18. Аромат
Як я заздрила людям, які могли собі запалити свічку чи аромалампу, взяти книжку до рук і насолоджуватися спокійним вечором. Мені також хотілося зробити собі не гіршу атмосферу, але страх перед вогнем перекривав усе.
В Чернівцях наша газова плита ще старого зразка. У неї немає електричного запалювання, а тому треба користуватися або сірниками, або спеціальною запальничкою з довгим носиком. Згадавши процес, що суттєво полегшував мені життя, я вирішила спробувати чи не підійде спосіб для свічок.
Наприкінці листопаду того року ми з чоловіком пішли на базар. Там шукали зимову шапку, рукавички, подарунок на день народження подрузі й під шумок купили омріяну запальничку.
Свічки для аромалампи вже в мене були, тож не гаючи часу вдома я почала експериментувати поки у нас гостював племінник чоловіка. Він, у разі чого, міг швидко відреагувати й допомогти.
Яка була моя радість, коли з першого разу маленький вогник із шийки ковзнув до чайної свічі й там залишився. Я стрибала як дитина, сміялася, казала, що тепер зможу й нам влаштувати класний вечірній антураж, або й запобігти застудам цілющими силами ароматичних масел.
Під Новий Рік, коли мій чоловік розпробував нові аромати, що час від часу носилися квартирою, вирішив розширити асортимент прекрасного, подарувавши свічі в склянках. Тепер, коли я довго нічого не запалюю вже сам цікавиться чому в хаті не пахне м’ятою, або корицею.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!