Підстава (високі відносини)

Є три види неприємних станів. Коли потрібно приймати рішення, але не знаєш яке. Коли знаєш, як саме ти маєш вчинити, але не хочеш. І коли знаєш як, і хочеш зробити правильно, але не здатен себе змусити.

Мартін тримав у руках відкритий шурхотливий пакетик і витягнуте з нього… щось, таке тонке, ніжно ковзаюче в його грубих пальцях, невагоме. Кругле плоске кілечко з натягнутою майже прозорою плівкою.

– Що це? – запитав він.

– Ніколи не бачив? – хмикнув Баз. – Ось вони, деформації світу, в якому неможливо завагітніти – чотири-п'ять поколінь і вже навіть не кожен медик може впізнати примітивний презерватив!

– Звідки б йому знати, якщо їх виробництво майже припинено і з засобів контрацепції їх перевели в статус рідкісних штук, що користуються попитом тільки в особливо гидливих суб'єктів, – заступився за нього Іт.

– Ні, я знаю, що це, теоретично… Просто не бачив раніше. Наживо. Це обов'язково, хм…

– Так, на жаль, обов'язково, – сказав Іт. – У Базиля алергія на людську… На чужорідний білок. Отже, згадуйте свої теоретичні знання та надягайте. Допомогти я вам не можу, бо обіцяв вас не торкатися. І, я подумав, що згадка про те, що тонка плівка латексу фактично, відокремлюватиме вас від прямого контакту, в якомусь сенсі, має вас заспокоїти.

– В якомусь сенсі, – посміхнувся новонабутому жарту Мартін.

Те, що Ітон подумав про його почуття, турбувався про них – дбав не лише про цього чортового блонді – гріло серце і надихало навіть більше, ніж було припустимо з міркувань здорового глузду. І все ж, тільки завдяки цьому натхненню, Мартін зумів подолати власні зніяковілість і косорукість і впоратися з незвичним завданням.

Подальше запам'яталося Мартінові слабо, якимись уривками, що напливали й чередувалися у свідомості наче сцени зі сну.

Ліжко, біля якого він опинився, хоч не пам'ятав, як підходив.

Базиль, який злісно глянув на нього, і зняв білий махровий халат.

Руки Ітона, що поклали вже згорнутий халат на край тумбочки.

Базиль, що напівлежав на ліжку, спираючись на лікті й дивився на Мартіна впритул.

Гарний, мусив визнати він. Тіло худорляве, але з помітним рельєфом невеликих м'язів, широкі плечі, вузький таз, стрункі ноги – Баз, напевно, старанно і регулярно займався в спортзалі. Чому Мартіну здавалося, що він буде слабким і пухким слимаком, незрозуміло, через його різку поведінку? Через залежність від Іта? Через дратуючу і таку гарну модну стрижку, що так йому личила? Через загальну упередженість і заздрість?

Мартін скосив очі нижче – поперек стегон блондинистого поганця все ще був перекинутий рушник. Ух, бачити, що там, під ним, Мартін не мав жодного бажання. Він зробив останній крок і спробував розвести чужі стрункі ноги.

Секундний опір та новий неприємний погляд.

– Слухати – небезпечна справа, бо тебе можуть переконати. Згоден, рудий? — запитав його Базиль із тією кривою посмішкою, яку Мартін – о, жах! – тепер добре розумів. І не знайшовся, що на це відповісти.

– Не називай мене рудим, – пробурмотів він. – У мене є ім'я.

– Мартіном ти був для мене, коли був охоронцем, а зараз – ти лише живий вібратор, рудий.

Це було несподівано боляче. Але Мартін не встиг відчути образу або відреагувати, як раптом почув:

– Не уподібнюйся до Батька, Базе. Це тебе недостойно.

І, піднявши очі, Мартін побачив Іта. У тій же сірій майці, він сидів на ліжку за спиною Базиля, і поклавши вузькі долоні йому на плечі, змусив відкинутися назад, йому на коліна. На – Господи, врятуй і помилуй! – його оголені коліна, що сяяли білою шкірою.

Ітон упіймав його погляд і підбадьорливо кивнув.

— Все буде добре, — додав він, незрозуміло кому, але після цих слів Мартін відчув, що тіло Базиля розслабилося. Добре, мабуть, коли тебе торкаються білі прохолодні долоні, а голова лежить на худій білій нозі.

Світ вибухнув. Перекинувся. І впав…

– Аш-ш-ш-ш… Що ж ти твориш?! Акуратніше можна?! – гаркнув Базиль, згинаючись назустріч і ледве не стукаючись з Мартіном головою. – Гей, рудий, а це ще що за дідько? Сльози? Ти чого?!

– Ти… – пробурмотів Мартін тремтячи й заплющивши очі, – т-ти… Ти хоч, уявляєш, який ти, сука… класний? Який… гарячий? Ніжний…

– Гей, рудий... Що це з ним?

– Мені здається, – тихий голос Іта змусив його розліпити мокрі очі, – його реакція надто сильна. Чому?

– Гей, рудий, я, звичайно, здогадуюсь, що з чоловіками в тебе ніколи не було, але… Це що, у тебе взагалі вперше? У тебе взагалі, секс колись був?

– Із живими людьми? – жалюгідно перепитав він.

– З мертвими, чорт!

Мартін замружився і відвернув голову. Чому, чому він завжди ганьбиться, що б не робив?

– А що, – вклинився спокійний голос Іта, – для людей має особливе значення порядковий номер їхнього статевого акту? Але чому?

– Заткнися, – сказав йому Баз, – ти не розумієш. Гей, Рудий! Дивись сюди! Мені у вічі, я сказав! Слухай, Рудий, мені шкода. Шкода, що це був я, і шкода, що це відбувається так. Я не знав.

– Але чому це має значення? – знову запитав Іт.

– Тому, що для людей важливо, щоб перший раз відбувався через кохання. Інакше… внутрішні налаштування збиваються. Так зрозуміло? Баг у системі. Помилка налаштування головних директив. Можуть виникнути моральні ушкодження. І проблеми з отриманням задоволення, якщо забагато про це думати.

– Зрозуміло. Єдиним надійним засобом від надмірного думання залишається занурення в задоволення від процесу, на противагу роздумам про результат, – з нелюдським відстороненням і розсудливістю видав Іт. Чи Ліліт? Точніше, істота, так само чужа обом статям і нормальній людській логіці.

– Та ти, мабуть, хочеш, щоб у нас обох ерекція впала? Заткнися, заради бога! Коли мені знадобляться цитатки на розумну тему, я тебе спитаю!

Баз його зовсім не боїться, свого сіда, майже з благоговінням, раптово зрозумів Мартін. І зніяковів, перехопивши криву посмішку База, який помітив це захоплення в його очах.

– Ще раз вибач, Рудий, що так сталося. Давай зробимо так, щоб ти не дуже шкодував через оце все.

І Баз зробив. Якось по-особливому розслабився, якось по-особливому ворухнув стегнами – і в очах Мартіна потемніло, а тіло почало рухатися абсолютно самостійно, втративши будь-який зв'язок зі свідомістю та самоконтролем. Єдина думка, що з легким подивом маячила на другому плані – слово «рудий» в устах База, здається, придбало велику літеру…

І світ знову розколовся. Вибухнув феєрверком. Розсипався уламками гранати по закутках свідомості. Палахнув світло-шумовою, під закритими віками.

Мартін знесилено мружився, задихаючись. Руки тремтіли й майже не тримали вагу.

– Здається, я кричав? – спитав він, насилу проковтнувши пересохлим горлом.

– Риж, ти дивовижний. Шкода, що ми не зустрілися раніше.

– Ще чого, божевільний Блонді. І цього разу вже більше, ніж треба.

Базиль засміявся і притягнув голову Мартіна собі на груди, змусивши заслаблі руки підперти тіло ліктями.

– Розумниця, Рудий, усе правильно!

Мартін підняв голову і зовсім поряд побачив око Базиля з блакитною райдужкою, і тонкі білі пальці, що прибирали золотисте пасмо волосся з цього ока убік. І круговий порух ока, що простежив за цими пальцями.

– Чому? – запитав Іт. – Чому "правильно"?

– Тому, що Рудий дав мені прізвисько. Вважай, сакральне ім'я.

– Це справді настільки важливо? Але в нас з тобою немає жодних прізвиськ.

– Саме так. У нас все дуже серйозно. Вбивчо. А взаємне кохання передбачає рівність, гру. Легкість. Неможливо грати в неї поодинці, – Баз перевів погляд на Мартіна і додав, криво посміхнувшись:

– Так і живу.

А потім, притис його голову до своїх грудей, потягнувся, потерся носом об його вилицю і прошепотів:

– Не виходь. Зараз знову накотить, – і схрестив ноги за його спиною, притискаючи ближче.

І точно. Відразу ж і накотило. Але Мартін був вдячний, що цей божевільний піжон примудрився вивернути ситуацію зґвалтування, де йому відводилася роль «живого вібратора» в те, що було зараз – відчуття симпатії, прийняття, єднання, почуття того, що ти з іншою людиною – одне ціле. Незважаючи на тонку плівку латексу.

І те, що нещодавно здавалося брудною ганьбою, зараз завдяки Блонді представлялося вже дарунком Долі.

***

Ніч тяглася і тяглася, розбивалася на епізоди, змішувалася, вибухала феєрверками, покривалася патиною текучого чуттєвого захвату й задоволення, колихала хвилями знемоги, але іноді... Іноді вона пахла й свіжим вітром справжнього божевілля.

Наприклад, тоді, коли Мартін розплющив очі й побачив повернене вбік обличчя Базиля, який притискався чолом і губами до оголеного білого коліна Іта (або Ліліт?). І рука База майже охоплювала та гладила пальцями тонку білу щиколотку.

Мартін потягнувся, щоб теж торкнутися білої шкіри – чи справді на ній не було жодної волосинки? – але його долоню раптом перехопили й міцно стиснули, до хрускоту в пальцях.

– Боляче, придурок, пусти! – зашипів він.

– Не смій. Його. Чіпати, – незнайомим страшним голосом раптом сказав Баз. – Мене можна. Його – ні. Він мій! Зрозумів?!

– Зрозумів-зрозумів! Пусти!

Ото псих ненормальний, думав Мартін, стискаючи й розтискаючи ледь не зламані пальці. І що це щойно було? Його, значить, можна драти, як незнамо що, а цей його скарб навіть пальцем не доторкнись?

Та ну їх обох, нафіг, з їхніми високими відносинами!

Заразишся ще від них подібною х...ї!

Чортові збоченці…