Космічні Авантюристи: У пошуках частинки Бога

У залі застигала тиша, аж поки з боку вантажного відсіку не пролунав гуркіт і клацання металу. Всі різко обернулися.

З тіні вийшли троє — Кембел і двоє його головорізів.

— Ну, нарешті, — хрипло заговорив Кембел, витираючи з чола піт. — Ви навіть не уявляєте, як мені набридло чекати у тому смердючому відсіку.

— Як ти сюди потрапив?! — випалила Рокі, тягнучись до бластера.

Кембел з усмішкою розвів руками: — Красуне, це було просто, хтось із вас, розумників, забув закрити двері.

Рокі кинула на Мазура нищівний погляд.

— А, що? Зате ми тоді втекли … — скинув плечима Мазур.

Кембел розсміявся глухо й зловтішно:

— Мені подобається цей цирк. Знаєш, красуне, ти обвела мене навколо пальця…я думав ми будемо разом, а тепер я дізнаюсь, що до всього щей твій новий герой підвозив мою жінку! І уяви як мені буде приємно пришити вас обох!

Рокі з огидою подивилась на Мазура:

— Ти й з Пенелопою був?

— Я… не знав, що вона його дружина! — почав виправдовуватися той. — Вона просила допомоги! Як я міг відмовити?

Кембел скривившись і крізь зуби процідив:

— Саме так вона й сказала: “Він не міг відмовити.” — хижо всміхнувшись продовжив — Але не хвилюйся я їй розкажу як ти загинув! — він прицілився прямо в груди Мазуру і готовий був стріляти, як раптом корабель різко повело вбік. Метал заскреготів, лампи мигнули, усі попадали !

Абрахам, з криком, кинувся вперед, а Чапі уп’явся в руку головоріза, збиваючи його з рівноваги. Боб розкрутив свій маніпулятор і влупив іншому нападнику просто в щелепу, а Рокі вистрілила із шокера.

Кембел рвонув до Мазура. Вони зіткнулися плечем об плече, зброя випала. Почалася бійка — коротка, жорстка й без слів.

Кембел ударив першим, його кулак з глухим тріском пройшовся по обличчі Мазура. Той похитнувся, але відповів одразу — серією ударів у корпус, один, другий потім третій коліном у живіт. Кембел, задихаючись, дістав ніж й з криком замахнувся, але Мазур ухилився, перехопив його зап’ястя й різко вивернув руку. Почулося хрустке клацання. Потім ще один удар влучив у голову Кембела.

Той упав. Мазур спустився важко дихаючи і почав його звязувати .

— Ти зайшов не в ті двері покидьку ! — прохрипів він і пхнув його востаннє.

Богдан обернувся. Боб уже стояв над зв'язаними непритомними головорізами, Абрахам обіймав Чапі.

— Всі живі? — вигукнув Мазур.

Рокі не відповіла. Глянувши в іншу сторону він побачив як вона лежала трохи осторонь,її бластер лежав поруч, а під рукою розтікалася темна пляма.

— Ні… — Мазур кинувся до неї і опустився на коліна. — Рокі! Чуєш? Гей красуня ти чого?

Вона відкрила очі й важко вдихнула.

— Схоже… це була моя остання авантюра? — прошепотіла з блідою усмішкою.

— Ні, ні, ні, що ти! Рокі… ти не помреш, чуєш?! — Мазур тремтячими руками намагався зупинити кров. — Джульєтто! Мед. капсулу, швидко!

— Медичний модуль активовано. Підготуйте пацієнта.

— Рокі!Чуєш?! Тримайся! — він нахилився ближче, притискаючи її до себе. — Зараз, ще трохи, лиш хвилинку…

Вона ледь усміхнулася, очі вже блукали десь далеко.

— Не засмучуйся, капітане… — прошепотіла тихо. — Я знала, що колись мене дістане не пастка і не вибух, а твоє вперте серце…

— Ні ...не говори так! — голос Мазура зірвався. — Ти чуєш, Джульєтто, швидше ! — Він підніс Рокі до медкапсули.

— Критичний рівень життєвих показників. Втрачено стабільність серцевого ритму…

— Рокі!.. — він стиснув її руку. — Ти ж сильна. Ти ніколи не здаєшся!

— Я… і зараз не здаюся, — ледь чутно прошепотіла вона.

Її пальці торкнулися його щоки, тремтливо й ніжно.

— Якщо життя — це мить, то я рада, що частинка мої минула поруч із тобою…

Вона ледь усміхнулася й заплющила очі.

— Ні! НІ!.. — закричав Мазур, обіймаючи її. — Ти не помреш… ти не можеш… чуєш?!

Він притис її до себе, схилив голову, сльози побігли по щоках змішуючись з її кров’ю.

Боб стояв зависнувши поруч.

— Сис..тема… поми…лка емоційного процесора… невідповідність логіці втрати… — внутрішній динамік в голові Боба видав системну помилку.

Абрахам тихо зняв капелюха й пригорнув його до грудей.

— Мир твоїй відвазі, леді… — сказав він ледь чутно.

Чапі підійшов, вискочив до медкапсули, поклав голову на її руку й тихо скавульнув. Потім закрив очі лапами. У залі запала тиша.

Мазур сидів, не відпускаючи її руки. Її обличчя вже застигло у спокої.

Із-за уламків, кашляючи, озвався зв'язаний Кембел. — Принаймні… тепер ти, друже, найбагатший у всесвіті. Він кивнув у бік ілюмінатора.

Там, серед темряви космосу, виблискувала маленька крапля світла — Сльоза Бога.

Мазур підняв голову. Його погляд спалахнув.

— Джульєтто! — вигукнув він. — Ти казала, що Сльоза — це частинка безмежної сили, що породила цей світ!

— Так, капітане… це енергія творення. Її сила не підвладна нікому.

— Тоді якщо це правда… — він зціпив зуби. — Нехай вона поверне мені Рокі!

Він підвівся, тримаючи її бездиханне тіло на руках, і рушив до виходу.

Боб кліпнув оптичним модулем, намагаючись сказати щось, але знову видав лише зламані звуки: — На… зовні… не… є..кис…ню…

— Капітане! — долинув голос Джульєтти. — Сльоза — це безмежна енергія! Якщо ви доторкнетеся до неї, вас розірве на атоми!

Мазур йшов, не зважаючи, з очима повними відчаю. Він торкався панелі шлюзу, і відчув як на його плече лягла рука Абрахама.

— Якщо ти підеш, — тихо сказав він, погладжуючи Чапі,— то ми підемо з тобою.

Позаду підійшов Боб. Його система відновилася лише частково, але він підняв маніпулятор й поклав її на інше плече Мазура. — І ми всі загинемо як одна команда. — проскреготав він спотвореним голосом.

Мазур не сказав нічого. Лише глибоко вдихнув і зробив крок уперед, у порожнечу, назустріч сяючій краплі.

А десь позаду, тримаючись за перебиту руку, Кембел хрипко розсміявся: — Вони всі хворі… Всі до одного…

Крокуючи м'яким желе, вони дісталися Сльози Бога. Богдан обережно повільно простягнув руку й торкнувся тремтячої краплини! І коли його пальці торкнулися її, у просторі спалахнуло світло. Воно пронизало все — плоть, метал, думки, навіть корабель , а час зупинився. Боб, Абрахам і Чапі інстинктивно вхопилися одне за одного підтримуючи Мазура, що притискав Рокі до грудей.

Маленька краплина світилася в його долоні випалювала їх із середини, і він ледве стоячи на ногах, з останніх сил закричав: — Поверни… Рокі…! — І з останнім подихом сил утиснув Сльозу в її рану. Світ вибухнув білим світлом, заливаючи все навколо. А коли Мазур розплющив очі, було вже темно. Він озирнувся: Абрахам тримав Чапі. Боб стояв неподалік. І Рокі… лежала в нього на руках.

— Рокі?.. — прошепотів він, нахиляючись. Вона не ворухнулася. Мазур обережно притулився губами до її вуст.

Приготувавшись відчути холод і тишу, раптом відчувся рух. Легкий, як подих. Її губи ворухнулися у відповідь — ніжно й тремтливо...

Мазур завмер на мить, дивлячись у її очі, що повільно розплющувались.

Вона усміхнулася, і із утомою і теплом промовила:

— Богдане… мені довелося вмерти… щоб дочекатися, коли ти мене поцілуєш…

Мазур ковтнув повітря, не вірячи. Абрахам витер сльозу, Чапі закрутився навкруг свого хвоста й зраділо загавкав, а Боб пробурмотів:

— Фіксую… диво.

Мазур знову, але вже палко крізь сльози поцілував її. Потім підняв очі до тьмяного купола неба, де ще миготіли зірки й тихо прошепотів:

— Дякую…

І він не зупинився цілувати її.

— Сльози немає, — сухо мовив Боб. — Як і перспективи отримати за неї гроші. Місія провалена!

— Ну і що, — відповів Абрахам, трохи по-англійськи, з тим старовинним пафосом, який йому личить: — Але ж поглянь на них.Це і є найбільша винагорода…

Коли вони всі разом повернулись до корабля, Джульєтта чуйно промовила :— Я рада, що Рокі жива…

Мазур звернувся до всіх — ну що, команда… багатими не стали, але, погодьтесь, це була крутезна пригода!

Рокі підморгнула: — Я б сказала це авантюра року, капітане.

Боб глухо буркнув — Зафіксовано: прибуток — нуль. Ризик — максимальний. Рівень адреналіну — зашкалює. Висновок: було круто.

Абрахам гордо відкашлявся, пригладив волосся й з англійською важністю заявив: — Як казав мій дід, є миті, за які не розплачуються грошима, а лише вдячністю, що ти був там.

— Гав! Гав-гав! — Чапі підтвердив виляючи хвостом. Усі розсміялись.

Мазур усміхнувся, сів у крісло пілота й завів двигуни.

— Я ж правильно зрозумів, сльоза не єдина частинка бога? Він помовчав, а Джульєтта відповіла — Так капітане…!

— Що ж, — Урочисто виголосив Мазур. — Вперед за пригодами!

Боб уже відкрив рот, щоб вставити черговий саркастичний коментар, але Мазур випередив: — Але спершу — закинемо цих покидьків у поліцію.

— Гав! — підтвердив Чапі.

Двигуни Джульєтти заревіли, модулі засвітилися, і корабель рвонув у зоряну темряву — туди, де вже чекала наступна історія.......