Тривожна самотність

тиша впала на плечі

розбивши звичний потік думок.

ти відкидаєш голову, мов крила —

чути шепіт: «невже це воно?»

сміх перехожих як гучномовець,

а твій мобільний тихіше за всіх.

до кого ховатись?

від кого бігти?

де ж вони, в біса, всі?

тінь сьогодні без форми

скроні не витримують тиші

цей день буде самотній —

як і всі, прожиті раніше