Космічні Авантюристи: У пошуках частинки Бога

Під вечір, коли дощ на Аргосі вщух, команда Мазура дісталася до ангару "Рубі Моторс".

Джульєтта стояла посеред зали, блискуча й горда, наче нова зірка — двигуни пульсували, а стабілізатори м’яко підсвічували мокрий бетон.

Біля трапа стояла Рубі — у сірому комбінезоні, з чашкою кави та легким безладом у волоссі. В її погляді змішалися втома, гордість і щось глибше, чого вона не хотіла помічати.

Мазур ішов до неї впевнено, як завжди. Боб котився позаду, буркочучи собі під ніс:

— Якщо цей корабель знову вибухне, прошу, щоб у некролозі написали: “Попереджав, але ніхто не слухав”.

— А склеп підпишуть “скептичний тостер”, — кинув Мазур.

Рубі підняла брову, побачивши всю компанію.

— І це тепер твоя команда? — посміхнулась. — Краще б ти завів кішку, було б менше шуму.

— Знайомся, — сказав Мазур. — Абрахам Ам Уістлер — наш інвестор, філософ і колекціонер з манерами з дев’ятнадцятого століття.

Абрахам чемно кивнув.

— А це Рокі… просто Рокі. — Мазур трохи зашарівся

Рубі простягла руку. Рокі потисла її впевнено, з посмішкою, що водночас викликає довіру й ревнощі.

— Гарна робота, — сказала Рокі, проводячи поглядом по кораблю.

— Приємно чути це від людини, яка, здається, знайшла ключик до Мазура, — відказала Рубі з легкою іронією.

— До нього? Нізащо, — посміхнулася Рокі. — Я не граю в безнадійні ігри.

Вони обидві засміялися, але сміх вийшов трохи натягнутий.

Рубі вже впізнала цей погляд — як Мазур дивиться на Рокі, ніби на загадку, яку хочеться розгадати.

А Рокі, хоч удавала байдужість, та її очі постійно знаходили його, ніби мали окремий радар. Любов, — подумала Рубі. Очевидна, як полум’я. Тільки ці двоє ще не визнають, що вже горять.

Вона зробила ковток кави й, ніби відганяючи думки, промовила звичним, діловим тоном:

— Ну що, герої, "Джульєтта" готова. Все працює, навіть те, що не мало б.

— Ти геній, — сказав Мазур і раптом обійняв її.

Вона застигла, вдихаючи знайомий його запах…

— Абрахам оплатив усе, навіть борги, — тихо сказав він.

— Я знаю, — відповіла вона майже пошепки. — Іди вже, дурню.

Він усміхнувся і пішов до корабля, не помітивши, як її очі блиснули вологою.

Боб котився слідом і махнув маніпулятором:

— Не сумуйте, мадам, я подбаю, щоб він повернувся — хоча б частинами!

— Подбай, щоб хоч одна з них говорила, — усміхнулась Рубі.

Коли Джульєтта піднялася в повітря, її силует розчинився у дощовому тумані.

Рубі залишилася стояти посеред злітного майданчика.

Віддзеркалення корабля ще мить тремтіло в калюжах, а потім згасло.

Вона зітхнула, прибрала пасмо волосся за вухо й тихо прошепотіла:

— Лети, дурню… тільки повертайся живим.

Через деякий час у середині корабля лунала музика зі старої аудіосистеми SONDY. У повітрі стояв запах кави й свіжої фарби.

Мазур, розвалившись у кріслі пілота, грався на своєму старому смартфоні, який пережив уже три цивілізації.

— Нарешті політ без вибухів, — активно нажимаючи на екран гаджета, виголоис він.

— Тсс, — озвався Боб, підкотившись ближче. — Всесвіт не любить, коли ти це кажеш. Минулого разу після таких слів ми втратили два стабілізатори й твою гідність.

— Дякую, що нагадав, — відповів Мазур, не відриваючись від гри. — Гідність це не про мене.

Абрахам сидів у другому ряду, читаючи газету з заголовком — “Новинка у галереї Уістлерів”, і виглядав задоволеним собою, як кіт, що знайшов засушений листок валерянки.

Рокі, схрестивши руки, спостерігала за зорями у вікні. Її відображення миготіло у склі, мов ще одна зірка — холодна, далека й трохи небезпечна.

— Як довго ще летіти? — озвалася вона, не відриваючи погляду від нескінченного чорного океану.

— Дев’ять хвилин до входу в атмосферу, — відповів Боб. — Якщо не згоримо, буде гарний вид.

— Оптиміст, як завжди, — кинула Рокі.

— Реаліст, — поправив дроїд. — Я просто читав технічний звіт Рубі.

— Не чіпай її звіти, — підняв голову Мазур. — Вона нервує, коли хтось їх читає.

Боб коротко засміявся.

— Якщо я коли-небудь і матиму серце, то точно через Рубі

— Та ти ще й романтик, — підмітила Рокі.

— Ні, просто вчуся на людських помилках.

Корабель трохи здригнувся і спрацювала автоматична система гальмівних щитів.

На панелі замерехтів зелений індикатор, і Мазур схопився за кермо.

— Тримайтеся. За хвилину побачите Сіддхартху-Шакьямуні.

— Вона мабуть зелена, дика і з купою істот, які захочуть нас з’їсти, — пробурмотіла Рокі й пристебнула ремінь безпеки.

— Мені подобається ваша фантазія, — відказав Абрахам, складаючи газету.

— Чим? — здивувалася Рокі.

— Чим цікавіше загинути, тим краще, — відповів Абрахам.

Боб похитав головою і буркнув:

— Хворі… ви всі хворі.

— Облиш, Боб. Ми з тобою не загинемо, даю гарантію, — перебив його Мазур і увімкнув зовнішні камери.

На екранах повільно розкривалася планета . Вся в зеленому океані рослинності, мідними хмарами, й гігантськими ріками, що світилися зсередини, наче живі.

— Вітаю в раю, — додав Мазур. — Місце, де навіть комарі, мабуть, мають власну релігію.

— А ми ті самі безвірні негідники, — додала Рокі.

Джульєтта увійшла в атмосферу. Плазма ковзнула по обшивці, за вікнами спалахнуло полум’я, а корпус задрижав, як серце перед стрибком.

— Ну що, — крикнув Мазур крізь шум турбін, — приготуйтеся до м’якої посадки!

— З тобою це звучить як загроза, — перекричав Боб.

За мить небо розірвало світло. Джульєтта, залишаючи за собою вогняний слід пірнула в хмари — прямо до планети, де все живе дихає небезпекою.

Коли вони ступили на землю, мотори Джульєтти вже стихли, і джунглі зустріли їх вологою спекою. Десь у хащах щось заверещало, а з неба виднілося тьмяне світло двох сонць.

Пройшовши кілька кроків Рокі раптом гукнула:

— Абрахаме!

Той повернувся — і застиг. У її руках блиснула тростина зі смарагдом.

— Сумували?

— Як?.. — лорд вирячився.

— Ніколи не питайте в шахрайки про її методи, — усміхнулася вона. — Головне, що ваша річ із вами.

Боб клацнув сенсором:

— Ідеально, місяія почалась із магії шахрайки, й кавового перегару капітана.

Мазур натягнув великий рюкзак, поправив окуляри від Ran-Bay і всміхнувся:

— Значить, ми на правильному шляху. Час шукати третю частину. — Він дістав комунікатор й активував сканер.Той трохи потріскотів і пискнувши три рази видав зображення

— Є контакт. П’ять кілометрів звідси. Схоже якейсь старе місто з руїнами та якимось енергетичним осередком у центрі.

— Прекрасно, — буркнув Боб. — Мабуть це храм де жерли людей?

— Не жерли, а приносили в жертву, — кинув Мазур. — Відчуваєш різницю?

Чапі насторожено загарчав, втупившись у хащі.

— Йому щось не подобається, — сказала Рокі. — І, чесно, я з ним згодна.

— Ну що, Рокі, готова до прогулянки? — Спробував заспокоїти її Мазур.

— Якщо це прогулянка — де комахами літають як дрони, то тоді ні, — скривилась вона.

Мазур витягнув мачете, й рубанув товсу ліану.

— Тоді вперед. Місія без плану починається. — він ступив пешим

— Записую у бортовий журнал, — пробурмотів Боб йому навздогін. — День перший: капітан впевнений, що знає, куди йде.

Джунглі ковтнули їх відразу. Листя шурхотіло, вологе повітря липло до шкіри.

Чапі біг попереду, Боб котився позаду, тихо коментуючи кожен крок.

— Якщо ми виживемо, я напишу книгу, — буркнув він. — “Як не слухати капітана і все одно здохнути.

Мазур відсунув гілку — попереду крізь мох і туман виднівся кам’яний мур.

— Дивіться, — сказав він. — Руїни на місці.

— Ага і справді руїни — хмикнула Рокі.

Мазур лише посміхнувся. Та раптом небо спалахнуло, на горизонті, за кілька кілометрів, крізь хмари прорвався вогняний слід. Щось важке й велике заходило на посадку..

— Що за… — Мазур дістав комунікатор.

Боб підняв голову, сенсори загорілися червоним.

— Великий…схоже на клас “Корсар”. І, здається, з гарматами, які не носять із мирними намірами.

Рокі спостерігала, як у далині важко сів чужий корабель, здійнявши хмару пилу.

Вона примружилась, губи скривились у знайомій посмішці:

— Чудово. Схоже, Кембелли не проковтнули наживку із галереєю і тепер вони тут.

— І не хай — додав Абрахам, — Якщо вони нам принесуть славу, або смерть то обидва варіанти мені підходять.

— От лайно , — матюкнувся Мазур, ховаючи комунікатор. — Ми шукаємо артефакт, вони шукають нас.

Чапі знову загарчав у напрямку руїн, — Рушаймо, — коротко сказав Мазур. — Якщо вони нас відстежують,то тоді краще дійти до храму першими.