Коли я стану попелом

Свіже осіннє повітря миттєво пробрало до кісток, розсипаючи по шкірі холодні мурашки. Хмари розтягнулися на небі, розчинивши місячне світло в сірій, глухій темряві. Крім слабких ліхтарів на сусідній будівлі інших джерел світла в дворі не було. На щастя, для мене це не є критичною перешкодою, але й для мого супротивника так само.

Задній двір був невеликий і захаращений, у протилежному куті стояли два контейнери, від яких тягнуло сміттям, поруч валялися поламані крісла з клубу, а неподалік громіздилися ящики з порожніми пляшками.

Я приглянула собі варіант відходу: металеві ворота перекривали шлях до парковки, на якій раніше залишила своє авто. А от чи встигну добігти до машини, поки не зʼявився блондин з клубу, — це вже інше питання. Але ризикнути варто.

В голові ще відчувався легкий туман, довелося примружитися, щоб сфокусувати погляд на автівці. Ляснула себе по щоках і зібрала в кулак залишки самоконтролю. Коли підбігла до воріт, з силою вдарила по ним ногою, відкриваючи прохід. Чорний Ніссан Сентра безтурботно стояв на парковці, чекаючи мого повернення там, де я його залишила. Але... якось занадто легко.

Я пробігла лише метрів пʼять, і погане передчуття змусило ноги зупинитися. По спині пробігли мурашки, і я обернулась.

На даху будівлі сиділа темна фігура, і це був ніхто інший, як блондин з клубу. А щоб його... Альбіноса з ним не було, та радіти я не стала, бо ймовірно він теж десь поруч затаївся. Чоловік у чорному пальто непорушно сидів на краю даху. Схоже, він слідкував за кожним моїм кроком, а я наївно вважала, що зможу добігти до машини й звалити звідси. Серце забилося швидше, і з мене вирвався нервовий писк.

— Чорт, — тихо вилаялась собі під ніс.

— Не вгадала, — долинув спокійний голос блондина.

Готова посперечатися.Втративши шанс забратися з цього місця, я зробила глибокий вдих і гордо підняла погляд. Тепер тільки один вихід із ситуації.

— І нащо ти туди заліз? — запитала я з невимушеним тоном.

Долинув короткий смішок, але чоловік нічого не відповів.

— Якщо хочеш познайомитись, міг би просто пригостити випивкою.

Готова посперечатися. Втративши шанс вибратися звідси, я глибоко вдихнула і гордо підняла погляд. Інший вихід із ситуації був лише один.

— І нащо ти туди заліз? — запитала я, тримаючи невимушений тон.

Звідти долинув короткий смішок. Чоловік мовчав.

— Якщо хочеш познайомитись, міг би просто пригостити випивкою.

В наступну секунду блондин стрибнув із даху і впевнено приземлився на землю, та злегка здригнулася під його ногами. Нас розділяв з десяток метрів, і ця відстань почала скорочуватися бо він відразу рушив у мою сторону. Жар під шкірою продовжував наростати, а енергія всередині мене пульсувала все інтенсивніше з наближенням чоловіка навпроти. Подих вітру приніс до мого носа той самий тонкий запах диму.

Різким рухом я висмикнула кинджали з чобіт. От і настав їх дебют.

— Не повіриш, та спочатку я розглядав такий варіант. Але, наскільки мені відомо, сьогоднішню випивку ти не оцінила.

Ну й мудло, сам би напився!

— Я доволі стійка до міцних напоїв, — хоч мова й не про алкоголь.

— Помітив, — чоловік повільно скорочував відстань між нами. — Скільки ще талантів приховуєш, Валері?

Останнє слово він промовив ніби з насмішкою. Цілком впевнена, що він знає моє справжнє імʼя.

— Не менше, ніж ти, — відповіла і зробила кілька кроків назад.

Я ще не торкалась цього чоловіка, але майже впевнена, що рівень його сили навіть вищий, ніж у альбіноса. Хоча, здається, блондин вміє її приховувати — навичка, яку я так і не засвоїла. Прямо зараз усі мої відчуття загострилися, а енергія почала пульсувати ніби десь у животі. Те, що мені підмішали в коктейлі, все ще отруювало тіло, хоча я старалась тримати концентрацію.

— Хто вас послав? — запитала я те ж саме, що й Кернс, коли притисла його. Але така зміна ролей явно не входила у мої плани.

— Повіриш, якщо скажу, що ніхто?

В просторі між нами наростала майже фізична напруга.

— А я виглядаю такою наївною?

— Тобі сказати правду чи перейдемо до наступного питання?

— Думаю, ти прийшов сюди не у вікторину грати, а в мене немає натхнення для довгих розмов.

Сміливо зробила крок уперед і сильніше стисла кинджали в руках. Температура повітря ніби зросла на кілька градусів, через що жар знову почав розливатися по тілу, а зір ще більше помутнів. Чоловік прослідкував за моїми рухами, але продовжував стояти непорушно. Його серцебиття звучало спокійно, але погляд на мить здавався мені здивованим, ніби він помітив щось цікаве.

Та майже відразу вираз обличчя чоловіка змінився на нейтральний, і він промовив:

— Я справді лише хотів познайомитись.

— Цікавий спосіб: спочатку напоїти, а потім знайомитись.

— Це була не моя ідея, — він на коротку мить закотив очі. — Я хотів бути впевненим, що ти та, кого я шукав.

— Ти тільки не ображайся, та тупішого способу знайомства я ще не бачила. Ти не розглядав такого варіанта — просто спитати?

— А ти б погодилася любʼязно поспілкуватися? — Кутик його рота скривився в намішці.

— Ні.

Насправді, я б не стала навіть слухати. Але це ніяк не виправдовує його методів.

— Ти виявилась міцним горішком, — додав незнайомець.

— Мені сприйняти це як комплімент?

— Сприймай, як хочеш. Я багато чув про тебе, тому вирішив зустрітися особисто. Маю ділову пропозицію, — він звузив очі, ніби оцінюючи мене.

Від останніх слів з мене вирвався істеричний сміх. От і все стало на свої місця. Тепер я на сто відсотків впевнена, що його найняли, аби вбити мене.

— Це була погана ідея, бо, напевне, вже сам знаєш, репутація в мене не найкраща, — зауважила без фальшивої скромності.

— Я тебе не боюсь.

Цей чорт мене до біса дратує. Його погляд слідкував за кожним моїм рухом, але поза залишалася розслабленою.

— Ніколи не недооцінюй свого ворога, — промовила я і взметнула руку з кинджалом, цілячись йому в горлянку.

Лезо розсікло повітря на рівні його шиї, і блондин швидко відскочив назад, ухиляючись від мого удару.

— Тобі треба повчитися вести конструктивні діалоги, — підколов він і рвучко пригнувся, через що я знову розітнула повітря.

— О, вибач, ти не договорив?

Не чекаючи відповіді, я знову кинулась на противника. Розсікаючи простір між нами, я рухалася з такою швидкістю, що світ навколо став розмитим, але падло з легкістю ухилявся від кожного мого руху. У відповідь чоловік випустив кулак, і той просвистів прямо біля мого вуха. Я ледь встигла розвернутися, від чого зловила легке запаморочення.

Коли найманець знову ухилився від чергового удару, я вирішила змінити тактику. Стиснувши кулак, різко вдарила його в живіт, і одночасно правою рукою загнала друге лезо прямо в шию. Мерзотник на мить збентежено розплющив очі й прикрив рану рукою, кутики його рота скривилися від болю. Та я не стала насолоджуватися моментом і не жаліючи сил, вмазала йому просто поміж ніг.

Радість від перемоги зігріла мою душу рівно на одну секунду. Бо вже наступної миті чоловік випростався і з невловимою швидкістю врізав мені кулаком прямо в обличчя. У польоті я помітила здивування на його обличчі.

Ніхіба собі!

Від такого потужного удару я відлетіла назад на метри два і мʼяко приземлилась на ящики із пляшками біля сміттєвих баків. У голові попливло. Під спиною хруснуло скло — і я майже зраділа тому, що маю регенерацію.

Уламки впилися так глибоко, що на мить здалося, ніби вони дісталися хребта. Біль спалахнув під шкірою пекельною хвилею, пальці ослабли і кинджал ледь не вислизнув з руки.

Я виплюнула кілька зубів і відразу зрозуміла — щелепа тріснула. Та найбільше дісталося носу, його просто розтрощило, тож дихати доведеться ротом, аби не захлинутися кров'ю. Я ламала його частіше, ніж професійні боксери, а зуби — на щастя — доволі швидко відростають.

Працюючим лівим оком я помітила, що противник стояв на тому ж місці, але вже не прикривав шию рукою, напевно його рана почала затягуватися.

Так, Ісадоро, досить валятися як ганчірка, вставай і нарешті надери йому дупу.

Я тряхнула головою, щоб прояснити зір і спробувала піднятися. Власна кров ніби перетворилась на лаву обпікаючи вени і я буквально в кістках відчула вібрацію енергії. Ноги на щастя були відносно цілі, тому я змогла піднятися. Уламки пляшок стирчали зі спини, але в мене не було часу займатися ними, тому я лише до болю стисла кулаки і зробила крок вперед.

Я струснула головою, намагаючись зібрати фокус, і спробувала підвестися. Власна кров ніби перетворилась на лаву, розтікаючись по венах і обпалюючи зсередини, а в кістках глухо вібрувала енергія. Ноги, на щастя, лишилися більш-менш цілими, тож я змогла встати. Уламки пляшок стирчали зі спини, але часу возитися з ними не було, тому я лише до болю стисла пальці в кулаки й зробила крок уперед.

Найманець за кілька метрів від мене усе ще стояв нерухомо і мовчки стежив, ніби терпляче вичікуючи наступної атаки. Його чорне пальто майже зливалося з темрявою, зате очі блищали, мов два холодні вогники. Тепер я остаточно усвідомила, що поступаюся йому силою, тож лобова атака — майже гарантований програш. Найкращим варіантом було метнути в нього кинджал, але якщо схиблю — залишуся без половини зброї. І тут у пам'яті спливли слова Тібо: леза отруйні, і рана стає смертельною за кілька годин. Стільки часу в мене немає, але якщо я тут зачахну — то принаймні не одна.

— Не поранилась? — пролунав саркатичний голос, і його власник стрімко рушив у мій бік.

Впевнено крокуючи, він насувався, мов чорна тінь, а на губах грала ледве помітна насмішка.

— Скляні пляшки чудово пом'якшили падіння, дякую за турботу, — не стримуючи злості відказала я й на видиху висмикнула шматок скла зі стегна.

Потрібно було відволікти його увагу. В голову одразу прийшов найбанальніший варіант, і якби руки були вільні, я б схрестила пальці на удачу.

Як тільки супротивник зробив наступний крок, я різко повернула голову в бік дверей, що ведуть до клубу. Коли блондин машинально повторив мій рух — рвучко замахнулася й метнула кинджал прямо в голову. За частку секунди лезо пролетіло зовсім поруч зі скронею — чоловік ухилився з блискавичною швидкістю саме тоді, коли кинджал уже зачепив його.

А щоб його! Мінус один кинджал.

Із враженим виразом блондин обернувся назад, проводжаючи поглядом пролетівшу зброю. Мене накрила нова хвиля роздратування, через що я рванула вперед, подумки проклинаючи його.

До біса всі стратегії.

На одному подиху скоротила відстань між нами. Опинившись в метрі від нього, одразу пригнулась, бо на зустріч мені привітливо полетів важкий кулак. Від кожного різкого руху рани на тілі відгукувалися пекучими спалахами болю. Я легко уникнула удару в голову, та важкий кулак зачепив ліве плече — і воно зрадливо хруснуло, повідомляючи про свою непрацездатність. На коротку мить перед очима почорніло від болю, і я наосліп розсікла повітря кинджалом, сподіваючись потрапити в покидька.

На мій подив, так і сталось. Лезо зачепило плече, і через ривок тіла я відчула його опір, здалося, ніби обличчя чоловіка скривилося від болю.

— Що це за отрута? — запитав він відбиваючись від нової порції моїх ударів.

— Рецепт хочеш попросити? — з цими словами я рвучко відступила вбік, пробила його блок і зарядила ногою прямо в живіт.

Маленький тріумф викликав на моєму обличчі мимовільну усмішку, хоч всередині ніби розростався клубок роздратування. Паскудник відлетів на кілька метрів і шумно врізався в ворота. Не гаючи часу, я підняла кинджал з землі і ще раз метнула його, цілячись в широкі груди чоловіка.

Блондин не встиг ухилитися — лезо зайшло по саму рукоять. Він стис губи в тонку лінію і тепер виглядав справді роздратованим. Сидячи на землі, спробував вирвати кинджал, але шкіра на його долонях миттєво спеклася, і чоловік різко вилаявся.

Так ось про яке заклинання захисту говорив Тібо!

Я з полегшенням присіла навпроти і приставила йому до горла другий кинджал. Поруч із другим лезом у грудях, на чорному светрі красувався слід від підошви мого чобота й дірочка від підбора-шпильки. Тепер, коли я так наблизилась до незнайомця, можу відмітити, що той насправді доволі симпатичний.

Світле волосся було зібране в пучок, але під час сутички кілька локонів вибилися й розсипалися по обличчю. Крізь них пробивалися блакитні очі та густі світлі брови. Тонкі губи стиснулися в одну лінію, додаючи обличчю холодної рішучості. Довгий, але не занадто ніс із горбинкою виглядав дивно елегантно, а ямочка на підборідді, яка завжди дратувала мене у чоловіків, тут виглядала доречно. Коли він раніше посміхався, на щоках з'являлися інші, ледь помітні милі ямочки, що різко контрастували з його серйозністю.

З першого погляду я б не дала йому й тридцяти. Схоже, вони з альбіносом приблизно одного віку.

— Якщо ми проведемо залишок вечора з такими поглядами, мені потрібно буде більше свободи рухів, — прохрипів блондин.

Та щоб ти скис! Я мабуть задивилась і він, схоже, це помітив.

Кров у венах продовжувала закипати, і я буквально відчула, як щоки запалали, мов у гарячці. На такій близькій відстані від нападника я вловила, що він сам випромінює жар — ніби гарячим подихом розпалює мою шкіру. Не знаю, що ці придурки мені підмішали в коктейлі, але відчуття були такі, ніби от-от вибухну.

— Якщо розкажеш, хто мене замовив, обіцяю, що вб'ю тебе швидко, — додала я серйозності й без жодного тиску провела кинджалом уздовж його шиї. Та зі сторони все одно звучало кумедно: через вибиті зуби й зламану щелепу це більше нагадувало погрози беззубої дитини. Але як би я не звучала, лезо стирчало саме з його грудей — і це безсумнівно гріло мою душу.

— Що за отрута на твоїх кинджалах? — прохрипів чоловік, ігноруючи моє запитання.

Його погляд став розфокусованим, а кліпав він так швидко, ніби в очі потрапив шампунь. Схоже, отрута почала діяти.

— Хто тебе послав?

— Ніхто, бляха, — просичав ейр у відповідь. — Я ж сказав, що маю до тебе справу.

— Я не заводжу справ із ейрами. Ти в будь-якому разі сконаєш, — на останній фразі я постукала нігтем по рукоятці кинджала, що стирчала з його грудей. — Тому, можеш лише вирішити, як помреш — незаслужено швидко чи повільно й болісно.

Саме в цей тріумфальний момент мій телефон вирішив зруйнувати атмосферу — пролунав вібро-сигнал вхідного виклику.

Я вирішила не відволікатися, проігнорувала сповіщення і повернула увагу до чоловіка, з яким планувала провести дуже інформативну розмову. Попередня рана на його шиї майже загоїлася, але я відчула щире задоволення, коли побачила темні плями на місці, куди влучив отруйний кинджал. Зачакловане лезо зробило свою справу: рана може й заживе швидко, але кров уже почала розносити отруту по тілу. Основну справу зроблено — до ранку красень сконає.

Та душа грілась недовго. Через кілька секунд прямо в мене на очах кинджал випав з грудей чоловіка, і той одним різким випадом дотягнувся до мене й зі всієї дурі вдарив лоб в лоб. Я втратила рівновагу і повалилася на спину. Зойкнула від болю й випустила кинджал саме тоді, коли важкезне тіло всілось на мене зверху. З ран на спині, де ще залишалося скло, вистрелив новий потік пекельного болю і немов отруйний розряд, майже паралізував мої рухи. Він був настільки сильним, що темрява застелила зір, і я безпомічно почала колотити руками в груди кривдника. В наступну секунду відчула, як кинджал вилетів із долоні та з гучним звуком приземлився десь біля воріт.

От лайно! Він володіє телекінезом.

— Ти, навіжена, добряче мене потріпала, — промовляючи це, він притис мої руки до землі й нахилився ближче. — Та я більше не маю часу на ці дикі танці. Тож заспокойся і послухай, поки твоя отрута не вбила мене.

— Не існує жодної причини, чому я стала б слухати того, хто намагається мене вбити.

У місцях, де його тіло торкалося мого, шкіра ніби теплішала, пропускаючи крізь себе нову хвилю його енергії. Ці відчуття були несподівано приємними й водночас лякаючими.

— Це ще хто кого намагається вбити! — обурено відрізав блондин.

— Позбав мене необхідності слухати твої надумані образи, — майже щиро простогнала я.

— Ну і характер, — зір трохи прояснився і я побачила, як чоловік закотив очі.

У відповідь я лише засовалась в марних спробах вирватись та прикінчити падлюку. Це була хрінова ідея, бо пульсація у спині знову скрутила всі мої мʼязи і я мимоволі застогнала.

— Я б насолодився миттю, та змушений перейти до справи, — тон його голосу став серйознішим. — Ти знаєш персону на ім'я Тадеус Блеквуд?

Від злості й безпорадності я не знайшла кращого способу його принизити, тож просто плюнула йому в обличчя. Та снаряд не долетів до цілі бо покидьок надто високий. От бляха, і тут промазала.

Це ім'я мені нічого не казало. І що — цей красень прийшов по помсту?

— Не випробовуй моє терпіння, — він глянув на свій светр, куди разом зі слиною я виплюнула залишки власної гордості. — Відповідай!

Тон, з яким він вимовив останнє слово, сочився злістю, і стало зрозуміло — я жива лише тому, що йому потрібна від мене якась інформація. Ну так, не вбив — дякую, звісно. Але довіри цим жестом не заслужив.

Що ж, скористаюся лазівкою. Імпровізація — моє третє ім'я.

— Знаю такого. Навіщо він тобі?

З награною підозрою я звузила очі, сподіваючись, що незнайомець повірить.

— Він дещо вкрав у мене, — слова прозвучали настільки чітко і презирливо, що в мені прокинувся інтерес.

— А мені яке діло?

Сподіваюсь, хоч якесь.

— В силу цих скрутних обставин я шукаю одну людину, яка допоможе його знайти.

Я перестала пручатися, і він одразу послабив хватку. Але його ноги затисли мої так міцно, що навіть на міліметр не могла посунутися. Важке тіло випромінювало небезпечний рівень енергії, і в цій беззахисній позиції тривога поступово наростала. Я вже втратила надію дотягнутися до кинджалів, коли зрозуміла, що вони навіть не в полі зору. Невже ейр справді знайшов мене саме заради цього?

— Мав би одразу сказати! Напав на мене, ледь не вбив — і тепер просиш допомоги? — слова вирвалися з мене раніше, ніж я встигла їх обдумати.

— Та я сказав, — трохи сконфужений вираз обличчя підтвердив правдивість його слів. — Це ти накинулася на мене, навіть не давши шансу щось пояснити.

Тиць пиздиць, тепер я ще й винна у всьому.

— Чому я?

— Складно пояснити, але саме це я й хочу з'ясувати. Тому ти маєш погодитися.

— Якщо погоджусь, ти залишиш мене в спокої?

Він відкинув голову назад і розсміявся. Ямочки на щоках додали йому чарівності, навіть попри те, що кров лишила темні сліди на обличчі.

— Так, звичайно, прямо зараз відпущу. Сама додому дійдеш чи підвезти? — насмішка в голосі вколола сарказмом, а погляд допитливо вичікував моєї реакції. — Мені потрібно вирішити проблему, і поки я цього не зроблю — ти мені потрібна.

Руки зачесалися вмазати йому бодай кудись. Це допомогло мені згадати, в якому становищі ми зараз перебуваємо, — і я прогнала з голови думки про його ямочки.

Доклавши зусиль, знову спробувала вивільнити руки. Плече занило тупим болем, але я спробувала не зважати й викрутила зап'ясток, щоб швидко висмикнувши руку з хватки міцних долонь. Не зволікаючи, стисла кулак і влетіла ним просто в той самий гарний ніс навпроти. Від удару кістка вигнулася вбік, і кров ринула майже миттєво.

— Ангельський темперамент, — стримано відказав блондин, відкинувши голову назад. У наступну секунду він відпустив іншу мою руку й одним чітким рухом із хрускотом вправив собі зламаний ніс.

Здивувавшись його спокійній реакції, я глянула на свої звільнені руки й вирішила поки притримати їх при собі.

— Я не стану зараз на тебе нападати, бо для мене важливо вирішити питання співпраці, — чоловік підняв руки на знак миру і встав на ноги.

Слово "зараз" залишило неприємний післясмак. Я стисла кулаки від болю і теж підвелась, хоч і не так рвучко. Кілька секунд з підозрою просверлила його поглядом, та помітивши нуль реакції на його обличчі, вирішила підняти білий прапор.

Відійшовши на кілька метрів, підхопила з землі свої кинджали, але не стала ховати їх назад у піхви. Міцно стисла зброю в долонях і повернулась до блондина. Він прослідкував за моїми рухами і показово сховав руки в кишені пальто.

— Гаразд, — промовила я, — спробуємо знайти твого Тадея Блекворда.

В голові все ще пульсувала кров, але я доклала зусиль, щоб не концентруватися на цьому.

— Тадеуса Блеквуда, — зітхнувши, відповів блондин і знову закотив очі.

— Я так і сказала.

— Я допоможу тобі з ранами, якщо пообіцяєш поїхати зі мною.

Після цієї фрази він злегка захитався стоячи на ногах. Чорні плями з шиї вже поширились до обличчя. Йому самому допомога потрібна більше ніж мені.

— Якщо поділишся секретом, що за отрута на твоїх кинджалах, буду вельми вдячний, — докірливий погляд прилетів у мою сторону.

— Навіть якщо поділюсь секретом, в мене немає потрібного інгредієнту.

Я старалась не думати про те, що насправді необхідний інгредієнт ходить десь поруч з нами.

— Не повіриш, але я маю достатньо велику колекцію рідкостей.

Я стисла зуби і хруснула плечем, аби воно почало зцілюватися. Після чого знову повернула увагу до ейра.

— Я дуже рада за тебе, але ми ще не розібрались із головним питанням.

Відійшовши на кілька кроків, прийняла зручну стійку навпроти нападника. Його обличчя не виражало надмірних емоцій. Хоча отрута дуже сильна і йому скоріш за все важко навіть стояти, лише очі видавали початок знесилення.

— Як я можу довіряти тобі, після того, що ви з другом влаштували тут?

— Поки — ніяк. Але якщо погодишся зʼїздити зі мною в одне місце, я тобі заплачу. Далі ми обоє зможемо вирішити, чи є сенс продовжувати.

Перспективи трохи змінюються, але в будь-якому разі, вся ця ситуація не є хорошою для мене. Єдиним фактором який здатен мене зацікавити були гроші. Працюючи найманою вбивцею, я завжди отримую чудовий заробіток. А головне –

— завдяки цьому маю змогу майже весь дохід від замовлень перераховувати на дитячі притулки та деякі фонди. Це не знімає з мене відповідальності за вбивства, але всі знищені мною персони — це нелюди, без яких навколишній світ стає хоч трішки безпечнішим. Принаймні, з подібними думками жити легше.

Та якими б важливими не були гроші, вибір ну дуже ризикований.

— З таким кредитом довіри, мені простіше буде добити тебе і забути сьогоднішній вечір як поганий сон. Ти вже на ногах ледь тримаєшся, — я окинула його поглядом з голови до ніг і повторила це жестом руки. — Нахіба взагалі щось планувати, коли навіть до світанку не доживеш?

— Якщо думаєш, що вбивши мене зможеш далі жити як раніше — тоді включи мозок і згадай, що я не один, — роздратування в його голосі ставало все очевиднішим.

Ну звичайно. Хоч альбіноса й не було в полі зору, я абсолютно впевнена — він навряд чи мене звідси відпустить, побажавши щасливої дороги. Та навіть в цій перспективі, один ейр не такий страшний як два.

— Я не помру до світанку, бо знаю, як швидко дістати протиотруту. А от тобі потрібно жвавіше рухати звивинами, тому що моє терпіння має свій ліміт.

Ніби в мене є вибір.

Блондин дістав щось із кишені свого вже пошарпаного пальто і я миттєво напружила все тіло. Зайнявши бойову стійку, сильніше стисла кинджали, підготувавшись до атаки. На щастя, це виявився лише телефон і чоловік навіть показово покрутив ним у мене перед обличчям, ніби даючи зрозуміти, що то не зброя.

Кілька секунд поводив пальцями по екрану, після чого мовчки заховав мобільний назад у кишеню.

— Добре, красеню, — зітхнувши видавила з себе згоду. — Якщо ти справді плануєш заплатити мені за цю подорож — я вимагаю аванс. Це буде справедливо, адже втекти в мене не вийде, а так хоча б матиму гарантії.

— Гаразд. Але, спочатку заїдемо в готель, потрібно змити з себе кров. Гроші перекажу на рахунок після того, як прийму протиотруту.

Полегшення хоч і не велике, але трішки остудило мої думки. Проте, ще зарано розслаблятися.

— Я не місцевий. Мій дім знаходиться в Клірфорді — це за пʼять годин звідси.

— Гаразд, тоді почекай поки я розберусь із ранами й поїдемо.

Травми на обличчі вже сцілились, плече теж майже зажило, але зі спини треба дістати уламки скла.

— Я буду за кермом, попрошу декого іншого зайнятися твоїми ранами.

На цих словах в будівлі клубу відкрилися двері й пролунали кроки. Я обернулася.

— Ну прекрасно, — тепер я закотила очі.

У двір вийшов альбінос. Його хода була невимушеною а руки тримав у карманах, ніби взагалі нікуди не поспішав. Виглядав він так само бездоганно як і на початку вечора. Здавалось, поки ми тут бились на смерть, він попивав коктейлі за баром. Підійшовши до нас, зробив паузу і кілька секунд його погляд метався від мене до блондина.

За мить до мене дійшло, на що він так витріщився. Моє вже зцілене обличчя було все в крові, а вибиті зуби доповнювали естетичну картину. Мій супротивник поруч теж виглядав як побита собака. Крім крові на обличчі та голові, ще мав купу дірок на одязі в тих місцях, де я його проткнула кинджалами.

— Ви ж ніби мали просто поговорити? — З легким здивуванням вигнув брову альбінос.

— Я й планував...

Блондин втомлено махнув рукою в мою сторону та не встиг договорити, бо я швидко його перебила:

— То ми їдемо, чи ні?