Космічні Авантюристи: У пошуках частинки Бога

“Джульєтта” зробила стрибок — простір згорнувся в циліндр, зорі розчинилися у тумані гіперпотоку. Корабель здригнувся, стабілізатори завібрували низьким гулом.

Мазур стояв біля панелі з чашкою кави, вдихаючи найулюбленіший аромат.

— Нарешті справжня, земна — пробурмотів він.

— Святі процесори… — відгукнувся Боб. — Богдане, це ж просто кава, а не еліксир безсмертя. Хоча з твоїм захватом можна подумати, що ти щойно відкрив джерело вічної молодості в капсулі Nespresso.

Рокі тим часом поправила макіяж і плавно підійшла до Мазура.

— Капітане, з такою зовнішністю тобі жоден еліксир не потрібен, — прошепотіла вона, кокетливо усміхнувшись.

Вона вже майже нахилилась ближче, коли з динаміків пролунав сухуватий голос “Джульєтти”:

— Вихід із гіперпростору через п’ять хвилин. Рекомендую припинити флірт і пристебнути ремені.

— Нарешті, — випустив густий тютюновий дим Абрахам, перегортаючи сторінку інтерактивної газети. — Можливо, на цей раз мені випаде честь героїчно померти.Чапі відірвався від своїх консерв, гавкнув і сердито чхнув — мовляв, навіть не думай..

Корабель здригнувся і випірнув із гіпер стрибка. Перед “Джульєттою” відкрився порожній простір. Ні зірок, ні світла, лише безмежне, гнітюче ніщо.

— Що за… — Мазур нахилився до панелі. — Джульєтто, проскануй сектор.

— О, може, Рокі просканує своїми красивими очима? — пролунало в динаміках із легкою, але помітною іронією.

Рокі хмикнула: — Не ревнуй, красуне, твій капітан поки що дивиться лише на монітори.

— Уже сканую, — холодно відповіла Джульєтта.

Кілька секунд потому її голос став серйознішим: — Дуже дивно. Усі хвилі-електромагнітні, гравітаційні, нейтронні — не повертаються. Вони зникають у певній точці.

На головному екрані з’явилась пляма — чорна, як витерта з реальності.

— Це чорна діра? — припустила Рокі.

— Не може бути, — похитав головою Мазур. — Це якесь диво, а не чорна діра,бо нас би вже затягнуло.

Браво, капітан очевидність, — протягнув Боб, — тобто, ми стоїмо перед безоднею, яка зжирає світло, але не має гравітації. І все, що ти можеш сказати — “дивно”?

Абрахам спокійно видихнув дим; — Я б сказав — фатально цікаво.

Мазур проігнорував коментар і знову подивився на екран.

— Джульєтто? — На мить запала тиша, і голос корабля змінився: — О мої творці …Я… зрозуміла — проговорила вона. — Це… Та сама машина, про яку я вам говорила. Мої творці побудували її, коли знайшли Сльозу Бога. Схоже її збудували не для використання чи контролю сльози, а…щоб сховати.

— Сховати? — перепитав Мазур.

— Так. Вони створили оболонку, що поглинає усе: світло, енергію і навіть час. І помістили Сльозу всередину. Ззовні — лише чорне ніщо. Усередині — джерело творіння.

Боб клацнув сенсорами, мовчки вслухаючись: — Святі процесори…

Джульєтта плавно дрейфувала перед чорною плямою.

— Гаразд погнали! — Мазур спробував наблизитися до “ніщо”. Корабель загальмував грузнувши в темноті. — Ми ніби через шоколадне желе пробираємося — Богдан дав повну потужність, і мотори завили в напрузі. Через кілька секунд Джульєтту струснуло і різко виштовхнуло назад ніби м'яч із води.

— Вау! — вигукнув Боб. — Це що зараз було? Нас виштовхнуло… космічне желе?!

— Схоже, — буркнув Мазур, дивлячись, як на панелі танцюють графіки перевантаження моторів. — Гравітації нема, але жиле має зворотну енергії.

— Схоже на імунну систему Всесвіту, — пробурмотіла Рокі. — Не пускає нічого зайвого.

Абрахам підняв брову, не відриваючись від газети: — цікава теорія ?

— Джульєтто, — Мазур обернувся, — переглянь свої архіви. Можливо, в записах твоїх творців є натяк, як потрапити туди.

Панелі навколо ледь засвітилися — Є один запис… дуже давній. Це навіть не офіційний архів , а якась молитва …. Переклад неповний, але сенс зрозумілий.

Вона на мить замовкла, а потім промовила : — “І прийде Він — великий і чистий. І лише серце, вільне від страху й гніву . І лише розум, що не прагне володіти, зможе заступити за межу буття. Бо Сльоза є не сила, а відображення душі божої”

Кілька секунд усі мовчали. Мазур провів долонею по обличчю: — Отже, не машина, не код, не ключ. — Рокі глянула на нього уважно: — Тоді хто?

Кілька секунд усі мовчали. Навіть Боб не жартував. Мазур провів долонею по обличчю: — Отже, хтось, хто відповідає цим критеріям, є ключем? — Повисла тиша.Але Боб першим не витримав: — Ну що, капітане, може ти?

— Я? — пирхнув Мазур. — Я люблю каву, гроші й жінок. Не бачу в цьому нічого світлого і доброго. Може ти Рокі?

Рокі посміхнулася краєм губ: — Ха, я? Я шахрайка — покрутившись вклонилась вона. — На мені висить ордер в трьох системах за “торгівлю духовними цінностями”. Не думаю, що Бог чекає мене з відкритими обіймами.

— А може, я? — підняв руку Абрахам із вічним спокоєм у голосі. — У мене принаймні бездоганні манери.

Боб обернувся до нього: — Ага… вибачте, але з такими статками, як у вас, зазвичай не лише рильце в пушку, а й хвіст у банці меду.

— Йопсіль Мопсіль, — пробурмотів Мазур. — То у нас команда грішників!

— Мене не рахуй — уточнив Боб. — Я взагалі машина.

— Саме тому без шансів. — відрізала Рокі.

У цей момент Чапі, який увесь час неспокійно переминався з лапи на лапу, зненацька підскочив і голосно гавкнув… Раз!.. Потім ще раз !Коротко, але настирливо, немов намагаючись переконати їх.

Абрахам повільно опустив газету й примружився: — Що з тобою, старий?

Чапі знову гавкнув, цього разу ще гучніше, підбіг до ілюмінатора й ткнув мордою в темряву за бортом. Потім озирнувся на всіх — із виразом, у якому дивом поєднувалися впевненість і нетерплячість.

— Ви жартуєте… — прошепотіла Рокі.

Мазур махнув у бік пса. — А цей чотириногий Будда підходить під опис.

Абрахам повільно встав, підійшов і поклав руку на спину собаки. — Якщо це правда, — мовив він задумливо, — то що далі.

Боб повернув голову до Мазура — Як що??? Запускаємо Чапі у космос із табличкою “місія Білка і Стрілка 2.0”

Джульєтта обурено перебила: — Це аморально й нелюдяно!

— Та спокійно, богине, — буркнув Боб. — Ми ж не Радянський Союз, ми прив'яжемо його до корабля.

Мазур різко вигукнув: — припини Бобе! Ніхто нікуди його не запускатиме! — У мене інша ідея.

Він нахилився до Чапі, поклав руку йому на шию: — Може, не треба нікуди летіти. Може, просто… гавкнеш, друже.?

Боб підняв оптичний модуль: — Серйозно? Ти хочеш, щоб він погавкав у божественну безодню? Це не Король Лев, капітане, тут сила голосу не відкриває чакри.

Мазур хитро всміхнувся: — Схоже, ти “П’ятий елемент” не дивився? Там теж усе вирішив один крик!

— Святі процесори, — простогнав Боб. — Богдан, ти забув: у космосі звукових хвиль не буває!

Мазур підморгнув: Ми ж не в космосі, розумнику. Ми в цьому клятому “желе”, що поглинає світло й час.

Рокі закотила очі: — Ви двоє — клінічні ідіоти.

— Ага, але геніальні, — відповів Мазур. — Джульєтто, під'єднай мікрофон до Чапі й виведи динаміки назовні. Готуємось до повторного входу.

— Ви справді збожеволіли, — зітхнула Джульєтта, але підкорилася.

Корабель плавно повернувся до чорної безодні. Системи завили, корпус затремтів, а поле знову почало відштовхувати їх назад.

— Зараз, — шепнув Мазур. — Чапі ..Гавкни, друже!

Чапі випрямився, нахилив голову, і потім, з усієї собачої душі, загавкав у мікрофон.Звукова хвиля, посилена до неймовірного резонансу, вдарила в порожнечу. “Желе” затремтіло, і почало… розходитись.

— Святі творці … — прошепотіла Джульєтта. — Це працює!

Абрахам повільно опустив димливу люльку: — Якщо хтось мені скаже, що я це бачив — я не повірю.

Рокі стояла, роззявивши рота: — Як це можливо … ?!

Боб глянув на неї й тихо промовив: — Звикай у нас так завжди !

Джульєтта прослизнула крізь розчинену темряву, і перед ними раптом розкрилася величезна порожнина — осяяна сфера, у центрі якої пульсувало світло, як саме серце всесвіту.

— Ласкаво просимо… — прошепотів Мазур, не відводячи очі.

— Усередину до божого простору!!!