Фенікс. Жага безсмертя. Книга 2

Кімната Кайаса Ґроуї була втіленням величі, що межувала з деспотією. Центром її було кругле ліжко-гніздо, зроблене з каменю та довгих сріблястих гілок Вічного дерева, встелене м’якими подушками з пір’я, шерсті та луски вищих істот — тих, хто виказував Верховному свою глибоку вірність і покору. Тут, у серці його володінь, Кайас шукав лише спокою та самотності. Для розваг, плотських утіх чи легковажних розмов, які вела свита існували інші покої — просякнуті густими пахощами та розкішшю, куди він навідувався, аби задовольнити свої миттєві забаганки. Але ця кімната була недоторканною: тут він відпочивав від набридивих коханців. Від усіх, окрім однієї. Еяли, що зараз лежала поруч. 

Відкинувшись на подушки, Кайас напівлежав на ліжку і повільно погладжував її спину, шкрябаючи гострими нігтями ніжну шкіру так, ніби оцінював, як глибоко вони можуть увійти. Його сірі очі, що блищали ніжною жорстокістю і хворобливим почуттям власності, блукали поглядом по вигинах її тіла, зупиняючись на білосніжному волоссі, що розсипалося по яскравих подушках.

Дракон усміхнувся: на відміну від батька, він вважав себе досконалішим, бо вмів впорядковувати істот на ієрархічному щаблі  значно краще.Останні роки батько був одержимий ідеєю поглинання єства не лише феніксів, а й представників інших рас заради власного безсмертя, віддаючи управління різними куточками Атеї тамтешнім Головуючим. Кайас же діяв інакше: він почав підпорядковувати своїй волі усіх. Коли після смерті батька було вбито  Головуючих підводних та підземних земель, Кайас миттєво замінив їх власними довіреними істотами. Він був певен: він отримає і безсмертя, і владу. Абсолютну владу. І над феніксами також.

За вбитим батьком Кайас не сумував, швидше його обурювало, що проти колишнього Верховного скоєно злочин, який готувався десятиліттями. Ґроуї роз’їдала лють. Пройшло п’ять років, а він досі не знав імені того, хто сплів цю змову і справжні виуватці все ще уникали розплати. Чи не власноруч дракон допитував не одну істоту, на яку падала бодай найменша підозра чи катував тих, хто відмовлявся співпрацювати з Наглядом чи "Полум'ям сонця". Чутки про злочин вщухли: істоти вірили, що правосуддя звершилося. Кайас не терпів балачок: ті, хто наважувався розкрити пащу чи дзьоб, зникали безслідно — так само, як і деякі з наближених до самого Ґроуї.

Після вбивства батька з претендентами на посаду Верховного питань не виникло: багато драконів із Палати готувалися висунути свою кандидатуру, проте відступили, щойно про свої наміри заявив Кайас. А коли його молодший брат Ерн, пихатий випускник Університету, спробував наблизитися до влади, прагнучи отримати хоч якісь важелі управління в Міністерстві завдяки прізвищу Ґроуї і стати в один ряд з Кайасом, той вирішив проблему миттєво: 

— Ти — мій єдиний брат, моя єдина рідна кров. Нашого батька вбили, а він був могутнішим за нас обох, — він стиснув плече молодика. — Більше ніхто не посміє пролити кров Ґроуї.

У Ерна перехопило подих, коли Кайас нахилив голову, вдивляючись у його очі. Здавалося, брат проникає поглядом під шкіру, торкаючись самого єства. Від його голосу, рівного і спокійного, хололо все всередині:

— Той, хто зрадить мене, зробить найбільшу помилку у своєму житті. Мої підземелля з катами здадуться лише прелюдією для того, хто наважиться подумати, що може бути вищим за мене.

Ерн мовчав і не міг навіть кліпнути під цим уїдливим поглядом. У нього не вистачило сил навіть кивнути чи відвести погляд від очей старшого брата. Він, який в Університеті вищих істот знущався з усіх, хто стояв нижче за драконів, але перед Кайасом завжи ціпенів. Ерн точно знав, що Кайас насправді вважав себе сильнішим за всіх своїх предків і навіть за батька. Сперечатися хлопець не міг, бо боявся навіть уявити, що може бути страшнішим за катів у їхній підземеллях.

Але думки дракона про молодшого  брата швидко витіснили ті, хто дійсно загрожував його спокою — Фраєнти.

Кайас зціпив зуби, мимоволі стиснувши плече Еяли. У голові пульсувало в’їдливе, майже болюче питання: чому повернулися Фраєнти? Вони пройшли через пекло власних матері й батька, а не лише через Ґроуї. Що ними керує: нестерпна пиха чи чисте божевілля? 

У пам’яті спливав образ Скі - Вдихаючого фенікса, що колись захищав близнюків і врешті загинув у катівнях Ґроуї. Кайаса дратувало, що тоді батько доручив пошуки переродженого Скі не йому. Тепер він сам пильно стежив за тими феніксами, хто за віком та часом народження ідеально відповідав би Скі, але жоден із них поки не викликав підозри чи навіть цікавості. 

Особлива увага була прикута до двох феніксів, яких він особисто приніс батькові багато років тому. Це були перероджені Аммет та Аріанна, батьки Аттеєса і Ілліани. Тепер дівчинку, що отримала ім’я Сома, батько майже не помічав, але хлопець, тепер відомий як Артін, залишався під суворим наглядом. Ґроуї виховували обох у надмірній розкоші, водночас перетворюючи на жорстоких катів: їх навчали мучити в підземеллях усіх, хто колись служив Фраєнтам і Скі. Після смерті батька, Кайас тримав Артіна для себе як ключ. Він терпляче чекав того дня, коли в хлопцеві  прокинеться друге єство, здатне відкрити двері до Трону Короля істо і тієї миті, коли використає Сому і Артіна проти їх власних же дітей.

Кайас вп'явся пальцями в плече Еяли, різко потягнув на себе, і вона слухняно подалася вперед, опинившись у нього на грудях. Кайас ненавидів феніксів і водночас був ними захоплений. Його гризло лише одне почуття несправедливості — їхнє безсмертне єство. Він повернув голову до Еяли, розглядаючи її біляву маківку, і відчув щось шалене. Кайас ковзнув рукою до її потилиці, зарився пальцями у білосніжне волосся і різко стиснув. Його тіло напружилося від хижого передчуття. Еяла лише підняла на нього сонні очі, сповнені обожнювання. 

Дракона неймовірно тішило, що ця снігова фенікс підкорився йому добровільно, обравши його своїм єдиним володарем тіла і єства. Ця відданість була для нього таким самим беззаперечним символом влади, як і титул Верховного Атеї. Він не розділяв ці речі. І влада, і кохання жінки були для нього підтвердженням його вищості. Кайас насолоджувався цією тотожністю адже ніщо так не підкреслювало його велич, як здатність змусити фенікса, безсмертну істоту, прагнути належати лише йому. 

Він мимоволі згадав Аріанну Фраєнт: вона була подібною до Еяли — фенікс, яка так само до божевілля кохала його батька і була йому сліпо вірна.  

Кайас стиснув ще сильніше, Еяла привідкрила губи, незводячи з нього погляду.  Дракон знав: якщо вона колись посміє розлюбити його чи зрадити, він не вб’є її просто так. У його уяві вже вимальовувалася картина, де він буде  шматувати її тіло, поглинаючи її плоть, її єство, а краще, коли вона прийме істинну подобу і її білосніжне пір'я почне вкриватися багряними краплями. Кайас  сам не міг вирішити, що принесе йому більше задоволення смак її крові чи усвідомлення того, що він поглине її.

Еяла не відсахнулася. Вона не скривилася, а лише сильніше притиснулася до нього оголеним тілом, пестячи пальцями його шкіру на грудях. Здавалось, жінка відчувала його думки, розуміла бажання дракона володіти нею аж до повного знищення, і це не лякало її. Навпаки, це здавалося Еялі вищою формою близькості, своїм єством торкнутися його єства. Ця її беззастережна покора приносила Кайасу таку ж насолоду, як і думка про те, що одного дня він може її знищити.

Потягнувши жінку за волосся, він наблизив її обличчя до свого. Еяла знала, що треба зробити, щоб втамувати його жадобу. Фенікс більше не чекала наказу, її губи впевнено накрили його, а сама вона повільно осідлала Кайаса, підкорюючись і водночас спрямовуючи хід його насолоди.

***

Велика, аскетична, витримана у світлих тонах кімната радника Верховного містила лише широке ліжко на високих ніжках, письмовий стіл та відкриту шафу. Жодних портретів чи будь-яких предметів, що могли б захаращувати простір і перешкоджати огляду, бо Блар не терпів нічого, що обмежувало б видимість його власних володінь.

Коркейт Блар вкрився ковдрою, поклавши руки поверх неї вздовж тіла. Важкі штори надійно закривали вікна і не тому, що йому заважало місячне світло чи вранішнє сонце. Ні. Він не хотів, щоб будь-хто чи будь-що могло хоч якось підглядати чи підшпигувати за ним. Навіть залишаючись наодинці, Блар не міг розслабитися: його очі невпинно бігали по кімнаті, а вуха боліли від напруги, він відчайдушно намагався вловити бодай найменший звук поблизу своїх покоїв.  

Дракон не ворушив губами, не видихав полегшено, хоча вже виконав розпорядження Верховного, прийняв ванну та перевдягся. Блар не хотів, аби в його кімнаті з’явилася бодай одна річ, просякнута арзаратом, що дала б можливість комусь, навіть самому Ґроуї, шпигувати за ним, проте ніколи не наважився б заперечити, якби Верховний наказав зворотне. Коркейт знав, що будь-який недоречний жест або прихована гримаса, яку помітять заздрісники, можуть бути використані як доказ невірності або привід очорнити його перед Ґроуї. Тому тіло Блара не відпочивало, воно лежало на ліжку звичною кам’яною брилою.

— Як знищити Фраєнтів? — ці слова, вимовлені напівпошепки, стали гарантією його вірності Верховному. Це був найкращий спосіб відігнати будь-які сумніви на випадок, якщо хтось або щось чуло його слова у цій задушливій тиші.

Зуби мимоволі скреготали, повіки сіпалися. Ось уже майже п'ять  років  він прокидався кожні дві години, а потім знову поринав у тривожний сон лише для того, щоб людська оболонка могла згенерувати енергію для його єства.