Серпис 2022

Хто сказав, що людина не вміє літати? А ось я вмію. Так, так – вам не привиділося. Та й чого дивуватися, коли душа поетеси така нестабільна.

Урок української мови, вчителька розповідає про складносурядні речення… Весь клас активно записує в зошит правила, приклади, лише я сиджу без діла. Всі давно звикли до моєї невидимої присутності на задній парті й часом не помічали, що я взагалі тут є. Мене це іноді обурювало, але коли в гості приходила муза, то не було коли задумуватися про несправедливість ставлення однолітків до себе.

На папері кострубатими буквами народжувався віршик-присвята дядькові на День народження. То ж хіба є різниця, що свято аж за місяць? Писати вже треба.

Я полетіла у хмарки рим, мрій, слів, радості… Рука рухалася, ніби сама собою. Навіщо слухати урок, якщо і так його вже пройшла тиждень тому на інклюзії? Краще поки мене ніхто не чіпає зайнятись тим, що хочеться.

Раптом на папері з’явилося сонечко, курчатко, травичка, деревця… Текст, ніби ожив, отримав ще один яскравий образ.

Зненацька тінь лягла на блокнот. Я підвела очі й вгадала усмішку вчительки української мови.

- То ось чим ти займаєшся?

Чесно кажучи, червоніти ніколи не доводилося, бо завжди була хорошою ученицею, але тут стало так соромно, ніби я зробила щось заборонене. Рука швидко закрила аркушик, але вже дарма. Злочин був виявлений.

- Пиши-пиши, не соромся. Потім розкажеш для кого, — пожартувала, підморгнувши, Тамара Миколаївна, й пішла перевіряти як учні засвоїли правило.