Київ

Люди, як багато людей.

Столиця кишить сірістю.

Проте, капля колориту,

Львівської мальовничості,

Зберігається поруч із рідними.

Класно подорожувати багато,

Так простіше ставати людиною.

Бачиш різних людей і їх світло,

Думаєш, як стати потрібною.

Тоді людство тебе не лякає.

Ти стаєш його, справді, частиною.

Мені подобається бути людиною,

Простою, собою і щирою.

Київ - місто амбіцій,

Тут ми з ним дуже схожі.

Люди у Києві не надто привітні,

Та своїх знайти таки можна.

Тут і церкви розкажуть історію

І Дніпро заспіває балладами.

Мені добре, тут хочеться жити...

Жити тут, знаєш, не легко.

Мабуть зливами все облиється,

Аж тоді, сонце вмиється,

Проміння пролетить ластівками

І засвітяться люди у Києві.

Микола - приїхав навчатися,

Він ще не знає чого треба боятися,

Як і куди посміхатися,

Та він звикне, призвичається.

Юнаку сьогодні сімнадцять,

Він вже пів року кохає,

Сором'язливий, а фантазії має

Її своє дружиною уявляє.

Вона старша, вже менше привітна,

Він до неї у Київ помчався,

Вона сильна, надзвичайно амбітна,

А він серцем тільки б сміявся.

Ще не знає, що подумають люди,

Ще не знає, як то пишуть новини,

Ще не знає, і знати не хоче,

Як любов розбивається нині.

Як хотілось в майбутньому стати...

Не хотілось, ні, не йому.

Він бажав купити бандуру

І щоосені мелодію грати.

Він романтик, а Київ - ну ні.

Він це знає, але кохає,

Він не зможе уже без жаги,

Його серце йому не співає.

Ох, Миколо-Миколо,

Чом стоїш ти на краю даху,

Хіба зовсім тобі не цікаво,

Як там долею жити дано?

І тут бах, там загинули люди,

Аварія, машина в машину,

Мабуть, вони не хотіли,

А ти хочеш, ти хочеш цього?

Він хотів, та не зміг бо брехня,

Він не міг, не хотів не почути,

Як співатиме власна душа.

Чи співатеме він їй у такт?...

Він співатиме, трохи пізніше,

Коли страх, мов коса дожене

І не буде куди вже крокнути,

Ззаду коса, впереді - темнота

Невідомість ще гірше за скруту,

Бо коли на обриві межа,

В тебе вибір один лиш - крокнути

А там далі - там далі щось буде.

Бо сьогодні людина одна

І знайти ще когось на розпутті,

Це мрія, мила серцю брехня.

Ми живемо найкраще життя,

Тільки щастя в ньому немає,

І це страшно,

Бо майбутньому краще не буде...

А людей ж бо створюють люди,

Тож і ми з тобою щось створимо.

Нове покоління - майбутнє,

Ми для нього живемо сьогодні.

А людина... людина одна.

В сьогоденні особистість мертва.

Ми попали у сад Гетсиманський

І ця пастка для всіх нас одна.

Задля нього ми виживем далі,

Через нього збудуєм шляхи,

Саме з ним саме тут на окраїні,

Ми стежки протопчем нові.

Шлях свободи і світлої долі,

Ми знайдемо це світло самі,

І колись, може навіть і скоро,

Нам напишуть і долю нову.

А поки це майбутнє буття

Хай пророцтвом станеться нині,

Хай без нього буде межа

А із ним поколіннями станем

І постане країна нова...

А Микола, він хоче одного,

Він хоче купити бандуру

І щоосені пальцями грати,

Хоче в старості літ заспівати,

Як повстала козацька доба.

Йому вдасться,

І я в нього вірю.

Він зможе,

І зможемо ми.

Від сьогодні

Усі ми єдині,

Цей момент

Стримай ти,

Зупини.

11.08.25.