Фенікс. Жага безсмертя. Книга 2

Еяла не спала. Лежачи на грудях Кайаса, вона насолоджувалася звуком його серцебиття, теплом тіла й запахом. Повільно, з насолодою, фенікс уткнулася носом у його груди, що ритмічно здіймалися, і втягнула аромат гарячого попелу та розпеченого каміння. Серед усіх чоловіків, які намагалися звабити її чи заволодіти нею, жоден не пахнув так, як Кайас. Вуста мимовільно торкнулися його шкіри. Відчувши на язиці терпкий, ледь гіркуватий смак запашних олій після купелі, Еяла знову притислася щокою до його грудей і млосно всміхнулася.

Її не засмучували й не бентежили синці, що залишилися від рук коханого. Ні, він не бив її, але його божевільні пальці полишали глибокі сліди. І ці сліди... ні, не сліди, виправила себе Еяла, а його печатка, позначка приналежності лише йому. Вона знала, що своїх коханців Кайас міг вдарити, зневажливо дивитися на них або ігнорувати, коли ті плазували, випрошуючи ласки. Але не її. На неї єдину Кайас дивився так, як ніколи не дивився на тих жінок і чоловіків, що його розважали. У його погляді була жага, бажання поглинути й бути єдиним, хто мав на неї право. Навіть коли він не залишав синців, а лише торкався, Еяла відчувала ці невидимі кайдани, що тяглися від його пальців до її шкіри, до самих місць дотиків. Її тіло, як і розум, мліло від бажання коритися цьому чоловікові.

Еяла знала: дракон був грубим і жорстоким у своїй ласці. Від нього не дочекаєшся ані приємного слова, ані ніжності, ані теплого погляду. Та й сама фенікс ніколи цього не прагнула.

Їй був потрібен зовсім інший погляд, той, у якому сірі очі блищали, мов у лихоманці, а байдужість поступалася місцем жадобі володіти, підкоряти й поглинати. Еяла всміхнулася, повільно провівши долонею по його грудях, і сильніше притиснулася до гарячого тіла. Її власне серце зайшлося в шаленому ритмі, сповненому майже божевільного щастя. Набравши повні легені повітря, вона крізь усмішку прошепотіла:

— Я кохаю тебе. Я твоя і тільки твоя.

На обличчі чоловіка з'явилася впевнена посмішка, наче він і не допускав зворотного. Не розплющуючи очей, Кайас лише накрив її горло важкою долонею й зімкнув пальці. Еяла хрипло вхопила повітря, але тільки зручніше вмостилася, аби якнайкраще відчути цю вагу його права на неї. Густа, млосна покора відгукнулася збудженням унизу живота й спалахнула в серці, що важко загупало об грудну клітку від гострого задоволення.

Мимоволі, мов холодна лавина, її накрив спогад із дитинства. Пригадалося, як лютував старший брат Е́ йдан через те, що батько обожнював доньку, гидуючи власним первістком. З губ юного аристократа зривалися лайки, за якими неодмінно слідували ляпаси й побої. Еяла змушена була ховати синці під довгими рукавами та високими комірами, аби приховати все від батька. Але найдивнішим у ті роки було те, що знущання брата не викликали в неї ані болю, ані образи. Саме тому фенікс і не розповідала про це батькові. Навпаки, що дорослішою ставала Еяла, то дужче вона чекала, коли брат зірветься знову. І саме це очікування "чогось" в очах Еяли найбільше дратувало Ейдана. У своєму викривленому, хворому розумі хлопчисько вважав, що сестра насміхається з нього, з його слабкості й неспроможності заподіяти їй справжнього болю. Це підбурювало юного фенікса завдавати їй нових ран, а потім наказувати служницям заліковувати їх, щоб батько ненароком не побачив.

Та Еяла знала й інше: сам Ейдан болю не терпів. Тілесні покарання, які до нього застосовував батько, він ледь переносив. Вона бачила сині очі брата, налиті сльозами, образою й люттю, спрямованою на неї. А батько не пробачав Ейдану жодної похибки - ні в чому. Геть ні в чому. Щоразу, бачачи цей погляд, Еяла вже знала: брат прийде її лупцювати. Прийде, ледь стримуючись, аби не зламати кістки й не подерти шкіру там, де сліди визиратимуть із-під сукні. Ейдан "карав" сестру лише тоді, коли батька не було в садибі. І лише тоді, коли був упевнений, що служниці не розкажуть про це своєму пану.

А вони й не розповідали. Бо одного разу одна з них усе ж наважилася. Здається, її звали Кісса… хоча Еяла вже й не пам’ятала, до якої саме раси з нижчих щаблів ієрархії істот вона належала. Служниця зникла безвісти. Проте Еяла точно знала, під яким деревом у їхньому саду Кісса чи, можливо, Місса лежить і досі. І не тільки вона.

Щоразу, коли Ейдан залишав на ній синці, у душі Еяли зароджувалося дивне, піднесене відчуття. Батько, який любив доньку понад усе, огорнув її хворобливою опікою й догоджав кожній забаганці, але саме в жорстоких руках брата Еяла відчувала щось справжнє, гостре й нищівне.

Одного разу, коли корсет боляче й незручно стискав пишні груди під час чергового спалаху братового сказу, Еяла відчула, як низ живота раптово стиснувся й запульсував гарячою хвилею. Єдине, чого прагнула фенікс - це дізнатися, що станеться, коли той вузол, який закручувався щоразу під час знущань Ейдана, врешті розрядиться й вибухне. Та цього не ставалося. Доти, доки одного разу Еяла не стала свідком картини в саду: садівник кохався з їхньою покоївкою. Те, як він дивився на ту жінку... Як зціплював зуби й стискав її шию, спостерігаючи, як вона ловить повітря й стримує стогони. Той погляд чоловіка: загарбницький, сповнений дикого права й власності...

Саме тоді вузол розв'язався. Ховаючись у тіні, Еяла відчула, як сама важко дихала, як її тіло почало палати жаром від одного лише споглядання за ритмічними рухами стегон чоловіка. Ніби це її шию стискали його пальці й грубо володіли її тілом. Хвиля гострого, майже болісного задоволення вибухнула внизу живота й запульсувала між стегон. Еяла безпорадно закинула голову назад, з її напіввідкритих губ зірвався хрипкий видих, а білизна миттєво стала вологою. Нігті впилися в кору дерева. Це було приємно втратити контроль над власним тілом.

Пізніше, уже під час навчання в Університеті, вона наважилася зізнатися братові в цьому своєму дикому, хворобливому почутті. Та Ейдан лише скривився з гидливістю: "Ти огидна. Я ненавиджу тебе!". Після цього брат її й пальцем не торкнувся. І тоді Еялі здалося, що її серце розбилося назавжди позбавлене єдиного джерела того гострого болю, який вона вважала любов'ю. Роками по тому, міняючи коханців, вона марно намагалася повернути те відчуття.І не повернула доки не зустріла Кайаса. Тільки поруч із ним фенікс збагнула правду й відчула лютий сором. Сором не через мораль чи засудження суспільства — ні. А через те, що могла подумати, ніби кохала когось до Кайаса. Що могла забруднити свою душу думкою, ніби здатна була належати комусь іншому до нього.

Еяла мимоволі поворухнулася, дужче притискаючись до Кайаса, й хитнула головою, відганяючи давній спогад, який тепер викликав лише нудоту. Ніщо не мало паплюжити її перед ним — перед її єдиним божеством, його поглядом, дотиками й беззаперечним правом володіти кожною часткою її єства.