"В середині трьох світів"

Дія І

(Темрява. Чути діалог).

Сцена. - Виходь. Світ чекає. Вони купили квитки на твої сльози.

Душа. - А якщо я сьогодні не хочу плакати красиво?

Сцена. - Краса — це контракт. Біль — це хореографія. Ти знаєш правила.

Душа. - Я знаю… - опускає очі. - Але що, якщо я втомилася бути ідеальною раною?

Сцена. - Ти — світло. Світло не має права тремтіти.

Душа. - Світло народжується з тріщини. Якщо я не тремтітиму — я згасну.

Сцена. - Люди прийшли за силою.

Душа. - Люди прийшли за правдою. Вони просто бояться її назвати.

Сцена. - Правда не завжди продається.

Душа. - А свобода не завжди аплодується.

(Пауза. Чути подих залу.)

Сцена. - Ти боїшся?

Душа. - Так. І саме тому я жива.

Сцена. - Ти ризикуєш розчарувати їх.

Душа. - Краще розчарувати, ніж зрадити себе.

Сцена. - Що ти хочеш сказати їм сьогодні?

Душа. - Що вразливість — це остання форма свободи. Що сльози без маски — сильніші за броню. Що бути крихкою — це не поразка, а вибір.

Сцена. - І якщо вони не зрозуміють?

Душа. - Тоді я співатиму для тиші. Тиша чесніша за овації.

(Світло стає м’якшим.)

Сцена. - Добре. Іди. Сьогодні ти не роль. Сьогодні ти — людина.

Душа. - Нарешті.

(Душа ступає з-за лаштунків по Сцені, на зустріч штучному світлу, але непідробним емоціям. Овації. Тепер вона Зірка…Спектакль розпочато…)

Автор. - Вона народилася у світлі.

Не в метафоричному — у справжньому.

Прожектори світили ще до того, як вона навчилася говорити.

Її кімната була повна музики, костюмів, дзеркал і шепоту продюсерів.

Батьки — відомі артисти. Їхні голоси звучали з колонок, їхні обличчя дивилися з афіш.

Дитину берегли. Їй не дозволяли бачити темряву вулиць. Не дозволяли чути грубість світу. Її годували мистецтвом, дисципліною і очікуванням.

Вона росла, мов маленький Будда в палаці. Знала лише красу, ритм, правильну поставу. Дітей таких самих — з бездоганними манерами, з уроками вокалу замість дворів, з прем’єрами замість пригод.

Світ здавався гармонійним, бо його ретельно редагували. Її життя було підготовкою до усвідомлення - не «ким ти хочеш бути?», а «коли ти вийдеш на сцену?»

Вона вчилася посміхатись раніше, ніж відчувати. Аплодувати раніше, ніж сумніватися. Тримати спину рівно, навіть коли серце стискалося.

Дія ІІ