Лія. У ліжку з емпатом

25 грудня 2019 р.

Того дня я приїхала до Києва, зайшла до подруги на роботу й запропонувала їй відвідати ЛГБТ-заклад. Семік гетеро і водночас – чудова подруга. Саме їй я першій зізналася у своїй орієнтації. Вона їздила зі мною і ще тоді з моєю дівчиною Софі на Марш рівності, який проходить уже не вперше. Я розуміла, що вона дуже багато працює, тому не надто розраховувала, що прийме мою пропозицію піти до клубу. Знала лише, що там буде знайома Настя, тож зовсім сама я не залишуся.

На мій подив, Семік погодилася – за умови, що я дочекаюся завершення її робочого дня. Вона працює заступником директора в мережі ресторанів «Сушія».

Початок заходу був о 23:00. Анастасія зі своїми друзями вже перебували в клубі, поки я чекала на Семіка. Близько півночі, прямуючи до клубу, ми вирішили перекусити. Звісно, пішли в інший заклад «Сушія» (хоча могли й у подруги зробити замовлення – як пожартувала Семік). Поки чекали на страви, взяли алкогольні напої для підбадьорення духу.

О 01:15 ми зайшли до клубу Versace – саме того вечора відбувалося його повторне відкриття. Настя вийшла нас зустріти, щоб провести до компанії. Проте її настрій був дивно напружений, навіть злий. Можливо, через те, що вона майже не вживала алкоголю. А можливо – через те, що я прийшла так пізно й ще й не сама. Не виключаю, що це була ревність.

Близько двадцяти-тридцяти хвилин ми чекали, щоб здати верхній одяг у гардероб. Коли нарешті зайшли на танцювальний майданчик – там було тісно й накурено. Пробули хвилин п’ять-десять, і Настя запропонувала приєднатися до її компанії та поїхати до гей-бару/нічного клубу «LIFT».

Ми погодилися. Знову чекали – спочатку, поки повернуть одяг, потім таксі. Ще десять-двадцять хвилин. У новій компанії ми з Семіком трохи трималися осторонь, розмовляли про своє. Час від часу підходили до них.

Після другої години ночі вся наша компанія – дев’ять осіб – опинилася в «LIFT», де вхід був безплатний. Тут було просторіше. Ми танцювали то разом із компанією, то окремо з подругою.

Настю я розглядала як потенційну дівчину – і вона про це знала. У попопередній зустрічі в неї теж був інтерес. Але цього вечора здавалося, що вона мене вже так не сприймає. Коли я намагалася приділяти їй увагу, вона уникала мене.

Почався повільний танець. Я запросила Настю. Її слова прозвучали різко, навіть агресивно – і двічі:

— З подругою своєю потанцюй.

У мене й думки не було запрошувати Семіка на повільний танець. До того ж вона вже танцювала з подругою Насті.

Все ж вона прийняла моє запрошення. Найбільше мене роздратувало те, що танець ще не завершився, як Настя раптом сказала:

— Мені потрібно до вбиральні, вибач.

Можливо, їй справді стало зле або виникла потреба піти. Але це мало вигляд інакше – більше як ревність до моєї подруги. Під час танцю вона тримала дистанцію, хоча я намагалася наблизитися. Після цього в мене зникло будь-яке бажання проявляти ініціативу. У неї ж воно, здається, так і не виникло.

Не пам’ятаю, в який саме момент мій погляд зупинився на іншій дівчині. Я була ошелешена з кількох причин: по-перше, мені здалося, що ми знайомі; по-друге – це був мій типаж. Вона посміхнулася мені. В її погляді теж було щось дивне. Семік це помітила й також подумала, що ми, можливо, знайомі. Проте дівчина була в парі. А я принципово не проявляю надмірної уваги до тих, хто вже зробив свій вибір.

Семіку сподобався хлопець-гей, і вона попросила мене взяти в нього інстаграм. Я це зробила. Натомість вона взяла інсту тієї дівчини, яка сподобалася мені.

Під ранок Настя попрощалася з нами, навіть обійняла й сказала, що йде додому. Згодом і ми почали збиратися. Семік планувала піти близько третьої-четвертої ночі, але врешті ми розійшлися лише о сьомій ранку – кожна своїм маршрутом, перед тим ще обговоривши події ночі. Вона була здивована, бо ніколи так близько не бачила хлопців, які цілувалися, танцювали й проявляли ніжність один до одного. Я ж висловлювала свої припущення щодо поведінки Насті – і досі думаю, що ревність усе ж таки була.

Я приїхала додому, сходила на роботу, повернулася. Через кілька годин мене розбудив дзвінок від Остапа – потрібно було з’їздити до Києва у справах. Насті першою писати не стала. Але поки збиралася, о 14:25 отримала від неї повідомлення:

— Привіт, як ти? Як додому доїхала?

— Привіт) Добре) Чудово добралася, в маршрутці було тепло, ще на роботу сходила, аж на 20 хвилин. Ти як?

— Швидка ти. А я валяюсь. Все болить.

— Не те слово, я вже знову їду в Київ. Чому все болить?

— Ого. А в Київ навіщо? Вчора передригалася.

— По роботі) там хвилин 10 роботи, але потрібно поїхати)

— Капець

— Це вже не перший раз))

— До речі, хотіла сказати, тобі подобається твоя подруга) можливо ти сама цього не помічаєш, але так і є. Не одна я це помітила.

— Ти про Семіка? Серйозно?

— Так

— Ні, це не так, вона для мене дійсно важлива, але як подруга)) Ми вже 6 років як дружимо, багато чого пережили) Я тобі раніше писала, якщо в мене хвиля друзі, більшого бути не те що не може, а я й не хочу)) Бо це подруга. Ти мене поруч з Ніктою не бачила, теж саме сказала б)

Все, я сьогодні нікуди не їду, моя робота вже їздить Києвом)) Даремно збиралася))

— Ахахахах. І таке буває.

— А з чого ти взяла, що мені подобається моя подруга?

— Видно було)

— Я не можу зрозуміти по чому?

— Погляд))

— Значить ти не туди дивилася))

— Не одна я помітила.

— А хто ще помітив?

— Всі.

— Значить всі дивилися не в ту сторону.

— Ахахахах. Або ти сама ще не зрозуміла цього.

— Ти знущаєшся? Значить ти мене погано знаєш))

— Звичайно погано)) скільки ми знайомі)

— От і я про те ж) тим паче, моя подруга гетеро))

— Твоя колишня також гетеро була, і багато хто гетеро змінюють свою орієнтацію.

— Ти ревнуєш?

— Ні))))

— Чому тоді така реакція?

— Думки свої висловлюю.

— Все ж, я тебе не зовсім розумію.

— Конкретно в чому?

— Вчорашня певна агресія) ну і сьогодні заявочка (26.12.2019).

— Агресії вчора не було. Я просто не люблю коли шушукаються. Це неприємно. До того ж ти чомусь не хотіла бути в компанії. А розірватися я не можу.

[Тобто, а я могла розірватися?!]

— Подруга перший раз в такому клубі, я не могла її залишити одну, тим паче, періодично ми приєднувалися)

— Але було відчуття, що ви з нами спілкуватися не хочете.

— В незнайомій компанії ми можемо так себе поводити, але якщо трішки звикнути, тоді привітніші))

— Розумію, але це було неприємно.

— Мені також було неприємно, коли я до тебе підходила, ти постійно віддалялася від мене.

— Я від усіх віддалялася).

[Але мене звинуватила, що я не хотіла бути в компанії].

— Але дякую за компанію))

— Тобі також дякую))

Я ще кілька разів намагалася вивести її на розмову. Але коли людина пасивна, хоч і відповідає, не бачу сенсу нав’язуватися. Після того ми бачилися ще раз – коротко, у Новорічну ніч на вечірці в клубі. Вона привіталася, ми обійнялися – і все. Спілкування майже припинилося.

Відповідь на мою фразу "всі дивилися не в ту сторону" була очевидною лише для мене й подруги. Бо насправді мою увагу до кінця вечора привернула та дівчина, в якої Семік взяла інстаграм. Її звали Лія.

Наступного дня, 26.12.2019 о 14:49, я написала Лії. Вирішила випробувати свою фортуну. Не знала, чи відповість вона – зважаючи на те, що була з дівчиною. Але мене надихнула нещодавня історія з вечірки SDP. Відповідно тих, хто мені подобається мало, але якщо це дівчина мого типажу, то зацікавлює. Але вона була в парі. Проте Софі, моя колишня дівчина, написала їй першою і ситуація розкрилася зовсім інакше – коли пара виявилася лише випадковим знайомством на один вечір.

Лія відповіла. Наш діалог виявився цікавішим. Хоч писала першою я – а це не те, що люблю робити. Ми спілкувалися лише кілька днів, але я встигла дізнатися, що вона живе в Києві, навчалася в Житомирі, а тепер – у Харкові. Працює фармацевтом в аптеці. Зі своєю дівчиною зустрічається понад місяць. Їй лише двадцять – дата народження 19 серпня. Такий юний вік, але в розмовах – зрілість, яка не завжди притаманна навіть старшим.

Я запропонувала їй зустрітися. У відповідь отримала стримане: як буде вільною чи матиме вихідний – напише.

Вона любить паби з живою музикою, кіно, подорожі, стендапи, танці. Як і я – обожнює природу. У дечому помічала збіги. До зрад ставиться принципово негативно, як і я. Її слова прозвучали чітко й твердо:

"Краще розійтися, якщо чогось іншого хочеться, а потім роби, що хочеш".

Своїй дівчині довіряє – і, за її словами, взаємно.

Їй подобається в дівчатах турбота, розуміння, чесність. Але без почуттів, без емоційного зв’язку – не буде стосунків. Темперамент – флегматик/сангвінік, пізніше проявилися ще холерик з меланхоліком. Оптиміст або радше реаліст. Амбіверт із нахилом до інтроверсії.

Попри вік – розумна, самостійна, відповідальна.

Секс на одну ніч – не для неї. Як і для мене. Без почуттів – не буде близькості. Коли в мене немає почуттів, немає й сексуального потягу. Вона казала, що в неї так само. Принаймні з її слів. А довіряти словам після колишніх уже складніше. І порівнювати по собі – безглуздо: не всі такі, як я. І, на щастя чи на жаль, я не всі.

У Новорічну ніч ми обмінялися короткими привітаннями:

— З новим роком.

— І тебе.

Оскільки першою писала здебільшого я, вирішила більше не ініціювати. Якщо захоче – напише сама. А якщо ні – то ні. У неї є дівчина, і я це розумію.

9 січня 2020 року вона скинула мені запис. Я сприйняла це як знак, що в неї є вільний час і ми можемо трохи поспілкуватися. Розмова була переважно нейтральною. Я написала і їй, і Насті:

— Як буде сніг шукатиму когось, щоб покататися на сноуборді в Києві, оскільки нещодавно виникли проблеми з поїздкою в Карпати та спиною. Можливо матимеш бажання стати на борд або лижі, то пиши, буду рада компанії.

Лія відповіла:

— Гаразд.

Настя:

— Я тільки за!

11 січня 2020 року Лія написала сама. Повідомлення було коротким і водночас остаточним:

— Моя дівчина проти спілкування з тобою, і я не хочу з нею сваритися, вона мені дуже важлива.

— Я тебе зрозуміла.

Я могла б відповісти інакше і запитати:

"А як же довіра? Твоя дівчина проти спілкування з усіма іншими дівчатами чи лише зі мною? Вона в мені побачила загрозу чи засумнівалася в тобі? Чи ти сама в собі засумнівалася? Звідки в неї таке бажання?".

Але не написала. Бо це могло означати, що я їй зовсім не цікава – і таким чином вона м’яко припинила наше спілкування, прикрившись позицією своєї дівчини. І чомусь в мене склалося враження, що її дівчина – аб’юзер, і Лія їй підкоряється.

Лізти й рятувати – не буду. Уже намагалася колись допомогти і не одній людині, але все було марно. Можливо, через відсутність легкості в моїй поведінці. Я й досі не розумію, що саме зі мною було не так.

Я вірю в просту річ: якщо людина хоче бути поруч – вона зробить свої п’ять кроків. Якщо ж кроки робиш лише ти, а інша стоїть на місці або рухається в іншому напрямку – очевидно, що шляхи розходяться. Навіть якщо вони ще й не встигли зійтися.

Але спробувати було варто. Хоча б для досвіду. Щоб не залишалося сумнівів – писати чи не писати.

Сподіваюся, у неї справді все добре.