Перша знахідка

Тетяну Гудзовську в своєму помешканні я застав за доволі несподіваним заняттям – виставивши ліву ногу на край ванни, посестра мочалкою намагалася прибрати засохлу кров на коліні. На кремовій плитці лежали заляпані кров’ю та болотом джинси, порвані в тому місці, що мало б приховувати розбите коліно. Плями рудого кольору були на дверях, яких посестра, судячи з усього, трималася в спробі скинути з себе забруднений одяг, на умивальнику і незбагненним чином навіть на плафоні світильника. На всю квартиру разив шлейф одеколону «Denim» – антисептик моя подруга вибрала жорсткий.

— Сестро, що сталося? — запитав я, порпаючись в домашній аптечці в пошуках вати, перекису водню та зеленки.

— Один нуль, я попереду! — переможного настрою Тетяни не зіпсували ні рана на нозі, ні пощипування антисептика.

Значить, для неї цей день був більш успішним, ніж для мене.

— Вечерю сьогодні готуєш ти, бо я втомлена й поранена, — посестра чаплею поскакала на одній нозі з ванни на кухню, навіть не прикривши спідньої білизни з червоного комплекту. «Цікаво, чи знає Тимко, в якому вигляді перед іншим чоловіком дефілює його половинка?» – задумався я, поглядом естета оцінивши природні зваби Гудзовської. І не треба приписувати мені брудні наміри – хіба не може брат помилуватися вродою сестри?

На столі, за яким я звик приймати їжу, стояла півтора літрова пляшка крафтового пива, що змусило моє серце зарухатися швидше – ми домовилися розпивати будь-який алкоголь лише за наявності поступу у спільній справі.

Відчувши моє збентеження, Тетяна награно приклала руку до виска:

— Голошу слухняно, шеф, ціною неймовірних зусиль мені вдалося знайти Галину Климчук і поговорити з нею. Можеш сміливо викреслювати її зі списку потенційних убивць.

— Звідки така впевненість? Вона що, в тюрмі сидить?

— Не зовсім, але й не кожен захоче бути там, де перебуває вона.

Поки я чистив картоплю та цибулю, нарізав їх та смажив на сковорідці, Тетяна розповіла мені віхи біографії набожної пасії Сфінкса. Відшукати сліди Галини Климчук було важко через те, що вона понад десяток років була монахинею й вела скромне чернече життя під іменем сестри Параскевії. Попри це, Гудзовська з’ясувала, що ще за часів епохи атеїзму Галина Климчук була не простою медсестрою в районній лікарні, а сестрою-жалібницею, яка опікувалася немічними священиками та монахинями, котрі правдами й неправдами поверталися з Сибіру на рідну землю та продовжували бути вірними своєму покликанню у підпіллі. Галина передавала їм ліки й допомагала з оформленням лікарняних листів. Після того, як Україна здобула незалежність, уже ніщо не перешкоджало набожній дівчині відкрито служити Богу. Пройшовши всі етапи формації монахині: кандидатуру, облечини, новіціат, прийняття тимчасових і постійних обітів чистоти, убожества й послуху, вона стала черницею.

Наполегливу працю, жертовність і таланти молодої черниці зауважили не тільки сестри по чину, але й вище духовенство. Сестру Параскевію запросили до Риму, де вона пробула кілька років, утверджуючи свій авторитет в ордені. Повернувшись з Італії, відмовилася від теплого місця в старгородському жіночому монастирі, а попросилася в непретензійну спільноту черниць, які опікувалися немічними пацієнтами при шпиталі святого Климентія. Ця лічниця – єдина вціліла споруда серед комплексу будівель колишнього Преображенського монастиря, які сестри хочуть відновити підручними засобами. У шпиталі одна з фігуранток заповіту Мар’яна Володимировича працює рентгенологом і медсестрою.

— Ми довго розмовляли про її шлях до Бога, про те, чому не прижилася в Італії, про занепад віри серед європейців та про її альбом зруйнованих радянською владою релігійних святинь, поки я наважилася за торкнути її присутність у заповіті Твердоступа, — від історії та біографії Тетяна, котра наминала смажену картоплю на повен рот, перейшла до наших реалій. — Сестра Параскевія зізналася, що знайома з таким документом і тут же поспішила запевнити мене, що не хотіла би отримати жодного спадку й жертвоприношення від людини, яка задля власної вигоди зреклася Бога і служить Мамоні, а від Страшного Суду після смерті хотіла б відкупитися ще при житті. Я не стала розпитувати, що спонукало Мар’яна Володимировича вписати її ім’я до свого заповіту, а вона не виглядала на особу, яка прагне звести зі світу Сфінкса, щоб отримати частку його спадщини. Гроші, як такі, її не цікавлять – вона безкорисливо служить немічним та хворим. Людина знайшла своє покликання й виглядає цілком умиротвореною. Гадаю, тут можна ставити жирний мінус навпроти її прізвища в списку підозрюваних.

Аргументи Гудзовської хоч і не були на сто відсотків переконливими, але виглядали цілком логічно.

Помивши посуд та розливши пиво в кухлі, які вціліли з тих часів, коли в моєму помешканні заправляли футбол ери, я поцікавився:

— А коліно де так розпанахала?

Тетяна, якій уже кортіло зішкрябати свіжий струп, за що й дістала від мене по руках, відмахнулася:

— Та то дрібничка. Виходила з бірмаркету, де продають на розлив ось це пиво, наше з Тимком улюблене, і задивилася на смартфон – Лиховій якраз скинув свіжі фотки ремонту. Необережно вийшла на проїжджу частину, й на мене налетів скутерист. Збив мене з ніг, і я добряче приклалася коліном до асфальту. Добре, що в дитинстві батьки водили мене на художню гімнастику – встигла згрупуватися так, що обійшлося без перелому, і смартфон цілий, і пиву нічого не сталося, — Гудзовська вміла знаходити позитив навіть там, де було не до сміху.

Посестра щебетала, немов канарка навесні, а в мене по спині побігли сироти:

— Водій на сріблястому скутері в худі з капішоном і написом «Каліфорнія» на спині, в темних окулярах?

— Так, а ти звідки знаєш? Проходив поруч і не допоміг мені підвестися? — здивувалася й обурилася посестра.

— Бо він і на мене ледь не наїхав на перехресті Квітневої та Шевченка. На збіг обставин це мало схоже.

Жилка запульсувала над переніссям у Тетяни. Вона хоч і не з лякливих і побувала в таких перепалках, що й суперменам не до снаги, але голос у Гудзовської затремтів:

— Круглий, це означає…

— Це означає, що хтось натякає нам не пхати носа туди, куди нас не запрошували.

— Але ж не думаєш же ти, що сестра Параскевія… Та вона така дебела жіночка, що той драндулет під нею розвалився би…

— Про черницю не думаю, а от Маркіян Гавронський через когось із своїх підлеглих міг би передати нам таке промовисте попередження. Але звідки він так швидко провідав, що я з тобою працюю в парі?

— А яким боком тут Гавронський?

Замість вечірньої казочки перед сном довелося мені розповідати подрузі, де я вештався увесь день.

Вкладаючись спати, я перевірив замки на вхідних дверях і опустив жалюзі на всіх вікнах. Під подушку про всяк випадок поклав кастет, якого затрофеїв давним-давно і котрим колов горіхи. Гудзовська ж, як ні в чому не бувало, увімкнула черговий випуск «Битви екстрасенсів». Жінка зі сталевою витримкою, що ще тут скажеш.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.