Космічні Авантюристи: У пошуках частинки Бога

Двері зачинилися за ними, й шум дощу зник, ніби хтось вимкнув звук. Вони опинилися у величезній залі — напівтемній, із високими стелями, де світло перетікало у відблиски скла та сталі. Уздовж стін були десятки експонатів: стародавні шоломи, муміфіковані істоти, фрагменти зорельотів, кристали, що світилися зсередини. Деякі живі екземпляри рухалися самі по собі, інші спостерігали за ними зсередини колб, а треті здавалися просто мертвими.

— Рекомендую нічого тут не торкатися. — Пошепки попередив Мазур.

Чапі згорбився, шерсть на спині стала дибки, пес притиснувся до дроїда, а той — до Мазура.

— Ти з ним подружився? — спитала Рокі, кивнувши на Боба.

— Він теплий — буркнув дроїд. — І пахне дешевими консервами, мене це заспокоює.

Вони йшли між експонатами, а кроки глухо відлунювали. В повітрі стояв запах старовини й озону.

— Скільки ж вона всього зібрала, — прошепотіла Рокі. — І все це… справжнє?

— О, без сумніву, — відповів Абрахам. — Смак дорогої манії величі я впізнаю одразу.

Попереду, на невеликому круглому виступі посеред зали, спалахнуло світло.Неон плавно перелився золотом, і на сцену ступила вона — у темному вбранні з блискітками металу, з ідеальною поставою й поглядом, у якому змішалися влада й цікавість.

— Це вона,— Мазур вклонив голову — Галина Іванівна Колекціонерка, — І всі повторили за ним.

— Богдан Мазур… З’явився так само раптово, як і зник. — Пролунав її голос — рівний, холодний і упевнений:

— Минуло чимало часу, і все ж ти не змінився. Хіба що компанія… цікавіша.

Вона ковзнула поглядом по Рокі й Абрахаму.

— То хто ці двоє за твоєю спиною, Мазуре? Привів, щоб продати? Чи обміняти на щось корисніше?

Рокі закотила очі, а Абрахам кашлянув.

— Це не товар, Галино Іванівно, — відповів Мазур, стримано, але помітно напружено. — Я привів поціновувачів.

— Поціновувачів, — повторила вона з насмішкуватою посмішкою.

Боб обернувся до Абрахама та Рокі й, тихо, але з притаманною йому іронією:

— Народ якщо вона зробить ще крок — я раджу атакувати першими.

Чапі насторожено загарчав, Рокі поклала руку на бластер, а Абрахам лише видихнув.

Галина Іванівна повернула до нього голову.

— О..то він досі говорить. Вражаюче! Богдане, ти впевнений, що не хочеш його продати?

Мазур стиснув губи, ледве стримуючи роздратування:

— Ні. Я вже казав — Боб не продається.

— Шкода, — промовила вона з удаваним жалем. — Він би чудово пасував до моєї колекції. Особливо між першим супутником СРСР і тим марсоходом від НАСА

Боб кліпнув сенсором:

— О, дякую. Завжди мріяв стати частиною вашого мотлоху.

Мазур зітхнув і глянув прямо їй у вічі:

— Ми прийшли дещо запитати!

— Цікаво, — відказала Галина Іванівна, її усмішка блиснула холодом. — Тоді кажи, за чим завітали, поки я не змінила думку і не придбала вас гуртом.

Минулого разу, — почав Мазур, — у вас тут стояла піраміда, темна і з дивними символами…

Галина Іванівна різко звела погляд.

— І навіщо тобі це, Богдане? Ти ж не колекціонер, ти — таксист і барига.

— Не мені, а йому — Мазур махнув у бік Уістлера.

— Якщо вже дозволите, — втрутився Абрахам, — я б хотів представитись. Абрахам Ам Уістлер : власник вишуканої галереї Нового Львова..

— Уістлер? — вона піджала губи. — так пригадаю, щось чула про вас!

— Маю надію міс, тільки хороше ?…

— Хмм. Гаразд ходімо…Вона розвернулася і повела всіх в глиб.

У залі під склом стояла безверха темна піраміда в дивних символах.

— Десять років тому, — сказала Галина, — мені приніс її контрабандист. Обміняв на старий родстер. Модель, між іншим, яку Маск на Марс запустив. Так і стоїть без вершини тут…

Мазур наблизився. Пальці торкнулись краю.

— Прохолодна? — Він дістав свій трикутник. — Може ось вона, та вершина?

Трикутник дзвінко ударив об піраміду і їх форми збіглася ідеально.

— Отже, це дві частини, — сказала Рокі, ледь усміхаючись. — І, схоже, ви знаєте, де шукати третю.

— Знаю, але не скажу.

Абрахам спробував грати м’яко: — Тоді, можливо, я придбаю вашу піраміду з інструкцією де шукати іншу. Назвіть ціну.

— Ціну? — Вона погладила піраміду. — Мені подобається ваш пес.

— Чапі?! — вигукнули одночасно Мазур і Рокі.

Абрахам стиснув тростину: — Навіть не обговорюється.

— Хм іншого і не чекала, — промовила Галина, вже відвертаючись. — Розмова закінчена.

Та Рокі зробила крок уперед, — Слухайте, пані Галино! Я та, що вкрала верхівку. І за мною вже ганяється сім’я Кембеллів. Якщо ви відмовитесь домовлятися — вона інтригуючи протягнула – я віддам нашу частину їм. Хочете уявити, як вони поводитимуться, коли дізнаються, що у вас є друга?

Галина усміхнулась:

— Дівчинко, якби я боялася всього, я б не збирала те, що збираю. — вона клацнула пальцями й по периметру залу вийшли озброєні до зубів люди та дрони. Ситуація загострювалась.

Рокі не відступила, голос став більш діловим:

— Розумію. Ви серйозно готові захищатися. Але уявіть інше: Кембелли — це не вуличні бандити. Це державні важливі фігури. Заворушення з ними це скандал який приверне увагу Галактичної поліції. Уявіть, якщо вони, почнуть перевірки — і знайдуть у вашій колекції експонати, заборонені галактичною конвенцією. Місцева влада може й закривала на це очі, та галактична — ні! Вам же не потрібен цей вогонь, так?

Усі троє — Мазур, Абрахам і навіть Боб — стояли, з відкритими ротами.

Галина зпідлоба дивлячись протягнула : — І що ви пропонуєте? І які Гарантії?

Рокі посміхнулась, як людина, що має план:

— Гарантії прості й робочі. На вас навіть тіні не буде. — Вона у повітрі замахала руками, активно жестикулюючи — Вже сьогодні на всіх шпальтах вийде новина про новий експонат у сімейній галереї Уістлерів. Де ширко рекламуватися піраміда….Вся увага буде прикута до цього місця, і ніхто навіть і не подумає про вас! — Вона зробила паузу, дивлячись прямо в очі Галині:

— Ми не просимо довіри — ми пропонуємо розумну угоду де Ви лишаєтесь зі своїми інтересами без шуму.

У залі повисла коротка, напружена пауза. Абрахам похмуро сопів, Мазур ніяково посміхався, а Боб тихо клацав механічним язиком — усі зрозуміли, що хід ризикований, але логічний.

Галина довго дивилась на Рокі, потім повільно кивнула:

— Добре. Але пам’ятайте — я не цураюсь помсти. Якщо ваш план провалиться — ви станете частиною моєї колекції, і це не комплімент.

Рокі лише посміхнулась і підморгнула:

— Ми не робимо “провалів”.

Колекціонерка різко простягнула руку до Абрахама: — Проте — не без обміну. ЇЇ погляд зупинився на його тростині.

— Сто тисяч юнітів… І той смарагд… Він мені пасуватиме.

Абрахам насупився. — Це реліквія мого роду.

— А це моя умова, — холодно відповіла вона.

Коротка пауза напруження застигла на мить. Потім Абрахам глянув на Чапі й подав тростину.

— Вважайте, що купили, мадам.

Галина Іванівна прийняла її з тонкою усмішкою, ніби поставила останню крапку в грі.

— Планета Сіддхартха - Шакьямунді в системі Ессцет.

— Шакямуні, що? — Вирвалося у Богдана.

— Саме так: Сіддхартха - Шакьямунді в системі Ессцет! Це богом забуте місце. Планета суцільних джунглів, де живуть потрібні вам віруючі фанатики. Там шукатимете свою третю частину.

Боб хмикнув:

— Супер. Релігійний рай на болотах із вбивцями сектантами!

Рокі торкнулась плеча Мазура, очі блиснули.

— Ну що, капітане, схоже, ми вляпались у щось цікавеньке…