливо, саме через це вона любила його більше, ніж власних дітей, яких власноруч готувала на забій.

— Мій пане, ми ж знали, що Фраєнти з’явилися в Атеї, — заговорив Блар голосом, що мав заспокоїти й в жодному разі не роздратувати Верховного. — Ді Моарте...

— Вони принизили мене! І цей ді Моарте надав Фраєнтам арену для цього! Чому я про це не знав? — Кайас різко перервав його. — Чому наші шпигуни не доповіли, що близнюки мають зв'язки з ним?

Раптова задуха здавила Бларові легені, а кінчики пальців у білих рукавичках миттєво похололи. Крапля поту прокреслила доріжку від брови до скроні й швидко закотилася за високий комір темно-червоної сорочки. Невже цей вишуканий чорний костюм сьогодні стане його труною? Один-єдиний вечір, а стільки огріхів.

— За ними стежили, та вони раз у раз зникали, наче насміхаючись із переслідувачів. Є здогадка, що це дар одного з єств супутників Фраєнтів. Ми достеменно знаємо про сили Іліанни — кам’яне та примарне. Останнє здатне насилати ілюзії. Можливо, саме завдяки йому вона навіювала марення й змушувала свідків забувати побачене. Про Аттеєса Фраєнта відомо лише те, що він має сновидне єство... а ось друге... — Блар запнувся. — Яким є друге єство фенікса, не знала навіть його мати.

— Що відомо про супроводжуючих? — запитав Ґроуї, подаючись уперед. Вода в купелі нервово пішла хвилями.

— Наші шпигуни працюють над цим. Відомо, що всі вони фенікси, окрім Соррена. Я дізнався, що той молодик із прикрасами на обличчі — Таррі Фай. Має далекі родинні зв'язки зі столичним цілителем Арстом, але ми ще перевіряємо це. Жінка, Алана Оскур, ні з ким не спілкувалася, лише була присутня при бесідах. Так само майже нічого не відомо про Ґрема Аргента. Каже, що має дуже поважних родичів.

Блар затамував подих. Він знав: цієї інформації замало. За ці кілька годин свита Верховного мала «винюхати» про феніксів значно більше. Замість цього вони витрачали час на розваги та хизування власною наближеністю до Верховного.

— Моя свита нікчемна, шпигуни — слабкі, — зітхнув Кайас, підводячись із купелі. Вода важкими струменями стікала з його тіла на мармур. — Ти знаєш, що робити.

— Так, пане. Я розпоряджуся: нещасний випадок або зникнення безвісти.

Блар коротко вклонився, і в цьому жесті вже не було страху. Холодний розрахунок витіснив заціпеніння. Він подумки вже почав складати список нікчем, чиї життя стануть паливом для страху решти свити.

— Саме так. Позбудься тих, хто не приніс жодної користі. Свиту поки не чіпай, але нехай знають: із "кимось" сталася біда.  І, до речі, роздобудь інформацію на Ґолдері-молодшого. Він партнер ді Моарте. Чому дракон не приніс в дар Верховному жодного кристалу арзарату?

Кайас стояв оголений, усе ще занурений у роздуми. Вода блищала на його тілі у світлі кристалів.

— А тепер йди. І поклич її.

Блар ще раз низько вклонився і нарешті покинув паруючу залу. Щойно важкі двері зачинилися за його спиною, він побачив Еялу. Вона вже чекала перед самим входом, буквально вмиваючись у заздрісних поглядах Мадари та Рілоу, які застигли неподалік.

— Мій пане, — схилила голову Еяла, щойно за нею зачинилися двері.

Кайас усміхнувся, очі хижо засяяли, повернувся до неї й ледь помітно ворухнув пальцями, запрошуючи підійти. Еяла без вагань наблизилася і припала губами до його долоні.

— Моя Еяло, ти можеш не цілувати мої руки, — ласкаво промовив Ґроуї, хоча його пальці стиснули її підборіддя, змушуючи подивитися прямо йому в очі. Він натиснув пучкою на її пухкі губи.

Звісно, вона знала, що це не так. Еяла була готова щиро й добровільно виціловувати кожен сантиметр його тіла, відчуваючи, як власна воля розчиняється в його очах і дотиках — бажаній й отруйній суміші.

— Кайасе, — м’яко обізвалася вона, скидаючи білосніжну прозору сукню. Тонка тканина безшумно ковзнула по мармуру, відкриваючи його погляду струнке тіло та пишні груди, що важко здіймалися від прискореного подиху. — Я кохаю тебе. Тому належу лише тобі!

Жінка вкотре зізнавалася у щирих почуттях. Її серце палало від кохання і водночас труїлося ним, проте вона знала одне: ніколи й нікому не поступиться місцем біля Кайаса.

— Ти завжди будеш моєю, Еяло! Усе своє життя! Більше нічиєю! — його голос став хрипким.

Він збуджувався від того, як фенікс дивилася на нього, як пестила його, як готова була стати перед ним на коліна й виконувати будь-який наказ. Вона мала дозвіл суперечити йому, але не робила цього, і ця добровільна покора п’янила його. Кайас провів великим пальцем по її нижній губі, злегка відтягуючи її вниз. Еяла затамувала подих, вигнувшись назустріч його руці.

Вона дозволила собі те, на що не наважилася б жодна інша: запустила пальці в його вологе волосся, боляче стиснула, притягуючи обличчя Верховного до себе. Іншою рукою жінка жадібно торкалася його грудей та живота, поки не опустилася нижче, до паху, зводячи з розуму.

Кайас відчув, як збудження стає нестерпним. Їхні подихи збилися, губи ледь торкалися одні одних, а внизу живота почало важко пульсувати. Його руки вп’ялися в її стегна, залишаючи на ніжній шкірі темні сліди, але Еяла лише застогнала від задоволення, ще сильніше розпалюючи його хіть.

— Еяло… — прошепотів він, переривчасто дихаючи.

Його долоня стиснула її шию, направляючи жінку вниз і змушуючи стати навколішки на холодний мармур.